Агропромислова інтеграція і АПК

Практика показує, що наукові та технічні відкриття стають невіддільною частиною сільськогосподарського виробництва. Бурхливий розвиток природничих наук дозволив проникнути в таємницю процесів життєдіяльності рослинного та тваринного світу. Поява біохімії, біофізики та інших наук відкрила небачені можливості свідомого регулювання внутрішніми процесами, що відбуваються в організмі рослин і тварин. Науково–технічна революція створила широкі можливості радикальної зміни в сільськогосподарському виробництві. По–перше, відбулися революційні зміни в технологічному базисі цієї галузі. Виробничі процеси були механізовані, майже ліквідовано ручну працю. Впроваджуються якісно нові типи виробництва, що базуються на індустріальних формах праці. По–друге, індустріалізація виробництва суттєво змінила рівень концентрації та спеціалізації.

Підвищення рівня індустріалізації привело до зростання капіталомісткості виробництва, що і зумовило, з одного боку, зростання розмірів підприємства, тобто концентрацію виробництва, а з іншого – його спеціалізацію. За таких умов неминучою стала поява нових форм кооперування як між самими сільськогосподарськими виробниками, так і між ними та виробниками інших галузей.

Агропромислова інтеграція – це вищий синтез сільського господарства і промисловості. її базою є поглиблення суспільного поділу праці, спеціалізації і кооперування виробництва. Першим етапом агропромислової інтеграції була диференціація, тобто подрібнення сільськогосподарського виробництва, виділення з нього галузей, що постачають сільськогосподарську техніку, продають та переробляють сільськогосподарську продукцію. Це підвищило продуктивність праці, однак породило розрив між сільським господарством і утвореними галузями, що почало негативно впливати на результативність сільськогосподарського виробництва. Стала явною необхідність посилення кооперативних зв'язків, що і відбулося на другому етапі агропромислової інтеграції.

Агропромисловий комплекс – це якісно новий ступінь розвитку зв'язків і взаємозалежностей сільського господарства з іншими галузями економіки.

Рис. 9.3. Структура агропромислового комплексу

Вони, по суті, зливаються в єдиний організм, функціонуючий як єдине ціле. Досягнення загального кінцевого результату, яким є задоволення потреб населення у продовольчих товарах та сільськогосподарській сировині, залежить від синхронного розвитку усіх суб'єктів агропромислового комплексу.

Структура агропромислового комплексу охоплює чотири складові частини або сфери (див. Рис. 9.3)

Агропромисловий комплекс виконує ряд функцій. Однією з найважливіших є забезпечення потреб населення країни у продуктах харчування. Яких би висот не досяг науково–технічний прогрес, забезпечення однієї з найважливіших потреб людини як живого організму здійснюється благами, що створюються в АПК. Розмір них благ залишається однією з основних складових рівня життя у кожній країні. Другою функцією АПК є створення сировинної бази для галузей, що виробляють непродовольчі споживчі товари та продукти виробничого призначення. Важливе призначення АПК – підтримання і нарощування ефективності основного засобу сільськогосподарського виробництва, яким є земля, та забезпечення економічної рівноваги у природно–господарському середовищі. АПК виконує і таку соціальну функцію, як поліпшення соціальних умов працівників сільського господарства.

В Україні АПК є одним із найважливіших секторів економіки. Тут зосереджено понад половину виробничих фондів, що нині функціонують, виробляється близько половини валового внутрішнього продукту, 2/3 споживчих товарів, прямо або опосередковано за його рахунок формується близько 30% зведеного бюджету, зайнято майже 40% працездатного населення. Однак його становлення далеко не завершено як організаційно, так і технологічно. Він характеризується незбалансованістю окремих сфер і галузей, застарілістю матеріально–технічної бази, розбалансованістю господарського механізму, функціонування. Тому не є перебільшеним висновок про те, що в нинішніх умовах доля реформ і майбутнього України значною, якщо не найбільшою, мірою залежить від АПК. А це вимагає його докорінної перебудови, одним із напрямів якої є аграрні реформи (про це детальніше йдеться в темі 24).

Рекомендована література

1.Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768–ІИ.

2. Булгаков С. Капитализм и земледелие // С. Булгаков. Розмисли. Творча спадщина у контексті XXI століття / За ред. В.Д. Базилевича. — К.: Знання, 2006. — С. 293—312.

3.Економічна теорія:Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича.–К.:Знання, 2006.–С.318–340.

4.Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. – За заг. ред. В.М.Семененка та Д.І.Коваленка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 360с.

5. ОнищенкоА. Особливості сучасних земельних відносин в Україні // Економіка України. — 2001. — № 4.

6. ОнищенкоА. Зрушення у організаційній структурі сільськогосподарських підприємств // Економіка України. — 2004. — № 11.

7. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка. — 5–тевид., перероб. і доп. — К.: Знання–Прес, 2004. — Розд. 26.

8. Ревенко Н. Удосісоїіплсішя державного регулювання розвитку аграрного сектору економіки // Економіка України. — 2003. — № 12.

9. Чеботарев В. Деякі, аспекти удосконалення інституціональних основ земельних підноснії її Україні // Економіка України. — 2004. — № 7.

10. Юрчишин В.. Запша Г. Розвиток відносин власності на селі: концептуальні основи становлення та утвердження приватного сектора // Економіка України. –2003. — №11.

Змістовий модуль 2.
Закономірності національної та світової економіки

Дата добавления: 2014-10-17