Модель економічного зростання Солоу

Модель економічного зростання Харрода-Домара

Це найпростіша макроекономічна модель зростання, і була вона розроблена наприкінці 40-х рр. Модель описує динаміку доходу (Y), який є сумою споживчих (С) та інвестиційних (І) витрат. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт (NХ) дорівнює нулеві, а державні витрати (G) в моделі не вирізняються. Основним фактором зростання є нагромадження капіталу.

Основні передумови моделі:

• постійна гранична продуктивність капіталу МРК = dY /dК;

• постійна норма заощадження s=І/Y;

• відсутній процес вибуття капіталу W=0;

• інвестиційний лаг дорівнює нулеві, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу. Формально це означає, що dК(t)=І(t);

• модель не враховує технічного прогресу;

• випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;

• використовується виробнича функція Леонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозамінифакторів виробництва - праці і капіталу.

Припускається, що швидкість зміни доходу пропорційна інвестиціям: dY=MPK×I(t)=MPK×s×Y, а темп приросту доходу dY / Y×dt є постійним і дорівнює s×МРК. Він прямо пропорційний нормі заощаджень та граничній продуктивності капіталу. Інвестиції (I) та споживання (С) в моделі Харода-Домара зростають з таким же постійним темпом (s×МРК).

Модель Харрода—Домара непогано описувала реальні процеси економічного зростання 1920—1950-х рр. Однак її передумова про те, що праця не є дефіцитним фактором, може не відповідати дійсності (зокрема тоді, коли темп зростання випуску перевищує темп зростання чисельності населення та зайнятих). Якщо праця не може заміщатися капіталом, а технічний прогрес відсутній, то праця в моделі може стати лімітуючим фактором, загальні темпи зростання зрівняються з темпами зростання затрат праці, а рівень виробництва і споживання в розрахунку на душу населення не зростатиме. Це припущення є значним недоліком даної моделі.

Технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія і взаємозаміщення у процесі розвитку все ефективніших технологій є сьогодні найважливішими ресурсами і факторами економічного зростання. А тому теорія зростання Харрода-Домара, яка не враховує ці фактори і за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом регулювання росту - норма заощадження, відійшла поступово на другий план.

Іншим типом моделі економічного зростання є модель, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу. Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.

Передумови та позначення моделі Солоу:

• пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y=F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабу виробництва.Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (L) помножити на довільне додатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F(z×К,z×L)=z×F(К,L).

Якщо припустити, що z=1/L, то виробнича функція матиме вигляд:

Y/L = F (K/L ×L/L),

або у=f(k), де у — продуктивність праці Y/L, а k - капіталооснащення праці К/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу;

• виробнича функція є нелінійною, у=f/(k), і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу (МРК), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все пологішим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою (рис. 12.1). Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;

• сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (і) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=I/L.

Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощадження (s), тобто с=(1-s)× у, отримаємо у=(1-s)×у+і. Звідки: і=s×у => і=s×f(k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними до доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f(k) і тим більшими будуть інвестиції і.

Рис. 12.1. Доход, споживання та інвестиції в розрахунку на одного працюючого

Внаслідок цих нескладних перетворень ми отримали сукупність рівнянь, які дають змогу виразити показники доходу, споживання та інвестицій в розрахунку на одного працюючого як функцію від капіталооснащення праці:

у-f(k), і=s×f(k), с=f(k)-s×f(k).

Нарис. 12.1 всі три показники зображено на одному графіку в системі координат ”капіталооснащення праці-продуктивність праці”.

Модель Солоу містить, окрім перерахованих, ще цілу низку передумов, а саме:

• вибуття капіталу W є пропорційним до величини його запасу К, тобто W=д×К, де д - норма амортизації;

• норма заощадження s постійна;

• інвестиційний лаг дорівнює нулеві;

• чисельність зайнятих L зростає з постійним темпом п;

• працезберігаючий технологічний прогрес (або ефективність праці під впливом технологічного прогресу) змінюється з темпом g. (Припустімо, що g = 0,02. Це означає, що ефективність праці кожного робітника зростає на 2% на рік при незмінній ефективності робочої сили. Показник g ще називають швидкістю науково-технічного прогресу).

Як уже зазначалося, ця модель дає змогу дослідити характер процесу економічного зростання у стані довгострокової рівноваги, тобто з'ясовує, як основні фактори виробництва впливають на темпи зростання потенційного ВВП.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте поняття економічного росту.

2. Способи застосування економічного росту.

3. Поясніть різницю між інтенсивним та екстенсивним економічним зростанням.

4. Суть моделі економічного зростання Харрода-Домара.

5. Фактори економічного зростання в моделі Солоу.

Тести:

1. Економічне зростання означає:

а) забезпечення повної зайнятості;

б) збільшення ресурсів та можливостей для виробництва;

в) збільшення кількості вироблених товарів і послуг;

г) переміщення кривої виробничих можливостей уліво;

д) усі твердження неправильні.

2. Економічне зростання називають від'ємним, якщо в розрахунковому періоді обсяг ВВП:

а) зростає;

б) спадає;

в) уповільнюється;

г) прискорюється.

3. Економічне зростання у моделі “AD - AS” визначається:

а) зміщенням кривої пропозиції ліворуч;

б) зміщенням кривої пропозиції праворуч;

в) зміщенням кривої попиту ліворуч;

г) зміщенням кривої попиту праворуч.

4. Що є основним фактором економічного зростання за моделі Харрода-Домара:

а) зростання технологічного прогресу;

б) нагромадження капіталу;

в) збільшення чисельності населення;

г) податкова політика держави.

5. У моделі Солоу не враховується вплив:

а) збільшення чисельності населення;

б) зростання технологічного прогресу;

в) фіскальної політики;

г) запасу капіталу.

6. Стійкий рівень капіталоозброєності праці за моделлю Солоу — це:

а) співвідношення між інвестиціями та амортизацією;

б) рівність між величиною інвестицій та амортизації;

в) перевищення рівня інвестицій рівнем амортизації;

г) перевищення рівня амортизації рівнем інвестицій.

7. Яка закономірність не простежувалась в економічному зростанні розвинутих країн у ХХ ст.:

а) продуктивність праці підвищувалась;

б) динаміка капіталомісткості продукції не виявляла виразної тенденції;

в) реальна заробітна плата зростала;

г) частка капіталу у національному доході помітно збільшилась;

д) капіталоозброєність праці зростала.

8. На економічне зростання негативно впливають:

а) підвищення продуктивності праці;

б) освіта;

в) несприятливі погодні умови;

г) технічний прогрес.

