Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Числення і сплата податку




Пільги по податку

 

Законом передбачені такі пільги по платі за землю, як звільнення від сплати податку, а також його нестягування. У залежності від критеріїв, узятих за основу при поділі, пільги по розглянутому податку можна розмежувати на три групи:

1. По територіальній ознаці – поширюються на окрему територію, що необов'язково збігається з адміністративно-територіальною одиницею (зона радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи; територія спеціальних економічних зон «Азов» і «Донецьк», територія пріоритетного розвитку в Житомирській області і т.д.). Законодавець висуває ряд додаткових умов, при наявності яких платник має право на це пільгове оподатковування (наприклад, суб'єкт на цій території повинний здійснювати визначені інвестиційні проекти).

2. По видимій ознаці – у відношенні визначених видів земельних ділянок (заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам'ятники природи, дендрологічні і зоологічні парки; землі, що знаходяться в тимчасовій консервації чи в стадії сільськогосподарського освоєння і т.д.).

3. По суб'єктній ознаці – у залежності від суб'єкта податку застосовуються як до фізичних осіб (інваліди І і ІІ груп, громадяни, що виховують трьох і більше дітей, громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи і т.д.), так до юридичних осіб (органи державної влади й органи місцевого самоврядування; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю і т.д.).

Крім того, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть установлювати наступні пільги:

- часткове звільнення від сплати податку;

- зменшення суми земельного податку, але в рамках коштів, зачислюваних на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

 

 

Числення податку на землю провадиться на підставі даних Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею і договорів оренди земельних ділянок, обліку кількості і якості земель, зонування територій населених пунктів, економічної і грошової оцінки земель.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого представляють дані у відповідну державну податкову інспекцію. Нарахування плати за землю громадянам проводиться державними податковими інспекціями, та до 15 липня поточного року видають платнику платіжне повідомлення про сплату податку.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільського, селищної чи міської Рад, відповідно, до територій на яких знаходяться земельні ділянки, при цьому, 30 відсотків цих коштів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах, 10 відсотків – на спеціальних бюджетних рахунках Автономної Республіки Крим і областей.

Закон України «Про плату за землю» крім регулювання податкового механізму також визначає напрямок використання коштів, що надійшли від плати за землю.

Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищенню родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, зв'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.

 

ГЛАВА 34

ПОДАТОК З ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ
і ІНШИХ САМОХІДНИХ МАШИН І МЕХАНІЗМІВ

 

34.1. Місце податку з власників
транспортних засобів у системі
податків і зборів України

Протягом багатьох десятиліть громадяни — власники транспортних засобів — платили місцевий збір. З прийняттям у 1981 році Положення про місцеві податки збір був замінений місцевим податком, і до оподатковування було притягнуто як населення міст, так і сільське населення. Починаючи з 1988 року податок поширився і на транспортні засоби підприємств. В Україні податок з власників транспортних засобів стягувався на основі Закону України від 11 грудня 1991 року “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” (із змінами і доповненнями). 18 лютого 1997 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про податок із власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів”.

 

34.2. Платники податку

Платниками податку є юридичні і фізичні особи (як українські, так і іноземні або особи без громадянства), які мають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні. До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней і т.д., що сплачують податок у місцеві бюджети за місцем перебування власників транспортних засобів. До числа платників не віднесені філії й інші відособлені підрозділи юридичних осіб. Тому обчислювати і вносити в бюджет податок із власників транспортних засобів повинні саме юридичні особи.

Податком із власників транспортних засобів оподатковуються транспортні засоби, що у встановленому порядку підлягають реєстрації з одержанням реєстраційних знаків (державних) для участі в дорожньому русі. Реєстрація, перереєстрація або технічний огляд транспортних засобів без пред'явлення квитанції і платіжного доручення про сплату податку не проводиться. Хотілося б зробити одне зауваження. Справа в тому, що навряд чи правомірно акцентувати увагу на тому, що платником є власник транспортного засобу. У певній ситуації їм користується особа за генеральним дорученням, і реально податок оплачує вона, а не власник. Саме ця особливість врахована Законом України від 16 червня 1999 року «Про внесення змін у деякі закони України щодо фінансування дорожнього господарства», де підкреслюється, що податок сплачується або власником або від його імені особою, якій передане право користування.

Графіки проходження технічного огляду узгоджуються з органами місцевого самоврядування, в обов'язковому порядку представляються органам Державної податкової адміністрації і звичайно передбачають проведення техогляду до 1 серпня. При перенесенні дати проведення техогляду підприємство зобов'язане вчасно сповістити про це органи Державної податкової адміністрації. Необхідно звернути увага на те, що Рекомендаціями про порядок обліку платників нарахування податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів (затвердженими Державною податковою адміністрацією України за годженням з Державтоінспекцією, Держтехоглядом і Держфлотоглядом України) встановлено обов'язкове щорічне проходження техогляду тим транспортом (як юридичних, так і фізичних осіб), що використовується в комерційних цілях. У тому випадку, коли для таких транспортних засобів передбачене проведення техогляду два або більш разів на рік, податок сплачується перед проходженням першого з таких техоглядів.

 

34.3. Об'єкт оподатковування

Враховуючи те, що податок на транспортні засоби стягується з власників транспортних засобів, що зареєстрували їх, однією з вимог постанови Кабінету Міністрів України № 873 від 21 жовтня 1993 року «Про затвердження правил державної реєстрації й обліку автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок» є обов'язковість реєстрації транспортних засобів протягом 10 діб після їх придбання, одержання або появи обставин, що вимагають внесення змін у реєстраційні документи. Відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року “Про дорожній рух” (ст. 34) державній реєстрації й обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілі, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи і мотоколяски.

