Тема 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни структури промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

1. Зміст поняття сталого розвитку. Типологізація індикаторів сталого розвитку.

2. Пріоритети збалансованого розвитку України

1. Зміст поняття сталого розвитку. Типологія індикаторів сталого розвитку

Сталий розвиток — це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження та поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь.

Ідея сталого розвитку адресована як поколінням, що населяють планету нині, так і всім наступним. Рівність усіх поколінь, дотримання прав кожного, оптимальне використання потенціалу нинішніх і нових генерацій людей, збалансованість суспільного, економічного і екологічного розвитку на тлі можливостей природи давати усе необхідне визначають розвиток без шкоди наявним ресурсам Землі в цілому, країн і конкретним регіонам зокрема. Але такий розвиток не означає обмеження інтересів нинішніх поколінь виключно заради майбутнього.

Класифікація індикаторів CP проводиться за трьома типами: руху, стану й реакції.

Індикатори руху — це індикатори людської активності, процесів і характеристик, які можуть позитивно або негативно впливати на сталий розвиток. Ці індикатори відповідають рівню розвитку компанії, галузі або економіки. Прикладами таких індикаторів є зростання населення держави, регіону, зростання емісії парникових газів тощо.

Індикатори стану фіксують характеристики сталого розвитку в даному районі на даний момент часу. До них належать густота населення, відсоток міського населення, розвідані промислові запаси палива тощо.

Індикатори реакції визначають політичний вибір та інші реакції на зміну характеристик стійкого розвитку. Ці індикатори вказують на волю суспільства й ефективність вирішення ним проблем стійкого розвитку. Прикладами подібних індикаторів є витрати суспільства на поліпшення здоров'я, стан законодавства, нормування та регулювання суспільних процесів.

2. Пріоритети збалансованого розвитку України

Тривалий період розвитку України на фоні хижацького ставлення до її навколишнього природного середовища призвів до різкого загострення еколого-економічного стану країни. Як зазначає Б.М. Данилишин, головними причинами такої ситуації стали три групи чинників:

· політичні — надмірна мілітаризація суспільства, першочергово промислового розвитку (саме тут найбільше ігнорувалися вимоги екологічної безпеки, відсутньою була цілісна екологічна політика, в тому числі в руслі формування відповідного рівня екологічної свідомості суспільства);

· економічні — екстенсивно - затратний розвиток економіки як наслідок нераціональної галузевої і територіальної структури господарства, зумовленої потребами радянського споживчого ринку;

· організаційно-технологічні — практично повна відсутність необхідної екологічної інфраструктури, технологічна відсталість не лише виробництва, а й очисного обладнання.

До найважливіших передумов переходу України на модель сталого розвитку на національному та регіональному рівнях належать:

· ефективне та екологічно безпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти вищих показників життєвого рівня населення, цілеспрямовано розв'язувати соціальні та ресурсо-екологічній проблеми розвитку суспільства;

· раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, всебічна охорона навколишнього природного середовища як найголовніших передумов забезпечення ресурсо-екологічної безпеки нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання у біосфері екологічної рівноваги, а отже, чистого і здорового довкілля;

· стабілізація демографічної ситуації та чисельності населення і встановлення у суспільстві принципів соціальної справедливості, тобто створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики для досягнення економічного, соціального та екологічного благополуччя кожної сім'ї;

· розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв'язання ресурсо-екологічних проблем і завдань сталого розвитку, підвищення його результативності та ефективності, застосування у національній економіці найновіших світових досягнень науково-технологічного та соціально-екологічного прогресу.

Чітка послідовність дій, спрямованих на врегулювання якості навколишнього середовища як надзвичайно важливої передумови переходу на моделі сталого розвитку економіки, залежить від цілого ряду чинників. Серед них першочергового значення на сучасному етапі ринкових трансформацій в Україні набувають:

· організація моніторингу забруднень і джерел забруднення, визначення рівнів забруднення усіх елементів і ресурсів природного середовища та виявлення найнебезпечніших для здоров'я людини місць;

· організація системного моніторингу за трансформацією ландшафтів і агроландшафтів, зміною стану наземних і водних екосистем під впливом антропотехногенних навантажень;

· оцінка негативних впливів на людину й екосистеми стосовно гранично допустимих і критичних рівнів забруднень та антропотехногенних навантажень, а також розробка критеріїв допустимості та критичності цих впливів на різні елементи біосфери й людину;

· оцінювання екологічної, економічної, соціальної та естетичної шкоди, яка завдається навколишньому середовищу внаслідок його забруднення і деградації;

· прогноз динаміки антропотехногенних впливів і навантажень на біосферу, а також оцінка негативних наслідків, що виникають при цьому;

· обґрунтування пріоритетних напрямів природоохоронної діяльності та розв'язання ресурсо-екологічних проблем соціально-економічного розвитку регіону, області й району з урахуванням вимог ресурсо-екологічної безпеки;

· розробка ефективних та екологічно безпечних техніко-технологічних рішень, оптимальне з погляду екологічних критеріїв розміщення підприємств і виробництв, що дасть можливість істотно зменшити негативні навантаження на природу;

· визначення напрямів, способів і методів реструктуризації та модернізації екологічно небезпечних виробництв і підприємств.

