ДЕРЖАВНЕ мито

Г Л А В А 32

Державне мито по своїй суті є не винятково податковим платежем, а скоріше судовим чи цивільним і більш детально воно регулюється не тільки податковим законодавством, але і цивільним, процесуальним, господарсько-процесуальним.

Державне мито являє собою плату, що стягується за здійснення юридично-значних дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноваженими на це компетентними органами і видачу їм відповідних документів, що мають правове значення. [184]

Фактично, мито - це плата за здійснення дій (послуг), що здійснюються уповноваженими органами, стягнуте з метою покриття, що виникає у зв'язку з цим витрат. Головна особливість державного мита – це його індивідуальна відплатність. Сплачуючи державне мито платник переслідує визначені інтереси, зв'язані зі здійсненням на його користь дій публічно-правового характеру. З іншого боку, метою стягування державного мита є покриття витрат державного чи іншого органа, у зв'язку з його діяльністю.

Особливості застосування механізму державного мита в Україні регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року «Про державне мито», а більш деталізує його застосування Інструкція про порядок числення і стягування державного мита, затверджена наказом Головної Державної податкової інспекції України від 22.04.1993року №15.

Платниками державного мита на території України є фізичні і юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій і видачу документів, уповноваженими на те органами.

Державне мито стягується:

1) з позовних заяв, заяв по переддоговірних спорах, заяв (скарг) по справах окремого виробництва і скарг на рішення, прийняті у відношенні релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що вступили в законну силу, а також за видачу судами копій документів;

2) з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що подаються в господарські суди, і заяв про перевірку рішень, визначень, постанов у порядку нагляду, а також про їхній перегляд по обставинам, що знов відкрилися;

3) за здійснення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4) за реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідчень про реєстрацію актів цивільного стану і свідчень у зв'язку зі зміною, виправленням і відновленням записів актів цивільного стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження терміну їх дії і за внесення змін у ці документи; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян чи документів, що їх заміняють; за видачу чи продовження посвідка на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина чи документу, що його заміняє, на право виїзду з України і в'їзду в Україну, а також з заяв про прийом до громадянства України і про вихід із громадянства України;

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон чи продовження терміну його дії;

7) за прописку громадян чи реєстрацію місця проживання;

8) за видачу дозволів на право полювання і рибальства;

9) за операції по випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних і місцевих позик, і по видачі приватизаційних паперів;

10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій по примусовому відчуженню такого майна у випадках, передбачених законами України;

11) за проведення публічних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомого майна, крім операцій по примусовому відчуженню такого майна у випадках, передбачених

законами України;

12) за дії, що зв'язані з одержанням патентів на сорти рослин і підтримкою їхньої дії;

13) за представлення в Кабінет Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.

Перелік ставок державного мита представляє досить великий список, оскільки встановлюється у відношенні конкретних видів об'єктів обкладання.

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлення документів і зараховується в бюджет місцевого самоврядування, крім мита, стягнутого з позовних заяв, подаваних у господарський суд, із заяв про перевірку рішень, визначень і постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, зв'язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтримкою їхньої дії і за представлення в Кабінет Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, що зараховується в Державний бюджет України. Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що надходять з інших держав і розглядаються відповідними органами України, зараховується в Державний бюджет України. Підтвердити факт надходження і зарахування, у випадку такої необхідності, державного мита у відповідний бюджет може тільки орган, на рахунок якого воно надійшло, незалежно від того де зберігаються платіжні документи, тобто територіальний орган державного казначейства.

Сплата державного мита може здійснюватися в декількох формах:

1. Готівкою:

- безпосередньо в національній валюті;

- в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національного банку України;

2. У безготівковому порядку (перерахуванням через відділення банків сум мита з рахунків платників);

3. Митними марками.

З позовів, що надаються у суд чи господарський суд в іноземній валюті, а також за дії й операції в іноземній валюті державний збір сплачується в іноземній валюті. У випадку, коли розмір ставок державного мита передбачений у частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державний збір сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.

ГЛАВА 33

ПЛАТА (ПОДАТОК) НА ЗЕМЛЮ

Земля (земельна ділянка) була одним з перших об'єктів оподатковування. В окремі періоди історичного розвитку земельний податок був ведучим, ніс найбільше фіскальне навантаження. Цілком природно, що в сучасній податковій системі України застосовується такий традиційний податковий важіль, як податок на землю.

Сплата даного податку передбачена ст. 14 Закону України «Про систему оподатковування» і регулюється Законом України «Про плату за землю» (у редакції від 19 вересня 1996 року), Земельним кодексом України, постановами Кабінету Міністрів України.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю стягується у виді земельного податку чи орендної плати, розмір яких не залежить від господарської діяльності власників і користувачів землі чи орендарів і визначається в залежності від грошової оцінки земельних ділянок.

Дата добавления: 2014-10-15