Державне регулювання оплати праці

У відповідності до Закону України “Про оплату праці” (ст. 15) „Форми і системи оплати праці” норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови використання і розміри доплат, надбавок, премій, винагород і інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами в колективному договорі з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральним і галузевим узгодженнями.

Умови, при яких рекомендується використання відрядної форми оплати праці:

— при існуванні кількісних показників роботи, які безпосередньо залежать від конкретного робітника;

— при наявності можливості точного обліку обсягу виконаної роботи;

— при наявності можливості збільшувати виробництво або об’єм виконаних робіт, або також необхідності це стимулювати;

— при існуванні можливості технічного нормування роботи;

— при наявності значних замовлень на продукцію при обмеженій чисельності робітників;

— при умові, що використання цієї форми не приведе до погіршення якості продукції, порушення технологічних режимів, погіршення обслуговування, порушення техніки безпеки, перевитрат сировини і матеріалів.

Погодинну форму оплати праці рекомендується використовувати:

— при відсутності можливості і необхідності збільшення випуску продукції;

— виробничий процес строго регламентований, а функції робітника — наглядання за технологічними процесами;

— на підприємстві функціонують потокові конвеєрні лінії виробництва;

— якщо збільшення об’ємів виробництва може привести до погіршення якості продукції або браку;

— якщо робота є небезпечною, або неоднорідною за характером і нерегулярною за навантаженням;

— якщо витрати на визначення планової і облік фактично виробленої кількості продукції великі, або цей облік ускладнений і не є визначальним.

Відрахування на соціальні заходи забезпечують перерозподіл доходів для непрацюючих громадян.

З 01.01.2011 року вступив в силу Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Для роботодавців ці ставки встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Класів професійного ризику виробництва наведено аж 67 та відповідна ставка внеску становить від 36,76% для першого класу до 49,7% для 67 класу професійного ризику виробництва. Слід звернути увагу, що для цивільно-правових договорів передбачена єдина ставка соціального внеску – 34,7%.

Для підприємців на загальній системі оподаткування та спрощенців встановлена однакова ставка внеску, що дорівнює 34,7% бази оподаткування.

Мінімальний розмір внеску для підприємців з січня по червень = 1218 * 0,347 = 422,65 гривень, з липня пo вересень = 1250 * 0,347 = 433,75 гривень, з жовтня пo грудень = 1301 * 0,347 = 451,45 гривень.

Обліком платників єдиного внеску, забезпеченням збору та веденням обліку страхових коштів, контролем за повнотою та своєчасністю їх сплати, веденням Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування буде займатися Пенсійний фонд України. Єдиний соціальний внесок буде сплачуватися саме на його рахунки. Потім ці суми будуть розподілятися серед фондів соціального страхування.

Структура відрахувань на соціальні заходи на підприємстві:

— обов’язкове державне пенсійне страхування — 33,2% від фонду оплати праці;

— обов’язкове державне соціальне страхування у випадку тимчасової втрати працездатності, витрат на народження і поховання —1,5 % від ФОТ;

— обов’язкове державне соціальне страхування у випадку безробіття (фонд зайнятості) —1,3% від ФОТ;

— обов’язкове державне соціальне страхування у разі нещасних випадків на виробництві, у випадках професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності—1,6% від ФОТ (для харчової промисловості).

Утримання із заробітної плати кожного робітника:

— прибутковий податок з фізичних осіб – 15% від заробітної плати (ЗП);

— соціальне державне страхування – 2 % від ЗП;

— обов’язкове державне соціальне страхування у випадку тимчасової втрати працездатності, витрат на народження і поховання – 1% від ЗП;

— обов’язкове державне соціальне страхування у випадку безробіття (фонд зайнятості) — 0,5% від ЗП.

Запитання до самоконтролю:

1. Поняття та функції оплати праці, державне регулювання оплати праці.

2. заробітна плата: поняття, складові згідно законодавству, фонд оплати праці.

3. Форми та системи оплати праці, їх переваги та недоліки, умови використання, розрахунок заробітної праці у відповідності до форм та систем.

Дата добавления: 2014-10-23