Золоте праксеологічне правило Т. Котарбінського констатує, що кожна добра справа, яка затівається в межах порочної системи, рано чи пізно нейтралізується цією системою. Наочною ілюстрацією дії цього правила є всі дотеперішні спроби побудувати в Україні демократичну, справедливу, правову, економічно розвинену, соціально орієнтовану державу. Безперечно, без створення належних сприятливих умов даремно сподіватися і на реальний перехід України на принципи стійкого розвитку. Необхідно насамперед з'ясувати чинники нестійкості розвитку, що обмежують чи унеможливлюють реалізацію заходів для забезпечення гідного майбутнього нашої держави. Найочевидніші з цих чинників такі:

· відсутність консолідованої української нації як організованої цілеспрямованої сили, яка будує своє життя на засадах національних цінностей, із залученням кращого світового досвіду;

· створена на ідеї єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР структура економіки, що не відповідає потребам та можливостям сучасної України;

· відсутність чітких орієнтирів розвитку Української держави, які б забезпечували, з одного боку, зростання добробуту, зменшення бідності, а з другого — збереження та реабілітацію природних ресурсів і довкілля;

· переважно несприятливий, часто катастрофічний стан екологічної ситуації практично на всій території України;

· застарілі малоефективні, природоруйнівні технології у сільському господарстві і промисловості, що зумовлює невпинну деградацію навколишнього середовища взагалі та сільгоспугідь зокрема, низьку якість і високу собівартість продукції, непомірно великі матеріальні й енергетичні витрати;

· переважна орієнтація на історично віджиле найманство, а не на співвласництво у сфері соціально-виробничих відносин;

· відсутність пріоритету освіти, науки, національної культури в соціально-економічному розвитку держави і, як наслідок, низький рівень освіченості, культури (передусім політичної) суспільства;

· відсутність політичної волі державної влади в реалізації задекларованих у Конституції України принципів демократії, свободи, гуманізму, народовладдя;

· високий рівень злочинності і корупції (за цим показником Україна посідає одне з останніх місць у світі), що зумовлює невпинне поглиблення прірви між злиденністю переважної більшості населення і заможністю олігархічної верхівки, а це призводить до нестабільності в суспільстві;

· недостатність правового поля держави, що часто-густо зумовлює свавілля чиновництва, правоохоронних органів, маріонетковість судової влади, подальше руйнування природного середовища і виснаження природних ресурсів;

· практична відсутність впливу громадських організацій на державну політику.

Не подолавши цих, а також інших факторів, Україна не зможе перейти на рейки стійкого розвитку. Сталий розвиток повинен реалізовуватись у рамках ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, координації дій у всіх сферах життя суспільства. При розробці Концепції сталого розвитку України були враховані такі моменти: активна структурна перебудова матеріального виробництва на основі побудови соціально орієнтованої ринкової економіки, узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими, екологізація і дематеріалізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на довкілля, підвищення рівня збалансованості економіки за рахунок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задоволення потреб населення, проведення екологічної експертизи та оцінювання впливу на навколишнє природне середовище всіх проектів господарської діяльності.

Макроекономічні перетворення передбачають максимальне усунення бар'єрів суб'єктам господарювання з метою їх виходу на регіональні і міжрегіональні ринки, стимулювання випуску екологічно безпечної продукції, забезпечення сприятливого режиму для прискореного розвитку екологічно орієнтованого бізнесу. У промисловості необхідно забезпечити формування ефективної міжгалузевої структури виробництва, підвищити соціально-екологічну орієнтацію галузей, збільшити в структурі промислового виробництва частку легкої і харчової промисловості, обмежити розвиток сировинних і напівфабрикатних виробництв. Передбачається здійснити перебудову техногенного середовища, технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно орієнтованих технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії. Важливі завдання стоять перед аграрною сферою економіки, зокрема збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, здійснення якісної зміни структури харчування населення, підвищення калорійності продукції. Необхідно завершити соціально-економічні перетворення на селі, реформу земельних та майнових відносин власності. Вкрай доцільними є впровадження екологічно прогресивних і адаптованих до місцевих умов технологій, реалізація заходів щодо підвищення родючості ґрунтів, прискорений розвиток та модернізація переробної сфери, зменшення втрат продукції.

Заходи держави щодо забезпечення сталого розвитку знаходять прояви у розробці та впровадженні нормативно-законодавчих актів стосовно переходу на засади сталого розвитку, реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм соціально-економічного і екологічного розвитку країни. Держава зобов'язана активізувати свою соціальну політику, забезпечити соціальні гарантії населенню. Вона повинна визначитись щодо основних напрямів і параметрів розвитку економіки, шляхів здійснення екологічної інвестиційної діяльності.

Регіональний рівень реалізації принципів сталого розвитку передбачає розробку соціально-економічних та екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів.

На місцевому рівні доцільно забезпечити активну взаємодію органів місцевого самоврядування і громадськості з питань здійснення заходів щодо захисту довкілля від несприятливого впливу на локальні екосистеми, оздоровлення середовища існування, включаючи санітарне очищення, благоустрій тощо.

Дата добавления: 2014-10-15