Агропромислова інтеграція та її роль у формуванні та розвитку АПК

У результаті злиття аграрного, промислового і торгового капі­талу сформувалася нова підсистема виробничих відносин, яку було названо агробізнесом.

Зелена революція» привела до ліквідації класу селянства у цих країнах, його місце зайняв клас фермерів-підприємців.

Виникає новий тип зв'язків між основними ланками виробни­цтва і реалізації сільськогосподарської продукції., який поєднує їх у органічно єдиний технологічний процес. Основною причи­ною цього процесу було поглиблення спеціалізації виробництва, що, у свою чергу, привело до необхідності більш тісної коорди­нації виробництва сільськогосподарської сировини, її транспор­тування, зберігання, переробки і торгівлі готовою продукцією. Це привело до організаційного об'єднання всіх цих стадій, яке діста­ло назву вертикальної або агропромислової інтеграції.

В економіці індустріально розвинутих країн утворюється ком­плекс взаємопов'язаних виробництв, який складається з трьох основних груп галузей або сфер:

1. Галузі, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства, переробної промисловості, заготівель;

2. Власне сільське господарство та його виробнича і соціальна інфраструктура.

3. Галузі та виробництва, які забезпечують заготівлю, збері­гання, транспортування, переробку сільськогосподарської сиро­вини і реалізацію виробленої з неї продукції.

Система виробничо-економічних відносин міх цими сферами утворює агропромисловий комплекс — АПК.

Виробничі агропромислові формування складають мікростру­ктуру АПК. Макроструктуру АПК складають галузі і сфери дія­льності в масштабі країни, супермакроструктуру — у міжнарод­ному масштабі.

Вирішальне значення у формуванні нового структурно завершеного продовольчого підкомплексу за агробізнесовою схемою має агропромислова інтеграція. Інтеграція – це поняття, яке охоплює широке коло різноманітних явищ і процесів зближення, пристосування, узгодження діяльності та об’єднання підприємств і організацій з метою адаптації до ринкового середовища та підвищення на цій основі результатів господарювання. Агропромислова інтеграція передбачає поглиблення технологічних, економічних, організаційних та інших зв’язків між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами та розвиток різних агропромислових формувань, які забезпечують раціональне і високоефективне використання всього виробничого потенціалу.

Основними мотивами створення інтегрованих агропромислових підприємств є концентрація капіталу з метою:

- встановлення стабільних виробничо-господарських зв’язків між підприємствами технологічного ланцюга;

- зниження витрат на одиницю продукції за рахунок збільшення масштабів виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- створення умов для диверсифікації виробництва і можливості маневрування ресурсами.

У розвинутих країнах використовують два основні види інтеграції: вертикальну інтеграцію і контрактацію. Вертикальна інтеграція – це комбінування двох або декількох стадій виробництва і збуту продукції в межах єдиної власності.

Вертикальна інтеграція за напрямом може бути виробничою, маркетинговою та комплексною. Виробнича інтеграція передбачає взаємодію сільськогосподарських і переробних підприємств чи виробництв при вирощуванні рослинницької і виробництві тваринницької продукції, яка в подальшому надходить на промислову переробку. Предметом маркетингової є збут виробленої продукції та постачання необхідних засобів виробництва. Контрактна форма агропромислової інтеграції передбачає укладання фермерами з промисловими, торговельними компаніями та кооперативами відповідних угод на переробку і збут продукції. Типи контрактів можуть бути різноманітними залежно від характеру продукту, місця знаходження ферми, матеріальних і фінансових можливостей сторін угоди. Розрізняють дві основні категорії контрактів: збутові і виробничі. Збутові стосуються лише умов реалізації продукції, в них обумовлюють тип, сорт, якість продукції, що постачається, ціну й умови поставки. Виробничі контракти регламентують умови виробництва. Вони укладаються до початку виробничого процесу і жорстко обумовлюють зобов’язання сторін. Як правило, за умовами виробничого контракту, контрагент постачає фермі засоби виробництва та матеріали (комбікорми для худоби і птиці, насіння, саджанці, добрива тощо), надає кредит, консультаційні послуги. Обов’язком фермера є виконання виробничих операцій.

