Ілій – первосвященик і суддя. Становище Ізраїля за часів правління Ілія

Перша книга царств

Книга складається з ХХХІ розділу. Зміст її можна умовно поділити на три частини:

1. І-ІV розд. Час правління судді та первосвященика Ілія.

2. V-Х розд. Час правління судді та пророка Самуїла.

3. ХІ- ХХХІ розд. Час правління царя Саула.

Після смерті Самсона (останній суддя, подвиги якого описані в кн.Суддів) становище ізраїльського народу залишалось невтішним. Усі його героїчні подвиги були невзмозі скинути ярмо филистимлян. Вони лише більше дратували і налаштовували їх проти ізраїльтян. Однак вони мали велике моральне значення, підіймали занепалий дух народу, котрий усе більше приходив до переконання, що його біди не припиняться, поки він сам не відродиться духовно і не скине з себе ярмо безвір’я і внутрішнього розділення. І ось кроком до такого внутрішнього відродження було те, що після смерті Самсона функції судді, керівництво народом зосереджується в руках особи, яка за своїм становищем більше аніж будь-хто інший повинна була сприяти духовному піднесенню і об’єднанню народу. Суддею Ізраїля став первосвященик Ілій. Вже сама поява на чолі народу первосвященика свідчить про пробудження релігійного духу ізраїльтян 1. Поєднання ж в його особі ще й функції суспільного правителя або судді вказує на те, що народ нарешті усвідомив, що головна його сила полягає в дотриманні вірності Завіту з Богом. Лише істинна релігія з її святинею могла об’єднати народ в єдину цілісну монолітну державу, здатну скинути ярмо сусідів-ідолопоклонників.

Первосвященик–суддя жив при скінії, яка з часів Ісуса Навина постійно знаходилась в Шіло, містечку що розташувалось в долині, оточеній з усіх боків горами, вкритими садами і виноградниками. Знаходячись в центральній частині країни, воно було найбільш зручним місцем для перебування загальнонародної святині. Однак загальна зіпсованість народу дійшла навіть до цього святого місця. Ізраїльтяни масово збирались для святкувань та жертвоприношень в скинії, серед яких вже були звичаї, запозичені з поганського оточення євреїв. Тому релігійні святкування часто супроводжувались таким розгулом і безчинством, як і біля поганських храмів і капищ. Щоб припинити це свавілля, яке в Святому Писанні називається не інакше як духовним блудом, потрібен був сильний і мужній характер, якого не мав Ілій. До того ж саме його первосвященство не було достатньо обгрунтованим, так як він походив не від старшого сина Аарона – Елеазара, а від молодшого його сина Ітамара. Щоправда, ми бачимо його вже в літньому віці, і правління його, як це можна судити з книги, було досить мирним і спокійним, при відносному зовнішньому порядку в житті народу. І все ж він не мав тієї твердості, яка вимагалась від правителя у такий складний і відповідальний час. А коли до слабкості його характеру додались ще й немочі літньої людини, він виявився неспроможним зупинити свавілля і святотатство навіть власних дорослих синів Хофні та Пінхаса, які своєю зухвалою поведінкою не лише подавали ганебний приклад народові, але й відвертали його від святині. Дійшло до того, що вони нахабно відбирали м’ясо ще до того, як воно було принесене в жертву, і навіть спокушали жінок, котрі збирались біля скинії. Престарілий первосвященик дуже сумував з цього приводу, але нічим вже зарадити не міг, вони “не слухали голосу батька, бо Господь вже вирішив віддати їх на смерть” (1 Цар. ІІ, 25).

Дата добавления: 2014-10-15