9. До сприятливих чинників економічного зростання належать:

а) страйки;

б) стабільність політичної системи;

в) великі капіталовкладення в навколишнє середовище;

г) збільшення чисельності населення.

10. Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують низку показників, окрім:

а) валового внутрішнього продукту на душу населення;

б) показників ефективності функціонування економіки, що обчислюються на підставі ВВП;

в) виробництва і споживання деяких ключових видів продукції;

г) показників рівня заощаджень у національній економіці;

д) показників рівня та якості життя населення.

VI. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ

Абсолютна перевага — здатність країни виробляти товари чи послуги ефективніше за інші.

Автоматична фіскальна політика – політика, яка, впроваджуючи в економіку певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в автоматичному режимі, тобто без державного втручання.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори — сукупність важелів державного регулювання економіки (податків, бюджетних видатків тощо), здатних пом'якшувати коливання ділової активності і перепади у доходах фірм та людей.

Автономнi iнвестицiї — частина реальних iнвестицiй, яка не залежить вiд рiвня та змін нацiонального доходу i здiйснюється при незмінному сукупному попитi на блага.

Агрегування — додавання однорiдннх показникiв з метою отримання бiльш загальних, сукупних величин.

Адаптивні очікування (сподівання) — прогнози щодо невизначених змінних (ставок податків, темпів інфляції). Раціональні А. О. не є упередженими і ґрунтуються на наявній інформації. А. О. виникають, коли прогнози людей формуються на основі поведінки в минулому.

Адміністративні (негнучкі) ціни — різновид цін, що встановлюються державою і утримуються сталими протягом певного часу.

Адміністративно-командна система — спосіб економічної організації суспільства, за якого всі проблеми вирішуються централізовано державними органами. Головні риси АКС: державна власність на ресурси, бюрократизація та монополізація економіки, адміністративне ціноутворення, зрівняльний розподіл життєвих благ та панування номенклатури.

Активи – все те, що має ринкову вартість і є власністю певних інституціональних одиниць.

Альтернативна вартість (вартість втраченої можливості) - вартість за найкращої альтернативи, від якої відмовилися.

Амортизація — відшкодування у грошовій формі вартості капітальних благ, яка відповідає їх зношенню (фізичному — внаслідок використання у виробництві і моральному — внаслідок здешевлення наявних машин і механізмів або виникнення продуктивніших їх аналогів).

Аналiз ex ante — прогнозне моделювання економiчних процесiв i явищ на основі певних теоретичних концепцій. Мета аналізу — визначити, які фактори i яким чином будуть впливати на значення макроекономічних показників у майбутньому.

Аналiз ex post — аналiз, що базується на визначенні макроекономiчних параметрiв минулого перiоду з метою отримання iнформацiї про те, як нацiональна економiка функцiонувала i яких результатів досягла. На основі результатів ех роst аналiзу відбувається коригування макроекономічних концепцій та розроблення нових.

Антиiнфляцiйна полiтика — сукупнiсть заходiв держави, спрямованнх на встановлення вiдповiдностi мiж темпами зростання грошової маси i темпами зростання обсягiв виробництва економiчних благ. Антиiнфляцiйна полiтика може здiйснюватися лише у випадку вiдкритої iнфляцiї.

Багатство (майно) — чиста вартість матеріальних і фінансових засобів (всі активи мінус пасиви), якими володіє нація, особа чи фірма у певний проміжок часу.

Баланс поточних операцій (поточний рахунок) — розділ платіжного балансу країни, який відображає її експорт та імпорт, невидимі операції та деякі інші статті.

Балансовий звіт — баланс фінансового стану фірми на певну дату; відображає активи в одному підрозділі, пасиви — у другому.

Банк комерційний — комерційне підприємство, яке здійснює розрахункові операції, надає різноманітні послуги (трастові, фондові тощо) та позики іншим підприємствам і населенню.

Банківські операції — операції, які забезпечують функціонування і прибутковість банків. Розрізняють пасивні (залучення депозитів) і активні (надання кредитів) операції.

Банківські резерви — частина депозитів, яку банк відкладає готівкою у касі чи як безпроцентні вклади у Центральному банку.

Банкрутство — неспроможність фірм, установ, фізичних осіб здійснювати платежі за борговими зобов'язаннями, яку засвідчує судова інстанція.

Безготівкові гроші — записи на рахунках у банках.

Безробіття — ситуація у сфері зайнятості, коли працівники, які погодилися б працювати за наявну заробітну плату, не можуть знайти роботу. Основні види Б: фрикційне (внаслідок зміни місця роботи або пошуків першого її місця); структурне (пов'язане з розбіжністю попиту і пропозиції робочої сили у різних галузях); циклічне (через періодичні спади ділової активності). Структурне та циклічне Б разом становлять вимушене Б.

Бідність — у сучасній економіці застосовується поняття «межа бідності», яка вимірюється прожитковим мінімумом. Сім'ї, доходи яких нижчі від цієї «межі», живуть у бідності.

Бюджетний дефіцит — надлишок видатків державного бюджету над надходженнями до нього; звичайно фінансується шляхом позик (інший шлях — емісія грошей); рівень дефіцитності бюджету обчислюється як процентне відношення дефіциту до ВВП.

Бюджетний надлишок — перевищення надходжень до державного бюджету над його видатками.

Бюджетно-податкова полiтика — система заходiв, спрямована на регулювання державних фiнансiв за допомогою податкових важелiв з метою забезпечення високого рiвня зайнятостi i стабiльного динамiчного розвитку економiки країни.

Валові (загальні) витрати — сума постійних і змінних витрат фірм за короткостроковий період.

Валовий випуск – сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених резидентами всередині країни на протязі певного періоду.

Валовий внутрiшнiй продукт (ВВП) — сумарна ринкова вартiсть усiх кiнцевих товарiв i послуг, вироблених на територiї країни резидентами i нерезидентами за певний перiод часу, як правило, за рiк.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених з ресурсів, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси розміщені, у цій країні чи за кордоном.

Валовi внутрiшнi iнвестицiї — затрати на новостворенi капiтальнi товари у формi будiвель i споруд, машин, устаткування, приросту запасiв.

Валютний курс — ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої. Розрізняють європейське (пряме) та британське (непряме) обчислення валютного курсу.

Вексель простий — боргове зобов'язання, яке видається позичальником грошей на ім'я кредитора; містить дані про місце і час видачі, суму зобов'язання, місце і час платежу.

Відкрита економіка — економіка країни, пов'язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів. Для закритої економіки характерна відсутність зовнішньоекономічних зв'язків або незначний їх розвиток.

Відрядна форма оплати праці — оплата праці, яка прямо залежить від кількості виробленої продукції.

