Г. Довільний вірш та верлібр

В. Строфи східного походження

Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку.

Танка — це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семискладових рядків (5 — 7 — 5 — 7 — 7). Походить вона з раннього японського середньовіччя (VII—VIII ст.).

Визнаними майстрами танка є поети-лірики Нарихіра, Коматі, Кисена та ін. Ця строфа й досі вельми популярна у японській поезії:

* * *

Раптом захотілося —

Чого б це? —

поїздом поїхати.

От з поїзда зійшов —

а йти нема куди.

І.Такубоку (переклад Г.Туркова).

У добу пізнього японського середньовіччя (XVIII ст.) з’являється нова строфа — гайку (або ще ­ хокку). Це трирядкова неримована строфа, що постала на основі першої півстрофи танка.

У ряду майстрів гайну — М.Тейтоку, Н.Соїна, М.Басьо та ін.

Визначальні стильові прикмети танка і гайку: ♣ естетизм, ♣ суб’єктивний ліризм, ♣ філософське споглядання картин природи:

* * *

Заходить сонце,

Промінням запалює далеч гір

І порожнє поле

К.Такагама.

До гайну звертаються і деякі українські поети:

* * *

Синя волошка,

Суперниця пірамід,

У вічнім смутку.

І.Качуровський.

* * *

Ця тиша кругом нас

Це молитва дерев

за нашу любов

Марія Реванович[65].

Персько-арабські строфи. Найвідомішою серед великого числа персько-арабський строф стала строфа рубаї. Це чотиривірш, що являє собою закінчену, переважно філософську думку, підкреслену в останньому рядку, і має римування ааба.

Визнаний майстер цього жанру — Омар Хайям [66]. Ось один з його творів:

* * *

Я тільки й знаю, що знання шукаю,

В найглибші таємниці проникаю.

Я думаю вже сімдесят два роки —

І бачу, що нічого я не знаю.

(переклад В.Мисика.)

Українські поети також удаються часом до цього жанру: скажімо, М.Орест, Д.Павличко (який 1987 р. видав збірку «Рубаї»).

Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.

Довільний — це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що складається з різностопових рядків, розміщених довільно.

Цей вірш добре передає розмовний тон, створює враження жвавої, невимушеної розмови, тому його часто використовують у байках (звідси ще одна назва — байковий вірш). Довільним віршем віртуозно володіли Г.Чупринка та П.Тичина:

Вітер.

Не вітер — буря!

Трощить, ламає, з землі вириває...

За чорними хмарами

(з блиском, ударами!),

за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук...

П. Тичина.

Верлíбр (франц. vers libre — вільний вірш), або вільний вірш — вірш, що не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у якому досягається лише наспівною інтонацією.

Походить цей вірш від фольклорних замовлянь, голосінь та інших форм неримованої чи зрідка римованої народної поезії.

Першим видатним поетом-верлібристом уважають американця (США) Волта Вітмена.

В українській літературі верлібр набув поширення у 20-х роках ХХ ст., відтоді й донині чимало поетів звертаються до нього. Це, зокрема, І.Драч, М.Вінграновський, В.Стус, В.Голобородько, В.Рубан, І.Калинець, Б.Бойчук, Емма Андрієвська, Віра Вовк, О.Бригинець, В.Цибулько, М.Воробйов, І. Андрусяк та ін.

Для прикладу:

* * *

Коли спорожніють мої очі

і стануть безглуздими і непотрібними,

як кухоль білий без води,

тоді з українського поля

колосся зеленими гадюками

заповзатиме в них...

В.Голобородько.

* * *

вітер

навздогад гортає

твоє волосся

так

як вогонь

сторінка за сторінкою

повільно пожирає

книгу

і мені тоді

дуже хочеться тебе

погладити

я навіть не боюся

обпекти пальці

боюся лишень

що в моїй долоні

залишиться дрібка

попелу

І. Андрусяк[67]

Дата добавления: 2014-10-15