Підстави виникнення, зміни та припинення сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини виникають, змінюються та припиняються внаслідок різноманітних конкретних життєвих обставин.

Народження дитини спричиняє появу комплексу прав та обов'язків батьків і дітей. Укладення подружжям договору про взаємне утримання, слугуватиме підставою зміни аліментних правовідносин, встановлених законом, і виникнення нових право- відносин, визначених договором. Унаслідок позбавлення батьківських прав певні правовідносини між батьками та дітьми припиняються.

У зв'язку з тим, що такі обставини тягнуть за собоюважливі юридичні наслідки виникнення, зміну або припинення сімейних правовідносин, вони називаються юридичними фактами.

Таким чином, юридичні факти — це такі конкретні життєві обставини, які спричиняють виникнення, зміну або припинення сімейних правовідносин.

Юридичні факти в сімейному праві поділяються на окремі види.

1. Першою є традиційна класифікація юридичних фактів за вольовою ознакою, тобто залежно від ступеню обумовленостінастання юридичного факту від волі особи. У зв'язку з цим в сімейномуправі юридичні факти поділяються на:

а) юридичні дії;

б) юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, які основані на волевиявленні учасників сімейних відносин. Дії поділяються на правомірні та неправомірні. До правомірних відносяться дії, які відповідають сімейно-правовим нормам і не порушують прав та інтересів учасників сімейних відносин. Такі дії мають найширше розповсюдження і складають основну масу юридичних фактів у сімейному праві.

Правомірні юридичні дії у сімейному праві поділяються на:

а) юридичні акти (правочини, адміністративні акти, судові рішення) та б) юридичні вчинки.

Юридичні акти безпосередньо спрямовані на настання юридичних наслідків. Так, подружжя, що укладає певний правочин, має за мету передати майно у власність, встановити режим користування майном, поділити майно тощо. Метою таких дій подружжя є саме настання юридичних наслідків. Такі наслідки виникають також у випадку, коли відповідний державний орган видає адміністративний акт, який є підставою виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин.

Юридичні вчинки складають окремий вид правомірних юридичних дій у сімейному праві. Вони відрізняються від юридичних актів тим, що особа, яка здійснює юридичний вчинок, не має за мету настання юридичних наслідків. Такі наслідки настають у силу прямого припису закону. Наприклад, особа взяла у свою сім'ю дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, і виховує її (фактичне виховання). Такі

дії не мають на меті виникнення суто юридичних наслідків і здійснюються з гуманних підстав, бажання надати дитині умови сімейного виховання. Разом із тим закон передбачає, що виховання дитини за таких умов породжує виникнення прав та обов'язків, передбачених сімейним законодавством (ст. 261 СК).

Неправомірними визнаються дії, які суперечать нормам сімейного права, порушують права та інтереси учасників сімейних правовідносин (несплата аліментів, незаконне відібрання дитини у батьків, невиконання договору тощо).

Юридичні події — це такі конкретні життєві обставини, які не залежать від волі учасників сімейних відносин (абсолютні події) або частково залежать від неї (відносні події). В сімейному праві до юридичних подій відносять, наприклад, народження дитини або смерть особи. Батьки можуть вирішувати питання щодо народження в майбутньому дитини, але сам по собі факт народження є біологічним явищем і не залежить від їх волі. Народження дитини як юридичний факт, спричиняє виникнення низки взаємних прав та обов'язків батьків і дітей. Смерть особи також викликає важливі юридичні наслідки. В сімейному праві Смерть є підставою припинення багатьох правовідносин, наприклад, правовідносин по взаємному утриманню подружжя, батьків і дітей, інших родичів. Внаслідок смерті припиняються зобов'язальні правовідносини, які виникли з договору між учасниками сімейних відносин тощо.

2. За юридичними наслідками юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі. До першого виду належать юридичні факти, які спричиняють виникнення сімейних правовідносин.

Наприклад, народження дитини є юридичним фактом, із яким закон пов'язує виникнення особистих та майнових правовідносин між матір'ю/батьком дитини та самою дитиною. До правозмінюючих належать юридичні факти, які змінюють сімейні правовідносини, що вже існували. Наприклад, аліментні правовідносини батька/матері та дитини можуть бути змінені за договором на правовідносини щодо передачі майна дитині у власність (ст. 190 СК). Сімейні правовідносини припиняються також унаслідок настання певних юридичних фактів. Наприклад, подружжя має право відмовитися від шлюбного договору (ст. 101СК), що спричиняє припинення їх майнових правовідносин.

3.За тривалістю юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) одноразові; б) тривалі. До першого виду можна віднести правочини, реєстрацію шлюбу, народження дитини, рішення суду про встановлення батьківства тощо. Такі юридичні факти за своєю природою мають одноразовий характер. Значне місце в сімейному праві мають тривалі юридичні факти, які розгортаються у часі й існують протягом певного періоду. До них, зокрема, належать юридичні становища — спорідненість, свояцтво, вагітність, непрацездатність, нужденність тощо.