Вільна торгівля (фрітредерство) — зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торговельні відносини з іншими країнами.

Видатні економісти. — Основоположником аналітичної економії як самостійної науки є Адам Сміт (1723—1790 рр.). Застосувавши у своїй головній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) метод наукової абстракції засновника школи трудової вартості В. Летті (1623—1687 рр.), він розвинув ідею батька французької фізіократії Ф. Кенса про природний порядок в економіці і роль вільної конкуренції для її нормального розвитку, заклавши основи класичної теорії ринкової економіки. Продовжувачем справи А. Сміта став Д. Рікардо (1772—1823 рр.), який у творі «Початки політичної економії та оподаткування» (1817р.) заснував граничний аналіз і розвинув теорію порівняльних переваг, які залишаються актуальними й сьогодні. Економічна система К. Маркса (1818—1883 рр.), була розвинута у відомому «Капіталі», де капіталізму і ринковій економіці передрікалася загибель через їх суперечливу природу і посилення експлуатації найманої праці.

Чотири економісти з різних країн незалежно один від одного (В. Джевонс (1835-1882 рр.), Л. Вальрас (1834-1910 рр.), Госсен (1810-1858 рр.) та К. Менгер (1840-1921 рр.)) висунули і розвинули ідею, що саме гранична корисність товару визначає, скільки люди готові заплатити за нього, заклавши тим самим основи граничного аналізу (маржиналізму) та суб'єктивно психологічного підходу до економічних досліджень. Практично одночасно Т. Веблен (1857-1929 рр.) у книзі «Теорія неробського класу» (1899 р.) заклав основи «інституціональної школи», яка намагається вивчати суспільні процеси, в тому числі економічні, за допомогою історичних і соціологічних методів.

Л. Вальрас справив найбільший вплив на розвиток моделей рівноваги, без яких неможливо уявити нинішню мікроекономіку, яку першим систематизовано виклав А. Маршалл (1842—1924 рр.). Праця вченого «Принципи економікс» (1890 р.) стала першим підручником з аналітичної економії, де застосовано стрункий аналітичний аналіз для дослідження попиту і пропозиції та ринкових цін.

Видатний представник американської школи кінця XIX поч. XX ст. Дж. Б. Кларк (1847-1938 рр.) об'єднав маржиналістські концепції попередників у теорію граничної продуктивності.

Український вчений - М. Туган-Барановський (1865-1919 рр.), наукові концепції якого (економічних криз і кон'юнктури, цінності на основі синтезу теорії трудової вартості і граничної корисності, монетарного ринку, кооперації) справили значний вплив на розвиток аналітичної економії. Аналогічно можна оцінити економіко-екологічне відкриття С. Подолинського (1850-1891 рр.) та економіко-математичні ідеї Є.Слуцького (1880-1948 рр.), інших українських вчених.

Дж. М. Кейнс (1883-1946 рр.) став найвпливовішим економістом XXст. Своєю працею «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.) вчений здійснив переворот у класичній теорії, розвинувши макроекономіку і вчення про необхідність державного регулювання ринкової економіки з метою стимулювання сукупного попиту і розв'язання проблеми масового безробіття.

Ф. Гайєк (1899-1984 рр.) був одним з найпослідовніших захисників чистої ринкової економіки у XX ст. Центральна теза його праці «Шлях до рабства» (1944 р.) полягає у тому, що вільна система цін є обов'язковою умовою ефективного розвитку економіки.

Останні десятиліття знову «відкрили» Й. Шумпетера (1883-1950 рр.) з його дослідженням ролі підприємництва в економічному розвитку. Сьогодні багато хто вважає його, поряд з Кейнсом, найвпливовішим економістом XX ст.

Серед сучасних економістів особливо відомою фігурою виступає М.Фрідмен (народився у 1912 р.). Він відродив у післявоєнні часи монетаризм, який з 70-х років набув широкого наукового визнання і зайняв чільне місце у політиці.

Надзвичайно впливовим економістом сучасності є П. Семюельсон (народився у 1915 р.) — перший лауреат Нобелівської премії в галузі економіки, який у підручнику «Економіка» (початок 50-х років) узагальнив теорії, розроблені неокласичними школами, Кейнсом, Стокгольмською школою і власні ідеї.

Види інфляції — за темпами розрізняють повзучу, галопуючу, гіперінфляцію; за джерелами — інфляцію попиту та витрат (пропозиції).

Використовуваний доход (ВД) — фактичний заробіток (за вирахуванням податків); частина національного доходу, що залишається родинам та індивідам для споживання та заощадження.

Вилучення – частина поточного доходу, яка не спрямовується на сукупні видатки.

Вимірювання національного продукту — система рахунків, за допомогою яких визначається національний продукт країни за певний проміжок часу; розрізняють метод потоку товарів (додаванням видатків покупців на товари і послуги) і метод потоку доходів (додаванням факторних доходів).

Виробничі (економічні) ресурси (фактори виробництва) - сукупність ресурсів, що використовуються для виробництва товарів і послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Виробнича функція — математична функція, яка визначає можливий обсяг виробництва в межах фірми або економіки країни за даних ресурсів і технології.

Власний капітал — активи фірми мінус її зобов'язання (борги).

Галопуюча iнфляцiя — iнфляцiя, що характеризується зростанням рiвня цiн вiд 10% до 200% на рiк.

Гіперiнфляцiя — iнфляцiя з високими темпами (цiни зростають до 1000% на рiк). Пiд час гiперiнфляцii поведiнка споживачiв визначається намаганням вкласти грошi у матерiальнi цiнностi, втрачається довiра до грошей та вiдбувається перехiд до бартеру.

Гнучкий (плаваючий) валютний курс — система обмінних валютних курсів, коли центральний банк утримується від втручання у функціонування валютних ринків.

Гранична схильність до заощаджень (MPS) — частка приросту заощаджень у прирості використовуваного доходу: показує, на скільки збільшуються заощадження, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична схильність до споживання (MPC) — частка приросту споживання у прирості використовуваного доходу, показує, на скільки збільшується споживання, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гроші — все, що є засобом обміну. Г. є також мірою вартості, оскільки дозволяють порівнювати вартість товарів і послуг, а також засобом нагромадження. Див. Товарні гроші.

Грошова система — спосіб організації грошового обігу у даній країні, закріплений законом; охоплює найменування грошової одиниці (Китай — юань, Україна — гривня); види державних паперових знаків і монет, які мають законну платіжну силу; порядок безготівкового обігу; центри регулювання безготівкового обігу з боку держави (Центральний банк, Скарбництво). Система металевого обігу обслуговується монетами з благородних металів, система паперового обігу — паперовими грошима та білонними монетами.

