Долікарська медична допомога при захворюваннях, травмах та в умо­вах надзвичайних ситуацій

Тема 13

13.1. Загальні поняття про долікарську медичну

допомогу

Долікарська медична допомога (перша медична допомога) — це комплекс термінових медичних заходів, котрі проводяться з раптово захворілим або потерпілим на місці події та в період транспортування до медичного закладу.

Невідкладну першу медичну допомогу надають особам, з кот­рими стався нещасний випадок, виробнича травма чи виникло важ­ке захворювання, що загрожує життю, або травматизм під час аварії, катастрофи, стихійного лиха, тобто під час надзвичайних ситуацій.

Допомога, надана потерпілому, буде корисною, якщо людина, що її надає, володіє прийомами надання першої, долікарської до­помоги.

Загальноприйняті основи надання першої допомоги передбача­ють:

> забезпечення прохідності диха,іьних шляхів;

> контроль і швидка зупинка кровотечі;

> екстрена боротьба з шоком;

> тимчасова перев'язка ран;

> іммобілізація переломів;

> транспортування потерпілого до лікарні.

Допомога потерпілому складається з трьох груп заходів:

I — негайне припинення дії зовнішніх уражаючих факторів (електроструму, аномальної температури, стиснення тощо) та ви­далення потерпілого з несприятливих умов, в яких він опинився (видобування з води, видалення з приміщення, котре горить, тощо). Це перша допомога загалом, а не медична допомога. Її надають в порядку взаємо- та самодопомоги.

II — надання першої медичної допомоги потерпілому (долікарсь­кої), залежно від виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов'язки на рани, масаж серця, штучне дихання). Друга група заходів складає вже медичну допомогу.

III — організація якнайшвидшого транспортування хворого або потерпілого до лікарської установи. Транспортувати слід швидко і правильно, тобто в положенні, найбільш безпечному для потерпі­лого згідно з характером захворювання або видом травми.

Наприклад: в положенні на боці — при втраті свідомості або мож­ливому блюванні, при переломах кісток — після надання нерухо­мості ушкодженому органу тощо.

Для транспортування потерпілого найкраще користуватися спеціалізованим транспортом; за його відсутності транспортуван­ня здійснювати за допомогою будь-яких доступних в конкретній ситуації засобів пересування. Можна при потребі переносити на руках, на спеціалізованих або імпровізованих ношах, на брезенті.

Транспортування може тривати від кількох хвилин до кількох • один. Медичний працівник або особа, які надають допомогу, зо­бов'язані забезпечити правильне перенесення потерпілого, пере­кладання його з одного транспортного засобу на інший, надавати медичну допомогу в дорозі, проводити заходи з попередження ус­кладнень, котрі можуть виникнути внаслідок блювання, порушен­

ня транспортної іммобілізації, переохолодження, через вібрацію та з інших причин.

Своєчасно надана та правильно проведена перша медична до­помога не лише рятує життя потерпілого, а й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, запобігає розвитку важких ускладнень (шок. загнивання ран, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності, сприяє швидкому одужан­ню.

Так, відсутність дихання і зупинка кровообігу протягом 4—6 хв викликають в організмі незворотні явища і допомога лікаря пізніше вже стає малоефективною.

За даними ВООЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок над­звичайних ситуацій, нещасних випадків, виробничого травматиз­му, гострих отруєнь, мали б бути врятовані, якби їм своєчасно і пра­вильно надали першу допомогу.

Деякі основні поняття:

Термінальні стани — останні етапи життя людини, які межують із смертю: тяжкі стадії шоку, нередагональні стани, агонія, клінічна смерть.

Важка стадія шоку — різке пригнічення всіх життєвих функцій організму, розвиток гальмування в центральній нервовій системі.

Атональний стан — більш глибоке гальмування, котре охоплює не тільки виші відділи головного мозку, а й поступово уражає сто­вбурові і бульбарні центри.

Клінічна смерть — 5—6 хвилин після зупинки серцевої діяльності і дихання, протягом якого клітини і тканини продовжують жити. Можливе відновлення життєвих функцій організму (в тому числі і головного мозку) за допомогою реанімаційних заходів — масажу серця і штучного дихання. У пізніші строки настають незворотні зміни, і оживлення неможливе.

Ознаки передагонального стану:

• затемнена або плутана свідомість;

• послаблене дихання;

• акроціаноз;

• ниткоподібний пульс, дуже частий або не промацується вза­галі;

• артеріальний тиск не визначається.

Агонія характеризується:

• відсутністю свідомості;

• різким порушенням дихання;

• різким порушенням серцевої діяльності;

• пульс ледь промацується на сонних артеріях;

• тони серця різко приглушені.

13.2. Долікарська допомога при ураженні електрострумом

Дотик до струмопровідних частин (мережі під напругою) у більшості випадків зумовлює судоми м'язів — тобто людина не може самостійно відірватися від провідника. Необхідно швидко відключити ту частину електрообладнання, до якої доторкнулася людина.

Звільнення потерпілих в електроустановках напругою до 1000 В

Для звільнення потерпілого використовують сухий одяг, пали­цю, дошку, шапку, сухі рукавиці, рукав одягу, діелектричні рука­виці.

Можна для звільнення потерпілого від джерела струму викори­стати підстилку, потрібно діяти однією рукою, не дотикаючись до металевих частин другою.

Можна відкинути оголений провід сухою палицею від потерпі­лого, перерізати або перерубати його.

Звільнення потерпілих в електроустановках з напругою понад

1000 В

Потрібно натягти діелектричні рукавиці і взути діелектричні боти. Діяти ізолюючою штангою або ізолюючими кліщами. Вимк­нути електроустановку.

Замкнути або заземлити проводи ЛЕГ1 (замкнути дроти нако- ротко, накинувши на них попередньо заземлений провід) (рис. 13.1, рис. 13.2).

Рис. 13.1. Звільнення потерпілого від дії струму: відключенням електроустановки: б - відкиданням провода сухою дошкою, рейкою; в - перерубуванням дротів; г - відтягуванням за сухий одяг;

д — відтягуванням в рукавицях В •

Рис. 13.2. Звільнення потерпілого від дії струму в електроустановках напругою понад 1000 В ізолюючою штангою

Три стани людського організму внаслідок дії електроструму:

І стан — потерпілий при свідомості: забезпечити повний спокій, проводити 2 — 3 годинне спостереження, викликати лікаря.

П стан — потерпілий непритомний, але дихає, людину поклас­ти горизонтально, розстебнути комір і пасок, дати нюхати наша­тирний спирт чи оббризкати обличчя водою, викликати лікаря;

III стан — потерпілий не дихає або дихає з перервами, уривчасто, як вмираючий. Робити штучне дихання і непрямий масаж серця.

13.3. Долікарська допомога потерпілому. Способи штучного дихання

Кожен працівник, обслуговуючий оперативний персонал по­винні знати правила долікарської допомоги, способи штучного ди­хання і непрямого масажу серця.

Долікарську допомогу потерпілому надають на місці нещасно­го випадку, констатувати смерть має право тільки лікар.

Способи штучного дихання бувають ручні та апаратні. Ручні спо­соби - "з рота в рот"(рис. 13.3) та "з рота в ніс" (рис. 13.4).

Рис. 13.3. Штучне дихання методом "зротаврот": а - вдмухування повітря; б- видих потерпілого

а б

Рис. 13.4. Штучне дихання методом "з рота в ніс ": а - видих потерпілого; б — вдмухування повітря

В рот або ніс потерпілого рятівник вдихає із своїх легенів в ле­гені потерпілого об'єм повітря в кількості 1000 - 1500 мл, на 50 % насичене киснем (50 % рятівник використав, вдихаючи чисте по­вітря своїми легенями).

Для надання допомоги потерпілому, який знаходиться в стані клінічної смерті, бажано діяти двом чоловікам: один виконує непря­мий масаж серця; другий — штучне дихання.

