Гормони плаценти

Мозкова речовина відмежована від кіркової несуцільним прошарком сполучної тканини. Вона складається з великих, круглої форми хромафінних клітин, які за характером синте­зованих ними речовин поділяють на два види клітин: ті, що утворюють адреналін, і ті, що утворюють норадреналін.

Кіркова речовина жовтуватого кольору, розміщена більш товстим шаром на поверхні мозкової речовини, щільної конси­стенції і містить три відмінних морфологічні і функціональні зони: поверхневу (клубочкову), серединну (пучкову) і глибоку (сітчасту).

Клубочкова зона — це поверхнева найтонша зона, яка про­дукує мінералокортикоїди: альдостерон, дезоксикортикосте-рон, які беруть участь у регуляції мінерального обміну. Найак­тивнішим мінералокортикоїдом є альдостерон, під його впливом посилюється реабсорбція Na⁺ у канальцях нирок і зменшуєть­ся реабсорбція К⁺, що призводить до затримки Na⁺ і СІ^- в орга­нізмі і збільшення виділення К⁺, Н⁺.

Мінералокортикоїди також прискорюють перебіг запаль­них процесів, що пояснюється їхньою здатністю до підвищен­ня проникності капілярів і серозних оболонок. Вони беруть участь у регуляції тонусу кровоносних судин, сприяють підви­щенню артеріального тиску. Надлишок а льдостерону в органі­змі призводить до підвищення вмісту натрію і зниження рівня калію, до розвитку алкалозу і збільшення об'єму позаклітин­ної рідини. І навпаки, недостатність альдостерону в організмі зумовлює підвищення втрати натрію, дегідратацію тканин і зниження артеріального тиску.

У пучковій зоні синтезуються глюкокортикоїди: гідрокор­тизон, кортизон і кортикостерон. Ці гормони впливають на обмін вуглеводів, білків і жирів, стимулюють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організмі. Вони здійснюють значний вплив на клітинний і гуморальний імуні­тет: зумовлюють інволюцію загруднинної залози і лімфатич­них вузлів, пригнічують вироблення антитіл, гальмують реак­цію взаємодії антиген — антитіло. Глюкокортикоїди разом з іншими гормонами (АКТГ) сприяють адаптації організму до нових умов існування, а також до дії різних несприятливих чинників, тому їх називають захисними (адаптивними) гор­монами.

У клінічній практиці глюкокортикоїди використовують для лікування хворих із запальними процесами, алергійними за­хворюваннями тощо.

У сітчастій зоні утворюються статеві гормони: андрогени, естрогени, прогестерон. Ці гормони мають значення для роз­витку статевих органів у ранньому дитячому віці і появи вто­ринних статевих ознак у той період, коли внутрішньосекретор­на функція статевих залоз ще незначна. Окрім специфічного впливу, статеві гормони (естрогени) мають ще й антисклеротич­ний ефект, насамперед у жінок. Андрогени сприяють обміну білків, стимулюючи їхній синтез в організмі. Разом з цим стате­ві гормони впливають на емоційний статус і поведінку людини.

Походження терміну "хромафінні клітини" таке: секретор­ні гранули цих клітин мають спорідненість до солей хрому і після оброблення розчином біхромату калію у них відкладаєть­ся бурий осад окислів хрому. Мозкова речовина надниркових залоз у нормі виробляє приблизно 80% адреналіну і 20% нор­адреналіну. Норадреналін — попередник адреналіну в процесі його біосинтезу. Адреналін і норадреналін мають спільну на­зву "катехоламіни ".

Фізіологічне значення адреналіну:

• впливає на вуглеводний обмін, посилюючи розпад гліко­гену, зумовлює зменшення його запасів у печінці та м'язах (ан­тагоніст інсуліну), що призводить до збільшення концентрації глюкози в крові (адреналова гіперглікемія);

• володіє ліполітичною активністю — підвищує вміст жир­них кислот у крові;

• посилює енергетичний обмін;

• сприяє прискоренню і посиленню серцевих скорочень, поліпшує проведення збудження в міокарді;

• підвищує артеріальний тиск;

• розширює просвіт бронхів і бронхіол;

• розширює зіницю ока;

• підвищує працездатність скелетних м'язів;

• підвищує збудливість рецепторів (сітківки, слухового та вестибулярного апарату тощо).