Грошово-кредитна (монетарна) полiтика — сукупнiсть форм та iнструментiв державного впливу на пропозицiю грошей з метою регулювання економiчного циклу, попередження i подолання спаду виробництва, досягнення рiвноваги на нацiональному ринку за умов повної зайнятостi та вiдсутностi iнфляцiйних процесiв.

Дебет — поняття бухгалтерського обліку, яке означає збільшення активів або зменшення пасивів.

Девальвація (сучасна) — зменшення офіційної ціни грошової одиниці країни, вираженої у грошових одиницях інших країн; протилежним поняттям є ревальвація — підвищення офіційного курсу грошової одиниці країни.

Дезінфляція — зниження високого темпу інфляції. Так, обмежувальна фіскальна та монетарна політика в Україні у 1996 р. спричинила падіння темпу інфляції порівняно з 1992—1995 рр.

Депозит — сума грошей, яку клієнт вносить на зберігання у банк.

Депресія — глибокий, затяжний спад, що триває декілька років. В роки депресії простежується високе безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низькі обсяги виробництва та інвестицій. Неглибокий спад називається рецесією.

Державний борг — заборгованість уряду, обумовлена позиками для фінансування нагромадженої різниці між щорічними бюджетними дефіцитами і надлишками.

Державний бюджет — баланс доходів і видатків держави за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Дефiцит державного бюджету — перевищення видатків бюджету над його доходами.

Дефлювання (інфлювання) – зведення номінальних вартісних змінних до реальних; здійснюється шляхом ділення номінальних (визначених у поточних цінах) змінних на індекс цін. Наприклад ВВП — дефлятор.

Дефлятор ВВП — iндекс цiн, який враховує динамiку цiн та змiни в структурi виробництва, визначається як вiдношення номiнального ВВП до реального ВВП.

Дефляцiйний розрив — такий стан економiки, за якого сукупнi витрати меншi, нiж вартiсть потенцiйного обсягу нацiонального виробництва, що зумовлює падiння загального рiвня цiн.

Дефляція — падіння загального рівня цін.

Діловий цикл — періодичні коливання рівня ділової активності (національного обсягу виробництва, доходу, зайнятості); звичайно триває кілька або кільканадцять років; характеризується одночасним розширенням або звуженням виробництва у багатьох секторах економіки. Діловий цикл містить 4 фази: спад (реальний ВВП падає); дно (найнижча точка спаду); піднесення (реальний ВВП зростає); вершина (найвища точка піднесення).

Дисконтна (облікова) ставка — ставка проценту, яка встановлюється центральним банком по позиках, які він надає комерційним банкам.

Дискреційна політика – політика стосовно чистих податків і державних закупівель, яка спирається на рішення уряду і парламенту з метою цілеспрямованого впливу на економіку.

Довгострокова крива сукупної пропозиції — графічне відображення залежності між обсягом національного виробництва та рівнем цін у довгостроковому періоді; має вигляд вертикальної лінії.

Додана вартiсть — вартiсть створена в процесi виробництва на конкретному пiдприємствi, яка визначає його реальний внесок у створення ВВП. Включає заробiтну плату, прибутки, податки на виробництво за вирахуванням субсидiй на виробництво. Визначається як рiзниця між виручкою вiд реалiзації i вартiстю сировини та матерiалiв придбаних у постачальникiв i використаних у виробництвi.

Дохід післяподатковий – особистий дохід домогосподарств за мінусом особистих податків.

Доход — надходження зарплати, процента, дивідендів та інших грошових виплат, які одержує особа чи країна протягом певного часу (звичайно, року).

Екзогеннi змiннi — величини, що перебувають поза макромоделлю.

Економічне зростання — збільшення виробництва у країні; вимірюється щорічним темпом збільшення реального ВВП.

Економiчний цикл — характеризуєтьса перiодичним зростанням та зниженням дiловоi активностi, що виявляється у формi невiдповiдностi попиту i пропозицiї.

Економічні функції держави — сукупність напрямків державного регулювання економіки: правове регулювання економіки; сприяння конкуренції та пом'якшення наслідків від невдач ринку; організація виробництва колективних благ; коригування побічних наслідків діяльності (переливів); перерозподіл доходів; здійснення макроекономічної політики.

Експорт — потік товарів і послуг, які виробляються у даній країні, для інших країн.

Екстенсивний тип економiчного зростання — збiльшення виробничих потужностей внаслiдок збiльшення кiлькостi використовуваних факторiв виробництва.

Ендогеннi змiннi — величини, що визначаються в результатi розв’язання моделi.

Загальна рівновага — стан економіки, за якого рівень цін на товари і послуги забезпечує рівновагу на всіх ринках, що не спонукає суб'єктів змінювати свою поведінку.

Зайняті — особи, які виконують певну оплачувану роботу або мають роботу, але не виконують її з певних причин (відпустка, хвороба, страйк).

За інших рівних умов — прийом дослідження, за якого всі фактори, за винятком одного, вважаються сталими.

Закон Вальраса — закон, за яким загальна вартiсть товарiв, якi користуються попитом в економiцi (добуток цiни i обсягу попиту), завжди дорiвнює загальнiй вартостi товарiв, якi пропонуються (добуток цiни i обсягу пропозицiiї).

Закон Енгеля — закон, згiдно з яким при збiльшеннi доходу споживачi збiльшують витрати на предмети розкошi бiльшою мiрою, а витрати на товари першої необхідностi — меншою мiрою, нiж збiльшується дохiд.

Закон Оукена — відкритий А. Оукеном емпіричний зв'язок між циклічними змінами у ВНП і безробіттям. Закон твердить, що при скороченні реального ВНП на 2-2,5% щодо потенційного рівня рівень безробіття зростає на 1%.

Закон Сея — концепція Ж.-Б. Сея, за якою пропозиція товарів створює свій власний попит. Закон справедливий, якщо сукупна купівельна спроможність суспільства відповідає (дорівнює) сукупним доходам і обсягу виробництва. Причини можливої відсутності такої відповідності вперше досліджено Дж.-М. Кейнсом.

Закрита економіка – економіка країни, в якій відсутні експорт та імпорт товарів та послуг.

Заощадження - неспожита частина доходу домогосподарств.

Збалансований бюджет — ситуація, коли сума урядових видатків дорівнює сумі надходжень.

Збурення пропозиції — раптова зміна у витратах виробництва або продуктивності, що справляє значний вплив на сукупну пропозицію, внаслідок чого реальний ВВП та рівень цін раптово змінюються.

Змішана економіка — економіка, яка ґрунтується на ринковому вирішенні проблем організації та на державному регулюванні макроекономічних процесів.