Для цього тримають закинуту голову потерпілого, який лежить на спині горизонтально з розстебнутим коміром, і, зробивши гли­бокий вдих, видихнути повітря в рот потерпілого (попередньо про­чистивши ротову порожнину), щільно приклавши губи до входу в ротову порожнину потерпілого. Ніс хворого затискають пальцями для створення герметизації і запобігання виходу повітря, що вдму­хується, назовні. Можна використати носовичок, марлю, спеціаль­ну трубку. Голову максимально закидають назад, щоб підборіддя було на одній лінії із шиєю (підклавши попередньо підстилку-ва- лик з будь-якого матеріалу). Ротову порожнину обстежують паль­цями руки, на які натягають стерильну вату чи марлю: витягають згустки крові з ротової порожнини, слиз, штучні зуби і протези. Цю операцію проводять, повертаючи голову і плечі вбік. Потім по­вертають голову в попереднє положення, максимально закинув­ши назад.

Глибоко вдихнувши, закинувши ніс потерпілого, рятівник ви­дихає повітря в рот потерпілого; звільняє тоді рот і ніс потерпілого для пасивного видиху. Тим часом рятівник знову набирає повітря.

Коли рот потерпілого відкрити неможливо внаслідок судомно­го затискання щелепи, тоді роблять штучне дихання "з рота в ніс", поки щелепа не розслабиться. Проводять штучне дихання "з рота в рот", бо воно більш ефективне. І так ритмічно 1 — 2 години. Ба­жано рятівникам через 15 хвилин змінюватися. Ефективність вди­ху перевіряють за підняттям грудної клітки потерпілого внаслідок заповнення його легень повітрям, що вдмухується. Видих, як було сказано, здійснюється пасивно при звільненні дихальних шляхів. Рятівник піднімає свою голову і здійснює сам черговий вдих, після чого знову нахиляється над потерпілим і вдмухує повітря в його легені.

Ритм вдмухування — 15 — 20 за хвилину, тобто через кожні 5 — 6 сек. Штучна вентиляція продовжується до відновлення самостійно­го адекватного дихання. На кожне вдмухування повітря треба зро­бити 4 — 5 натисків на груди потерпілого.

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого забезпе­чується в наступних випадках: при максимальному відкиданні го­лови назад; при відкриванні рота; при відсуванні вперед нижньої щелепи.

Коли з'являється перший слабкий поверхневий вдих у потер­пілого, до нього пристосовують ритм штучного дихання. Ознаки ефективності реанімаційних заходів: поява пульсу на великих су­динах чола, стегон, порожевілість шкірних покривів, звуження зіниць.

Непрямий масаж серця

Коли у потерпілого розширені зіниці, втрачена свідомість, не промацується пульс навіть на шиї, то паралізоване не тільки ди­хання, а й зупинилося серце.

Тоді штучне дихання чергується з масажем серця (рис. 13.5).

Рис. 13.5. Закритий масаж серця: а —у дорослого; б—у підлітка; в —у дитини

Масаж серця — зовнішній (закритий) непрямий масаж серця — це ритмічне натискання на передню стінку грудної клітки по­терпілого, внаслідок чого серце стискається між грудиною і хребтом і виштовхує із своїх порожнин кров.

Після припинення натискання грудна клітка і серце розпрям­ляються і серце наповнюється кров'ю, що надходить із артерій. Після стискання серця кров надходить у печінкову артерію і аорту; при розслабленні — з легеневих і порожнистих вен до передсердя.

Мета масажу серця — штучна підтримка кровообігу в організмі потерпілого і відновлення нормальних природних скорочень сер­ця. Підготовка до масажу серця є фактично підготовкою до штуч­ного дихання, оскільки масаж серця треба проводити разом із штуч­ним диханням.

Техніка непрямого масажу серця

Поклавши потерпілого на спину, на стіл чи на підлогу, роздяга­ють його до пояса, з легко закинутою назад головою і приведени­ми ногами. Таке положення полегшує приплив крові до серця. Рятівник розміщується від потерпілого з лівого боку. Натискаючи на третину грудної клітки потерпілого (але не під грудьми), швид­

кими поштовхами долонь, покладеними одна на одну з двох рук рятівника, роблять п'ять поштовхів - натискань з частотою 1 раз за 1 с так, щоб груди змішувалися у напрямку хребта на 4—5 см. Серце стискається і проганяє кров через кровоносну систему. Чер­гується штучне дихання (вдмухування повітря) з масажем серця (натискання).

За 1 хвилину проводять 50-60 натискань на груди і 10—15 вдму­хувань в легені. В паузах руки від грудини не віднімати.

Коли починає рожевіти шкіра, на світло звужуються зіниці, може з'явитися пульс — тобто відновиться робота серця. Тоді штучне дихання можна проводити без масажу серця.

Коли за вище вказаних умов груди потерпілого нерухомі, тоді після двох глибоких вдмухувань роблять 15 натискань.

Ефективність зовнішнього масажу серця визначається:

• появою чіткого пульсу;

• звуженням зіниць;

• появою самостійного дихання;

• зменшенням синюватості шкіри та видимих слизових оболо­нок.

Для підвищення ефективності масажу серця рекомендовано підняти вгору на 0,5 м ноги потерпілого, чим досягається кращий приплив крові до серця з вен нижньої частини тіла.

Коли все ж таки пульс відсутній, значить, настала фібриляція серця. Тоді необхідно виконати дефібриляцію серця, яку роблять тільки лікарі. Основне завдання реанімації потерпілого в стані клінічної смерті — боротьба з гіпоксією і стимулювання важливих функцій організму.

За ступенем важливості й терміновості реанімаційні заходи поділяються на такі групи:

• підтримуючі штучне дихання і штучний кровообіг;

• проведення інтенсивної терапії для відновлення дихання і само­стійного кровообігу;

• нормалізації функцій центральної нервової системи, печінки, нирок, системи обміну речовин.

Штучне дихання (вентиляція легенів) — один із методів ліку­вання всіх станів, коли самостійне дихання потерпілого не може забезпечити достатнього насичення крові киснем.

Гостра дихальна недостатність і її крайній ступінь — зупинка дихання — незалежно від причин призводять до зменшення вмісту кисню в організмі (гіпоксії) і надлишку вуглекислого газу (гіпер- капнія). Внаслідок гіпоксії і гіперкапнії в організмі людини розви­ваються важкі порушення всіх органів, яких можна уникнути лише при своєчасно розпочатій реанімації — штучній вентиляції легенів — при штучному диханні "з рота в рот".

Прилад для масажу серця — дефібрилятор серця, який створює короткий електричний заряд високої напруги через серце, спри­чиняє загальне скорочення його м'язів і усуває фібриляцію.

Дефібрилятор із вмонтованим кардіоскопом, який встановлює наявність фібриляції серця, дає змогу спостерігати, чи дефібриля­ція вдалася, чи не потрібно повторити розряд. Розряд електрост­руму в 3000 — 7000 В може дуже швидко зняти фібриляцію серця.

Дітям до одного року непрямий масаж серця проводять однією рукою, або навіть двома пальцями, а частота поштовхів повинна бути 100 — 120 разів за хвилину.

13.4. Долікарська допомога при пораненнях і кровотечах

Кров в людському організмі циркулює по кровоносних судинах: артеріях, венах і капілярах.

Кровотеча — це вихід крові з кровоносних судин, витікання крові зі свого русла назовні або у тканини і порожнини організму, або наслідок порушення цілісності судин внаслі­док травмування (укол, розріз, удар, розтягнення тощо).

Інтенсивність кровотеч залежить від кількості пошкоджених судин, їх діаметра, характеру ушкодженої судини (артерія, вена,

капіляр). На її інтенсивність також впливає рівень артеріального тиску, вид кровотечі (зовнішня чи внутрішня), вік потерпілого і стан його здоров'я.

Втрата крові може спричинити гостру недостатність крово­постачання тканин і органів, мозку, легенів, серця, що призводить до смерті.

Розрізняють зовнішню, внутрішню та приховану кровотечі. Че­рез небезпеку інфекції рятівник не повинен доторкатися до рани руками, промивати її водою чи ліками, присипати порошками.