Транспортні засоби реєструються на підприємства і громадян. Якщо транспортний засіб належить декільком громадянам, то реєстрація здійснюється на одного з них (громадянина, на якого оформлені документи, що підтверджують правомірність придбання засобу). Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, документів, що підтверджують його особу, а також документів, що підтверджують правомірність придбання або одержання транспортного засобу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки, а також вимогам, які є основою для внесення змін у реєстраційні документи. Реєстрація транспортних засобів здійснюється за умови сплати передбачених податків, зборів і інших видів платежів (при перетинанні через митний кордон України транспортного засобу імпортер має надати документ, що підтверджує сплату мита, акцизного збору і ПДВ). Правомірність придбання транспортних засобів, номерних агрегатів підтверджується документами, виданими торговими організаціями, митними органами і судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами — виробниками транспортних засобів, військовими частинами, відділами матеріальних фондів оперативних командувань підприємств, підрозділів Державтоінспекції і т.д.

Особливістю діючої редакції Закону є висока міра деталізації об'єктів оподатковування: вперше в податковому законодавстві (не враховуючи акцизного збору і митних зборів) об'єкти оподатковування закріплені чотиризначним кодом відповідно до Гармонізованої системи опису і кодування товарів, що значною мірою спрощує роботу зі сплати цього податку, оскільки розділом другим Рекомендацій про порядок обліку платників, нарахування податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів дана докладна характеристика кожного виду транспортного засобу.

Оподатковуванню підлягають усі включені до об'єкту оподатковування і зареєстровані в Україні відповідно до діючого порядку транспортні засоби (включаючи відомчу реєстрацію транспорту військових частин, технологічного транспорту — органами Держнаглядорохоронпраці, спортивних автомобілів — органами Держкомспорта і т.д.), а не тільки ті, які підлягають реєстрації в органах Державтоінспекції України.

 

34.4. Ставка оподатковування

Ставки податку встановлені в гривні за 100 см² обсягу циліндрів двигуна, із розрахунку на 1 квт (для транспортних засобів з електродвигунами) або розрахунку на 100 см довжини (для катерів і яхт).

Прив'язка ставок податку до обсягу циліндрів двигуна транспортного засобу в сучасних умовах, на наш погляд, не відображає особливостей оподатковування транспортних засобів. Справа в тому той самий обсяг циліндрів двигуна може бути пов’язаний з неоднаковою потужністю. І при цьому потужність двигуна (до якої, по суті, повинне прив'язуватися оподатковування транспортного засобу) не відображається його обсягом; варто також враховувати і деякі способи, що збільшують потужність двигуна (турбонадуви, тощо). Саме тому необхідно при встановленні ставок оподатковування за основу приймати кількість кінських сил, що відображає потужність двигуна транспортного засобу.

Ставка податку розраховується на 1 день кварталу, у якому здійснюється сплата податку. За більшістю транспортних засобів (особливо за легковими автомобілями) ставка податку в порівнянні з попередньою редакцією Закону істотно збільшена.

Законодавством встановлено обов'язок сплати податку з власників автомобілів легкових, вантажних (вантажопідйомністю більше 7 тон), автобусів. Усі транспортні засоби, що відносяться до цих категорій, підлягають оподатковуванню за одними ставками, для інших самохідних машин і механізмів передбачено використання інших розмірів ставок податку. При цьому необхідно мати на увазі, що пасажирські автомобілі місткістю до 8 чоловік, включаючи водія, відносяться до легкових автомобілів, більше 8 чоловік — до автобусів.

Цей податок характерний тим, що на відміну від основної маси податкових платежів, що використовують відносні ставки, він передбачав систему абсолютних ставок (від 50 копійок до 2 карбованців 04 копійок), що при значних темпах інфляції було абсурдно. Зміни ст. 3 саме і торкнулися цієї сторони проблеми, внаслідок чого були закладені ставки в частинах від мінімальної заробітної плати без індексації (від 0,005 до 0,03 мінімальної зарплати), а потім в ЕКЮ. І в підсумку знову відбулося повернення до ставок, виражених у національній валюті України: від 0,5 грн. до 30 грн. (Закон України від 16 червня 1999 року). Розмір ставки податку встановлюється залежно від об'єкта оподатковування (автомобілі легкові, вантажні, мотоцикли, моторолери, мотоблоки і т.д.), визначеного відповідно до коду по Гармонізованій системі опису і кодування товарів, і ставки податку на рік: з 100 см³ об’єму циліндрів двигуна, з 1 кВт потужності двигуна або 100 см довжини. Ставка податку закріплена в гривні і варіює в межах від 0,5 грн. з 1 Квт по автомобілях з електродвигуном до 30 грн. по легкових автомобілях з об’ємом циліндрів від 3501 куб. см і більш.

Законом не передбачені прогресивне оподатковування, оскільки об'єкт оподаткування незмінний, і припускає застосування твердих ставок податку.

 

34.5. Пільги по податку

Порівняно традиційна система пільг може бути розділена на дві групи. Перша включає платників, що цілком звільняються від сплати податку. Сюди відносяться підприємства автомобільного транспорту загального користування, державні бюджетні установи й організації, інваліди, що мають мотоколяски чи автомобілі з ручним керуванням, і т.д. Інша включає платників, для яких ставка податку скорочується на 50% (пожежні машини, машини швидкої допомоги і т.д.). Закон надає право місцевим органам державної влади звільняти цілком або частково від сплати податку окремих платників при наявності вагомих причин. Законом України “Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” передбачені наступні пільги по цьому податку.

Повністю звільнені від сплати податку:

а) підприємства автомобільного транспорту загального користування — щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду. Така пільга була і раніше, але при її застосуванні потрібно мати на увазі, що передача таких транспортних засобів в оренду (навіть якщо вони будуть використані орендарем для перевезення пасажирів і по тим же тарифам) розглядається як нецільове використання транспорту, а значить орендодавець втрачає право на пільгу, що підтверджується листом Державної податкової адміністрації України № 17-114-4/10-447 від 28 жовтня 1996 року.

б) Навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів стосовно навчальних транспортних засобів за умови використання їх за призначенням.