При деяких станах організму (емоційне збудження, крово­втрата, переохолодження, гіпоглікемія та ін.) різко збільшу­ється утворення і виділення адреналіну в кров. Підвищення рівня адреналіну в крові є ознакою реакції організму на стрес, тому адреналін образно називають " гормон тривоги ", він пере­шкоджає виникненню значних змін в організмі, які можуть бути небезпечними для життя. Це дає змогу зробити висновок, Що адреналін впливає на функції органів і систем так само, як і симпатична нервова система, тому прийнято говорити про симпатико-адреналову систему.

Норадреналін має ознаки гормону і медіатора, виконує функ­ції передавача збудження з нервових закінчень на ефектор, а також у нейронах центральної нервової системи.

При гіперфункції кіркової речовини надниркових залоз що найчастіше спостерігають у разі розвитку в ній пухлин, ви­значають посилене утворення кортикоїдних гормонів. Якщо наприклад, пухлина виникає із клітин, які продукують стате­ві гормони,— у жінок з'являється борода, вуса, припинюють­ся менструації і т.д. У хлопчиків прискорено розвиваються вторинні статеві ознаки, однак первинні статеві ознаки та по­ведінка відстають у розвитку.

При гіперфункції глюкокортикоїдів виникає синдром Іцен­ка—Кушінга, для якого характерно ожиріння, особливо в ді­лянці шиї, обличчя, тулуба, гіперглікемія, підвищення арте­ріального тиску, зниження стійкості до інфекції.

При розвитку пухлини в клубочковій зоні виникає альдо­стеронізм, або синдром Конна, що супроводжується затрим­кою води і натрію хлориду в організмі, підвищується артеріаль­ний тиск, з'являються розлади чутливості (парестезії) і рухів у формі судом або паралічів та ін.

При гіпофункції кори надниркових залоз виникає аддісо­нова, або бронзова, хвороба. Ранні ознаки цього захворювання: бронзове забарвлення шкіри, втрата апетиту, нудота, блюван­ня, підвищена втомлюваність під час розумової та фізичної ро­боти, підвищена чутливість до болю та холоду і т.д. Це захво­рювання характеризується недостатністю всіх гормонів кори надниркових залоз, насамперед мінералокортикоїдів.

У разі гіперфункції мозкової речовини надниркових залоз, що виникає при феохромоцитомі або фєохромобластомі (доб­роякісній або злоякісній пухлині), відбувається посилене утво­рення катехоламінів. Захворювання перебігає у вигляді напа­дів, кризів, що супроводжуються різким підвищенням артері­ального тиску — більше ніж 200 мм рт. ст. Під час кризу може виникнути крововилив у тканину мозку, важкі аритмії.

Гіпофіз (hypophysis), або нижній мозковий придаток, — непарне невелике утворення кулястої форми, розміром з го­рошину, масою 500—600 мг, розміщений на вентральній по­верхні мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла основи че­репа.

У гіпофізі розрізняють дві головні частини: аденогіпофіз і нейрогіпофіз, що мають різне походження і будову.

. В аде­ногіпофізі утворюються гормони, які поділяють на дві групи.

До першої групи належать гормони, що впливають на метабо­лічні процеси і регулюють ріст і розвиток організму:

• гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції рос­ту, що зумовлено його здатністю посилювати синтез білка в ор­ганізмі;

• ліпопротеїни — мобілізують жир із жирових депо, зумов­люють ліполіз;

• пролактин — сприяє утворенню молока в альвеолах мо­лочної залози жінки. Пролактин володіє також лютеотропною активністю, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла й утворення прогестерону. У чоловіків пролактин стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців.

Друга група включає тропні гормони:

• адренокортикотропін (адренокортикотропний гормон — АКТГ) — стимулює секреторну активність пучкової та сітчас­тої зон кори надниркових залоз;

• тиротропін — діє на щитоподібну залозу, стимулюючи її функцію;

• гонадотропіни — діють на статеві залози. До них нале­жать фолікулостимулювальний гормон (фолітропін ), який впливає на проліферацію сперматогоній яєчка та фолікуляр­них клітин яєчника, а також лютеїнізувальний гормон (лю­тропін ), функція якого полягає в стимуляції росту фолікула та його оболонок, а також стимуляції розвитку жовтого тіла яєчника. Окрім того, лютропін стимулює утворення жіночих статевих гормонів, а в чоловіків — впливає на утворення чоло­вічих статевих клітин і чоловічих статевих гормон

• мела­нотропін, або інтермедин, він впливає на пігментний обмін.