Переваги контрактації для фірми-постачальника полягають у тому, що вона має стабільне надходження продукції у необхідні терміни, а також має можливість контролю за якістю. Сільгоспвиробник у свою чергу має гарантований ринок збуту продукції за завчасно обумовленою ціною та можливість користуватися кредитом. Вагоме місце в агробізнесі розвинутих країн займають кооперативи. Сфера діяльності сільськогосподарської кооперації дуже широка - постачання фермерам сільськогосподарської техніки, обладнання, пального, будматеріалів, добрив, кормів, насіння, надання фінансових послуг, реалізація сільськогосподарської продукції, надання послуг зі збирання, зберігання, сушіння, переробки продукції. При цьому відмінним від контрактації є те, що кооперація передбачає участь членів-фермерів у спільній фірмі завдяки корпоративним правам на власність.

Завдання доведення продукції агропромислового комплексу до споживача розв’язують підприємства гуртової і роздрібної торгівлі, системи громадського харчування. Важливою формою організації роздрібної торгівлі продовольством є так звані "добровільні" ланцюги, які являють собою об’єднання однієї чи кількох гуртових фірм, і групи, які обслуговуються ними на підставі контрактів роздрібних торговців. Об’єднання координує функції гуртової і роздрібної торгівлі, організовує спільну закупівлю і рекламу товарів, використовуючи принципи єдиного господарського керівництва при зберіганні юридичної і фінансової незалежності кожного члена об’єднання. Роздрібні магазини, що входять до "добровільного" ланцюга мають єдину назву, уніфікований асортимент, спільну збутову політику, яку визначає головна гуртова фірма.

Протягом останніх десятиліть у країнах з розвинутою ринковою економікою значно зросла питома вага галузей, що виробляють продукцію найвищого ступеня готовності до споживання, а також тривалого терміну споживання. Вирішальну роль у системі міжнародного агробізнесу розвинутих країн відіграє така форма його організації, як міжнародні продовольчі компанії (МПК). Основна частина перероблюваного продовольства та значна частина сільськогосподарських продуктів, які надходять на міжнародний ринок, виробляються в межах або під безпосереднім технологічним, фінансовим, організаційним впливом МПК. Широкого розвитку в країнах, що розвиваються, набирає агробізнес на основі інтеграції іноземного і національного капіталів. При цьому роль держави в аграрному секторі економіки здійснюється у досить широкому діапазоні – від "адміністративної централізації" до так званого структурного врегулювання.

Агропромислова інтеграція як об’єктивний процес, зумовлений розвитком продуктивних сил.

Передумови і фактори агропромислової інтеграції:

1) поглиблення поділу праці в агропромисловому секторі економіки;

2) розвиток спеціалізації,

3) посилення індустріалізації сільськогосподарського виробництва). Взаємозумовлений вплив факторів агропромислової інтеграції та територіальна диференціація їх дії.

Види агропромислової інтеграції:

горизонтальна і вертикальна;

галузева горизонтальна – аграрна і промислова;

галузева вертикальна – аграрна і промислова;

міжгалузева вертикальна – агропромислова, промислово-торговельна.

Вирішальне значення у формуванні нового структурно завершеного продовольчого підкомплексу за агробізнесовою схемою має агропромислова інтеграція.

Інтеграція – це поняття, яке охоплює широке коло різноманітних явищ і процесів зближення, пристосування, узгодження діяльності та об’єднання підприємств і організацій з метою адаптації до ринкового середовища та підвищення на цій основі результатів господарювання. Агропромислова інтеграція передбачає поглиблення технологічних, економічних, організаційних та інших зв’язків між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами та розвиток різних агропромислових формувань, які забезпечують раціональне і високоефективне використання всього виробничого потенціалу.

Основними мотивами створення інтегрованих агропромислових підприємств є концентрація капіталу з метою:

- встановлення стабільних виробничо-господарських зв’язків між підприємствами технологічного ланцюга;

- зниження витрат на одиницю продукції за рахунок збільшення масштабів виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції;

- створення умов для диверсифікації виробництва і можливості маневрування ресурсами.

Дата добавления: 2014-10-17