Додаткові розміри таза

Площина широкої частини порожнини малого таза обмежена ззаду з’єднаннями ІІ і ІІІ крижових хребців, з боків – серединою кульшових западин, спереду – серединою внутрішньої поверхні симфізу. У площині широкої частини малого таза розрізняють два розміри – прямий і поперечний.

Ї

Кісткова частина малого тазуЖіночий таз з акушерських міркувань розділяють на 2 відділи: великий і малий таз. Межа між ними проходить по безіменній лінії (linea innominata). Великий таз обмежений з боків крилами клубових кісток, ззаду – хребтом, спереду – стінки не має. Малий таз утворюється спереду гілками лобкових кісток і симфізом, з боків – частинами кісток, що складають кульшову западину, тілами та буграми сідничних кісток, ззаду – крижовою кісткою та куприком.

Під час пологів малий таз, як щільний кістковий тунель обмежує й визначає розміри, форму і напрямок пологового каналу, до якого плід проходить, і має пристосовуватися, змінюючи власну конфігурацію.

З усіх методів дослідження таза найважливіше значення має його вимірювання.

Більшість внутрішніх розмірів таза недоступні для вимірювання, тому звичайно вимірюють його зовнішні розміри і за ними приблизно оцінюють внутрішні.

Вимірювання таза проводять газоміром.

Основні розміри тазу. Звичайно вимірюють чотири основні розміри таза: три поперечні і один прямий.

Distantia spinarum – відстань між передньо-верхніми остями клубових кісток. Цей розмір дорівнює 25 см;

Distantia cristarum – відстань між найбільш віддаленими точками гребенів клубових кісток. В середньому вона дорівнює 28 см.

Distantia trochanterica – відстань між великими вертлюгами стегнових кісток. Цей розмір дорівнює 31 см.

Conjugata exsterna (зовнішня кон’югата) – прямий розмір таза. Жінку вкладають на бік; ногу, що лежить знизу, згинають у кульшовому і гомілковому суглобах, другу витягують. Кінець газоміра встановлюють на середину верхньо-зовнішнього краю симфізу, другий кінець притискають до над крижової ямки, яка міститься між відростком п’ятого поперекового хребця і початком першого крижового хребця. Зовнішня кон’югата дорівнює 20 см.

В акушерській практиці велике значення мають розміри малого таза, від яких залежить перебіг та завершення пологів для матері і плода. Але більшість розмірів малого тазу не може бути виміряна безпосередньо.

Великий таз для народження дитини суттєвого значення не має, але по його розмірам можливо посередньо судити о формі та величині малого тазу.

Порожниною малого тазу є простір між його стінками, який зверху та знизу обмежений площинами входу та виходу таза. Вона має вигляд циліндру, який усічений спереду назад так, що передня частина (яка звернена до лона) майже в 3 рази нижче задньої (яка звернена до крижової кістки). В порожнині малого тазу розрізняють чотири площини: входу, широкої та вузької частини і виходу.

Площини малого таза та їх розміри:

Площина входу в малий таз о бмежена ззаду мисом крижової кістки, з боків –пограничними (дугоподібними) лініями клубових кісток, спереду – верхнім краєм лобкової кістки та симфізу. Розрізняють чотири розміри.

- прямий розмір – відстань від мису крижової кістки до найбільш виступаючої точки верхньо-внутрішнього краю симфізу, вона називається також істиною, або акушерською кон’югатою (conjugata vera), дорівнює 11 см. Розрізняють також анатомічну кон’югату (connjugata anatomica) – відстань від мису крижової кістки до верхнього краю симфізу, вона на 0,3 см більша від акушерської.

- поперечний розмір – відстань між найвіддаленішими точками дугоподібних ліній клубових кісток (linea innominata); дорівнює 13 см.

- косий розмір (лівий і правий) – відстань від лівого крижово-клубового зчленування (articulatio sacroiliaca) до правого клубово-лобкового вивищення (eminentia ileopubica) і навпаки; дорівнює 12 см.

- прямий розмір – від проекції з’єднання ІІ і ІІІ крижових хребців до середини внутрішньої поверхні симфізу; дорівнює 12,5 см.

- поперечний розмір – між серединами кульшових западин; дорівнює 12,5 см.

Площина вузької частини малого таза обмежена спереду нижнім краєм симфізу, ззаду – крижово-куприковим з’єднанням, з боків – остями сідничних кісток. Розрізняють два розміри площини вузької частини малого таза: прямий і поперечний.

- прямий розмір – від крижово-куприкового з’єднання до середини нижнього краю лобкового симфізу; дорівнює 11 см.

- поперечний розмір – між внутрішніми поверхнями остей сідничних кісток; дорівнює 10,5 см.