Ліміти кількості одиниць транспортних засобів установлює вищестояща організація, про що видається лімітна довідка про витрати бюджету на наступний рік, що визначається Положенням про порядок складання єдиного кошторису доходів і витрат бюджетної установи й організації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №180 від 21 лютого 1997 року.

У випадку, якщо установи й організації, що фінансуються з Державного бюджету, використовують транспортні засоби не за цільовим призначенням, права користування такою пільгою бюджетна організація не має. Що стосується використання в розмірі ліміту кількості транспортних засобів, то, якщо кількість транспортних засобів перевищує встановлений ліміт, податок бюджетними установами й організаціями за такі одиниці транспортних засобів сплачується на загальних підставах.

в) о соби, зазначені в пп. 1 і 2 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”[186], статтях 4-11 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”[187], статтях 6 і 8 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»[188], постанові Кабінету Міністрів України №1026 від 31 серпня 1996 року «Про впорядкування надання пільг громадянам з деяких видів податків”[189], можуть користатися пільгою на один легковий автомобіль з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 см3 [190], а інваліди І і II груп незалежно від об’єму циліндрів, або на один мотоцикл з об’ємом циліндрів двигуна до 650 см3, чи на один моторний човен або катер (крім спортивного) з довжиною корпуса до 7,5 м.

Отже, у випадку, якщо громадянин відповідно до законодавства, що втратило чинність, звільнявся від сплати цього податку на всі особисті транспортні засоби при проведенні технічного огляду, то при проведенні технічного огляду транспортних засобів після 1 вересня 1996 року він відповідно до вимог зазначеної постанови може бути звільнений від сплати податку лише на транспортні засоби, зазначені в постанові, а на інші особисті транспортні засоби податок необхідно сплачувати на загальних підставах. Це роз'яснення дається в листі Державної податкової адміністрації України № 17-0317-110/10-1375 від 24 лютого 1997 року.

г) о соби, зазначені в пп. 3 і 4 ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” — щодо одного легкового автомобіля з об’ємом циліндрів двигуна до 2500 см3, або одного мотоцикла з об’ємом циліндрів до 650 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпуса до 7,5 м до їх відселення і протягом трьох років після переселення з зони гарантованого добровільного відселення і зони посиленого радіоекологічного контролю.

Звільняються від сплати податку на 50%:

а) сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти (спеціалізація підприємства визначається статутом або загальним класифікатором галузей господарства Міністерства статистики України);

б) громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 87.03), вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 року включно.

Пільга в поточному році надається, якщо право на неї виникло до настання терміну сплати податку, тобто перед реєстрацією чи перереєстрацією і технічним оглядом транспортних засобів. З появою права на пільгу після терміну сплати податку пільга в даному році не надається.

Не визнаються об'єктами оподатковування: трактори на гусеничному ходу; мотоцикли, мопеди і велосипеди з обсягом циліндра двигуна до 50 см3; автомобілі спеціального призначення: швидкої допомоги і пожежні; машини і механізми для сільськогосподарських робіт; транспортні засоби вантажні, самохідні, які використовуються на заводах, у портах і аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані; окремі види яхт, вітрильних судів і човнів, спортивний водний транспорт. Транспортні засоби, які не є об'єктами оподатковування, перераховані в розділі 3 рекомендацій до Гармонізованої системи опису і кодування товарів “Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності”.

Податок із власників транспортних засобів не стягується за транспортні засоби, якщо вони не знаходяться на обліку Державтоінспекції чи інших органах, які проводять їх реєстрацію, перереєстрацію або техогляд. Якщо право користування транспортним засобом передано за дорученням іншій особі, податок із власників транспортних засобів сплачується його власником від його імені чи особою, якій воно передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом за місцем проживання власника.

Відповідно до Закону України «Про систему оподатковування» Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради можуть установлювати додаткові пільги по оподатковуванню в межах сум, що надходять до їх бюджетів. Для вирішення питань про надання додаткової пільги по податку з власників транспортних засобів платник повинен звернутися до відповідної ради. Подача заяви про звільнення від сплати податку не припиняє його сплати або стягнення. У разі, коли подання підприємства про надання додаткової пільги буде задоволено відповідною радою, в особовому рахунку платника на підставі такого рішення проводиться відповідний запис.

 

34.6. Обчислення і сплата податку

Терміни сплати податку практично прив'язуються до часу здійснення технічного огляду транспортного засобу. Сплачується податок щорічно, але не пізніше першого півріччя перед реєстрацією, перереєстрацією або щорічним технічним оглядом. Обчислення податку здійснюється, виходячи із сумарної потужності транспортного засобу, з урахуванням його різновиду і ставки, встановленої в статтях 2 і 3 Закону[191].

Конкретні терміни сплати податку Законом не передбачені, однак зафіксовано, що він виплачується перед реєстрацією чи перереєстрацією технічним оглядом транспортних засобів. При цьому органам Державтоінспекції та іншим органам, уповноваженим проводити реєстрацію або технічний огляд, пред'являються квитанції (платіжні доручення) про сплату податку або документи, що служать підставою для надання пільги (для громадян цими документами є посвідчення, поссвідчення про право на пільги, а також довідки, видані органами Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України).

Нова редакція Закону передбачає різні терміни сплати податку. Якщо для фізичних осіб він збігається з моментом здійснення технічного огляду перед реєстрацією, перереєстрацією, технічним оглядом транспортного засобу, то юридичні особи сплачують його поквартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом

Суми, що надходять за рахунок цього податку, розподіляються у співвідношенні: 85% — використовуються на фінансування ресурсів, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг; 15% — надходять до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць у населених пунктах, що знаходяться в комунальній власності, автомобільних доріг і доріг загального користування державного значення. Податок із власників транспортних засобів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Підприємства сплачують податок щокварталу рівними частинами, виходячи з розрахунку суми податку за рік, а громадяни можуть його сплачувати щорічно або один раз у два роки, але не пізніше першого півріччя року, у якому здійснюється технічний огляд. Сума податку розраховується на підставі діючих ставок. За украдений транспортний засіб податок не сплачується за умови, що факт крадіжки підтверджений документами органів, якими порушено кримінальну справу.

