Розділ 11. Пра­во­ве ста­но­ви­ще дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств

§ 1. Поняття державного сільськогосподарського підприємства

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства посідають особ­ливе місце серед сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. Це зумо­в­ле­но важ­ливістю їх еко­номічної ролі в аг­ро­про­ми­сло­во­му ком­плексі та ін­ших га­лу­зях на­род­но­го гос­по­дар­ства в цілому. За да­ни­ми Дер­жав­но­го комітету ста­ти­сти­ки України ста­ном на 1 січня 2009 р. у нашій дер­жаві функціону­ва­ло 354 дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємства, що ста­но­ви­ло 0,6 відсот­ка від за­галь­ної кількості суб'єктів аг­рар­но­го гос­по­да­рю­ван­ня.

Дер­жавне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство являє собою підпри­ємство, яке не є влас­ни­ком закріпле­но­го за ним майна. Воно пе­ре­бу­ває в дер­жавній влас­ності і надається йому на праві по­в­но­го господарсько­го відання або опе­ра­тив­но­го управління не тільки для ви­роб­ництва най­важ­ливіших видів сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, а й спеціаль­них видів рос­лин, на­при­клад для по­треб ме­дич­ної, пар­фу­мер­ної та інших га­лузей на­род­но­го гос­по­дар­ства.

Дер­жавне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство - це зас­но­ва­ний на дер­жавній влас­ності са­мостійний ста­тут­ний суб'єкт господарюван­ня, який має ста­тус юри­дич­ної особи публічного права і здійснює ви­робничу (ви­роб­ляє про­дук­ти хар­чу­ван­ня, про­до­воль­ство та си­ро­ви­ну рос­лин­но­го і тва­рин­но­го по­ход­жен­ня) та підприємни­ць­ку діяльність з метою одер­жан­ня відповідного при­бут­ку (до­хо­ду). Таке підприємство має са­мостійний ба­ланс, по­точ­ний та інші ра­хун­ки в уста­но­вах банків, пе­чат­ку зі своїм най­ме­ну­ван­ням.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства за­леж­но від спо­со­бу утво­рен­ня (за­сну­ван­ня) та фор­му­ван­ня ста­тут­но­го фонду поділя­ють­ся на унітарні та кор­по­ра­тивні.

Зі змісту ст. 73 ГК України можна зро­би­ти вис­но­вок, що держав­не унітарне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство ство­рюється ком­петентним ор­га­ном дер­жав­ної влади в роз­по­ряд­чо­му по­ряд­ку на базі відо­крем­ле­ної ча­сти­ни дер­жав­ної влас­ності, як пра­ви­ло, без поділу її на част­ки, і вхо­дить до сфери управління цього ор­га­ну. Воно також мо­же бути ство­рене внаслідок адміністра­тив­но­го поділу іншого підпри­ємства відповідно до ан­ти­мо­но­поль­но­го за­ко­но­дав­ства України. Ство­рення дер­жав­но­го унітар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства шля­хом відо­крем­лен­ня здійснюється зі збе­ре­жен­ням за но­ви­ми під­приємства­ми взаємних зобов'язань та укла­де­них до­го­ворів з іншими суб'єктами гос­по­да­рю­ван­ня.

Дер­жавне унітарне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство згідно з ч. 7 ст. 74 ГК України може бути пе­ре­тво­рене у ви­пад­ках та по­ряд­ку, перед­бачених чин­ним за­ко­но­дав­ством, на кор­по­ра­ти­зо­ване підприємство (дер­жавне акціонерне то­ва­ри­ст­во). Особ­ли­вості діяль­ності таких дер­жав­них акціонер­них то­ва­риств, якими є ДАК «Хліб України» та НАК «Укра­гролізинг», визна­ча­ють­ся їх ста­ту­та­ми. Управління кор­поративними пра­ва­ми цих акціонер­них ком­паній здійснює Кабінет Мі­ністрів України відповідно до по­ста­но­ви Кабінету Міністрів України «Про управління кор­по­ра­тив­ни­ми пра­ва­ми дер­жа­ви в агропромисло­вому ком­плексі» від 25 жо­втня 2006 р. № 1473.

Важ­ли­ве зна­чен­ня для визна­чен­ня пра­во­суб'єкт­ності дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства має його ста­тут (гл. 8 ГК Украї­ни), який за­твер­джується влас­ни­ком майна суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня чи його пред­став­ни­ка­ми. У ста­туті містять­ся відо­мості про найменуван­ня й місце­з­на­ход­жен­ня підприємства, мету й пред­мет його діяль­ності, розмір і по­ря­док утво­рен­ня ста­тут­но­го та інших фондів, по­ря­док розпо­ділу при­бутків і збитків, про ор­га­ни управління та кон­тро­лю, їх компе­тенцію, про умови ре­ор­ганізації та ліквідації суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня, а також про інші особ­ли­вості організаційної форми суб'єкта господа­рювання, пе­ред­ба­чені за­ко­но­дав­ством.