Площина виходу з малого таза обмежена спереду нижнім краєм симфізу, ззаду – верхівкою куприка, з боків – внутрішніми поверхнями сідничних бугрів. Розміри площини виходу з малого таза: прямий і поперечний.

- прямий розмір – це відстань від середини нижнього краю симфізу до верхівки куприка; дорівнює 9,5 см (під час пологів, коли народжується голівка, куприк відхиляється на 1,5 см назад і прямий розмір збільшується до 11 см).

- поперечний розмір – відстань між внутрішніми поверхнями сідничних бугрів, дорівнює 11 см.

Розміри виходу з малого таза можуть бути виміряні безпосередньо. Для цього вагітну укладають на спину, ноги зігнуті у кульшових і колінних суглобах, розведені в сторони і підтягнуті до живота. Вимірювання виконують сантиметровою стрічкою або спеціальним газоміром. Прямий розмір вимірюється між наведеними вище орієнтирами. При вимірюванні поперечного розміру треба до одержаного відстані між внутрішніми поверхнями сідничних бугрів (9,5 см) додати 1,5 см, враховуючи товщину м’яких тканин.

Вісь таза – це лінія, що проходить посередині всіх прямих розмірів площин, називається провідною Лобковий кут дорівнює 90-100˚, кут нахилу таза – 55-60˚. Висота симфізу виміряється при вагінальному обстеженні і дорівнює 3,5-4 см.

Найважливішим розміром для оцінки тазу є істина кон’югата, яка не може бути виміряна безпосередньо. Тому її вираховують із доступних для вимірювання розмірів: з овнішньої кон’югати та діагональної кон’югати.

Для визначення істинної кон’югати з розміру зовнішньої кон’югати треба відняти 8 см при обводі променево-зап’ястного суглоба < 14 см; 9 см – при обводі променево-зап’ястного суглоба 14-16 см; та 10 см – при обводі променево-зап’ястного суглоба > 16 см. Наприклад: 20 см – 9 см = 11 см.

Діагональна кон’югата – відстань від нижнього краю симфізу до найбільш виступаючої точки мису крижової кістки. Діагональна кон’югата вимірюється шляхом вагінального дослідження

При введенні в вагіну вказівний та середній пальці рухаються крижовою западиною до мису крижів, кінчик середнього пальця фіксується на його верхівці, а ребро долоні впирається у нижній край симфізу. Місце, де рука лікаря торкається нижнього краю симфізу, відзначають пальцем другої руки. Після того як пальці вийняті із піхви, тазоміром або сантиметровою стрічкою вимірюють відстань від верхівки середнього пальця до відзначеної точки зіткнення ребра долоні з нижнім краєм симфізу.

Діагональна кон’югата дорівнює в середньому 13 см. Якщо кінцем витягнутого пальця мис крижової кістки досягнути не вдається, вважається, що розмір діагональної кон’югати близький до норми.

Для встановлення істинної кон’югати з розміру діагональної кон’югати треба відняти 1,5-2 см, в залежності від обводу променево-зап’ястного суглоба: при обводі 15 см – 1,5 см, а при 16 см і більше – 2 см.

Основні зовнішні розміри таза і діагональну кон’югату вимірюють у всіх без винятку вагітних і роділь.

Якщо при дослідженні основні розміри не відповідають нормі і виникає підозра на звужений таз, проводять додаткові вимірювання.

Попереково-крижовий ромб (ромб Міхаеліса) являє собою площину на задній поверхні крижів, верхній кут якої складає поглиблення під остистим відростком п’ятого поперекового хребця, бокові кути відповідають задньо-верхнім вістям клубових кісток; нижній – верхівці крижів; зверху і зовні ромб обмежується виступами великих спинних м’язів, знизу і зовні – виступами сідничних м’язів. Ромб Міхаеліса має два розміри: поздовжній – між верхнім і нижнім його кутами (11 см), поперечний – між бічними кутами (9 см). Сума поперечного та повздовжнього розмірів ромба Міхаеліса відповідає розмірові зовнішньої кон’югати. Бічна кон’югата вимірюється тазоміром від передньо-верхньої до задньо-верхньої ості клубової кістки одноіменного боку, дорівнює 14,5 см. Косі розміри таза вимірюються для визначення його асиметрії. Для цього порівнюють відстань між такими точками: ---від середини верхнього краю симфізу до задньо-верхньої ості гребня клубових кісток справа і зліва; ці розміри дорівнюють по 17 см з обох сторін; ---від передньо-верхньої ості однієї сторони до задньо-верхньої ості протилежної сторони і навпаки. Цей розмір дорівнює 21 см; ---від остистого відростка п’ятого поперекового хребця до передньо-верхньої ості правої і лівої клубових кісток. Цей розмір дорівнює 18 см. У симетричному тазі всі косі розміри однакові. Різниця між косими розмірами однієї сторони до косих розмірів протилежної сторони більша за 1,5 см свідчить за асиметрію таза.