Організація контролю за правильністю стягнення податку відповідно до Закону України “Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” покладена на державні податкові органи й органи, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію і техогляд транспортних засобів. Державні податкові інспекції зобов'язані систематично контролювати в органах, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію і техогляд транспортних засобів, у тому числі водних, правильністьстягування податку, повноту і своєчасність сплати податку й у випадку несплати податку вживати заходів по його стягненню.

 

глава 35

ПОДАТОК НА ПРОМИСЕЛ

35.1. Місце податку на промисел
у податковій системі України

Сплата податку на промисел здійснюється в Україні відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 року.

Особливістю цього податку є те, що його застосування поширюється тільки на торгову діяльність фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності. З торгової діяльності практично почався процес демонополізації економіки.

Концепція розвитку внутрішньої торгівлі України визначає загальну стратегію і пріоритетні напрямки державного регулювання розвитку внутрішньої торгівлі в ринково орієнтованій системі господарських відносин і спрямована на підвищення ефективності організаційно-економічних перетворень у торгівлі. Перехід до системи вільного переміщення товарів поки що не призвів до формування повноцінного споживчого ринку. Споживчий ринок сьогодні — це ринок деформованої структури попиту через неплатоспроможність населення; ринок товарів низької якості; ринок, у якому масові порушення з боку суб'єктів господарювання стали об'єктивною реальністю. У зв'язку з нестабільністю економіки України поки неможливий відхід від стихійних нерегульованих ринків, що формуються за рахунок виплати заробітної плати в натуральній формі, торгівлі продукцією, вирощеної на власній земельній ділянці, і т.д.

35.2. Платники податку на промисел

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі громадяни) які мають, та які не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичну, не більш чотирьох разів протягом календарного року, продаж виготовленої, переробленої або купленої продукції, предметів або товарів.

Платниками виступають громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та особи, що не мають постійного місця проживання. Підставою для подібного розмежування є статус громадянина, що визначається Законом України від 16 березня 1997 року «Про громадянство України». Громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи і держави, що виражається в їх взаємних правах і обов'язках.

Іноземці мають право займатися в Україні підприємницькою діяльністю, передбаченою законодавством України. При цьому вони мають такі ж права й обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не встановлене Конституцією і Законами України. Іноземці сплачують податки і збори відповідно до Законів України і міжнародних договорів України.

І ще ряд зауважень щодо цього елемента правового механізму податку на промисел. По-перше, платниками є особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності. По-друге, платники здійснюють несистематичну діяльність із продажу товарів (у цьому випадку законодавцем закріплений і кількісний критерій несистематичності — чотири рази в календарному році). По-третє, несистематичному продажу підлягає: а) виготовлена; б) перероблена; в) придбана продукція.

 

35.3. Об'єкт оподатковування

Об'єктом оподатковування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що визначається громадянином у декларації, поданої до державної районної (міський) податкової інспекції за місцем проживання, а громадянином, що не має постійного місця проживання в Україні,— за місцем реалізації товару.

Розмір плати за придбаний одноразовий патент є різновидом сплати прибуткового податку. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян» об'єктом оподатковування є сумарний річний доход громадян (оподаткування, як правило, відбувається щодо фактично отриманого доходу). Однак, якщо використовується метод сплати прибуткового податку виходячи з оцінного доходу, то за результатами отриманого доходу протягом календарного року провадиться перерахунок прибуткового податку і визначається боржник (держава або платник).

Особливістю визначення об'єкта оподатковування є те, що придбаний одноразовий патент є фіксованою платою і надалі не підлягає перерахунку. Для захисту інтересів платника (тобто для дотримання принципу справедливості оподатковування) при декларуванні товару необхідно використовувати ринкові ціни. Ціна являє собою грошове вираження зобов'язання здійснити платіж за продану продукцію. Ціна виражається в одиницях національної валюти за одиницю товару. Рівень цін складається під впливом низки об'єктивних обставин: особливостей товару, конкурентноздатності, співвідношення попиту та пропозиції і т.д. У кожному регіоні складаються свої центри торгівлі, так звані “основні ринки”, ціни яких визнаються базисними в торгівлі відповідними товарами і залежать від кількості посередників на шляху товару до кінцевого споживача.

У залежності від особливостей платників податку на промисел існує два методи придбання одноразового патенту:

а) за місцем проживання платника (у тому випадку, якщо громадянин має прописку);

б) за місцем здійснення торгової діяльності (у тому випадку, якщо громадянин не має прописки).

Придбання патенту здійснюється на підставі поданої декларації, в якій зазначаються: прізвище, ім'я, по-батькові платника; адреса проживання; найменування і вартість товару; кількість днів; кількість товару; вартість одиниці товару; сумарна вартість товару. Декларація, на підставі якої визначається об'єкт оподатковування, подається в податкову інспекцію за місцем проживання громадян України або в податковий орган за місцем реалізації товару (якщо громадянин не має постійного місця проживання). У декларації, крім загальних відомостей про громадянина, вказується перелік товарів, що передбачається реалізувати, і їх вартість.

 

Форма декларації встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

 

35.4. Ставка податку

Ставка податку на промисел встановлена в розмірі 10% від зазначеної в декларації вартості товару, що підлягає продажу протягом трьох днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У випадку збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставка податку збільшується до 20%. Таким чином, ставка для визначення вартості одноразового патенту при здійсненні торгової діяльності з урахуванням податку на промисел складає:

1.10 % — у випадку придбання одноразового патенту на 3 дні;

2.20 % — у випадку придбання одноразового патенту на 7 днів.