Спеціаль­но­го за­ко­ну про дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підпри­ємства досі не прий­ня­то. До го­лов­них ознак дер­жав­них унітар­них сіль­ськогосподарських підприємств на­ле­жать: це організація з пра­ва­ми юри­дичної особи, яка не є влас­ни­ком закріпле­но­го за нею майна, утворю­ється в роз­по­ряд­чо­му по­ряд­ку ком­пе­тент­ним ор­га­ном дер­жав­ної влади; його майно пе­ре­бу­ває в дер­жавній влас­ності; воно ство­рюється не ли­ше для ви­роб­ництва, пе­ре­роб­ки та реалізації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, його діяльність спря­мо­ва­на також на реалізацію національ­них і регіональ­них ви­роб­ни­чих та на­у­ко­во-​технічних про­грам і роз­ви­ток аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки в цілому; внутрішньо­гос­по­дарсь­ке управ­ління здійснюється керівни­ком підприємства, що при­зна­чається орга­ном, до сфери управління якого вхо­дить відповідне підприємство.

Обсяг прав та обов'язків дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств за­ле­жить, пе­редусім, від пра­во­во­го ре­жи­му майна, закріплено­го за ними. Так, майно дер­жав­но­го унітар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства пе­ре­бу­ває в дер­жавній влас­ності й закріплюється за ним на праві гос­по­дарсь­ко­го відання.

На сьо­годні до дер­жав­них унітар­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств на­ле­жать: ма­ши­но-​ви­про­бу­вальні станції, дослідні за­во­ди сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ма­ши­но­бу­ду­ван­ня, насінни­цькі та племінні за­води й підприємства, кінні за­во­ди, іподро­ми, дер­жавні за­водські ко­нюшні, се­лекційно-гібридні цен­три, дослідно-​се­лекційні станції, сорто­випробувальні станції, звіро­рад­гос­пи, тва­рин­ни­цькі ком­плек­си, птахо­фабрики, пар­ни­ко­во-​теп­личні комбінати, підприємства з відтво­рен­ня цінних та ана­д­ром­них видів риб (ри­бо­комбінати, ри­бо­вод­но-​меліора­тивні станції, нере­сто­во­ви­росні гос­по­дар­ства), підприємства, які ви­ро­щу­ють ефіроолійні та лікарські рос­ли­ни і куль­ту­ри, що містять нар­ко­тичні та от­руйні ре­чо­ви­ни, а також підсобні гос­по­дар­ства несільськогосподар­ських дер­жав­них (ко­му­наль­них) підприємств, які мають відо­крем­лене майно і наділені пра­ва­ми юри­дич­ної особи.

На сьо­годні в Україні не існує сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ка­зен­них під­приємств (хоча тео­ре­тич­но зберігається мож­ливість їх ство­рен­ня). Та­ким чином, дер­жавне унітарне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство є суб'єктом підприємни­ць­кої діяль­ності, діє на основі ста­ту­ту та на заса­дах гос­по­дарсь­кої ав­то­номії, самофінан­с­у­ван­ня, ко­мерційного розра­хунку і несе відповідальність за наслідки своєї діяль­ності усім належ­ним йому на праві гос­по­дарсь­ко­го відання май­ном.

§ 2. Правовий режим майна та земель державних сільськогосподарських підприємств

Ви­хо­дя­чи із пра­во­суб'єкт­ності дер­жав­но­го сільськогосподар­ського підприємства, воно має на праві гос­по­дарсь­ко­го відання майно та на праві постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мельні ділянки, на яких здій­снює сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку діяльність. Майно дер­жав­но­го сільськогоспо­дарського підприємства закріплюється за ним на праві гос­по­дарсь­ко­го відання. Ста­тут­ний фонд дер­жав­но­го підприємства утво­рюється упов­новаженим ор­га­ном, до сфери управління якого воно вхо­дить, до реє­страції цього підприємства як суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня.

Право гос­по­дарсь­ко­го відання є ре­чо­вим пра­вом дер­жав­но­го сіль­ськогосподарського підприємства, який володіє, ко­ри­стується і розпо­ряджається май­ном, закріпле­ним за ним влас­ни­ком (упов­но­ва­же­ним ним ор­га­ном), з об­ме­жен­ням пра­во­моч­ності роз­по­ряд­жен­ня щодо окре­мих видів майна. Влас­ник майна, закріпле­но­го на праві гос­по­дарсь­ко­го відання за суб'єктом підприємництва, здійснює кон­троль за викорис­танням та збе­ре­жен­ням на­леж­но­го йому майна без­по­се­ред­ньо або че­рез упов­но­ва­же­ний ним орган, не втру­ча­ю­чись в оперативно-господар­ську діяльність підприємства.