Види зовнішніх кровотеч залежать від характеру ушкодження су­дин (вен, артерій, капілярів) і бувають: капілярна кровотеча; венозна кровотеча; артеріальна кровотеча; кровотеча з рота, з вуха тощо.

Капілярна кровотеча виникає при поверхневих ранах та ушко­дженнях шкіри. Капілярна кровотеча може зупинитися сама зав­дяки згортанню крові. На таку рану накладають тугу стерильну марлево-ватну пов'язку і бинт. Виток бинта повинен іти знизу вго­ру, від пальців - до плечей.

Венозна кровотеча виникає від глибоких ран, кровотеча інтен- сивніша, колір крові темно-червоний. Потрібно підняти вгору по­ранену кінцівку і після дезинфекції шкіри навколо рани змазати розчином йоду чи спирту і накласти тугу пов'язку.

Артеріальна кровотеча — пряма загроза житію людини. Вини­кає при глибоких рубаних або колотих ранах. Кров яскраво-черво­ного кольору, витікає пульсуючим струменем у ритмі пульсу (б'є фонтанчиком), бо є під великим тиском.

Якшо кровотечу не вдається зупинити тугою пов'язкою, тоді артерію притискають до кістки, ближче до серця. За 10 — 15 хви­лин в рані повинен з'явитися згусток крові (внаслідок її згортан­ня), котрий сам зупинить кровотечу. Накладають джгут або зак­рутку (гумова трубка, рушник, краватка) вище місця ушкодження, поближче до серця (рис. 13.6).

Рис. 13.6. Тимчасова зупинка сшьноїкровотечі накладанням закрутки

Джгут тримають 1—2 години, звільняючи на 10 — 15 хвилин, при­тиснувши артерію, щоб не настало змертвіння тканин, і знов затя­гують його. Тимчасово можна зупинити кровотечу згинанням кінцівок в колінному та позастегновому суглобах (рис. 13.7).

ГІри пораненні шийних вен, зокрема підключичних, може ви­никнути повітряна емболія — важке смертельне ускладнення, зу­мовлене засмоктуванням повітря у венозне русло; необхідно при­тиснути підключичну вену до ключиці, інакше повітря з струме­нем крові потрапить в серце, викликавши закупорку серця і кровоносних судин (повітряна емболія) і може стати причиною блискавичної смерті.

Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні печін­ки, селезінки, нирок та інших внутрішніх органів, які мають дуже

Рис. 13.7. Тимчасова зупинка кровотечі згинанням кінцівки в колінному та тазостегновому суглобах

розвинену сітку артеріальних, венозних судин і капілярів. При ушкодженні цих органів порушуються судини всіх видів і виникає сильна кровотеча, яка називається паренхіматозною кровотечею. Оскільки судини знаходяться в тканині органу і не спадаються, самостійна зупинка кровотечі ніколи не відбудеться.

В залежності від того, куди стікає кров з ушкодженої судини, розрізняють кровотечі зовнішні і внутрішні.

Зовнішні кровотечі характеризуються проникненням крові на­зовні через рани шкіри.

Кровотеча в кишківник, шлунок, сечовий міхур, трахеї, які спо­лучені із зовнішнім середовищем, називають зовнішньою прихова­ною кровотечею.

Кровотеча в міжтканинний простір (м'язи, жирову клітковину) утворює гематоми (крововиливи).

Внутрішня кровотеча (капіляротоксикоз) спостерігається при проникаючих ранах, закритих ушкодженнях (розриви внутрішніх органів без ушкодження шкіри внаслідок сильного удару, падіння з висоти, стиснення) чи при виразці, раку, туберкульозі, аневризмі кров'яних судин.

Кров надходить в будь-яку порожнину.

Особливо небезпечна внутрішня кровотеча в замкнену порож­нину (черевну, серцеву сорочку, порожнину черепа, плеври). Це прихована кровотеча, діагностика її важка, може бути не впізнана.

В плеврі чи очеревинній порожнині легко може вміститися вся кров, що циркулює в організмі, тому ця кровотеча часто смертельна.

Скупчення крові в серцевій сорочці може призвести до стис­нення серця (тампонада) і його зупинки, а в порожнині черепа — до стискання мозку і смерті.

Кровотечі небезпечні тим, що із зменшенням кількості цирку­люючої крові погіршується діяльність серця, порушується живлен­ня киснем мозку, печінки, нирок — особливо важливих органів, шо викликає різку зміну всіх обмінних процесів в організмі, а пізніше - смерть.

Загальні симптоми всіх видів кровотеч:

• блідість шкірних покривів, слизових оболонок, холодний лип­кий піт;

• ціаноз кінчиків пальців, носа, вушних раковин;

• короткочасні втрати свідомості, частий пульс;

• зниження артеріального тиску (АТ), мигтіння «мурашок» пе­ред очима.

Кровотечі з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його голову, розстібнути комір. На перенісся, чоло і потилицю кла­дуть мокру зволожену водою хустку; можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі, змочений 3% розчином перекису водню, і затисну­ти ніс пальцями.

Кровотечі з рота. Потерпілого кладуть горизонтально і швидко викликають лікаря, також це роблять при кровотечі з вух, що є оз­накою порушення внутрішньочерепного тиску при травмі черепа.

Кровотеча при ушкодженні вуха — (удар, подряпини, переломи кісток черепа) — у зовнішній слуховий прохід вводять складену марлю у вигляді воронки, яку притримують марлевою пов'язкою на вухо.

При легеневій кровотечі (сильний удар в груди, перелом ребер) при кашлі з мокротою виділяється піниста кров — кровохаркання. Потрібно звільнити одяг, що ускладнює дихання. Потерпілого по­садити, заспокоїти його. Подати максимум свіжого повітря, бажано холодного. Потерпілому заборонено рухатись, розмовляти, йому потрібно глибоко дихати і стримувати кашель. На груди доцільно покласти лід, дати пігулки проти кашлю. Відправити в лікарню.

Кровотеча в грудну порожнину виникає від удару в груди, при пе­реломах ребер. Плеври заповнюються кров'ю, яка накопичується і стискає легені, викликає порушення дихання — ускладнюється ди­хання, з'являється синюшність на шкірі, шкіра з блідої переходить в синю. Рекомендується напівсидяче положення, лід на груди.

Внутрішні кровотечі (капіляротоксикоз) — дуже небезпечні, часто смертельні кровотечі. У потерпілого різко блідне обличчя, частішає пульс, настає загальна слабкість, запаморочення, задуха, спрага, на тілі (стегнах, животі) утворюються чорні крапки у формі висипки.

Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому положенні (підкладають подушку під спину) із зігнутими в колінах ногами. Суворо забороняється потерпілому давати пити воду.

Шлунково-кишкова кровотеча виникає при виразковій хворобі, раку шлунка, травмі живота. Бліде лице, пітливе, настає слабкість. Кров'яне блювання, часті рідкі випорожнення з чорними виділен­нями.

Потерпілому створюють спокій, кладуть в горизонтальне поло­ження, на живіт кладуть лід, заборонено їсти і пити. Негайно транс­портувати в лікарню в лежачому стані з піднятими ногами, щоб попередити знекровлення головного мозку.

Кровотеча в черевній порожнині виникає при тупій травмі живо­та, внаслідок розриву печінки чи селезінки або їх хворобі.

Сильний біль в шлунку. Шкіра блідне, пульс частить, можлива втрата свідомості. Потерпілого покласти на спину, на живіт кла­дуть холод, не можна їсти і пити. Транспортують в лікарню негай­но, поклавши на спину.

Гостре малокрів'я розвивається при значній втраті крові. Втрата 1-і,5 л крові дуже небезпечна: різке порушення кровопостачання організму, настає важке кисневе голодування, падає артеріальний тиск, слабкість, запаморочення, шум у вухах, затьмарення свідо­мості, спрага, блювання, нудота. Риси обличчя загострюються, блідість. Хворий загальмований або дуже збуджений, може втра­тити свідомість, зникає пульс, з'являються судоми, самовиділя- ються кал і сеча. Може настати смерть, тому допомога мусить бути негайною.