Нейрогіпофіз, або мозкова частка, перебуває в тісному морфологічному і функціональному зв'язку з гіпоталамусом, він є похідним лійки проміжного мозку. У клітинах нейрогі­пофіза — набувають активної форми вазопресин, або антидіуретичний гормон, і оксито­цин, які утворюються в нейронах гіпоталамуса.

Фізіологічне значення вазопресину:

• посилює реабсорбцію води в дистальних відділах каналь­ців нирок, що супроводжується зменшенням діурезу;

• впливає на непосмуговані м'язи артеріол, підвищуючи їхній тонус, і тим самим збільшує артеріальний тиск.

Фізіологічне значення окситоцину:

• діє на непосмуговані м'язи матки, посилюючи їхнє ско­рочення після попереднього введення естрогенів;

• посилює виділення молока, не впливає на його утворення.

При гіперфункції соматотропіну в дітей розвивається гіган­тизм, а у дорослих — акромегалі я, для якої характерне збіль­шення тих частин тіла, які ще здатні рости: пальці рук і ніг, кисті і стопи, ніс, язик тощо.

При гіпофункції соматотропіну спостерігається карлико­вість, або гіпофізарний нанізм (гіпофізарні карлики не є розу­мово відсталими, однак у них відстає розвиток статевої систе­ми, вони не здатні до репродукції).

При ураженні гіпофіза, коли різко знижується утворення гормонів, які стимулюють діяльність інших залоз внутрішньої секреції, виникає гіпофізарна кахексія (хвороба Сіммондса), вона проявляється надмірним схудненням, зменшенням роз­мірів внутрішніх органів, інволюцією статевих органів тощо. Це захворювання здебільшого швидко прогресує і завершуєть­ся смертю пацієнта.

У разі недостатнього утворення вазопресину виникає за­хворювання, яке має назву нецукрового діабет у. Характерним для цього захворювання є збільшення добового діурезу (від 4 до 40 л на добу).

Епіфіз (шишкоподібне тіло, epiphysis cerebri, corpus pineale) — верхній придаток мозку. Він, як і задня частина гіпофіза, на­лежить до проміжного мозку. Це конусоподібне утворення, яке нависає над верхніми горбками пластинки покрівлі, ма­сою 120—180 мг. Залоза складається з паренхіми і сполучної тканини. З тканини епіфіза виділено біологічно активні речо­вини мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін.

Фізіологічне значення мелатоніну:

• бере участь у регуляції пігментного обміну (антагоніст інтермедину);

• пригнічує розвиток статевих функцій у дитячому орга­нізмі і вплив гонадотропних гормонів гіпофіза в дорослому.

Діяльність епіфіза залежить від освітлення. Механізм реа­гування епіфіза на зміни освітленості пов'язаний зі сприйнят­тям ним подразнень від сітківки ока по симпатичних нервових стовбурах. Це пригнічує секрецію мелатоніну (у темряві його синтез підвищується). Зі збільшенням тривалості світлового дня наростаюче гальмування секреції мелатоніну супроводжу­ється збільшенням виділення гонадотропінів, що зумовлює ріст статевих залоз, утворення в них статевих гормонів і сти­мулює статеву активність. Висловлюється припущення, що епі­фіз бере участь у процесах адаптації організму до нових умов існування в ролі біологічного "годинника".

Доведено, що епіфіз пригнічує утворення гормонів практич­но в усіх залозах внутрішньої секреції.

Аденогломерулотропін бере участь у стимуляції секреції альдостерону, а отже, і в регуляції водно-електролітного обміну.

Ендокринна частина підшлункової залози (pars endocrina pancreatis) представлена острівцями Лангерганса, маса яких не перевищує 1—2%, Найбільше острівців Лангерганса знахо­диться в хвостовому відділі залози. В острівцях підшлункової залози виділяють три основні типи клітин: альфа, бета і дель­та, які розрізняються за характером секреторних гранул і ви­дом продукованих гормонів. Основну масу острівців станов­лять бета-клітини.

Гормони підшлункової залози:

• інсулін (синтезується в бета-клітинах);

• глюкагон (синтезується в альфа-клітинах);

• соматостатин (синтезується в дельта-клітинах).

Крім того, з екстрактів тканини підшлункової залози виді­лено гормони ваготонін, центропнеїн, бомбезин і ліпокаїн.