Скелет вільної частини нижньої кінцівки складається зі стегнової кістки, кісток гомілки і кісток стопи.

Стегнова кістка (femur) належить до довгих трубчастих кіс­ток, це найдовша і наймасивніша кістка людини. У ній розріз­няють тіло і два епіфізи — верхній (проксимальний) і нижній (дистальний). Тіло стегнової кістки майже циліндричної фор­ми, на задній поверхні має шорстку лінію, на якій розрізня­ють присередню та бічну губи, які донизу розходяться і обме­жують трикутної форми підколінну поверхню. На верхньому епіфізі найбільшим утворенням є головка стегнової кістки, нижче від якої є шийка. У верхньому відділі головки розміщу­ється маленьке заглиблення — ямка головки стегнової кіст­ки. У тому місці, де шийка з'єднується з тілом, знаходяться два горби: великий та малий вертлюги. На внутрішній поверх­ні великого вертлюга визначається глибока вертлюгова ямка. Між вертлюгами на передній поверхні є міжвертлюгова лінія, а на задній — міжвертлюговий гребінь. Нижній кінець кістки сплощений у передньозадньому напрямку, стовщується і закін­чується присереднім і бічним виростками. Між ними є міжви-росткова ямка. Попереду від них поверхня виростків перехо­дить у надколінкову поверхню. Вище від виростків по обидва боки визначають присередній і бічний надвиростки.

Надколінок (patella) міститься у товщі сухожилка чотири­голового м'яза стегна. У ньому розрізняють основу, розміщену біля його верхнього краю, та верхівку, обернену донизу. Розріз­няють передню та задню поверхні. Задня поверхня є суглобо­вою, вона сполучається з надколінковою поверхнею стегнової кістки і поділена поздовжнім гребінцем на дві площинки: мен­шу, присередню, і більшу, бічну. Це має практичне значення, щоб розпізнати лівий та правий надколінки.

Скелет гомілки складається з двох довгих трубчастих кіс­ток — великогомілкової та малогомілкової. Перша розташову­ється медіально, а друга — латерально.

Великогомілкова кістка (tibia) має тіло та верхній (прок­симальний) і нижній (дистальний) епіфізи. На тілі розрізня­ють три краї: передній, міжкістковий і присередній, а також три поверхні: присередню, бічну і задню. На передньому краї у верхньому відділі тіла знаходиться горбистість великогоміл­кової кістки, до якої прикріплюється сухожилок чотириголо­вого м'яза стегна.

На верхньому епіфізі виділяють присередній та бічний ви­ростки, на задньонижній поверхні бічного виростка є малого­мілкова суглобова поверхня для зчленування з малогомілковою кісткою. Зверху кожен з виростків має дещо вигнуту суглобо­ву поверхню, ці поверхні об'єднуються в одну і називаються верхньою суглобовою поверхнею. Майже посередині її визначається міжвиросткове підвищення, на якому визначають при-середній і бічний міжвиросткові горбки. Попереду і позаду від зазначених горбків розміщується переднє і заднє міжвирост­кові поля.

Нижній епіфіз на лрисередньому боці має відросток — при-середня кісточка, на бічному боці якого є суглобова поверхня. На нижній поверхні дистального епіфіза знаходиться нижня суглобова поверхня для з'єднання з кістками стопи. На бічній поверхні міститься малогомілкова вирізка, до якої прилягає нижній відділ малогомілкової кістки.

Малогомілкова кістка (fibula) має тіло, верхній (прокси­мальний) і нижній (дистальний) епіфізи. Тіло має три краї: пе­редній, задній, міжкістковий. Зазначені краї відокремлюють три поверхні: бічну, присередню і задню. Верхній кінець кіст­ки має головку, на якій визначається суглобова поверхня. Ниж­че від головки знаходиться шийка малогомілкової кістки.

На нижньому епіфізі розташована бічна кісточка, на внут­рішній поверхні якої знаходиться суглобова поверхня для зчленування з великогомілковою кісткою.

Кістки стопи (ossa pedis) поділяються на три відділи: кіст­ки заплесна, кістки плесна та кістки пальців (фаланги).

Будова стопи залежить від її функції, оскільки вона під­тримує тіло у вертикальному положенні і зумовлює пересуван­ня людини. Стопа побудована і функціонує як пружне рухоме склепіння. Ця особливість будови столи є характерною озна­кою людини, що пов'язано з прямоходінням.

Виділяють п'ять поздовжніх і одне поперечне склепіння. Розміщення кісток стопи у вигляді склепіння підтримують численні міцні зв'язки та м'язи.

У разі ослаблення цього апарату склепіння опускається, стопа набуває неправильної будови і має назву плоскої стопи.

Дата добавления: 2014-10-17