Потерпілого кладуть на рівну поверхню для попередження ане- мізації головного мозку, можна голову покласти нижче тулуба. Са- мопереливання крові — найкращий, найефективніший результат допомоги.

Термінове переливання крові потерпілому. Методи реанімації (оживлення).

Способи і методи тимчасової зупинки кровотечі:

• зупинка капілярної кровотечі накладанням звичайної тугої пов 'язки;

• при венозній кровотечі надійної тимчасової зупинки досяга­ють накладанням тугої пов'язки;

• при артеріальній кровотечі натискання (затискання) артерії пальцями рук до утворення згустка крові; пальцеве притис­кання;

• натискання артерії фіксацією кінцівки в певному положенні;

• накладання закрутки чи джгута.

• максимсіїьне згинання кінцівки.

Правила накладання джгута

Кровоспинний джгут — гумова стрічка завдовжки 126 см, завшир­шки 3— 4 см. Джгутом може бути гумова трубка, закрутка, пасок, хустка, простирадло, кашне, краватка, підтяжки тощо. Не можна використовувати як джгут дріт, кабель, тонкий шнур, шовковий шнурок.

Правильність накладання джгута визначається зупинкою кро­вотечі і зникненням периферійного пульсу. Максимальний час перебування джгута на тілі: влітку — не більше двох годин, взимку — ЗО хвилин. Зимою після накладання джгута кінцівку треба обгор­нути теплою ковдрою, іммобілізувати транспортною шиною, по- страждалого госпіталізувати.

Не рекомендується накладати джгут на:

• верхню третину плеча;

• нижню третину стегна;

• нижні третини передпліччя і гомілки.

Недоліки: стискання м'яких тканин і нервових стовбурів, некроз і омертвіння тканин і кінцівок.

Джгути бувають еластичні або пневматичні. Перед накладанням джгута кінцівку піднімають на 2— 3 хвилини для знекровлення.

Джгут накладають тільки на обгорнуту бинтом чи тканиною руку, або поверх закоченого рукава одягу вище від рани, але якнайближче до неї, щоб при необхідності його можна було перемістити вище. Джгут стискають до моменту зникнення пульсу, кінцівка синіє.

Через одну годину бажано на 10 — 15 хв звільнити руку від нього, щоб не настало змертвіння тканини (без крові).

Після накладання джгута кінцівку фіксують до тулуба з метою профілактики больового шоку і запобігання сповзанню джгута.

Час накладання джгута вказують у записці або в написі на тілі чи одязі.

Нак/іадання тугої пов'язки — найпростіший метод тимчасової зупинки кровотечі, яку застосовують при незначних кровотечах з м'яких тканин, що мають кісткову основу. Шкіру навколо рани обробляють 5 % розчином йоду спиртового. На кровоточиву рану накладають подушечку індивідуального перев'язочного пакета і міцно фіксують бинтом.

Пальцеве притискання судин можна виконати кількома пальця­ми однієї кисті, великими пальцями обох кистей, долонею або ку­лаком. Тривале притискання судин здійснюється великими паль­цями обох рук; ставлячи один палець на другий і по черзі викорис­товують силу тиску пальців на судини (тривалість натискання — 15-20 хв).

Кровотеча з ран голови зупиняється притисканням скроневої артерії (на боці ушкодження), яка проходить на відстані 1 — 1,5 см до переходу до вушної раковини. Притискають потиличні артерії (на боці ушкодження) до потиличних кісток черепа.

Щелепну артерію притискають у місці її перегину через край нижньої шелепи між її кутом і підборіддям.

Кровотечі з ран шиї зупиняють, притискаючи загальну сонну артерію (на боці ушкодження) нижче рани з боку від трахеї (ди­хального горла) на середині заднього краю кивального м'яза до поперечних відростків шийних хребців.

При кровотечі верхнього відділу плеча притискають підключич­ну артерію до першого ребра. Руку потерпшого опускають донизу і відводять назад, після чого притискають артерію за ключицю.

ГІідпахову артерію притискають у паховій ямці до головки пле­чової кістки.

При кровотечі з меча артерію притискують до плечової кістки з внутрішнього боку плеча.

Р. М. Івах, Я. І. Бедрій, Б. О. Білінський, М. М.Козяр. ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

При кровотечі з передпліччя променева артерія притискається до променевої кістки, де визначається пульс (ближче до внутріш­нього краю).

При кровотечі із стегна артерію притискають на середині пахо­вої зв'язки і нижче від неї.

Підколінну артерію притискують до середини підколінної ямки. Голінкові артерії — передню голінкову — до передньої поверхні зов­нішньої кістки, задню голінкову — до задньої поверхні внутрішньої кістки.

При ураженні черевної аорти притискають черевний відділ аор­ти до хребта кулаком (зліва від пупка).

При носовій кровотечі притискають пальцем відповідне крило носа до його перегородки. Сидяче положення, холод на ніс.

При кровотечі з ран біля основи кінцівок останні фіксують у стані максимального згинання.

Для стискання підключичної артерії зігнуті в ліктях руки відво­дять назад і фіксують їх у такому положенні бинтом.

Плечову артерію, судини передпліччя і кистей перетискають, максимально згинаючи руки в ліктьовому суглобі і фіксують їх у такому положенні.

При кровотечі зі стегнової артерії ноту максимально згинають у кульовому суглобі і прибинтовують до тіла.

При кровотечі з гомілки і ступні стискають підколінну артерію (в підколінну ямку кладуть валик) і максимально згинають ногу в колінному суглобі та фіксують її в такому положенні бинтом або ременем.

13.5. Долікарська допомога при ранах

Рана — механічне ушкодження цілісності судин, шкіри, слизо­вих оболонок чи органа тіла, яке супроводжується болем і кровотечею; порушення цілісності шкірних иокривів, слизо­вих оболонок, глибоких тканин і поверхні внутрішніх органів в результаті механічної або іншої дії.

Порожнина, яка утворюється між тканинами внаслідок появи рани, називається каналом рани.

Розрізняють поверхневі та глибокі рани.

Поверхневі рани характеризуються ушкодженням шкіри і сли­зових оболонок.

Глибокі рани — ще й ушкодженням судин, нервів, сухожиль, кісток, внутрішніх органів.

Глибокі рани, при яких пошкоджуються внутрішні оболонки порожнин (черепа, грудини, суглобів, черева), називаються про­никаючими ранами.

Всі рани, крім хірургічних стерильних — інфекційні рани.

Рани бувають: колоті, рубані, різані, рвані, від укусу, вогнепальні.

Вогнепальні рани в свою чергу бувають: наскрізними, сліпими, дотичними, осколковими, комбінованими.

Кожна рана забруднена мікроорганізмами, шо розмножуються на ушкоджених тканинах. Гнійні мікроби можуть із кров'ю потрап­ляти в організм, викликаючи сепсис, запалення крові, що нерідко стає причиною смерті. Забруднення ран землею може викликати правець (стовбняк) чи газову інфекцію. Тому необхідно обробляти шкіру довкола рани розчином йоду, спирту, зеленки або чистим спиртом, попередньо обробивши ними пальці своїх рук. Заборо­нено з рани видаляти згустки крові, доторкатись до неї.

Рану не можна промивати водою, бо вона інфікується. Не мож­на допускати потрапляння антисептичних речовин на поверхню рани. Рану не можна засипати порошком, змащувати мазями, на­кладати вату, бо це її інфікує.

Щоб запобігти розвитку інфекції, потрібно здійснювати пер­винне закривання рани антисептичною пов'язкою, провести туа­лет рани.

Туалет ран — маніпуляції з обмивання ран, їх країв, обробка роз­чином йоду.

Основна мета хірургічної обробки рани — не допустити інфекції, запобігання розвитку ранової інфекції.

Хірургічна обробка — це обробка операційного поля, місцеве зне­болювання, розтин, огляд ранового каналу, видалення життєздат­них тканин, остаточна зупинка кровотечі, дренування ран, на­кладання швів.

Колоті рани характеризуються незначним ушкодженням шкірних покривів, але значної глибини, тому можливі ураження глибоко розмішених органів та судинно-нервових вузлів.