Інсулін бере участь у регуляції в углеводног о (під його дією зменшується концентрація глюкози в крові — виникає гіпоглі­кемія. Це пов'язано з тим, що інсулін підвищує проникність клітинних мембран, сприяє перетворенню глюкози на гліко­ген у печінці та м'язах, знижує утворення глюкози з аміноки­слот), білкового (стимулює синтез білка з амінокислот і їхній активний транспорт у клітини), жирового обміну (утворення жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну тощо).

Глюкагон — підвищує рівень глюкози в крові (антагоніст інсуліну і синергіст адреналіну).

Ваготонін — підвищує тонус блукаючого нерва, його актив­ність.

Центропнеїн — збуджує дихальний центр, сприяє розслаб­ленню непосмугованих м'язів, окрім того, підвищує здатність гемоглобіну зв'язувати кисень і поліпшує його транспорт.

Ліпокаїн — бере участь у мобілізації жиру з депо.

Бомбезин — стимулює виділення пепсинів шлунком.

Соматостатин — гальмує утворення і виділення глюкагону.

При гіперфункції острівцевого апарату з'являється надмір­не потовиділення, тахікардія, сильний голод і збудження. Як­що рівень глюкози продовжує знижуватися, то розвивається гіпоглікемічна кома, яка супроводжується знепритомненням, що може зумовити швидку смерть. Безпосередньою причиною її є недостатнє забезпечення клітин головного мозку глюкозою яка є джерелом енергії.

При гіпофункції острівцевого апарату розвивається цукро­вий діабет. Основними проявами цього захворювання є збіль­шення рівня глюкози в крові { гіперглікемія), поява глюкози в сечі (глюкозурія), збільшення (до 10 л за добу) кількості сечі (поліурія ), виникнення спраги і підвищення апетиту.

Статеві залози (яєчка в чоловіків і яєчники в жінок) нале­жать до залоз змішаної секреції, тобто зовнішньосекреторна функція цих залоз полягає в утворенні чоловічих та жіночих статевих клітин (сперматозоїдів та яйцеклітин), а інкреторна проявляється утворенням та виділенням статевих гормонів, які безпосередньо надходять у кров. В клі­тинах яєчок і в яєчниках — утворюються естрогени та андрогени. Окрім того, в жі­нок у жовтому тілі яєчника утворюється гормон прогестеро н, який забезпечує нормальний перебіг вагітності.

В організмі чоловіків і жінок виробляються одні й ті самі гормони, але в різних кількостях. Про це можна судити за до­слідженням сечі, з якою вони виділяються з організму. Фізіо­логічна роль статевих гормонів полягає, насамперед, у забез­печенні здатності виконувати статеві функції. Узагалі гормо­ни потрібні для статевого дозрівання, тобто такого розвитку організму і його статевого апарату, при якому можливий ста­тевий акт та дітонародження. Завдяки цим гормонам здійсню­ється розвиток вторинних статевих ознак (у чоловіків: поява волосся на обличчі, тілі, зміна тембру голосу, форми тіла, а та­кож психіки та поведінки; у жінок: особливе розташування волосся на тілі, зміна форми таза, розвиток молочних залоз).

Характер впливу гормонів статевих залоз на різні функції організму найвиразніше проявляється у разі видалення стате­вих залоз, або кастрації. Після кастрації утворення в організ­мі статевих гормонів не припиняється повністю. У кров та се­чу продовжують надходити андрогени та естрогени з кіркової речовини надниркових залоз, однак у значно меншій кількос­ті, ніжза наявності статевих залоз.

Статеві гормони мають також і естрагенітальні ефекти, наприклад, анаболічна дія андрогенів; катаболічна дія проге­стерону; вплив на ріст кісток, вплив на функціональний стан центральної нервової системи, вищу нервову діяльність тощо.

Плацента здійснює зв'язок материнського організму з пло­дом, а також бере участь у внутрішньосекреторній регуляції перебігу вагітності, виділяючи ряд гормонів: естроген, прогестерон, хоріонічний гонадотропін, плацентарний лактогенний гормон, релаксин. Завдяки цьому, такі операції, як вида­лення гіпофіза або яєчників, якщо вони проведені у тварини, коли уже сформувалась плацента (не виключає аборта), плацен­тарні гормони в усіх випадках можуть замінити відповідні гор­мони гіпофіза та яєчників.

Дата добавления: 2014-10-17