Стат­тею 136 ГК України пе­ред­ба­че­но, що суб'єкт підприємництва, який здійснює гос­по­дарсь­ку діяльність на основі права гос­по­дарсь­ко­го відання, має право на за­хист своїх май­но­вих прав також від власни­ка. Май­но­вий стан дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства визна­чається су­купністю на­леж­них йому май­но­вих прав та май­но­вих зобов'язань, що відо­бра­жається у бух­гал­терсь­ко­му обліку його госпо­дарської діяль­ності. Зміна пра­во­во­го ре­жи­му майна дер­жав­но­го сіль­ськогосподарського підприємства здійснюється за рішен­ням влас­ни­ка (влас­ників) майна. Також пра­во­вий режим майна дер­жав­но­го сільсько­господарського підприємства може бути змінений шля­хом привати­зації майна дер­жав­но­го підприємства. Пра­во­вий режим майна таких підприємств може бути змінений шля­хом здачі цілісного май­но­во­го ком­плек­су підприємства або май­но­во­го ком­плек­су його струк­тур­но­го підрозділу в орен­ду.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства зобов'язані на ос­нові даних бух­гал­терсь­ко­го обліку скла­да­ти фінан­со­ву звітність, про­водити інвен­та­ри­зацію на­леж­но­го їм майна для за­без­пе­чен­ня до­стовір­ності даних бух­гал­терсь­ко­го обліку та звітності, на­да­ва­ти фінан­со­ву звітність відповідно до вимог за­ко­ну та їх уста­нов­чих до­ку­ментів. Дже­релами фор­му­ван­ня майна цих підприємств є: гро­шові та матеріальні вне­ски влас­ни­ка (влас­ників); до­хо­ди від реалізації про­дукції (робіт, по­слуг); капітальні вкла­ден­ня і дотації з бюд­жетів; на­д­ход­жен­ня від здачі в орен­ду май­но­вих об'єктів (ком­плексів), при­дбан­ня майна ін­ших суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня; кре­ди­ти банків та інших кре­ди­торів.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства не мають права пере­давати безоплат­но закріплене за ним майно іншим підприємствам, ор­ганізаціям, уста­но­вам і гро­ма­дя­нам, крім ви­падків, пе­ред­ба­че­них зако­нодавством; відчу­жу­ва­ти, відда­ва­ти в за­ста­ву май­нові об'єкти, що нале­жать до ос­нов­них засобів, закріпле­них за підприємством. Відповідно до свого пра­во­во­го ста­но­ви­ща дер­жавні унітарні ко­мерційні сільсько­господарські підприємства мо­жуть ство­рю­ва­ти дочірні підприємства зда­ва­ти в орен­ду цілісні май­нові ком­плек­си струк­тур­них підрозділів підприємство може лише за зго­дою ор­га­ну дер­жав­ної ви­ко­нав­чої вла­ди, до сфери управління якого воно на­ле­жить. Дер­жавні сільськогос­подарські підприємства фор­му­ють ви­роб­ничі про­гра­ми, визна­ча­ють пер­спек­ти­ви свого еко­номічного і соціаль­но­го роз­вит­ку, ви­би­ра­ють по­стачальників і спо­жи­вачів з ураху­ван­ням до­ве­де­них до них в установ­леному по­ряд­ку дер­жав­них за­мо­в­лень і дер­жав­них кон­трактів. Прий­няття і ви­ко­нан­ня таких за­мо­в­лень і кон­трактів для дер­жав­но­го під­приємства є обов'яз­ко­вим.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства всі свої ос­новні ви­робничі й неви­роб­ничі вит­ра­ти по­винні по­кри­ва­ти за ра­ху­нок влас­них доходів (при­бут­ку, амор­ти­заційних відраху­вань) або банківсь­ко­го кре­диту. Фінан­с­у­ван­ня з боку дер­жа­ви їхніх вит­рат здійснюється тільки на певні цілі, зо­кре­ма на інве­стиції (капітальні вкла­ден­ня) під конкрет­ні інве­стиційні про­ек­ти.

Дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства мають зе­мельні ді­лянки на праві постійного ко­ри­сту­ван­ня. Зо­кре­ма ст. 92 ЗК України пе­ред­ба­че­но, що право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою зе­мель дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності на­бу­ва­ють підприємства, уста­но­ви та організації, що на­ле­жать до дер­жав­ної та ко­му­наль­ної вла­сності, у тому числі й дер­жавні унітарні ко­мерційні сільськогосподар­ські підприємства. Право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою - це право володіння і ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою, яка пе­ре­бу­ває у дер­жавній або ко­му­нальній влас­ності, без вста­нов­лен­ня стро­ку. Стат­тею 126 ЗК України вста­нов­ле­но, що право постійного ко­ристування зе­мель­ною ділян­кою посвідчується дер­жав­ним актом.

