Загальні положення про управління ризиками

Управління еколого-економічними ризиками

Управління ризиком — процес прийняття рішень і здійснення заходів,

спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику.

Управління ризиками добре структуроване і ґрунтується на таких принципах:

- виправданості практичної діяльності, який полягає утому, що всяка
діяльність, користь від якої не перевищує ризику, пов'язаного з нею, не має
права на існування;

- оптимізації захисту, тобто збільшення середньостатистичної очікуваної три­-
валості життя. Ризик для населення від різних технологій і видів діяльності
виражається у вигляді величини скорочення очікуваної тривалості життя, а
користь від них — продовження цієї величини. Оптимізація захисту, таким
чином, полягає в максимізації загальної користі;

- інтегральної оцінки небезпеки, тобто інтегральний ризик для кожної людини
повинен розраховуватись з урахуванням ризиків від усіх джерел небезпеки,
під які вона підпадає, і не повинен перевищувати допустимого рівня;

- стійкості екосистем, який передбачає, що діяльність, у результаті якої
порушується екологічна рівновага і відбувається деградація екосистем, не
має право на існування.

Процес управління ризиком є постійним і циклічним. Цикли складаються з таких етапів:

- ідентифікація (виявлення) ризику;

- оцінка ризику;

- вибір методів і засобів управління ризиками;

- застосування обраного методу;

- оцінка результатів.

Перші два етапи — ідентифікація і оцінка ризику — з точки зору управління ризику служать для того, щоб надати потенційним учасникам тієї чи іншої діяльності інформацію для прийняття рішень. Після проведення не лише якісної, а й кількісної оцінки ризику обов'язковим є проведення порівняння його значень із загальним рівнем ризику в регіоні, галузі, інших об'єктах підвищеної небезпеки. Тобто необхідною умовою прийняття управлінських рішень є існування нормативних рівнів ризику, які могли б бути у цьому процесі орієнтирами і забезпечувати б ефективність управління. Такими рівнями є: прийнятний і мінімально можливий.

Прийнятний ризик — це такий, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки і/або за її межами гранично допустимого рівня, а мінімально можливий — рівень, нижче якого подальше зниження ризику недоцільне. Встановлення цих двох основних рівнів відбувається урахуванням політичних, соціальних, економічних і технічних чинників. Залежно від існуючого рівня ризику в державі та матеріальних ресурсів, що можуть бути виділені для його зниження,

визначаються ті рівні ризику, які держава може гарантувати своїм громадянам на даний час. Мінімально можливий та прийнятний рівні ризику співвідносяться таким чином: значення першого складає 1% від другого.

У розвинутих країнах значення цих рівнів установлені давно і дорівнюють відповідно 10 і 10 . Для України використовуються такі нормативні значення ризику: 10— неприйнятний, 10— прийнятний лише в особливих обставинах, 10"⁵ — потребує детального обґрунтування, 10— прийнятний.

Основними методами й засобами зниження ризику є наступні:

1. Скасування, що означає відмову від певного виду діяльності через
неможливість зниження ризику до прийнятного рівня за допомогою існуючих
методів і наявних резервів.

2. Попередження і контролювання ризику — така організація діяльності, коли
керуюча сторона (уповноважені органи влади, керівництво підприємства) могла б
максимально впливати на фактори ризику.

Основними засобами можуть бути: проведення превентивних технічних заходів на функціонуючих об'єктах, які включають підвищення надійності технічних споруд, рівня кваліфікації операторів та всього обслуговуючого персоналу, зменшення кількості небезпечних речовин на об'єктах підвищеної небезпеки тощо. Ці заходи є певною мірою примусовими, оскільки потребують значних матеріальних витрат та впливають на ефективність виробництва. Тому необхідною умовою їх ефективного впровадження є використання нормативно-правових, адміністративних та економічних механізмів. При цьому очевидно, що між ними неможливо провести чітку межу: нормативно-
правові акти повинні закладати основу методів адміністрування та дії економічних
механізмів; адміністративне управління включає контроль за дією економічних
важелів; економічні механізми повинні визначати оптимальну чи ефективну
структуру адміністрування та її нормативно-правову базу.

Одним із методів управління ризиком є регіональний підхід, який можна розглядати як найбільш високий рівень аналізу, що охоплює весь комплекс і взаємозв'язки проблем, що існують у регіоні. Регіон, як цілісна територіальна частина країни, що володіє спільністю адміністративного поділу, соціально-економічних і природних умов та має компактне географічне положення, повинен мати свою систему управління, а також сили і засоби ліквідації надзвичайних ситуацій відповідно до специфіки об'єктів підвищеної небезпеки. Управління ризиком на цьому рівні забезпечує максимальне врахування інтересів населення, що проживає в зоні потенційного й реального впливу джерел небезпеки.

3. Страхування ризику широко застосовується при управлінні ризиками у роз­
винених країнах світу і є додатковим методом, який певною мірою впливає на
першу складову ризику (імовірність виникнення надзвичайної ситуації), але
дозволяє максимально зменшити другу (збитки). Страхування розподіляє ризик між
всіма об'єктами підвищеної небезпеки і, за рахунок резервного фонду, що
формується із внесків, забезпечує компенсування матеріальних витрат вже після
виникнення надзвичайної ситуації. Основними формами страхування є:
самострахування, взаємне страхування та страхування за допомогою страхових
компаній. При створенні умов для дії механізму страхування, останній забезпечує

економічну підтримку заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій, які впроваджуються державними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями (незалежно від організаційно-правових норм і виду власності). Стимулюючий вплив страхування полягає у тому, що існує пряма залежність розміру страхового внеску від ризику. Найбільшою об'єктивною проблемою впровадження страхування відповідальності за виникнення надзвичайних ситуацій в Україні є визначення оптимального розміру страхових ставок, що забезпечував би достатній обсяг резервного фонду та був посильним для суб'єктів господарювання.

4. Поглинання ризику може бути використаним лише у випадках, коли рівень ризику конкретного об'єкта знаходиться на прийнятному рівні та відповідальність за управлінням ризиком цілком несе сам об'єкт. Інакше такий метод управління ризиками має назву самострахування — покриття витрат, пов'язаних із ліквідацією надзвичайної ситуації, за рахунок страхового фонду підприємства. Оскільки воно передбачає фінансову стійкість, наявність великих обсягів грошових резервів, то основна частина підприємств в Україні не може віддати перевагу цій формі, але в майбутньому кількість таких підприємств буде зростати.

Застосування обраного методупередбачає виконання наступних заходів: моніторингу ризику, прогнозування ризику, інформування керівництва про потенційні небезпеки і вироблення у зв'язку з цим рекомендацій, спеціальних організаційно-технічних заходів у межах програми попередження й контролю ризиків. Заходи, що обираються як найбільш ефективні для зниження рівня ризику, здійснюються у межах існуючого нормативно-правового поля і тому часто, з одного боку, останнє визначає ефективність застосування методів, а, з іншого — його удосконалення є методом підвищення рівня безпеки.

Оцінка результатівпроводиться на базі широкого масиву зібраної інформації і має на меті коректування методики аналізу ризику, оцінку ефективності затрат на управління ризиками в цілому. Рекомендації й висновки, отримані в процесі оцінки результатів, використовуються при реалізації проектів.

Дата добавления: 2014-10-15