При різаних ранах поверхня рани широка, краї рани рівні, кро­воточать.

Рвані та забиті рани — від транспортного та промислового травматизму - мають значний забій і розрив м'яких тканин з ушкоджен­ням шкірних покривів та слизових оболонок.

Розмічені рани - виникають при дії важких предметів при заліз­ничних, авіаційних та автомобільних катастрофах. Характеризу­ються значним розміченням тканин та органів з частими відрива­ми кінцівок, важким шоком, великою крововтратою.

Всі ці рани погано загоюються, часто ускладнюються важкою інфекцією.

Рубані рани характеризуються значним забиттям та ушкоджен­ням м'яких тканин, з ураженням кісток, нервово-судинних вузлів та внутрішніх органів.

Кусані рани супроводжуються великими і глибокими ушкоджен­нями та важким мікробним забрудненням, ускладнюються гнійною інфекцією.

Вогнепальні рани - кульові, уламкові, велика травматизація із руйнуванням тканин. В залежності від каналу рани розрізняють поранення наскрізні, сліпі, дотичні. За відношенням до порожни­ни — проникаючі і непроникаючі, множинні та комбіновані з уш­кодженням різних органів.

Характерні ознаки ран:

• порушення циісності шкірних покривів;

• відкритість країв рани;

• біль та кровотеча на ділянці рани.

Перша допомога:

' промивання рани перекисом водню з видаленням забруднених сторонніх тіл;

' змащування шкіри навколо рани йодом або спиртом;

Тема 13. Долікарська медична допомога...

• зупинка кровотечі та накладання асептичної пов'язки;

• при великих ураженнях м'яких тканин та ушкодженнях кісток — транспортна іммобілізація;

• при сильному болю — аналгін або пенталгін.

Черепно-мозкові травми.

За один рік в Україні травму черепа отримують близько 200 тис. чоловік, а травму хребта з важким ушкодженням спинного мозку — 2 тис. чоловік. Черепно-мозкова травма складає від 30 до 50 відсотків усіх травм. Від дорожньо-транспортних пригод в Україні щорічно гине від 7 до 10 тис. осіб, із них 80% — внаслідок черепно-мозкової травми. Це люди у віці 20 — 60 років. Кожні десять хвилин на дорогах світу гине одна людина, кожних 10 секунд хтось стає інвалідом.

13.6. Долікарська допомога при ушкодженні м'яких тканин, суглобів і кісток

Травма — анатомічне і функціональне порушення тканин і органів, що виникає внаслідок дії факторів зовнішнього сере­довища.

Гострі травми — ушкодження, які виникають внаслідок одно- моментної раптової дії на тканини організму.

Хронічні травми — це ушкодження, що виникають від багатьох ок­ремих і постійно діючих подразників малої сили, що не можуть при одноразовій дії завдати травми (екземи, рентгенологічні виразки).

Удари — ушкодження м'яких тканин і органів внаслідок удару тупим предметом без порушення цілісності шкіри.

Забій — закрите ушкодження тканин і органів без порушення цілісності шкіри, в результаті чого виникає травматичний на­бряк тканин, крововиливи, іноді — відшарування тканин.

Характерні ознаки забою — біль, набряк, синці; місцеве підви­щення, порушення функцій ушкодженого органа, можливі крово­виливи.

Перша допомога — холод на місце забою, туга пов'язка, спокій, підвищене положення кінцівкам, пити анальгін або пенталгін.

Гематома — (крововилив) виникає внаслідок порушення цілісності судинної стінки, що супроводжується виходом крові з кровоносних судин внаслідок механічних травм, патологічних про­цесів.

Характерні ознаки і перша допомога:

• припухлість в місці крововиливу, яка швидко прогресує;

• болючість при пальпації та рухах;

• обмеження рухів і зниження функцій організму.

• на місце гематоми кладуть холод, тугу пов'язку, транспорт­ну іммобілізацію.

Вивихи — ушкодження, при яких зміщуються суглобні кінці кісток в суглобах.

Розтягнення і розрив зв'язок — припухлість, рух у невластивому для суглоба напрямку.

Стискання — наслідок тиску великої ваги на орган людини, роз- чавлення м'язів, підшкірної жирової клітковини, судин і нервів.

Поранення хребта

Ушкодження хребта виникають при надмірному згинанні або розгинанні, падінні з висоти, пірнанні в неглибокому місці, під час автомобільних катастроф і обвалів.

Переломи можуть бути відкритими і закритими, з ушкоджен­ням і без ушкодження спинного мозку.

Характерні ознаки: припухлість, локальна різка болісність, іноді утворення гематоми, можлива деформація хребта.

При ушкодженні спинного мозку настає часткове або повне пе­реривання спинного мозку та його оболонок з розходженням кінців. Внаслідок порушення провідності спинного мозку розви­вається втрата чутливості нижче місця ушкодження, паралічі, роз­лади функцій тазових органів.

Перша допомога. Потерпілого обережно транспортують на но­шах з щитом в положенні на спині. Під плечі і голову підкладають м'які валики або подушку.

Піднімати хворого з місця аварії за допомогою не менше 3-х осіб.

Ушкодження таза

Ушкодження таза включають травми м'яких тканин, перело­ми кісток і ушкодження тазових органів (сечового міхура й урет­ри, прямої кишки).

Переломи кісток таза виникають внаслідок тяжких травм, які супроводжуються здавленням таза, здебільшого при падінні з ве­ликої висоти, обвалах, транспортних аваріях.

Розрізняють неускладнені переломи — без ушкодження внутрішніх органів, і ускладнені — з ушкодженням тазових органів.

Ізольовані переломи кісток таза виникають при прямому ударі або падінні.

В умовах мирного часу, як правило, спостерігаються закриті переломи. Закриті переломи таза можуть супроводжуватись руй­нуванням вертилюжної западини і центральним вивихом стегна.

При вдавленні тазового кільця в сагітальному напрямі виника­ють подвійні переломи Мальгеня; спереду перелом обох гілок лобкових кісток, ззаду — перелом кубової кістки.

Вогнепальні переломи належать до розряду важких ушкоджень і нерідко супроводжуються травмою тазових органів, шоком та крововтратою. При вогнепальних переломах часто відмічаються множинні уламкові переломи, поранення великих судин і нерво­вих стовбурів.

Аналіз ставиться на підставі вивчення анамнезу, механізму трав­ми і обстеження потерпілого.

Характерні ознаки:

• локальна болісність;

• крововилив;

' деформація в ділянці перелому;

• потерпілий перебуває в положенні «жаби»: нижні кінцівки трохи розведені і зігнуті в колінних суглобах;

• потерпший самостійно не може підняти нижні кінцівки (сим­птом прилитої п 'ятки).

Струс мозку

Струс головного мозку виникає при травмах черепа.

Характерні ознаки:

• втрата пам'яті, запаморочення, нудота, блювання;

• шкірні покриви бліді, холодні;

• зіниці нормальні або розширені;

• дихання та пульс сповільнені.

Важкий струс мозку супроводжується довготривалою втратою пам'я-ті, шоковим станом, розладом дихання та серцевої діяль­ності.

Перша допомога:

- потерпілого покласти на ноші, голову набік;

- слідкувати, щоб не запав язик, не виникли ядуха і блювання;

- транспортувати обережно.

Здавлювання мозку

Важка травма черепа, шо супроводжується крововиливом в по­рожнину черепа і призводить до здавлювання мозку.

Характерні ознаки: симптоми струсу мозку, головний біль, по­рушення свідомості, нерідко коматозний стан та судоми.

Перша допомога:

• потерпшого покласти на носилки, голову набік;

• слідкувати, щоб не запав язик, не виникли ядуха і блювання;

• транспортувати обережно.

Ушкодження грудної стінки і органів грудної порожнини

Серед ушкоджень грудної клітки трапляються забій, струс та стиснення грудної клітки. Такі травми найчастіше виникають при катастрофах на транспорті, при обвалах і супроводжуються шоком з порушенням дихання.