Знецінення валюти — падіння курсу валюти даної країни стосовно валют інших країн.

Золотий стандарт організація грошового обігу, за якої банківські білети розмінюються на золото. До Першої світової війни такий обмін здійснювався на золоті монети (золотомонетний стандарт). У 30-х роках XX ст. золотий стандарт відійшов у минуле.

Імпорт – товари та послуги, що закуповуються певною країною в інших країн.

Індексація — механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до темпу інфляції. Важливим елементом механізму є відповідні пункти трудових контрактів.

Індекс споживчих цін — відношення вартості фіксованого кошика споживчих товарів і послуг протягом певного періоду (переважно року) до його вартості у базовому періоді.

Інвестиції (капіталовкладення) — додаткові вкладення в економіку, вигоди від яких проявляються у майбутньому (будівництво нових об'єктів, підвищення кваліфікації працівників тощо). Розрізняють валові (всі вкладення) і чисті (валові мінус амортизаційні відрахування) інвестиції.

Інновація — 1) запровадження нових методів виробництва;

2) виявлення нового ринку; 3) поставка на ринок готового продукту.

Iнтенсивний тип економiчного зростання — зростання нацiональної економiки, яке ґрунтується на якісному вдосконаленні та ефективному використанні факторів виробництва на основi науково-технічного прогресу.

Інтервенція - діяльність центрального банку країни щодо купівлі-продажу національної валюти на ринках з метою впливу на її обмінний курс.

Iнфляцiйна спiраль,,зарплата-цiни” — виникає в економiцi пiд час вiдкритої iнфляцiї, виявляється у самозростанні темпiв iнфляцiї пiд дiєю зростання цiн на готову продукцiю та цiн на ресурси. Початкове рiзке зростання цiн на товари i послуги може призвести до вимог профспiлок щодо підвищення заробітної плати. Якщо ці вимоги будугь задоволенi, то пiдприємцi для утримання прибутку на незмінному рiвні можуть вдатися до підвищення цiн на свою продукцію, що викличе подальше зростання цін i ставок заробітної плати.

Iнфляцiйний розрив — утворюється при перевищенні сукупного попиту (сукупних витрат) потенцiйним обсягом ВВП.

Інфляція — усталене зростання загального рівня цін, яке вимірюється індексом цін.

Iнфляцiя витрат — iнфляцiя, викликана пiдвищенням цiн господарюючими суб’єктами з метою покриття бiльш високих очiкуваних витрат. Виявляється у зростаннi витрат виробництва, якi випереджають зростання реального доходу та продуктивностi працi.

Інфляція неочікувана - інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін в економіці.

Інфляція очікувана - інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій в економіці та заходів, запланованих державою.

Iнфляцiя попиту — iнфляцiя, яка виникає у випадку, коли щорiчнi темпи зростання сукупного попиту перевищують темпи зростання реального випуску, що дозволяє господарюючим суб’єктам пiдвищувати рiвень цiн у вiдповiдь на зростаючий попит. Інфляцiя попиту виникає, як правило, в умовах повної зайнятостi трудових та iнших виробничих ресурсiв.

Інфраструктура — капітальні блага, які забезпечують умови економічного розвитку (шляхи сполучень, мережа комунікацій тощо).

Капітал — один з основних факторів виробництва, який складається з вироблених товарів, призначених для подальшого використання у процесі виробництва. Розрізняють основний (будівлі, машини, механізми) та обіговий (сировина, паливо, матеріали) капітали, які разом взяті становлять реальний продуктивний капітал. Основою формування капіталу виступають капітальні блага.

Капіталомісткість — відношення сукупного капіталу до річного ВВП; один з показників ефективності економіки.

Капіталоозброєність — відношення сукупного капіталу до вартості робочої сили.

Квота — один з важелів протекціонізму, за допомогою якого обмежується імпорт певних товарів у дану країну, є межею обсягу імпорту.

Квазісуспільні (квазідержавні) блага — товари і послуги (вулиці, музеї, бібліотеки), виробництво яких може забезпечуватися за допомогою ринкової системи, але фінансується державою, щоб не допустити виникнення дефіциту ресурсів у цій сфері.

Кейнсіанство — один з провідних напрямків аналітичної економії у XX ст., основи якого були закладені Дж. М. Кейнсом. Центральним пунктом К. є положення про відсутність за ринкової економіки ефективного попиту та необхідність здійснення державою фіскальної і монетарної політики для забезпечення такого попиту.

Кількісна теорія грошей — твердить, що ціни змінюються пропорційно до пропозиції грошей; є вихідним пунктом монетаризму.

Кількісне рівняння обміну — тотожність, що виражається формулою: М·V = Р·Y (де М — пропозиція грошей, V — швидкість їх обігу, Р·Y (ціна товарів, помножена на їх кількість) — вартість національного продукту (номінальний ВВП).

Кінцева продукція — товари і послуги, які купуються для споживання, а не для подальшої обробки чи переробки.

Класична модель макроекономiчної рiвноваги - 1) взаємодiя ринкiв ресурсiв, товарiв, грошей та iнвестицiй; 2) короткострокова модель, яка описує спосiб досягнення економiчного оптимуму без державного втручання.

Класична школа — панівний до появи робіт Дж. М. Кейнса напрямок аналітичної економії, засновником якої був А. Сміт. Школа виходила з того, що природні економічні закони (конкуренції, ціни тощо) є найкращим механізмом узгодження приватних і суспільних інтересів, розподілу ресурсів і доходів, стимулювання ефективного розвитку економіки.

Кореляція — сукупність зв'язків між двома явищами (величинами).

Короткострокова крива сукупної пропозиції — графічне зображення функціональної залежності між обсягом національного виробництва та загальним рівнем цін у короткостроковому періоді, коли зміни у сукупному попиті можуть впливати на обсяг виробництва; має вигляд висхідної лінії, що складається з горизонтального (кейнсіанського), проміжного (висхідного) і вертикального (класичного) відрізків.

Кредитні гроші — векселі, чеки, кредитні картки, які використовуються у розрахунках.

Крива інвестиційного попиту — графічне зображення функціональної залежності між попитом на інвестиції та рівнем позичкового проценту; має вигляд спадної кривої.

Крива Лаффера — графічне зображення функціональної залежності між величиною податкової ставки і обсягом податкових надходжень до бюджету. З підвищенням податкової ставки доходи держави спочатку зростають, але з досягненням нею певної межі (30— 40%) — доходи починають падати.

Крива Лоренца – крива, яка характеризує фактичний розподіл доходів між домогосподарствами на основі зв'язку між відсотком сімей у складі населення та їх відсотком у сукупному доході.