Спорідненість— один із важливіших юридичних фактів у сімейному праві, бо з ним закон пов'язує настання різних юридичних наслідків.

Спорідненість є підставою виникнення комплексу особистих і майнових прав батьків і дітей, баби, діда, братів, сестер та інших родичів; права на захист інтересів родичів у суді; права на усиновлення дитини тощо. Однак спорідненість може слугувати і юридичною перешкодою для виникнення деяких сімей-__ них правовідносин. Так, особи, які перебувають у спорідненості, в передбачених законом випадках не можуть укласти між собою шлюб (ст. 26 СК). Спорідненість — це кровний зв'язок між людьми, за наявності якого виникають, змінюються чи припиняються права та обов'язки. Спорідненість у своїй основі має біологічний фактор — фактор походження. Тому, наприклад, не є родичами подружжя, а також усиновлювачі та усиновлені.

Родичами визнаються особи, які походять один після одного чи від спільного предка. Залежно від цього розрізняють прямі та побічні родинні зв'язки. Пряма спорідненість визначається стосовно осіб, які послідовно походять один після одного. Висхідна пряма лінія спорідненості встановлюється від нащадків до предків (син — батько, внучка — дід), низхідна — від предків до нащадків (батько — син, дід — внучка). Побічними є родинні зв'язки, які походять від спільного предка (два брати є родичами, бо походять від однієї матері (батька)). Рідні брати та сестри, які мають спільних батьків (матір та батька), називаються повнорідними; ті, які мають спільну матір і різних батьків — єдиноутробними;

спільного батька і різних матерів — єдинокровними.

Не є родичами діти кожного з батьків — зведені брати та сестри. До них відносяться син (дочка) чоловіка від попереднього шлюбу та син (дочка) дружини від попереднього шлюбу.

Цих осіб не пов'язує походження від спільного предка. У праві велике значення має близькість спорідненості. Вона визначається шляхом встановлення ступеню спорідненості, тобто числа народжень, що пов'язують двох родичів (як прямих, так і побічних споріднених зв'язків) між собою. При цьому береться до уваги кількість народжень за винятком народження самого спільного предка. Рідні брат і сестра перебувають у другому ступені спорідненості, бо їх пов'язує два народження — народження брата й сестри (народження їх матері (батька) до уваги не береться). Дід з онуком також перебувають у другій ступені спорідненості, їх пов'язує народження дочки (сина), а потім і самого

внука.

Свояцтво — це відносини між одним з подружжя і кровними родичами іншого з подружжя або між родичами обох з подружжя, що виникають не за рідством, а за шлюбом. В деяких випадках свояцтво викликає настання певних правових наслідків.

За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити

одну і ту саму дитину, переважне право на її усиновлення має громадянин України, який є чоловіком матері або дружиною батька дитини, яка усиновлюється (ст. 213 СК). Відповідно до ст. 260 СК, якщо мачуха або вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. У разі необхідності таке право буде захищатися у суді (ст. 159 СК).

У свою чергу повнолітні падчерка, пасинок зобов'язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п'ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу.

4. За складом юридичні факти в сімейному праві поділяються на: а) прості; б) складні. Простий юридичний факт складається з однієї життєвої обставини, наявності якої достатньо для виникнення, зміни або припинення сімейних правовідносин. Наприклад,

подружжя уклало договір, відповідно до якого чоловік зобов'язується надавати дружині певне утримання протягом одного року. Укладення такого договору спричиняє виникнення

відповідного майнового правовідношення подружжя.

Складний юридичний факт передбачає наявність такої юридичної дії або події, яка має низку ознак. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК суд може постановити рішення про відібрання дитини, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без зго- ди другого з батьків чи інших осіб, з якими дитина проживала на підставі закону чи рішення суду змінить місце її проживання, у тому числі способом її викрадення. Дитина не може бути повернута лише у разі, якщо залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я. В цьому разі йдеться щодо неправомірної юридичної

дії — відібрання дитини у батьків. Цей юридичний факт слугує підставою для виникнення правовідношення щодо захисту порушеного сімейного права — права на виховання дитини.

Разом з тим цей факт має складну структуру, бо містить не одну, а кілька ознак: а) місце дитини неправомірно змінено, в тому числі шляхом її викрадення; б) на цю зміну не було отримано згоди того з батьків, з ким дитина проживала або іншої особи, яка виховувала дитину на підставі закону чи рішення суду;

в) за попереднім місцем проживання для дитини не створювалася реальна небезпека для її життя та здоров'я. Суд при розгляді справи має врахувати усі зазначені ознаки цього юридичного факту.

Дата добавления: 2014-10-23