Розриви легеневої тканини

Розриви легеневої тканини найчастіше виникають при перело­мах ребер, що супроводжуються стисненням грудної клітки. При

цьому відламками ребер травмується плевра і легенева тканина. Внаслідок ушкодження легеневої тканини розвивається пневмо­торакс та підшкірна емфізема. Між листками плеври від'ємний тиск, тому при розриві легенів повітря вільно виходить в порожни­ну плеври, що призводить до спадання легенів.

Характерні ознаки: сильний біль в місці перелому, дихання по­верхневе, ядуха, синюшність шкірних покривів.

Перша допомога:

— намасти тугу пов'язку у фазі максимального видиху;

— при наростанні ядухи провести пункцію плевральної порожни­ни і відсмоктати повітря і кров;

— госпіталізація в напівсидячому положенні.

Проникаючі поранення грудної клітки

Характерні ознаки:

• біль в грудній клітці, ускладнене дихання, при пораненні легенів кровохаркання;

• шкіра бліда з синюшним відтінком;

• деколи чути засмоктування повітря через рану.

При проникаючих пораненнях грудної клітки часто розвиваєть­ся шок.

Перша допомога:

• накладання на рану герметичної пов'язки,

• невідкладна госпітаїїізація в напівсидячому положенні.

Рани серця

Рани серця настають внаслідок ушкодження грудної клітки. Роз­різняють колоті, різані та вогнепальні поранення.

Характерні ознаки:

• сильний бігь у ділянці серця;

• ядуха, серцебиття, відчуття страху смерті;

• шкірні покриви бліді, синюшні, шийні вени набряклі, пульс слаб­кий, частий.

Перша допомога:

— якщо в рані знаходиться ранячий предмет, не витягувати, щоб не посилити кровотечу;

— на рану накласти асептичну пов'язку;

— невідкладна госпіталізація в лежачому положенні.

При ударах швидко виникає припухлість, під шкірою з'являють­ся скупчення крові (гематоми), які дуже болять і викликають по­мірне обмеження руху кінцівки. Внутрішні травми мозку, печінки, легенів, нирок можуть призвести навіть до смерті. Потерпілому забезпечують спокій, особливо в місці ураження, накладають тугу пов'язку, прикладають пакет з льодом тощо.

Розтягнення характеризуються появою різкого болю, швидким витком набряку в області травми, значним порушенням функцій суглоба. Долікарська допомога — туга пов'язка, фіксація суглоба, холод на уражене місце. Повний спокій, туга пов'язка, як і при роз­риві сухожилля. Анальгін, амідопірин, виклик лікаря.

Стискання — синдром здавлювання — розвивається при трива­лому здавлюванні тканини, найчастіше кінцівок, землею, уламка­ми будинка, при землетрусах, обвалах, зсувах, при різних інших аваріях.

Настають шок і отруєння організму продуктами розпаду м'яких тканин.

Характерні ознаки: біль, порушення функцій, запаморочення і втрата чутливості, набряк кінцівки після затискання, шкіра блідо- синюшна, кінцівка тверда на дотик, неможливо рухати кінцівкою, пухирі на шкірі.

Перша допомога: звільнити потерпілого від стискання, вивіль­нити дихальні шляхи, на руки накласти стерильні пов'язки, елас­тичний бинт на всю кінцівку (бинтувати знизу догори), шина, ева­куація на носилках. Виводять з шоку, тепло накривають, дають випити алкоголю, каву, чай, вводять наркотики (1 мл 1% розчину морфіну), сердечні засоби.

Вивих — стійке зміщення суглобових поверхонь кісток, що утво­рюють суглоб, з виходом однієї з них через розрив капсули з по­рожнини суглоба.

Спостерігаються біль, різка деформація суглоба, фіксація кінцівки в неприродному положенні. При лікуванні використову­ють холод і знеболювальні. Вивих виправляє медперсонал. Важли­во не сплутати вивих з переломом.

Втрата свідомості відбувається внаслідок раптового малокрів'я мозку (страх, стрес, біль, кровотеча). Симптоми — різко блідне об­личчя, слизові поверхні, дихання нечасте, поверхневе.

Перша допомога: потерпілого вкладають дещо піднявши ноги і опустивши голову; розстібають комір, послаблюють ремінь. Дати понюхати нашатирний спирт, при потребі роблять штучне дихан­ня. Триває недовго.

Вивих плеча

Травматичні вивихи в плечовому суглобі виникають при прямо­му ударі, падінні на відведену і витягнуту вперед руку і при насиль­ному надмірному обертанні руки в цьому суглобі.

Характерні ознаки:

' різкий біль в суглобах, неможливі активні рухи, а пасивні — різко обмежені і болісні;

• пружинячий опір м 'язів, що скоротилися;

' плече перебуває в положенні відведення, потерпіти підтри­мує його за передпліччя здоровою рукою;

• під час пальпації виявляється вихід головки плечової кістки за межі суглоба, суглобова западина порожня.

Перша допомога: транспортна іммобілізація за допомогою "хус­тинки", бинта, пов'язки ДЕЗО, дротяною шиною а під пахву підкласти валик з м'якого підручного матеріалу.

Вивих передпліччя

Вивих передпліччя виникає при падінні на витягнуту руку; бу­вають передні і задні вивихи, найчастіше задні.

Характерні ознаки: ' пасивне положення кінцівки;

• рука трохи зігнута в ліктьовому суглобі і для зменшення болю хворий підтримує її здоровою рукою;

• набрякання в ділянці ліктьового суглоба;

• деформований суглоб;

• вісь передпліччя зміщена назад, видно ліктьовий відросток, що випинається назад;

• неможливі активні рухи в ліктьовому суглобі а пасивні ма­ють "пружний характер";

• сні а м 'язів передпліччя і кисті різко послаблені.

Перша допомога: пов'язка ДЕЗО, бинтування, шина Крамера, транспортна іммобілізація з фіксацією на "хустинці". Вивихи в кульшовому суглобі

Вивихи в кульшовому суглобі: автомобільні аварії в стані алко­гольного сп'яніння, непряме насильне діяння. Характерні ознаки:

• не можна ходити;

• активні рухи в кульшовому суглобі неможливі а пасивні ма­ють "пружний характер";

• при пальпації голівку знаходять як у вертлужній западині, так і в сідничній ділянці.

Перша допомога:

• транспортна іммобілізація;

• шина Дітеріхса.

13.7. Контузія

Контузія — ураження всього організму людини внаслідок ран­тової механічної дії на всю чи велику частину новерхні тіла, найчастіше від ударної хвилі.

Можливий струс мозку, розриви легенів, розрив барабанної пе­ретинки вух. Існує три ступені контузії: легка; середньої важкості, важка контузія.

Іступінь - легка контузія; тремтять голова і кінцівки, заїкання, зниження слуху, людину похитує.

II ступінь - середньої важкості; неповний параліч кінцівок, ча­сткова або повна глухота, порушення мови, відсутність реакції зіниць на світло.

III ступінь - важка контузія; втрата пам'яті, переривчасте су­дорожне дихання, можливі судоми, кров з носа і рота.

Долікарська допомога:

• розстебнути тісний одяг і його частини;

• повернути потерпілого на бік;

• обережно прочистити вуха і ніс від згустків крові;

• при кровотечі вкласти марлеві пов'язки в порожнину вуха чи носа;

• не давати пити і не робити штучне дихання;

• відправити до лікарні.

13.8. Долікарська допомога при переломах

Перелом - часткове або повне порушення цілісності кістки.

Види переломів: травматичні і патологічні.

Травматичні — (механічні) переломи виникають під впливом механічних факторів - під час падіння, від ударів, здавлення тошо.

Патологічні — виникають внаслідок розвитку в кістці метаста­зу неякісної пухлини, ураження туберкульозом або остеомієлітом.

Є також відкриті і закриті переломи.

Закриті переломи — без ушкодження шкіри.

Відкриті переломи - шкіра ушкоджена в зоні перелому. Відкриті переломи тим небезпечні, шо вони можуть інфікувати відламки і розвинути остеомієліт. Як закриті, так і відкриті переломи можуть бути зі зміщенням і без нього.