Право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою суттєво від­різняється від суб'єктив­но­го права влас­ності на землю та орен­ди землі. Так, влас­ни­ки землі та орен­дарі поряд із по­в­но­ва­жен­ня­ми щодо воло­діння та ко­ри­сту­ван­ня наділя­ють­ся і по­в­но­ва­жен­ня­ми щодо розпоря­дження зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми (орен­дарі - в ча­стині пе­ре­дачі зе­мель у суб­о­рен­ду за зго­дою влас­ни­ка), тоді як постійні ко­ри­сту­вачі такої мож­ли­вості поз­бав­лені. Однак у їхньо­му праві ко­ри­сту­ван­ня зем­лею є ряд особ­ли­во­стей і пе­ре­ваг. Перш за все, право постійного землекорис­тування є без­стро­ко­вим, на відміну від права орен­ди, і може бути припи­нене лише з підстав, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­дав­ством. Права та обов'язки постійних зем­ле­ко­ри­сту­вачів визна­чені чин­ним зе­мель­ним за­ко­но­дав­ством і, на відміну від оренд­них зе­мель, не підля­га­ють договірному ре­гу­лю­ван­ню (не мо­жуть бути зву­жені). Постійні зем­ле­ко­ри­сту­вачі, як і зем­ле­влас­ни­ки, спла­чу­ють зе­мель­ний по­да­ток, розмір якого визнача­ється відповідно до чин­но­го за­ко­но­дав­ства, на відміну від договірного ха­рак­те­ру оренд­ної плати.

У постійне ко­ри­сту­ван­ня зе­мельні ділянки пе­ре­да­ють­ся у по­ряд­ку відве­ден­ня безоплат­но з по­даль­шим посвідчен­ням цього права шля­хом видачі дер­жав­но­го акта на право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою. У таких ви­пад­ках оплаті має підля­га­ти лише ви­го­тов­лен­ня технічної до­ку­мен­тації на зе­мель­ну ділянку, яке здійснюється на дого­вірних за­са­дах із упов­но­ва­же­ною зем­лев­по­ряд­ною організацією.

Дер­жавне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство як постійний земле­користувач має: право влас­ності на посіви і на­са­д­жен­ня сільськогоспо­дарських та інших куль­тур, на ви­роб­ле­ну про­дукцію; право са­мостійно­го гос­по­да­рю­ван­ня на землі; ви­ко­ри­стан­ня у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку для влас­них по­треб на­яв­них на зе­мельній ділянці за­галь­но­по­ши­ре­них ко­ри­сних ко­па­лин, торфу, лісів, вод­них об'єктів, а також інших корис­них вла­сти­во­стей землі; право спо­руд­жу­ван­ня жилих бу­динків, вироб­ничих та інших будівель і спо­руд. Також дер­жавні сільськогосподар­ські підприємства мають право одер­жу­ва­ти пільгові ко­рот­ко­стро­кові та дов­го­стро­кові кре­ди­ти для реалізації заходів щодо ефек­тив­но­го вико­ристання, відтво­рен­ня та охо­ро­ни при­род­них ре­сурсів, а також користу­ватися по­дат­ко­ви­ми пільга­ми при здійс­ненні за­зна­че­них заходів; вима­гати ком­пен­сації шкоди, за­в­да­ної на­леж­ним йому при­род­ним ре­сур­сам іншими суб'єктами, а також усу­нен­ня пе­реш­код у здійс­ненні господар­ської діяль­ності, пов'язаної з ви­ко­ри­стан­ням при­род­них ре­сурсів.

До обов'язків дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства як зем­ле­ко­ри­сту­ва­ча вхо­дять: за­без­пе­чен­ня ви­ко­ри­стан­ня землі за цільо­вим при­зна­чен­ням; до­дер­жан­ня вимог за­ко­но­дав­ства про охо­ро­ну дов­кілля; своєчасна спла­та зе­мель­но­го по­дат­ку або оренд­ної плати; під­вищення ро­дю­чості ґрунтів та зберігання інших ко­ри­сних властивос­тей землі; своєчасне на­дан­ня відповідним ор­га­нам ви­ко­нав­чої влади та ор­га­нам місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня даних про стан і ви­ко­ри­стан­ня зе­мель та інших при­род­них ре­сурсів у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му за­ко­ном; до­три­ман­ня пра­вил доб­ро­сусідства та об­ме­жень, пов'яза­них із встанов­ленням зе­мель­них сервітутів та охо­рон­них зон; збе­ре­жен­ня геодезич­них знаків, про­ти­ерозійних спо­руд, мереж зро­шу­валь­них та осушуваль­них си­стем.