Крива сукупного попиту — крива, яка характеризує залежнiсть величини реальних витрат усiх макроекономiчних суб’єктiв вiд рiвня цiн за iнших незмiнних умов.

Крива сукупної пропозиції – вертикальна ділянка – ділянка на короткостроковій кривій сукупної пропозиції, яка за умов зростання сукупного попиту відображає лише зростання цін, тобто виникнення інфляції.

Крива Філіпса — графік, який ілюструє обернену залежність між рівнем безробіття та темпом інфляції; може застосовуватися лише стосовно короткострокового періоду та інерційної інфляції.

Кругообіг доходів і видатків — спрощена модель економіки, яка відображає взаємодію домогосподарств і фірм у процесі обміну виробничими ресурсами та товарами і послугами на відповідних ринках.

Купiвельна спроможнiсть грошей — визначена кiлькiсть товарiв і послуг, якi можна купити на грошову одиницю.

Ліквідність — властивість фінансових активів та матеріальних цінностей перетворюватися на готівку.

Лібертаріанізм (лібералізм) — економічна філософія, яка підкреслює важливість особистої свободи в економічних і політичних справах. Прихильники Л. вважають, що діяльність держави має бути обмежена функціями підтримання національної оборони та законності і забезпечення максимальної свободи особи.

«Майже гроші» — високоліквідні фінансові активи (державні цінні папери, акції корпорацій тощо) або поточні рахунки, які можуть легко перетворюватися на готівку, а тому близькі до реальних грошей.

Майно (актив) фізичне майно, або невід'ємне право, що мають економічну цінність (земля, машини, авторські права, фінансові знаряддя - акції, облігації, інші цінні папери).

Макроекономіка — аналіз національної економіки як цілого; вивчає загальний рівень виробництва, зайнятості, цін, зовнішньоекономічні зв'язки. Сферами М. виступають сфера виробництва, зайнятості, цін, зовнішньоекономічних відносин.

Макроекономічна політика — сукупність важелів та інструментів, що застосовуються державою з метою регулювання макроекономіки; її головними завданнями є: доцільні темпи зростання, висока зайнятість, стабільні ціни, збалансований платіжний баланс, а головними видами — фіскальна, монетарна політика доходів, зовнішньоекономічна політика.

Макроекономічна рівновага — обсяг ВВП, за якого сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції.

Макроекономiчнi моделi — це математичнi рiвняння, в яких вираженi реальнi економiчнi процеси в абстрактному та спрощеному виглядi. Створити модель — означає знайти функцію, яка пов’язує екзогеннi та ендогеннi змiннi моделi.

Межа виробничих можливостей — графічне зображення виробничих можливостей економіки за повної зайнятості, повного обсягу виробництва, сталих ресурсів і технології у вигляді комбінацій двох товарів.

Меркантилізм — перша економічна школа аналітичної економії (XV—XVII ст.), представники якої ототожнювали багатство нації з золотом і вважали, що економічна політика має сприяти залученню до країни більшої кількості грошей шляхом підтримання активного торгового балансу.

Металеві гроші — гроші у вигляді злитків благородних металів або монет. Розрізняють повноцінні (виготовлені з благородних металів) та білонні (виготовлені із сплавів дешевих металів) монети.

Метод “видатки-випуск” – метод визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між сукупними видатками і виробленим ВВП.

Метод “вилучення-ін'єкції” – метод визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між вилученнями та ін'єкціями в економічному кругообігу.

Міжнародні економічні організації — організації, створені для забезпечення розвитку міжнародних економічних відносин. Розрізняють світові (Економічна і соціальна рада ООН, ЮНКТАД, ЮНІДО), регіональні та багатосторонні (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку) МСО.

Міжнародний поділ праці — спеціалізація виробників окремих країн на випуску тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну нею між країнами. Головний чинник М. п. п. — відмінності між країнами у розміщенні природних багатств та якості трудових ресурсів, історичні традиції виробництва.

Мікроекономіка — економічний аналіз, що стосується окремих елементів економіки (фірм, ринків окремих товарів тощо).

Мито — податок на імпортні товари.

Модель — спрощена система економіки або її окремих елементів, яка будується шляхом відкидання другорядних і врахування сталих взаємозв'язків в економіці. М. має вигляд математичного рівняння, таблиці, графіка.

Модель мультиплікатора макроекономічна концепція Дж.-М. Кейнса, що ґрунтується на існуванні взаємозв'язку між автономними видатками (особливо інвестиціями), змінами в обсягах виробництва та зайнятості. Див. Мультиплікатор.

Монетаризм — сучасна економічна школа, яка виходить з того, що зміна пропозиції грошей є головною причиною макроекономічних коливань. Представники М. вважають, що найкраща макроекономічна політика полягає у стабільному зростанні грошової маси постійними темпами.

Монетарна політика — один із видів макроекономічної політики, суть якої полягає у контролюванні центральним банком країни пропозиції грошей, процентних ставок, ринків капіталу. Головні інструменти М.п. — операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки, ставка обов'язкових банківських резервів. Розрізняють рестриктивну (дорогих грошей) та стимулюючу (дешевих грошей) М.п.

Мультиплікатор — величина зміни у ВВП чи пропозиції грошей на одиницю таких змінних, як інвестиції, урядові видатки, банківські резерви. М. закритої економіки для інвестицій дорівнює , а відкритої: , де - гранична схильність до заощаджень; ГСМ — гранична схильність до імпорту.

Нагромадження — процес вiдкладання частини доходу економiчними суб’єктами на майбутнi потреби.

Надлишок - перевищення кількості пропозиції товару над кількістю попиту на нього внаслідок того, що ціна на нього вища за рівноважну.

Нацiональне багатство — сукупнiсть природних ресурсів, створених засобiв виробництва, матерiальних благ, цінностей, які є в країні.

Національний доход (НД) — сума факторних доходів; різниця між чистим національним продуктом (ЧНП) і непрямими податками.

Невидима рука — запроваджена А. Смітом концепція, згідно якої людина у своєму прагненні до власної вигоди невидимою рукою ринку спрямовує свою діяльність у напрямку, сприятливому для всіх і для кожного.

Немитні бар'єри — 1) система ліцензування невиправданих стандартів якості товарів; 2) бюрократичні заборони у митних процедурах; 3) добровільні експортні обмеження між країнами.

Неокласична модель зростання — теорія, яка наголошує на важливості нагромадження капіталу при поясненні зростання реального ВВП.

Неповна зайнятість – зайнятість в умовах перевищення фактичного безробіття порівняно з природним безробіттям.

Нерозмінні паперові гроші —гроші, які не мають внутрішньої вартості, але декретуються державою як законний платіжний засіб.