Залежно від ступеня еластичності кісткової тканини переломи оувають повні і неповні.

При неповному переломі порушується якась частина попереч­них кісток, з'являється тріщина кісток. Форми переломів:

• поперечні;

• косі;

' спіральні;

• уламкові;

• від стискання;

• компресійні.

Характерні ознаки переломів:

• різкий біль і деформація;

• порушення функції ураженої ділянки;

• набряк і крововилив у зоні перелому;

• патологічна ненормальна рухливість кістки і крепітація (кісткове хрумтіння);

• нерівність кісток;

• в рані відкритого перелому виступає уламок кістки;

• біль різко посилюється при зміні положення ушкодженої кінцівки і зменшується в стані спокою.

Долікарська допомога:

• фіксація кісток у ділянці переломів;

• протишокові заходи;

• правильне транспортування в медичну установу.

Основне завдання — правильно закріпити ушкоджені кістки, суг­лоби, зв'язані з ними кінцівки в нерухомому і найзручнішому для потерпілого стані.

Іммобілізація — зменшує біль, це засіб попередження шоку. Переломи рук і ніг (верхніх і нижніх кінцівок) — найчастіші пе­реломи.

Правильна фіксація ушкоджених кінцівок попереджує зміщен­ня уламків, зменшує ушкодження судин, нервів, м'язів і шкіри гос­трими краями уражених кісток, попереджує шок.

Накладання транспортної шини

Перед накладанням транспортної шини перелом обробляють йодом і накладають асептичну пов'язку при відкритому переломі.

При транспортуванні шину закріплюють, щоб добре зафіксува­ти область перелому; під шину вкладають вагу, тканину; фіксують два суглоби вище і нижче перелому.

Потерпшого утеплюють, дають випити алкоголю, гарячого чаю, кави, вводять морфій.

Переломи кісток черепа

Ушкодження черепа веде до струсу мозку, стискання, забою че­репа. Не пухлинні набряки мозку, часткове руйнування мозкової тканини. Настають запаморочення, нудота, блювання, сповільнен­ня пульсу, втрата пам'яті (амнезія), порушення мови і міміки.

Переломи виникають при дорожньо-транспортних пригодах в результаті важких ударів в голову, при обвалах, падіннях і супро­воджуються стисканням, прогинанням, а потім розривом кісток черепа.

Переломи склепіння черепа

Переломи склепіння черепа можуть бути прямі — в місці безпо­середньої дії і непрямі — виникають від вторинної дії травмуючого предмета (фактора).

Переломи черепа також поділяються на закриті і відкриті, повні і неповні.

При повному переломі ушкоджується вся кістка. При неповно­му — ушкоджується зовнішня кістка, що особливо небезпечно, внут­рішня скловидна пластинка кістки, уламки якої можуть ушкодити мозкові оболонки і речовину мозку.

Характерні ознаки:

• витікання спинномозкової рідини і крові з носа, носоглотки, вуха;

• синці в ділянці очних ямок, які розвиваються через 1—2 доби після травми;

• порушення функцій нерепно-мозкових нервів (лицьового, слу­хового);

• пальпаторно в ділянці: переломи, локальний біль, деформація черепа, вдавлення, наявність виступів.

Перша допомога: лід на голову, очистити ротову порожнину від блювотиння; на рану накладають асептичну пов'язку, транспор­тують до лікарні на ношах на спині, під голову кладуть валик чи подушку. Запобігти западанню язика і проходженню блювотних мас.

Перелом ключиці

Найчастіше виникають переломи середньої і зовнішньої трети­ни ключиці, рідше — акроміального кінця.

Виникає внаслідок падіння на витягнуту руку, на лікоть чи зов­нішню поверхню плеча або при ударі по ключиці.

Характерні ознаки:

• біль в ділянці перелому ключиці, обмеження рухів, припухлість;

• підшкірна гематома на місці перелому, деформація, при паль­пації відмічається характерне зміщення уламків.

Перша допомога: в пахову ямку кладуть жмут вати, руку згина­ють під прямим кутом до тулуба, бинтують від кінцівки до спини, підв'язують нижче ліктя косинкою до шиї, на уражене місце на­кладають холод. Накладають пов'язку Дезо, шину Кузьмінського, використовують ватно-марлеві кільця Дельбе. Накладають вось- миподібну пов'язку без зміщення в положенні розведених плеч.

Переломи ребер, плеча

Причини: падіння на виступаючий предмет, наїзд автомобіля, ДТП, удари, стискання грудної клітки в передньо-задньому на­прямі при землетрусах, стихійних лихах, аваріях.

Характерні ознаки:

• сильний біль в місцях перелому, посилення при кашлі, диханні, зміні положення тіла;

• при па,іьпації болісно і хрустить в місці перелому.

Перша допомога:

• накладання тугої пов 'язки;

• стягують бинтами груди під нас видиху;

• транспортують на носилках в напівсидячому положенні.

Перелом плечової кістки

Розрізняють переломи верхнього відділу, діалізу і нижнього кінця плечової кістки.

Перелом шийки — у верхньому відділі плечової кістки найчас­тіше спостерігають переломи хірургічної шийки і відриви велико­го бугра, які виникають здебільшого при падінні на лікоть або під час прямої травми верхньої частини плеча.

Характерні ознаки:

• різкий біль і патологічна рухомість, іноді крепітація, при­пухлість;

• неможливі рухи в течовому суглобі;

• при збитому переломі можливі незначні рухи в плечовому суг­лобі.

Перша допомога: транспортна іммобілізація здійснюється за до­помогою шин Крамера, при збитих переломах руку підвішують на пов'язці.

Переломи передпліччя

Розрізняють переломи верхньої третини, діалізу і нижньої трети­ни передпліччя.

Характерні ознаки:

• локалізована болісність;

• штокоподібна деформація передпліччя;

' обмеження рухів у ліктьовому суглобі;

• набряк м 'яких тканин у місці перелому;

' підшкірний крововилив.

Перша допомога: транспортна іммобілізація за допомогою шини

Крамера.

Р. М. Івах, Я. І. Бедріи, Б. О. Білінськии, М. М.Козяр. ОС НОВІ 10X0 РОНИ ПРА ЦІ

Перелом кульшової кістки

Результат транспортних аварій з характерними ознаками:

• біль в кульшовому суглобі;

• неможливість стояти, ходити, сидіти;

• кінцівка злегка повернута всередину, зігнута.

Перша допомога: транспортна іммобілізація на носилках на сто­роні здорової кінцівки.

Перелом кісток гомілки

Існує три групи таких переломів:

• перелом відростків великогомілкової кістки;

• перелом діалізу великогомілкової та малогомілкової кісток;

• перелом кісток (падіння з висоти на розігнуті ноги).

Характерні ознаки:

• біль у колінному суглобі при наступанні;

• бйіь у ділянці перелому, припухлість, контури згладжені;

• вкорочення гомілки;

• крововилив у колінний суглоб.

Перша допомога: шини Крамера, шини Дітеріхса, спосіб "нога до ноги".

Перелом діафізу кісток гомілки

Виникає при прямому ударі, здавленні, падінні на гомілку. При прямій травмі виникають багатоосколкові, поперечнозубчасті пе­реломи. При непрямій травмі площина перелому коса, спіральна. Характерні ознаки:

• раптовий біль при напруженні розгиначів гомілки;

• припухлість в ділянці;

• пасивне положення кінцівки;

• при переломах обох кісток виявляється рухомість кісток (уламків) і крепітація.

Тема 13. Долікарська медична допомога...

Бувають 1-кісточковий, 2- і 3-кісточкові переломи, найчастіше — зовнішньої кісточки. Результат бічних і ротаційних рухів стопи, що виходять за межі фізіологічних. Травми бувають всередину (супінаиійні) і назовні (пронаційні).

Характерні ознаки: припухлість і крововилив, локальна бо­лючість, обмежені рухи.

Перша допомога: шина Крамера, накладена від середньої трети­ни стегна до пальців стопи.