Скла­дан­ня дер­жав­но­го акта на право постійного ко­ри­сту­ван­ня зе­мельною ділян­кою при пе­ре­дачі або на­данні зе­мель­них ділянок дер­жавним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам про­во­дить­ся після пере­несення на місцевість меж зе­мель­ної ділянки та закріплен­ня їх довго­строковими ме­жо­ви­ми зна­ка­ми вста­нов­ле­но­го зраз­ка за за­твер­дже­ним в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку про­ек­том відве­ден­ня цієї ділянки. Ро­з­роб­ку технічної до­ку­мен­тації зі скла­дан­ня дер­жав­но­го акта на право постій­ного ко­ри­сту­ван­ня зе­мель­ною ділян­кою здійс­ню­ють суб'єкти господа­рювання, які от­ри­ма­ли ліцензії на про­ва­д­жен­ня гос­по­дарсь­кої діяль­ності щодо про­ве­ден­ня зем­лев­по­ряд­них робіт, або те­ри­торіальні орга­ни зе­мель­них ре­сурсів.

Стат­тя 149 З К України визна­чає, що зе­мельні ділянки, надані у постійне ко­ри­сту­ван­ня із зе­мель дер­жав­ної та ко­му­наль­ної влас­ності, мо­жуть ви­лу­ча­ти­ся для суспільних та інших по­треб за рішен­ням орга­нів дер­жав­ної влади та органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. Ви­лу­чен­ня зе­мель­них ділянок про­ва­дить­ся за зго­дою зем­ле­ко­ри­сту­вачів на під­ставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, місце­вих дер­жав­них адміністрацій, сільсь­ких, селищ­них, міських рад відповідно до їх по­в­но­ва­жень.

§ 3. Особливості здійснення господарської діяльності державними сільськогосподарськими підприємствами

Пра­во­вою ос­но­вою для здійс­нен­ня гос­по­дарсь­кої діяль­ності дер­жав­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підприємства­ми є ста­тут підпри­ємства та чинне за­ко­но­дав­ство, яке ре­гла­мен­тує його діяльність. Дер­жавне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство зобов'язане прий­ма­ти та ви­конувати до­ве­дені до нього в уста­нов­ле­но­му за­ко­но­дав­ством по­ряд­ку дер­жавні за­мо­в­лен­ня, вра­хо­ву­ва­ти їх при фор­му­ванні ви­роб­ни­чої про­грами, визна­ченні пер­спек­тив свого еко­номічного і соціаль­но­го розвит­ку та виборі контр­агентів, а також скла­да­ти і ви­ко­ну­ва­ти річний та з по­квартальною роз­бив­кою фінан­со­вий план на кожен на­ступ­ний рік.

За­ко­ном України «Про дер­жавне за­мо­в­лен­ня для за­до­во­лен­ня пріори­тет­них дер­жав­них по­треб» від 15 груд­ня 2005 р. № 3205 визначе­но по­нят­тя дер­жав­но­го за­мо­в­лен­ня, що являє собою засіб дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня еко­номіки шля­хом фор­му­ван­ня на кон­трактній (договір­ній) основі скла­ду та обсягів товарів, робіт і по­слуг, необхідних для за­безпечення пріори­тет­них дер­жав­них по­треб, розміщення дер­жав­них кон­трактів на її по­став­ку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів гос­по­дарсь­кої діяль­ності України всіх форм власнос­ті. Пра­во­вою фор­мою реалізації дер­жав­но­го за­мо­в­лен­ня є дер­жав­ний кон­тракт - договір, укла­де­ний дер­жав­ним за­мов­ни­ком від імені дер­жави з ви­ко­нав­цем дер­жав­но­го за­мо­в­лен­ня, в якому визна­ча­ють­ся еко­номічні і пра­вові зобов'язан­ня сторін і ре­гу­лю­ють­ся взаємовідно­си­ни за­мов­ни­ка і ви­ко­нав­ця.

По­став­ки товарів, робіт і по­слуг для пріори­тет­них дер­жав­них по­треб за­без­пе­чу­ють­ся за ра­ху­нок коштів Дер­жав­но­го бюд­же­ту України та інших дже­рел фінан­с­у­ван­ня, що за­лу­ча­ють­ся для цього. Для закупі­вель товарів, робіт чи по­слуг дер­жавне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприєм­ство за­сто­со­вує про­це­ду­ри закупівель, визна­чені у по­ста­нові Кабінету Міністрів України «Про за­твер­джен­ня По­ло­жен­ня про закупівлю това­рів, робіт і по­слуг за дер­жавні кошти» від 17 жо­втня 2008 р. № 921.

Закупівля товарів, робіт і по­слуг здійснюється у вітчиз­ня­них ви­робників або їх пред­став­ників, дилерів, дис­триб'юторів, які визнані та­кими відповідно до укла­де­них до­го­ворів, а у разі, коли то­ва­ри, ро­бо­ти і по­слу­ги не ви­роб­ля­ють­ся (не ви­ко­ну­ють­ся, не на­да­ють­ся) на терито­рії України, - у ви­роб­ників товарів, ви­ко­навців робіт і на­да­вачів по слуг-​нере­зи­дентів або їх офіційних пред­став­ників.