Нерозподілений прибуток — частина чистого доходу (прибутку) корпорації, яка не розподіляється як дивіденд між власниками акцій, а утримується для її розвитку.

Нецінові чинники – чинники, які впливають на сукупний попит і сукупну пропозицію за даних товарних цін і тому зміщують їх криві у відповідний бік.

Номінальна (грошова) процентна ставка — норма процента, яка виплачується за різними активами; характеризує доход за рік на одну грошову одиницю.

Номінальний і реальний ВВП — обчислений у поточних цінах ВВП називають номінальним, а скоригований на темп інфляції (дефляції) — реальним.

Норма безробіття — частка безробітних у загальному потенціалі робочої сили країни.

Норма заощадження — процентне відношення заощадження до використовуваного доходу.

Норма обов’язкових банкiвських резервiв — вiдношення суми обов’язкових грошових резервiв, які комерцiйнi банки повиннi зберiгати в центральному банку, до загального обсягу зобов’язань комерцiйного банку (або до сум залучених банком коштiв).

Нормативна економіка — економічний аналіз, який передбачає подальший стан розвитку на основі вартісних і моральних оцінок (допустимий рівень інфляції, безробіття, бюджетного дефіциту тощо).

Облігація - цінний папір, який приносить процент; випускається корпорацією або урядом і гарантує у майбутньому повернення суми грошей (ціна облігації) плюс процент у точно встановленому розмірі.

Операції на відкритому ринку — діяльність центрального банку щодо купівлі-продажу державних цінних паперів з метою впливу на банківські резерви, на пропозицію грошей, процентні ставки; операції купівлі збільшують, продаж - зменшують пропозицію грошей.

Особистий доход (ОД) — різниця між національним доходом і сумами, які привласнюються приватними фірмами або державою, до якої додаються трансфертні платежі (допомога по безробіттю, пенсії, виплати соціального страхування).

Особистий прибутковий податок — податок на доходи окремих індивідів у вигляді заробітної плати, доходів від власності тощо.

Паперові гроші — різновид грошей, виготовлених із паперу. З технічної точки зору П.г. є ідеальними, оскільки для свого виготовлення потребують мінімум затрат праці, але приховують у собі небезпеку їх випуску на ринок у необмеженій кількості, а через це - інфляції.

Парадокс вартості — полягає у тому, що багато необхідних для життя продуктів мають низьку, а предмети розкоші - високу ринкову вартість (відповідно вода і діаманти). Це пов'язано з тим, що ціна відображає не сукупну, а граничну корисність товару.

Парадокс ощадливості — полягає у тому, що рішення суспільства заощаджувати більше може спричиняти до скорочення реальних заощаджень, оскільки збільшення заощаджень означає зниження споживчих видатків, в результаті чого сукупний попит і ВВП, а зрештою інвестиції і заощадження, можуть зменшитися.

Пасиви (борги) — права сторона бухгалтерського балансу: борги іншим особам чи фірмам.

Підпільна (тіньова) економіка — незареєстрована економічна діяльність, яка охоплює як дозволену (послуги друзів один одному), так і заборонену законом (наркобізнес) діяльність.

Підприємці — частина людських ресурсів, яка бере на себе ризик організації інших ресурсів для виробництва товарів і послуг.

Платіжний баланс — баланс міжнародних операцій країни протягом певного періоду щодо товарів і послуг, руху капіталу, матеріальних та фінансових активів.

Повна зайнятість – зайнятість в умовах природного безробіття і виробництва ВВП на потенційному рівні.

Податки — обов'язкові платежі у держбюджет у визначеному законодавством країни порядку.

Податки прямi — податки, що вилучаються безпосередньо у власника майна, одержувачiв доходiв. Прямi податки через зростання цiн можуть перекладатися на споживача. Чим бiльше розвинута країна, тим бiльша частка надходжень припадає на прямi податки.

Поділ праці — спосіб організації праці, за якою кожний працівник виконує спеціалізовану операцію у загальному процесі виробництва.

Позитивна економіка — економічний аналіз, який описує і пояснює економічні факти і процеси такими, якими вони є.

Показник економічної активності (самодіяльності) населення — відношення кількості зайнятих і безробітних (робочої сили) до кількості населення у віці від 16 років і старше.

Політика дешевих грошей – монетарна політика, спрямована на зниження відсоткової ставки з метою стимулювання ділової активності.

Політика дорогих грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення відсоткової ставки з метою стримання ділової активності.

Політика доходів — один з видів макроекономічної політики, спрямований на обмеження зростання заробітної плати і цін. Головними важелями П. д. виступають законодавчий контроль та добровільні орієнтири заробітної плати і цін.

Попит на грошi (реальнi касовi залишки) — визначається як бажання економічних суб’єктiв у кожний момент часу утримувати частину доходу у лiквiднiй (готiвковiй) формі.

Порівняльна перевага — закон, за яким країна має спеціалізуватися на виробництві і експорті тих товарів, які вона може виробляти за відносно нижчих витрат та імпортувати ті з них, виробництво яких обходиться їй відносно дорожче. П. п. диктує правила торгових відносин між країнами.

Потенцiйний ВВП — такий реальний обсяг ВВП, який виробляється в країнi за умов повної зайнятостi та повного i рацiонального використання усiх видiв ресурсiв, тобто коли фактична норма безробiття дорiвнює природному рiвню безробiття.

Потік і запас — два способи вимірювання економічних величин; якщо вимірювання відбувається за певний період часу, говорять про «потік», якщо на певну дату — говорять про «запас». Так, інвестиції єпотоком, а капітал — запасом.

Поточні рахунки (банківські гроші) — вклади у комерційні банки або іншу фінансову установу, на які можна виписувати чеки і які є грошима для операцій.

Прибуток — в аналітичній економії різниця між виторгом і повними витратами на виробництво товару.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття: 1) який не індукує посилення інфляції; 2) за якого всі фактори, що підвищують або знижують заробітну плату, перебувають у рівновазі (зрівноважені).

Прогресивні, пропорційні і регресивні податки — види прямих податків за сучасної економіки; середня ставка оподаткування для осіб з вищими доходами є відповідно вищою, однаковою чи меншою.

Продуктивність — відношення обсягів випуску продукції до витрат ресурсів за певний період часу; зростає під впливом розвитку техніки і технології, підвищення кваліфікації та капіталоозброєності праці.

Продуктові (непрямі) податки – податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни виробника (податок на додану вартість, акцизний збір, мито тощо).

Проміжні товари — товари, які піддавалися певній обробці, але не є кінцевим продуктом (сировина, напівфабрикати).