Перелом, ушкодження щелепи

• потерпілого в сидячому стані транспортують до лікарні з лег­ким нахилом голови вперед;

• запобігають асфіксії кров'ю, запалим язиком, слиною;

' накладають фіксуючу пов'язку.

Накладення шини при типових переломах показано на рис. 13.8 - 13.12.

Рис. 13.8. Шинні пов'язки на гоміїку та стегно

Рис. 13.9. Наюіадання шинної пов'язки при переломі кісток гомілки

Рис. 13.11. Шинна пов'язка з підручного матеріалу при переломі кісток передпліччя

Рис. 13.12. Пов 'язка при переломах кісток верхньої та нижньої щелеп

13.9. Долікарська допомога при ядусі, утопленні, заваленні землею, при отруєнні

Асфіксія (ядуха) — припинення надходження кисню в легені про­тягом 2-3 хвилин: зупиняється газообмін в легенях, настає кис­

неве голодування, людина непритомніє, зупиняється серце, на­стає смерть.

Асфіксія виникає внаслідок стискання (шнурком, рукою) гор­тані: трахеї (задушення), затоплення гортані і трахеї водою (утеп­лення), слизовими масами, блювотинням, землею; закривання входу в гортань чужорідним тілом чи запалим язиком (при наркозі або без свідомості); параліч дихального центру від отрути, вугле­кислого газу, снодійних засобів; прямої травми головного мозку (блискавка, рана, електрошок); внаслідок дифтерії, грипу, ангіни та іншого захворювання.

Рятування утопленика

Його беруть за волосся, перевертають обличчям догори і пли­вуть, не даючи зачепити себе. Потерпілого кладуть животом на зігнуте коліно так, щоб голова була нижче грудної клітки, видаля­ють із ротової порожнини і гортані воду, водорості, блювотні маси. Енергійно стискають грудну клітку, видаляють воду з трахеї і бронхів (рис. 13.13). В утопленика параліч легенів настає через 4—5 хвилин, а серце працює 15 хвилин. Тоді потерпілого кладуть на рівну поверхню, роблять штучне дихання і непрямий масаж серця. При набряку гортані спостерігається шумне важке дихання, посиніння шкіри. Накладають холодний компрес на карк, ноги — в гарячу воду. Вводять підшкірно Імл 2% розчину димедролу. При потребі тільки лікарі роблять трахеотомію — вводять трубку в розсічену трахею.

Рис. 13.13. Видалення води з дихаїьних шляхів та шлунка потерпілого

При заваленні землею стискається грудна клітка і ускладнюється відтік крові, зростає тиск венозної системи, що призводить до

розриву дрібних вен шиї і обличчя. Різко погіршується дихання, розвивається синдром травматичного роздавлення: в тканинах на­копичуються токсичні речовини, які викликають важку інтокси­кацію, аневризм, порушені функції серця, нирок, печінки. При по­требі: очищають ротову порожнину, гортань, накладають джгути, терміново транспортують в медичний заклад.

Отруєння

Отруєння — хворобливі стани, викликані введенням в організм людини отруйних речовин.

Отруєння бувають:

• побугові;

• навмисні (вбивства, самогубства);

• промислові.

Розрізняють отруєння гострі і хронічні.

Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини через:

• шлунково-кишковий тракт;

• дихальні шляхи;

• шкіру;

• кон'юнктиву;

• введення під шкіру, в м'язи та у вени.

Загальні принципи лікування отруєнь:

• негайне усунення отрути з людського організму;

• швидке знешкодження отрути;

• симптоматичне лікування.

Коли отрута потрапляє через рот — якомога швидше промити шлунок водою з адсорбуючими речовинами (активованим вугіл­лям, кислим молоком), потрібно 10 — 15 л води. Промивають через зонд. Після прийому теплої води (1—2 склянки) викликають блю­вання, подразнюючи корінь язика та зів ложкою чи пальцем. Да­ють 20 —30 г сірчано-кислого натрію або сірчано-кислої магнезії в

розчині для виведення отрути з кишківника через зонд після закін­чення промивання шлунка.

Гостре отруєння

Отруєння міцними кислотами — азотною, соляною, сірчаною, оцтовою есенцією.

Характерні ознаки:

• слизова оболонка губ, ротової порожнини та зів, задня стінка глотки обпечені, набряклі;

• місця опіків вкриті нальотом;

• струп різного забарвлення в залежності від кислоти, якою вик­ликаний опік (азотною — жовтий, оцтовою — багряний, со­ляною — сірий, білявий);

• ковтання та проходження їжі (настій рідин) різко болючі;

• посилена салівація, блювота кислими масами із домішками крові;

• потерпшій збуджений, стогне, болить верхня частина живо­та;

• може виникнути шок, колапс, опіки дихальних шляхів та підвищення температури тіш;

• сеча темно-бурого забарвлення при кислій реакції, і темно- червоного — при лужній реакції;

• печінка збільшена, болюча, шкіра жовтіє.

Перша допомога:

• якомога швидше промити шлунок теп.юю водою;

• при різкому болю лікують больовий синдром;

• при попаданні кислоти на шкіру — 15—20 хв. під струменем води Ті промивають;

' сірчану кислоту до змивання зняти бинтом, марлею;

• лід на живіт;

• 2—3 доби голод;

• госпіталізація в профільний медичний заклад.

Отруєння СО — чадним газом

Чадний газ у закритих приміщеннях при поганій вентиляції вик­ликає отруєння, смерть.

Характерні ознаки:

• головний біль, блювання, запаморочення, шум у вухах, ядуха, аритмія, м'язова слабкість;

• блідне шкіра, на тілі утворюються ясно-червоні плями;

' далі — судоми, параліч, смерть.

Перша допомога:

• виносять потерпілого на свіже повітря;

• роблять штучне дихання;

• забезпечують кисневу інгаляцію протягом кількох годин;

• розтирають тіло, до ніг кладуть гарячу гріту, підносять до носа нашатир.

Харчові отруєння

Екологічно брудні недоброякісні продукти, насичені нітрата­ми та нітритами, важкими металами, — м'ясо, риба, торти, моло­ко, морозиво теж викликають харчову токсичну інфекцію.

Наявні в них токсини викликають харчові отруєння, які прояв­ляються через 2 — 4 години після вживання отруєних продуктів, іноді через 20 - 26 годин.

Ознаки хвороби: виникає раптова нудота з повторним блюван­ням; болями в животі; рідкі часті випорожнення зі слизом чи кро­в'ю; знижується артеріальний тиск; частішає — слабшає пульс; блідість, спрага, температура 40°С, катастрофічно розвивається сердечно-судинна недостатність, судоми м'язів, колапс, смерть.

Долікарняна допомога:

• негайно промити шлунок водою;

• багато пити теплої води, кефіру;

• викликати постійне блювання;

• пити вугілія — карболен;

• не їсти протягом 1 — 2 діб;

• багато пити чаю, кави;

' зігрівати руки і ноги потерпічого грілками;

• приймати фталазол, левоміцетин.

Отруєння грибами

Характерні ознаки:

• через 1,5-3 години виникають перші прояви отруєння;

• спостерігається слабість, слинявість, блювота, б'їль в шлун­ку, кольки;

• головний біль, запаморочення;

• криваві випорожненння, збільшена та болюча печінка;

• втрата зору, марення, галюцинації;

• судоми, колапс.

Долікарська допомога:

• якнайшвидше промити шлунок водою, слабким розчином мар­ганцю з активованим вугшям; бажано через зонд;

• дати касторку — послаблююче;

• ставити очисні клізми;

• покласти грілку, тепло накрити хворого, робити штучне ди­хання;

• дати пити гарячі каву, чай; холод на голову, вологе обти­рання;

• відправити в лікарню. Отруєння отрутохімікатами

Таке отруєння гербіцидами, пестицидами, фунгіцидами, арбо­рицидами має місце в сільському господарстві.

Характерні ознаки: хвороба починається через 15 — 60 хвилин, з'являються симптоми ураження нервової системи: слиновиділен­ня, мокротовиділення, пітливість, шумне

Дата добавления: 2014-10-17