Збільшення ставки в залежності від збільшення терміну продажу товару до 7 днів обумовлене тим, що за 7 днів можливість реалізувати більший обсяг товарів зростає, і, отже, для забезпечення дохідної частини місцевого бюджету податок стягується в подвійному розмірі. Особливістю сплати податку на промисел є те, що вартість патенту, що придбавається, не може бути нижче граничного розміру (одного неоподатковуваного мінімуму), що встановлений ст. 3 Декрету. У цьому випадку не має значення кількість задекларованого товару, якщо процентне співвідношення не відповідає встановленому мінімальному розміру сплати одноразового патенту, тобто не приймається плата менше 17 гривень.

35.5. Пільги по податку на промисел

За допомогою пільг створюються умови для активізації інвестиційних процесів, насамперед у пріоритетних сферах матеріального виробництва, що відповідає основним напрямкам структурної перебудови за конкретними програмами і проектам збільшення випуску і здешевлення необхідних товарів.

Декрет передбачає своєрідну пільгу: не декларується і не оподатковується реалізація продукції, виробленої в особистому підсобному господарстві, як у сирому вигляді, так і у вигляді первинної обробки. Особливим є те, що дана пільга не виділена ні окремою статтею, ні окремим пунктом, а включена до ст. 2 “Об'єкт оподатковування”.

Ще однією з пільг, закріплених Декретом, є надання права фізичним особам, без реєстрації суб'єктами підприємницької діяльності і без придбання одноразового патенту, здійснювати продажособистих автотранспортних засобів. Дана пільга застосовується у випадку здійснення такого продажу не більш одного разу в рік.

35. 6. Обчислення і сплата податку

Податок на промисел сплачується шляхом придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі зазначеної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Мінімальний термін дії одноразового патенту — три, максимальний — сім днів. Одноразовий патент видається податковою інспекцією, виручена сума зараховується в місцевий бюджет за місцем придбання патенту. Форма патенту встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

У зв'язку з тим, що здійснення торгової діяльності з придбанням одноразового патенту передбачає несистематичну діяльність, то і вести облік доходів і витрат не потрібно. Умовою здійснення несистематичної торгової діяльності за допомогою придбання одноразового патенту є реалізація товару винятково на території ринків. Придбання одноразового патенту при торгівлі на території ринку не звільняє громадянина, що здійснює таку торгівлю, від сплати ринкового збору і дотримання правил торгівлі на ринках.

Вимогою ст. 1 Декрету є те, що при здійсненні несистематичної торгової діяльності (не більш чотирьох разів у календарному році) громадяни можуть здобувати одноразовий патент і здійснювати торгову діяльність без державної реєстрації суб'єктом підприємницької діяльності. У випадку здійснення торгової діяльності більш чотирьох разів на рік (тобто коли вона є систематичною) необхідно зареєструватися суб'єктом підприємницької діяльності, тому що відповідно до вимог Декрету здійснення самостійної, ініціативної діяльності на власний ризик з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю. Також відповідно до Закону України “Про підприємництв” громадянину, що здійснює продаж товару більш чотирьох разів на рік, необхідно зареєструватися як суб'єкту підприємницької діяльності.

Особливістю відповідальності платників податків є те, що при недотриманні вимог Декрету застосовуються адміністративні штрафи у випадку:

1) здійснення продажу товарів без придбання одноразового патенту;

2) здійснення продажу товарів, не внесених у декларацію.

За ці порушення адміністративний штраф стягується в розмірі від 1 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За повторне порушення санкція застосовується в розмірі від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Адміністративні штрафи застосовуються тільки у випадку, якщо дані порушення відбуваються громадянами, що здійснюють торгову діяльність не більш чотирьох разів у календарному році. Якщо контролюючими органами було встановлено, що продаж здійснювався більш чотирьох разів у календарному році, то розмір адміністративних штрафів регулюється Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок із громадян” і розглядається як здійснення торгової діяльності без державної реєстрації.

Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразового патенту.

 

ГЛАВа 36

 

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ЗБОРИ

 

36.1. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету

Відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, стягуються з користувачів надрами, що здійснюють видобуток корисних копалин на раніше розвіданих родовищах. Відповідно до Кодексу України про надра[192] надра надаються організаціям, підприємствам і громадянам винятково в користування і тільки в тому випадку, якщо в них є спеціальний дозвіл (ліцензія) на використання ділянки надр.

Закон України «Про систему оподаткування»[193] відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, відносить до загальнодержавних. Виходячи з цього, при видобутку корисних копалин на території України діють єдині правила обчислення і сплати таких відрахувань. При цьому не має значення якість добутих корисних копалин і умови їх видобутку.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є користувачі надрами усіх форм власності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, що добувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розміщених на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський) економічній зоні родовищах, що були заздалегідь оцінені і за згодою зацікавлених надрокористувачів передані їм для промислового освоєння.

Об'єкт оподаткування, а також механізм справляння збору за геологорозвідувальні роботи визначені Інструкцією[194] про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, а також постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку встановлення нормативів відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, і їх справляння»[195]. Так, нормативи збору за геологорозвідувальні роботи встановлені окремо для кожного виду корисних копалин чи групи близьких по призначенню корисних копалин (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольорові метали, рідкі метали тощо) у гривнях до одиниці видобутку чи погашення в надрах запасів корисних копалин і приведені в додатку до вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України.

Розмір таких відрахувань визначається користувачами самостійно, виходячи з вартості добутої мінеральної сировини чи продукції його переробки за певний період на основі нормативів з обліком офіційно встановленого й опублікованого індексу інфляції і понижуючих коефіцієнтів.

Понижуючі коефіцієнти застосовуються у випадках:

1. Якщо геологорозвідувальні роботи виконувалися частково за рахунок власних коштів, то, сплачуючи збір, застосовують коефіцієнти для окремих родовищ. Підставою для застосування коефіцієнтів є довідка Держкомгеології. Для оформлення довідки необхідно подати Державному інформаційному геологічному фонду засвідчені копії документів, що підтверджують небюджетне фінансування виконання геологорозвідувальних робіт.