Закупівля товарів, робіт і по­слуг здійснюється за та­ки­ми принци­пами: мак­си­маль­на еко­номія та ефек­тивність; доб­ро­совісна конкурен­ція серед учас­ників; відкритість та про­зорість на всіх стадіях закупівлі; недис­кримінація учас­ників; об'єктив­на та неупе­ре­дже­на оцінка тендер­них про­по­зицій; запобігання ко­рупційним діям і зло­в­жи­ван­ням. Пра­вовою ос­но­вою за­зна­че­но­го про­це­су ви­сту­пає по­ста­но­ва Кабінету Мі­ністрів України «Про дер­жавне за­мо­в­лен­ня на закупівлю товарів, ви­конання робіт, на­дан­ня по­слуг для дер­жав­них по­треб у 2009 році» від 22 квітня 2009 р. № 384, якою визна­че­но об­ся­ги фінан­с­у­ван­ня та пріо­ритетні на­пря­ми дер­жав­но­го за­мо­в­лен­ня у 2009 р.

Фінан­со­вий план дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприєм­ства підлягає за­твер­джен­ню до 1 ве­рес­ня року, що пе­ре­дує пла­но­во­му ор­га­на­ми, до сфери управління яких вони вхо­дять. Ор­га­ни, до сфери управління яких вхо­дять дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства, на­да­ють Міністер­ству еко­номіки України до 1 серп­ня року, що пе­ре­дує пла­но­ва­но­му, зве­дені по­каз­ни­ки фінан­со­вих планів та фінан­сові плани у розрізі окре­мих дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які вхо­дять до сфери їх управління.

Кошти, одер­жані від про­да­жу май­но­вих об'єктів, що на­ле­жать до ос­нов­них фондів дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства, ви­користовуються відповідно до за­твер­дже­но­го фінан­со­во­го плану. Спи­сання з ба­лан­су не повністю амор­ти­зо­ва­них ос­нов­них фондів, а також при­ско­ре­на амор­ти­зація ос­нов­них фондів дер­жав­но­го сільськогоспо­дарського підприємства мо­жуть про­во­ди­ти­ся лише за зго­дою ор­га­ну, до сфери управління якого вхо­дить дане підприємство. Дер­жавні сіль­ськогосподарські підприємства утво­рю­ють за ра­ху­нок при­бут­ку (дохо­ду) спеціальні (цільові) фонди, при­зна­чені для по­крит­тя вит­рат, пов'я­заних з їх діяльністю: амор­ти­заційний фонд; фонд роз­вит­ку виробниц­тва; фонд спо­жи­ван­ня (опла­ти праці); ре­зерв­ний фонд; інші фонди, пе­ред­ба­чені ста­ту­том підприємства. По­ря­док ви­ко­ри­стан­ня цих фон­дів визна­чається відповідно до за­твер­дже­но­го фінан­со­во­го плану.

Роз­поділ при­бут­ку (до­хо­ду) дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств здійснюється відповідно до за­твер­дже­но­го фінан­со­во­го пла­ну. У фінан­со­во­му плані за­твер­джу­ють­ся суми коштів, які направля­ються дер­жаві як влас­ни­ку і за­ра­хо­ву­ють­ся до Дер­жав­но­го бюд­же­ту України. Ор­га­ни, до сфери управління яких відно­ся­ть­ся дер­жавні сіль­ськогосподарські підприємства, до 15 липня року, що пе­ре­дує плано­вому, на­да­ють Кабінету Міністрів України інфор­мацію про об­ся­ги пе­рерахування при­бут­ку дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств для їх враху­ван­ня при фор­му­ванні дер­жав­но­го бюд­же­ту.

Збит­ки, за­в­дані дер­жав­но­му сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприємству внаслідок ви­ко­нан­ня рішень органів дер­жав­ної влади чи органів місце­вого са­мо­в­ря­ду­ван­ня, які було визна­но судом некон­сти­туційними або недійс­ни­ми, підля­га­ють відшко­ду­ван­ню за­зна­че­ни­ми ор­га­на­ми добро­вільно або за рішен­ням суду.

§ 4. Правові засади управлінської діяльності на державних сільськогосподарських підприємствах

За­ко­ном України «Про управління об'єктами дер­жав­ної влас­ності» від 21 ве­рес­ня 2006 р. визна­че­но, що управління об'єктами дер­жавної влас­ності - це здійс­нен­ня Кабінетом Міністрів України та упов­новаженими ним ор­га­на­ми, іншими суб'єктами реалізації прав дер­жа­ви як влас­ни­ка таких об'єктів, пов'яза­них з володінням, ко­ри­сту­ван­ням і роз­по­ряд­жан­ням ними, у межах, визна­че­них за­ко­но­дав­ством України, з метою за­до­во­лен­ня дер­жав­них та суспільних по­треб. Об'єктами управ­ління дер­жав­ної влас­ності в тому числі є майно, яке пе­ре­дане держав­ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам.

