Основні етапи розвитку української філософії

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 4.

ТЕМА. Історія розвитку української філософії.

МЕТА вивчення теми: дослідження справжніх витоків вітчизняної філософії, джерел та змісту її самобутності, а також зв'язків з філософською культурою інших народів.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: антеїзм, кордоцентризм, естетизм, екзистенціалізм, "філософія серця".

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

1. Філософські ідеї в Культурі Київської русі.

2. Філософія Просвітництва у Києво-Могилянській академії.

3. Філософія Григорія Сковороди.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Що таке національна філософія?

2. Своєрідність філософії України у контексті світової культури.

3. У чому культурно-філософське значення діяльності Києво-Могилянської академії?

4. Які філософські проблеми відображені в художній творчості Г.Сковороди?

5. У чому суть ідеї “сродної праці” талановитого письменника – гуманіста?

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ (ПРЕЗЕНТАЦІЙ):

1. Перші учні і випускники Києво-Могилянської академії.

2. Культурно-філософське значення прийняття християнства на Русі.

3. Афоризми Г.С. Сковороди.

4. Г. Сковорода як письменник, поет, байкар, філософ, викладач, музикант, співак.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник/ Бичко І. В., Табачковський В. Г., Горак Г. І. та ін. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1994. – 576 с. – С. 219-314.

2. Філософія: Підручник / Г. А. Заїченко, В. М. Сагатовський, І. І. Кальний та ін.; За ред. Г. А. Заїченка та ін. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с. – С. 77-127.

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДО ЗАНЯТТЯ

Період	Історичні етапи	Основні ідеї, напрямки, школи та їх представники
Докласичний період	Доба Київської Русі X-ХІІІст.	- елементи язичницького світогляду (фольклор, «Слово о полку Ігоревім»); - історіософська проблематика («Слово про закон і благодать», літописи)
ХІУ-ХУ ст. Формування української народності	заглибленість у внутрішній світ людини (патерики).
XVI ст. Доба гуманістично - реформаційної ідеології	- гуманізм та його проникнення в Україну (Ю.Дрогобич, П.Русин, С. Оріховський); - реформаційні ідеї в Україні - братства; - Острозький літературно-освітній центр;
Класичний період	XVII - перша пол. XVIII ст. Філософія у Києво-Могилянській Академії	- розробка проблем буття (І.Гізель, Ф.Прокопович); - орієнтація на пізнання природи й людини - С.Яворський
Філософія Григорія Сковороди	- світоглядні засади («три світи» й «дві натури» їх співвідносність). - «Філософія серця» - Гносеологія («сродна праця» й «Пізнай самого себе!»).
Доба університетської філософії ХІХ ст.	- Памфіл Юркевич та його «філософія серця».
Некласичний період	Доба українського романтизму - перша половина XIX ст.	- витоки українського романтизму.
Натуралістично-позитивістські мотиви у філософії другої половини XIX ст.	- ідеї республіканізму в поглядах М.Драгоманова. - Соціал-демократичні ідеал І.Франка; - філософія мови (О.Потебня); - романтизм (Леся Українка, Михайло Коцюбинський).
Новітня українська філософія.	- український космізм (В.Вернадський); - філософія конкордизму (В.Винниченко)
Українська філософія діаспори (ХХ ст.)	- розробка проблем історії української філософії (Дмитро Чижевський) - ідеологія інтегрального націоналізму (Дмитро Донцов)

Українська філософія - це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

Філософія в Київську Русь приходить із Візантії вже в досить розвиненому стані.

Виділяють такі основні особливості українського національного характеру: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, шанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою.

Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних особливостях української філософії. Українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов. У неї завжди проявлялися означені вище емоційність та естетизм, схильність скоріше виразити певну життєву позицію, ніж побудувати докладну концепцію світобудови, космосу. Термінологічно це інколи позначають як перевагу в українській філософії "серця над головою ".

Звичаї, традиції та риси характеру давніх слов’ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії. Впливи Візантії, поєднані із давніми традиціями, визначили такі особливості функціонування філософських ідей в Київській Русі:

1) Від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією: зокрема тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека.

2) Філософія і мудрість сприймалися переважно як настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини. Таке сприйняття філософії сприяло появі її особливого типу, характерного для давньоруської культури - "філософствування у Христі", коли виші духовні цінності поставали невід'ємними від життя. Вони повинні були давати найперші смислові засади життя.

3) На першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення. Будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя. Тому уся ця філософія бум схильною до морального повчання та життєвої настанови.

У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597 - 1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Філософські курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використан­ням на українському ґрунті західної філософії у поєд­нанні із досягненнями прогресивної наукової думки.

Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи наук, по­кликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, дослідити життя й доброчесність. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали також творящою природою.

Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний укр. філософ Г. Сковорода (1722‑1794). Основні елементи його філософської системи:

1. Учення про дві натури та три світи. Все існуюче, на думку Сковороди, поділяється натри специфічні види («світи») — великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний (Біблія). Великий світ — це світ речей, Всесвіт. Людина, мікрокосм — це центр, в якому.сходяться і набувають свого значення усі символи макрокосму і Біблії. Третій світ — світ символів, або Біблія, виступає як самостійна реальність, яка забезпечує людині можливість досягнення Бога. Через цей світ Бог являється людині. В кожному із трьох світів існують водночас дві натури: одна «видима», друга — «невидима». Для великого світу — це зовнішній вигляд речей та їх внутрішня прихована сутність, для людини — це душа і тіло, для символічного світу Біблії — текст і прихований в ньому Божественний сенс.

2. Учення про «сродну працю» та «нерівну рівність». Г. Сковорода вважав, що кожній людини притаманна «сродна праця» — заняття до душі. Це призначення визначається Богом, але тільки гама людина може його розкрити. На думку Г. Сковороди, у власній «сродності» легко пересвідчитись, якщо відчути задоволення при виконанні того чи іншого завдання. Традиційні ж суспільні критерії — матеріальні достатки, високий статус тут не діють. У кожної людини є своя «сродність», У цьому вони всі рівні. А нерівні у той же час у тому, що ця сродність у кожного своя, вона різною мірою притаманна людині і по-різному розцінюється з точки зору інших людей.

3. Вчення про самопізнання. На думку Г. Сковороди, самопізнання — це шлях до щастя. Тільки занурившись у себе, пізнавши власну «невидиму» натуру, людина має здогадатися про власну «сродність» і після цього відповідним чином скоригувати своє життя. З цим пов'язане притаманне філософії Сковороди акцентування ролі серця як двигуна душевного життя людини, як сили, що визначає шлях його перетворення. Серце розглядається Сковородою як джерело людського у людині, воно є органом самопізнання і тією силою, що проводить людину шляхом самовдосконалення.

4. Вчення про щастя. Г. Сковорода зважав, що щастя є «необхідною необхідністю», яку дуже легко знайти. Для цього треба відкинути поширені уявлення про щастя як синонім слави і багатства, розуміти щастя перш за все як стан внутрішнього духовного спокою. Досягти щастя, за Г. Сковородою, можна у першу чергу через заняття «сродною працею».

Відповідно до своїх філософських переконань, Г. Сковорода вів мандрівне життя. Його вчення стало однією із засад національної духовної традиції.

Емоційність та чутливість

співчуття, зацікавлене ставлення до людей та справ

позитивне виявлення

негативне виявлення

певне нехтування докладними раціональними обґрунтуваннями

Сентиментальність ти естетизм

любов до краси в усіх її виявленнях, бажання прикрасити життя

приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму

Психічна рухливість українців

вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя

певна психічна нестабільність, схильність до панікування

Шанування індивідуальної свободи

історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню

розбрат, невміння об'єднувати сили для вирішення проблем життя

Українська релігійність

проявляється у традиційності шанування релігійних свят, дотримання законів Божих

певною мірою пов'язаною із декоративізмом, вона в основному теоретично не заглиблена, теологічно не деталізована

Ставлення до Землі та природи

ретельним догляданням Землі та природи

знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Філософія у Київську Русь приходить у досить розвиненому стані з:

А. Греції

Б. Візантії

В. Європи

2. Українська філософія це явище переважно:

А. внутрішнє по відношенню до європейської філософії;

Б. загальносвітового значення;

В. має значення у розрізі візантійської культури.

3. Українська філософія виводила на новий рівень осмислення:

А. деякі важливі риси національного характеру;

Б. загальні характеристики християнської культури;

В. античні джерела мудрості.

4. Українська філософія:

А. виявляє схильності до абстрактно-раціональних системних побудов;

Б. не виявляє схильності до абстрактно-раціональних системних побудов;

В. частково виявляє схильності до абстрактно-раціональних системних побудов

5. Антеїзм - це:

А. тотожність Бога та природи;

Б. усвідомлення єдності людини з природою, черпання сил у Землі, природі;

В. розуміння того, що Бог дав перший поштовх до розвитку, а далі не втручався у природні процеси.

6. Екзистенціалізм - це:

А. заглибленість у внутрішнє буття людини;

Б. осмислення історичного процесу людства;

В. чуттєве пізнання світу.

7. Емоційно-вольова сутність людини, яка сприймається через серце називається:

А. антеїзм;

Б. кордо центризм;

В. екзистенція.

8. Першим вищим навчальним закладом на теренах України була:

А. Острозька академія;

Б. Києво-Могилянська академія;

В. Київська школа;

Г. Київський університет ім. Драгоманова.

9. Згідно з вченням Г. Сковороди, буття є взаємодією трьох світів:

А. матеріального світу, ідеального світу, дуалістичного світу;

Б. макрокосму, мікрокосму, символічного світу;

В. дикого світу, варварського світу, цивілізованого світу.

10. Найважливішим для Г.Сковороди було питання про:

А. створення цілісної філософської концепції;

Б. людське самопізнання;

В. створення Всесвіту Богом.

Дата добавления: 2014-10-15