2. Якщо добувається більше одного виду корисних копалин, які одночасно залягають на одному родовищі.

Відзначимо, що при видобутку більш одного виду корисних копалин збір за геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожен їх вид окремо.

Платники складають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи, що представляється в органи державної податкової служби за місцем реєстрації платника такого збору протягом 40 днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу. Причому, користувач надр, зареєстрований у податковому органі не того району (міста), у якому знаходиться експлуатоване їм родовище корисних копалин, додатково протягом 40 днів, наступних за останнім днем звітного кварталу, направляє копію розрахунку збору за геологорозвідувальні роботи до податкового органу за місцезнаходженням такого родовища корисних копалин з оцінкою органа державної податкової служби, що прийняла оригінал розрахунку.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляються при видобутку:

1) раніше погашених запасів корисних копалин, віднесених у процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;

2) углеводородної сировини з нерентабельних шпар з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявлень у населених пунктах нафтогазопромислових районів;

3) підземних вод, які не використовуються у господарстві, видобуток яких є технологічно змушеним у зв'язку з видобутком інших корисних копалин у обсягах, погоджених з відповідними органами Державного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього природного середовища;

4) копалин, що здійснюється для усунення забруднення надр;

5) копалин для усунення їх шкідливої дії (засолення, заболочування, забруднення тощо).

Сплата збору за геологорозвідувальні роботи провадиться в два етапи.

1. Здійснення авансових платежів у строки:

до 20 числа третього місяця звітного кварталу і до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом у розмірі однієї третини суми розрахованого збору.

2. Остаточна сплата відрахувань здійснюється протягом 10 днів, наступних за останнім днем граничного терміну надання розрахунку збору, з обліком сплачених авансових внесків.

Збір за геологорозвідувальні роботи в повному обсязі зараховується в Державний бюджет на рахунок, відкритий відповідно до коду бюджетної класифікації.

 

 

36.2. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

 

Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів укладається в тім, що його назва відображає значеннєве навантаження платежу, але не дає його точного визначення. До збору за використання природних ресурсів відносяться:

1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

2) плата за спеціальне використання водних ресурсів;

3) плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин.

 

36.2.1. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів

 

Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюється у відповідності зі статтями 89–91 Лісового кодексу України і Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України й інших нормативних актів[196]. Використання лісових ресурсів підрозділяється на спеціальне і загальне. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один чи кілька тимчасових лісокористувачів у тому випадку, якщо використовуються кілька лісових ресурсів. Дозволяється здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: заготівлю деревини під час рубань головного користувача; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових матеріалів (пінь, дуб, кора й інше); побічне лісове використання.

Постійними користувачами можуть бути: спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства, установи, організації, у яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також проведення науково-дослідних робіт. Для постійного використання можуть надаватися земельні ділянки лісового фонду, площа яких не перевищує 5 гектарів. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду закріплюється державним актом на право постійного користування землею.

До тимчасових користувачів можуть відноситися: підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні особи і громадяни. Земельні ділянки лісового фонду надаються в тимчасове користування за умови згоди постійного лісокористувача земельними ділянками лісового фонду. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути короткостроковим — до 3-х років і довгостроковим — від 3-х до 25 років. В тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за згодою сторін у договорі.

За спеціальне використання лісових ресурсів передбачені наступні види плати:

1) за встановленими таксами;

2) у виді орендної плати;

3) у виді доходу, отриманого від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Розмір збору за спеціальне використання лісових ресурсів установлюється, виходячи з лімітів їх використання, такс на лісову продукцію і послуг з урахуванням якості і приступності. Такси і порядок справляння збору на лісові ресурси державного значення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а на лісові ресурси місцевого значення – Радою міністрів Автономної республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями. У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата встановлюється не нижче чинних такс. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди, однак не нижче встановлених такс на лісові ресурси.

Розрахунок збору представляється платниками протягом 40 днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення зараховуються в розмірі 80% у Державний бюджет, 20% — у місцеві бюджети за їх місцезнаходженням. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів місцевого значення зараховуються відповідно в бюджети місцевого самоврядування. Ці платежі спрямовуються на виконання робіт з відновлення лісів, проведення лісогосподарських заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.

36.2.2. Плата за спеціальне використання водних ресурсів

 

Відповідно до Водного кодексу України[197] плата за спеціальне водовикористання справляється з метою забезпечення раціонального використання й охорони вод, відновлення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів і за скидання в них забруднюючих речовин. До спеціального використання водних ресурсів відноситься використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогосподарських потреб, а також потреб населення. Воно здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв і установок або без їх застосування, що впливає на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів.

Плата встановлена за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До водних ресурсів загальнодержавного значення відносяться:

а) поверхневі води, віднесені до басейнів рік, що розташовані чи використовуються на території декількох областей, включаючи всі припливи;

б) підземні прісні води.

До водних ресурсів місцевого значення відносяться водні ресурси, що не відносяться до ресурсів загальнодержавного значення. Перелік водних ресурсів місцевого значення визначається Державним комітетом з водного господарства за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Спеціальне використання водних ресурсів можливо тільки при наявності відповідного дозволу, порядок видачі якого затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»[198]. Крім того, Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту визначений постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р.[199]

Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є суб'єкти підприємницької діяльності — водокористувачі незалежно від форм власності, які є юридичними особами, включаючи підприємства гідроенергетики і водного транспорту, підприємства з іноземними інвестиціями, їх філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами, але мають окремий баланс, розрахункові рахунки у банку. Плату за спеціальне використання водних ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичного статусу і підвідомчі негоспрозрахунковим організаціям. У деяких випадках фізичні особи зобов'язані платити за спеціальне використання води.