Упов­но­ва­жені ор­га­ни управління дер­жав­ни­ми сільськогосподар­ськими підприємства­ми відповідно до по­кла­де­них на них за­в­дань: прий­мають рішення про ство­рен­ня, ре­ор­ганізацію і ліквідацію цих підпри­ємств; ініціюють ство­рен­ня гос­по­дарсь­ких струк­тур, ро­з­роб­ля­ють про­екти їх уста­нов­чих до­ку­ментів; за­твер­джу­ють ста­ту­ти (по­ло­жен­ня) відповідних підприємств та здійс­ню­ють кон­троль за їх до­три­ман­ням; укла­да­ють і ро­зри­ва­ють кон­трак­ти з керівни­ка­ми цих підприємств та здійс­ню­ють кон­троль за їх ви­ко­нан­ням; ро­з­роб­ля­ють стра­тегію розвит­ку дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств; за­твер­джу­ють річні фінан­сові та інве­стиційні плани, а також інве­стиційні плани на се­ред­ньо­стро­ко­ву пер­спек­ти­ву (3-5 років) дер­жав­них сільськогосподар­ських підприємств, що на­ле­жать до сфери їх управління, та здійс­ню­ють кон­троль за їх ви­ко­нан­ням у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку; про­во­дять моні­торинг фінан­со­вої діяль­ності, зо­кре­ма ви­ко­нан­ня по­каз­ників фінан­сових планів цих підприємств, що на­ле­жать до сфери їх управління; за­без­пе­чу­ють про­ве­ден­ня щорічних ауди­торсь­ких перевірок ок­ре­мо визна­че­них дер­жав­них підприємств і гос­по­дарсь­ких струк­тур; визна­чають по­са­до­вих осіб, відповідаль­них за стан фінан­со­во-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності од­но­го або кількох цих дер­жав­них підприємств; ви­яв­ля­ють дер­жавне майно, яке тимча­со­во не ви­ко­ри­сто­вується, та вно­сять про­позиції щодо умов його по­даль­шо­го ви­ко­ри­стан­ня тощо.

Кон­троль за ви­ко­нан­ням функцій з управління об'єктами держав­ної влас­ності здійс­ню­ють Кабінет Міністрів України, Фонд державно­го майна України, упов­но­ва­жені ор­га­ни управління, ор­га­ни дер­жав­ної кон­троль­но-​ревізійної служ­би, інші кон­тро­лю­ючі ор­га­ни шля­хом про­ведення аналізу за­кон­ності та оцінки ефек­тив­ності ви­ко­нан­ня суб'єк­тами управління визна­че­них обов'язків відповідно до за­ко­но­дав­ства України.

По­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про про­ве­ден­ня кон­курсного відбору керівників дер­жав­них суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня» від З ве­рес­ня 2008 р. № 777 визна­че­но по­ря­док про­ве­ден­ня про­це­ду­ри кон­курсного відбору керівників дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. Підста­вою для ого­ло­шен­ня кон­курс­но­го відбору керівника під­приємства є рішення (наказ) ор­га­ну, до сфери управління якого нале­жить відповідне підприємство, із за­зна­чен­ням стро­ку прий­ман­ня заяв і про­ве­ден­ня кон­курс­но­го відбору.

Для про­ве­ден­ня кон­курс­но­го відбору орган управління утво­рює постійно діючу комісію у складі не менш як п'ять осіб і при­зна­чає її го­ло­ву. До скла­ду комісії обов'яз­ко­во вклю­чається пред­став­ник Ради міністрів Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, об­лас­ної, Київської, Севасто­польської міської дер­жадміністрації за місце­з­на­ход­жен­ням підприєм­ства, а також пред­став­ник гос­по­дарсь­кої струк­ту­ри, що ви­ко­нує функ­ції з управління цим підприємством. Члени комісії по­винні мати ква­ліфікацію, необхідну для роз­гля­ду до­ку­ментів і про­по­зицій, вне­се­них осо­ба­ми, що ви­яви­ли ба­жан­ня брати участь у кон­курс­но­му відборі, та його учас­ни­ка­ми. Рішення комісії прий­мається більшістю голосів при­сутніх на засіданні її членів і оформ­ляється про­то­ко­лом. У разі рівного роз­поділу голосів вирішаль­ним є голос го­ло­ви комісії. Три­валість кон­курсного відбору не може пе­ре­ви­щу­ва­ти 45 ка­лен­дар­них днів. По­чат­ком відбору вважається дата, на яку при­зна­че­но засідання комісії з роз­гляду заяв пре­тен­дентів і до­да­них до них до­ку­ментів. Кон­курс­ний від­бір вважається таким, що закінчи­вся, з дня ухва­лен­ня комісією рішення про за­твер­джен­ня його ре­зуль­татів.