Пропозицiя грошей — процес формування грошової маси в країнi. Пропозицiя грошей є однією з найважливiших функцiй держави, яку здiйснює центральний банк (в Україні - Нацiональний банк України).

Пропозиція робочої сили — кількість працюючих, яка залежить від кількості населення країни, його складу, реальної заробітної плати тощо.

Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції; головні знаряддя — мито та квота.

Прямі та непрямі податки — прямо оподатковуються безпосередньо індивіди або фірми (податок на прибуток, заробітну плату); опосередковано (непрямо) — товари і послуги (акцизний збір, податок на додану вартість).

Рахунок руху капіталу — розділ платіжного балансу країни, який відображає видатки її резидентів на закупівлю фізичного капіталу і фінансові активи за кордоном (відплив капіталу) та видатки іноземних резидентів на аналогічні закупівлі у даній країні (приплив капіталу).

Реальна заробітна плата — кількість матеріальних благ і послуг, яку можна придбати за номінальну (грошову) заробітну плату. Визначається як відношення обсягу останньої до індексу споживчих цін.

Реальна процентна ставка — номінальна процентна ставка мінус темп інфляції.

Реальний ВВП — вартiсний показник, який визначається за незмінними (базисними) цінами. Він точнiше вiдображає динаміку фiзичного обсягу виробленого продукту.

Рента – дохід від надання прав за використання власності на матеріальні активи.

Рецесійний розрив – величина, на яку фактичні сукупні видатки мають початково зрости, з метою збільшення фактичного ВВП до потенційного рівня.

Рівень зайнятості — частка населення країни у віці від 16 років і старше, яке має роботу.

Ринкова економіка — економіка, яка проблеми своєї організації вирішує за допомогою ринкового механізму. За Р. е. фірми, які прагнуть максимізувати прибуток, купують фактори виробництва і забезпечують за їх допомогою пропозицію товарів на ринку, а родини та індивіди, виходячи із своїх факторних доходів, — попит на них. Ціни і кількість товарів визначаються на ринку.

Ринкова рівновага — ситуація на ринку певного товару, коли попит і пропозиція за обсягом збігаються.

Ринок капіталів — ринок, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів (грошей, цінних паперів). Р. к. разом з фінансовими посередниками сприяє надходженню заощаджень до інвесторів.

Робоча сила — за офіційною статистикою, населення країни у віці від 16 років і старше, яке має роботу або активно її шукає.

Свiтове господарство - багатогалузева глобальна економіка, яка пов’язує нацiональнi господарства в єдину систему обмiну економiчною дiяльнiстю мiжнародним подiлом працi.

Середня схильнiсть до споживання — частка споживання у доходi.

Система національних рахунків – система взаємопов'язаних статистичних показників, які відображають найважливіші аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продукції, розподілу і перерозподілу доходів та формування національного багатства.

Соціальний захист - комплекс законодавчо закрiплених соцiальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економiчних умов всiм членам суспільства (зростання iнфляції, спад виробництва, економiчна криза, безробiття тощо).

Спеціальні права запозичення (СДР) — міжнародна колективна грошова одиниця, що існує у вигляді записів на рахунках країн-членів МВФ.

Споживання — сукупні видатки індивідів або країни на товари споживання за певний період часу.

Споживчі видатки – частина сукупних видатків, що їх здійснюють домогосподарства на купівлю споживчих товарів та послуг.

Ставка (норма) процента — ціна, яка сплачується за позичені гроші за певний проміжок часу.

Стагфляція — ситуація в економіці, коли спад національного обсягу виробництва і високе безробіття поєднуються з високим темпом інфляції.

Стимулююча фiскальна полiтика — 1) в короткострокову перiодi має за мету подолання кризи в економiцi i передбачає зростання державних витрат, зниження податкiв або компенсує ці заходи; 2) в довгостроковому перiодi — полiтика зниження податкiв, що може призвести до розширення пропозицiї факторiв виробництва i зростання економiчного потенцiалу.

Субсидія — платежі, які виплачує уряд родинам чи індивідам.

Сукупна пропозиція — кількість товарів і послуг, тобто обсяг національного виробництва, який фірми мають бажання виробляти і продавати за даного рівня цін, а інші обставини залишаються без змін.

Сукупний попит — кількість товарів і послуг (обсяг національного виробництва), яку мають бажання купити покупці за даного рівня цін, а інші обставини залишаються без змін.

Суспільні товари (товари громадського вжитку) — товари, вигоди від споживання яких одержує все суспільство (маяки, національна оборона).

Протилежне поняття — товари індивідуального вжитку (житло, одяг).

Суспільний лад — система організації соціально-економічного життя країни; включає моральні цінності (переконання людей); політичне правління (сукупність політичних інституцій); економічну систему.

Технічний прогрес — запровадження нових методів виробництва, які скорочують витрати і, отже, підвищують продуктивність економіки, що розширює межі виробничих можливостей.

Товарні гроші — вид грошей, що передував паперовим та банківським грошам. Товарними грішми виступали худоба, хутро, ювелірні прикраси, золоті і срібні монети. Товарні гроші мають внутрішню вартість.

Торговельний баланс — частина рахунків платіжного балансу країни, яка відображає експорт і імпорт товарів («видимих об'єктів»). Якщо до торговельного балансу додано операції «невидимі», то в розділі платіжного балансу відображається «баланс поточних операцій», або поточний рахунок.

Торговельні бар'єри — протекціоністські заходи, за допомогою яких уряди прагнуть зменшити імпорт (мито, квота, обтяжливі регулятивні процедури).

Трансфертнi платежi — грошовi виплати з державного бюджету населенню i приватним пiдприємцям, якi не пов’язанi з виконанням ними обов’язкiв державних службовцiв, а здiйснюються у порядку перерозподiлу коштiв через бюджет на користь тих, хто особливо їх потребує. Перерозподiл коштiв державного бюджету може здiйснюватися у формi субсидій приватним пiдприємцям, державних грошових виплат на соцiальні потреби (пенсiї, стипендiї, допомога тощо).

Трудова теорія вартості — економічна концепція, розвинута В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, згідно з якою обмін товарів відбувається відповідно до кількості затраченої на їх виробництво праці.

Фактичний, структурний і циклічний бюджети — стан державного бюджету країни протягом певного періоду. Фактичний характеризує надлишок чи дефіцит протягом певного року; структурний - якими були б надходження, видатки, дефіцити, якби економіка функціонувала за потенційного обсягу виробництва; циклічний - вплив на бюджет ділового циклу.

Фірма — відокремлена виробнича одиниця економіки; наймає робочу силу, купує інші фактори виробництва, забезпечує виробництво і продаж

Дата добавления: 2014-10-17