Об'єктом об числення плати за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, що водокористувачі беруть для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарчих систем (поверхневих чи підземних джерел) чи від інших водокористувачів або від підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують на потреби охолодження устаткування оборотну систему водопостачання, плату в бюджети вносять тільки за воду, що відбирають з водогосподарчих систем і використовують для поповнення оборотної системи. Розмір плати за забір води з водних об'єктів визначається на основі нормативів оплати фактичного забору води і встановлених лімітів на забір води.

Розмір плати за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається на основі нормативів оплати фактичного скидання забруднюючих речовин і встановлених лімітів скидання. Нормативи платежів і порядок їх справляння регулюються Інструкцією про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів і Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»[200]. Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів затверджуються Кабінетом Міністрів України[201].

Плата за спеціальне використання водних ресурсів не справляється:

а) за воду, що відпускається платниками збору за спеціальне використання прісних водних ресурсів іншим водокористувачам;

б) за використання підземних вод, що є сировиною в технологічному процесі, для витягу компонентів, що знаходяться в них;

в) за використання підземних вод, що витягаються з надр разом з видобутком корисних копалин, а також забір яких допомагає усувати небезпечна дія вод у господарській діяльності (забруднення, підтоплення, засоленість, заболоченість, зрушення і т.п.).

г) за воду, використовувану для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;

д) за воду, використовувану для протипожежних нестатків тощо

Сума платежу за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється платниками самостійно з урахуванням пільгових коефіцієнтів. Платежі обчислюються квартальним розрахунком виходячи з фактичного обсягу використаної води, установленого ліміту і нормативів плати з урахуванням пільг. Сплата платежу за спеціальне використання водних ресурсів провадиться платниками протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну представлення розрахунку збору за місцем податкової реєстрації.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 100% перераховується в Державний бюджет, а плата за використання водних ресурсів місцевого значення – у місцеві бюджети.

 

36.2.3. Плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин

 

Плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин уведена на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і Закону України «Про підприємництво», що передбачає наявність ліцензії при здійсненні видобутку корисних копалин, Кодексу України про надра, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобутку корисних копалин і Порядку справляння плати за спеціальне використання надр для видобутку корисних копалин» і іншими нормативними актами[202].

Відповідно до Кодексу України Про надра, надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші і дном водоймїв і простирається до глибин, доступних для геологічного вивчення й освоєння. Надра надаються тільки в користування, тому що вони є виключно власністю держави.

Платниками збору за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності), у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, що здійснюють видобуток корисних копалин.

Об'єктом плати за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є обсяг фактично погашених у надрах балансових і забалансових запасів корисних копалин. Обсяг погашених балансових запасів корисних копалин визначається як сума обсягів добутих корисних копалин і фактичних їх втрат у надрах під час їх видобутку. Але існують утрати, що не підлягають обліку при визначенні розміру платежів за використання надр при видобутку корисних копалин.

Відповідно до Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобутку корисних копалин від 13.06.2000 р.[203] установлені нормативи плати за використання надр для видобутку корисних копалин, що визначені для кожного виду корисних копалин. Вони розділені на групи корисних копалин з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей і умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобуток корисних копалин установлюються: для вугілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничо-рудної галузей і будівельної сировини — як фіксована сума відрахувань у гривнях за одиницю погашених у надрах запасів корисних копалин; для нафти, конденсату, газу природного, підземних вод (мінеральних, термальних, промислових), мінеральних брудів і мулу — як фіксована сума відрахувань у гривнях за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини ювелірного (дорогоцінні камені), ювелірно-виробничого (напівкоштовні камені), виробничого (виробничі камені) і для лицювальних матеріалів — як частина (відсоток) вартості добутих (погашених у надрах запасів) корисних копалин. При перевищенні зазначених базових нормативів справляється плата в подвійному розмірі.

Розмір плати за використання надр для видобутку корисних копалин визначається надрокористувачами самостійно накопичувальним підсумком з початку року: для вугілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничорудної галузей і будівельної сировини — виходячи з обсягів погашених у надрах балансових і забалансових запасів корисних копалин і нормативів плати й одиниці погашення в надрах запасів корисних копалин; для нафти, конденсату, газу природного, підземних вод, мінеральних брудів і мулу — виходячи з обсягів добутих корисних копалин і нормативів плати за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини ювелірного, ювелірно-виробничого, виробничого і для лицювальних матеріалів — виходячи з вартості мінеральної чи сировини продукції його первинної обробки і нормативів плати. У випадку встановлення лімітів плата за використання надр для видобутку корисних копалин обчислюється з їх обліком.

Згідно ст. 29 Кодексу про надра від сплати цього збору звільняються землевласники, землекористувачі, що добувають корисні копалини без подальшої їх реалізації (тобто для власних потреб). Пільги передбачені при використанні надр для господарських і побутових нестатків, якщо земельні ділянки знаходяться в власності чи у користуванні суб'єктів, що добувають корисні копалини. Крім того, Кабінетом Міністрів України можуть надаватися знижки до платежів за використання надр особам, що здійснюють видобуток:

— дефіцитних корисних копалин при низькій економічній ефективності розробки покладів, об'єктивно обумовленої і не пов'язаної з порушенням умов раціонального використання розвіданих запасів;

— корисних копалин із запасів, що залишилися, зниженої якості, крім випадків погіршення якості запасів корисних копалин у результаті вибіркового відпрацьовування родовищ.

Суб'єкти підприємницької діяльності — користувачі надр — зобов'язані вносити плату в бюджет протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку за місцезнаходженням корисних копалин, а за видобуток корисних копалин у межах континентального шельфу і виключної економічної зони – за місцем податкової реєстрації платника. Плата справляється з фактичного обсягу добутих корисних копалин.