Учас­ни­ки кон­курс­но­го відбору по­да­ють про­по­зиції з управління підприємством - кон­курсні про­по­зиції. Прий­ман­ня кон­курс­них про­позицій роз­по­чи­нається комісією з дня ухва­лен­ня рішення про допу­щення учас­ників до кон­курс­но­го відбору та закінчується за день до по­чат­ку засідання комісії з їх роз­гля­ду, але не раніше ніж через 20 ка­лендарних днів після ухва­лен­ня та­ко­го рішення. Кон­курс­на пропози­ція, що ро­з­роб­ляється на підставі фак­тич­них по­каз­ників фінансово-го­сподарської діяль­ності, по­вин­на містити про­ект про­гра­ми діяль­ності підприємства на се­ред­ньо­стро­ко­ву пер­спек­ти­ву, в якій пе­ред­ба­чається: план ви­роб­ни­чої діяль­ності; за­хо­ди з ви­ко­нан­ня за­в­дань та ре­зуль­та­ти аналізу мож­ли­вих ризиків, а також з поліпшен­ня техніко-​еко­номічних та фінан­со­вих по­каз­ників підприємства, підви­щен­ня його конкуренто­спроможності; обсяг на­д­ход­жен­ня коштів до бюд­жетів; про­по­зиції щодо очіку­ва­ної динаміки поліпшен­ня ос­нов­них по­каз­ників фінансово-гос­подарської діяль­ності. Пе­ре­мож­цем кон­курс­но­го відбору визнається учас­ник, про­по­зиції якого визнані комісією най­к­ра­щи­ми. По­зи­тивне рішення комісії є підста­вою для укла­ден­ня кон­трак­ту між ор­га­ном управління (гос­по­дарсь­кою струк­ту­рою) та пе­ре­мож­цем кон­курс­но­го відбору.

Керівниц­тво дер­жав­ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємством здійснює його ди­рек­тор - пе­ре­мо­же­ць кон­курс­но­го відбору, який здій­снює по­точне керівниц­тво підприємством, організує його ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­ку, соціаль­но-​по­бу­то­ву та іншу діяльність, за­без­пе­чує вико­нання за­в­дань підприємства, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­дав­ством, ста­ту­том підприємства та кон­трак­том. Керівник зобов'язується за­без­пе­чи­ти ви­конання по­каз­ників ефек­тив­ності ви­ко­ри­стан­ня дер­жав­но­го майна і при­бут­ку, а також май­но­во­го стану підприємства. Керівник за­без­пе­чує скла­дан­ня річного з по­квар­таль­ною роз­бив­кою фінан­со­во­го плану під­приємства на кож­ний на­ступ­ний рік і подає його для за­твер­джен­ня або по­год­жен­ня ор­га­ну управління май­ном, з яким укла­де­но кон­тракт а також квар­таль­ну та річну фінан­со­ву звітність підприємства, і квар­тальний та річний звіти про ви­ко­нан­ня фінан­со­во­го плану підприєм­ства разом з по­яс­ню­валь­ною за­пис­кою щодо ре­зуль­татів діяль­ності.

Керівник має право: діяти від імені підприємства, пред­став­ля­ти його на всіх підприємствах, в уста­но­вах та організаціях; укла­да­ти гос­подарські та інші угоди; ви­да­ва­ти дору­чен­ня; відкри­ва­ти ра­хун­ки в бан­ках; ко­ри­сту­ва­ти­ся пра­вом роз­по­ряд­жен­ня коштів підприємства, на­кладати на працівників стяг­нен­ня відповідно до за­ко­но­дав­ства; в ме­жах своєї ком­пе­тенції ви­да­ва­ти на­ка­зи та інші акти, да­ва­ти вказівки, обов'язкові для всіх підрозділів та працівників підприємства; вирішу­вати інші пи­тан­ня, відне­сені за­ко­но­дав­ством, ор­га­ном управління май­ном, ста­ту­том підприємства і кон­трак­том до ком­пе­тенції керівника.

Керівник укла­дає тру­дові до­го­во­ри з працівни­ка­ми підприємства відповідно до чин­но­го за­ко­но­дав­ства та зобов'яза­ний вжити заходів до ство­рен­ня в кож­но­му струк­тур­но­му підрозділі і на кож­но­му ро­бо­чо­му місці умов праці відповідно до вимог нор­ма­тив­них актів, а також забез­печити до­дер­жан­ня прав працівників, га­ран­то­ва­них за­ко­но­дав­ством про охо­ро­ну праці.

До особ­ли­во­стей ста­ту­су керівника дер­жав­но­го сільськогосподар­ського підприємства на­ле­жить вста­нов­лен­ня підви­ще­ної відповідаль­ності за ре­зуль­та­ти ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності підприємства. У разі зміни керівника та­ко­го підприємства обов'яз­ко­вим є проведен­ня ревізії фінан­со­во-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності підприємства.

Дата добавления: 2014-10-15