Плата за користування надрами може сплачуватися як у грошовій формі, так і в натуральної – наприклад, частиною добутої мінеральної сировини чи іншої виготовленої користувачем надр продукції, виконанням робіт чи наданням інших послуг, крім матеріалів, продуктів і послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

 

36.3. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

 

Зазначений збір є загальнодержавним збором, що визначений ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»[204]. Підприємства, установи, організації, які забруднюють навколишнє середовище, підлягають державному обліку і зобов'язані безкоштовно надавати інформацію установам, що здійснюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидань забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища й іншу інформації в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України[205].

Збір справляється з підприємств незалежно від форм власності за:

1) викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

2) скидання забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

3) розміщення відходів.

Обчислення суми платежу здійснюється самостійно платником відповідно до виду забруднюючих речовин і класу небезпеки відходів на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів викидів, скидань і розміщення відходів і коригувальних коефіцієнтів.

Сплата збору провадиться щокварталу протягом 10 днів місяця, наступних за звітним кварталом. Остаточний річний розрахунок збору надається платниками до податкової інспекції в десятиденний строк після представлення річної звітності про кількість викидів, скидань, розміщених відходів використаного палива. Остаточний розрахунок збору за звітний рік і сплата збору здійснюється платниками до 15 січня.

 

33.5. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»[206].

Види платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування перелічені у ст. 1 вищевказаного закону. Ними є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські й інші установи й організації, об'єднання громадян і інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих робітників;

2) філії, відділення й інші відособлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на інший території територіальної громади, чим платник зборів;

3) фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих робітників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, що працюють на умовах трудового договору (контракту), і фізичні особи, що виконують роботи (послуги) відповідно до цивільно-правових договорів, у тому числі члени творчих союзів, творчі працівники, які не є членами творчих союзів;

5) юридичні і фізичні особи, що здійснюють операції по купівлі-продажу валют;

6) суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю ювелірними виробами з золота (крім обручок), платини і дорогоцінних каменів; тощо.

Об'єктом оподаткування є:

1) для суб'єктів підприємницької діяльності — фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати й інших заохочувальних і компенсаційних виплат при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджуваних Кабінетом Міністрів України, а також винагороди, виплачувані громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру;

2) для платників збору – фізичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — сума оподаткованого доходу (прибутку), яка обчислена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України;

3) для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору, — сукупний оподаткований доход, обчислений відповідно до законодавства України.

Таким чином, при визначенні об'єкта збору в Пенсійний фонд існує певний взаємозв'язок прибуткового податку і пенсійного збору, тобто, якщо не існує об'єкта оподаткування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян»[207], — немає і пенсійного збору. Крім того, існує Перелік видів оплати праці й інших видів виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування і які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України[208].

Ставки збору, що прямується в Пенсійний фонд, диференційовані залежно від платника й об'єкта оподатковування, наприклад:

1) для суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності, їх об'єднань, бюджетних, громадських і інших установ і організацій, їх філій, об'єднань громадян і інших юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих робітників 32% від об'єкта оподаткування;

2) з фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту), і з фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) відповідно до цивільно-правових договорів, збір у Пенсійний фонд справляється в розмірі 1% від сукупного оподаткованого доходу, обчисленого відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок із громадян», якщо такий доход не перевищує 150 грн, і 2% — якщо такий доход перевищує 150 гривень;

3) з юридичних і фізичних осіб, що здійснюють операції по купівлі-продажу валюти за, збір у Пенсійний фонд справляється із суми операцій по купівлі-продажу валюти у розмірі 1%;

4) із суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю ювелірними виробами з золота (крім обручок, гладко-шлифованих і з алмазною обробкою), платини і дорогоцінних камені, такий збір справляється в розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів;

5) з юридичних і фізичних осіб, що відчужують легкові автомобілі (крім тих, якими забезпечуються інваліди, і які переходять у власність у спадщину), збір у Пенсійний фонд справляється в розмірі 3% від вартості легкового автомобіля; тощо

Обчислення і сплата цього платежу здійснюється відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, а також Інструкції про порядок розрахунку і сплати підприємствами, установами, організаціями і громадянами збору на обов'язкове пенсійне страхування[209]. Так, платники зобов'язані щомісяця надавати Розрахунок зобов'язань по сплаті збору на обов'язкове державне страхування.

Строки сплати збору в Пенсійний фонд:

1. Суб'єктами підприємницької діяльності з утворенням юридичної особи і фізичних осіб – суб'єктами підприємницької діяльності з найманням робочої сили — сплата провадиться одночасно з одержанням коштів в установах банку на оплату праці. Якщо приватні підприємці здійснюють свою діяльність без відкриття розрахункового рахунку в установах банку, і заробітна плата найманим робітникам виплачується з виторгу від реалізації продукції чи зроблених послуг, то збір у Пенсійний фонд має бути перерахований наступного дня після виплати заробітної плати найманим робітникам (ці строки сплати для приватних підприємців застосовуються тільки щодо найманих робітників).

2. Фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, що працюють без наймання робочої сили, приватними нотаріусами, адвокатами, а також громадянами, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи і виключно на його праці, — щокварталу. Сплата провадиться із сум фактично отриманого доходу за звітний період (квартал), не пізніше 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня поточного року і 1 лютого року, наступних за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року провадиться авансом до 15 грудня із сум очікуваного доходу за цей період.

Відзначимо, що у випадку недостачі в платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі, видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюються в пропорційних розмірах.

 

 

36.5. Збір на обов'язкове соціальне страхування

Збір на обов'язкове соціальне страхування є одним з видів загальнодержавних платежів, установлених законом України «Про систему оподаткування», особливість якого передусім в тому, що його поняття охоплює наступні види платежів:

1) збір на обов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням;

2) збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

3) збір на обов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили утрату працездатності.

Відзначимо, що раніше механізм справляння цих зборів був закріплений у Законі України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» та Порядку справляння збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, затвердженому наказом Міністерства праці і соціальної політики Україн




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-15; Просмотров: 373; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.27 сек.