Етапи профорієнтаційної роботи в Україні

Теорія, методи й методики професійної орієнтації в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли складний шлях свого становлення.

Зміст та організаційна система функціонування профорієнтації завжди визначалися суспільними запитами та досягненнями науки в розумінні природи професійного становлення й особистісного розвитку людини. Саме сучасна специфіка означених вище факторів й зумовила необхідність модернізації створеної в радянські часи системи професійної орієнтації населення в нашій державі, удосконалення її організаційної структури відповідно до вимог ринкової економіки, наповнення змісту, форм та методів профорієнтаційної роботи специфікою поведінки фахівця на ринку праці, його природженим прагненням досягнути вершин професіоналізму та забезпечити для себе відповідні умови для життя і професійної праці.

Суттєва, а інколи й кардинальна, зміна соціального замовлення на профорієнтаційні послуги часто спричиняє [89, с. 13]:

Ø повну руйнацію системи професійної орієнтації й заперечення попереднього напрацьованого досвіду підготовки особистості до професійної самореалізації;

Ø прагнення науковців і практиків запозичити досвід інших країн й штучно перенести його в певні умови без урахування національної та регіональної специфіки роботи;

Ø намагання розгорнути дослідницьку та практичну профорієнтаційну діяльність на теоретико-методичних здобутках окремих зарубіжних теорій, частково або ж повністю відкидаючи досягнення вітчизняної науки.

Вирішення такої проблеми в Україні, на нашу думку, має лежати в площині критичного переосмислення минулого, удосконалення його відповідно до сучасних реалій й збагачення найкращими зразками світової науки і практики. Тобто:

Ø не руйнація діючого, а його критичне переосмислення та модернізація;

Ø не сліпе запозичення світових зразків, а збагачення вітчизняного досвіду найкращими досягненнями;

Ø не перенесення відомого й ефективного, а його адаптація до ментального та соціального в ставленні українців до праці та професії.

Як ми уже зазначали, завідувач лабораторії трудового виховання та профорієнтації Інституту проблем виховання АПН України О.В. Мельник виділяє три етапи становлення системи професійної орієнтації населення в нашій державі [89, с. 14 ]:

1) доіндустріальний – засоби виробництва є трудомісткими, сировина виступає головним виробничим ресурсом, у типі виробництва переважає видобуток, для виготовлення продукції достатньо працівників невисокої кваліфікації, система професійної орієнтації спрямована переважно на «встановлення профпридатності» людини і професії;

2) індустріальний – для створення засобів серійного виробництва потрібні величезні капіталовкладення; головним виробничим ресурсом виступає енергія, оскільки промислові машини і механізми споживають її надзвичайно багато; домінуючим типом виробництва стає процес виготовлення готового продукту; для забезпечення такого типу виробництва необхідні висококваліфіковані професіонали у сфері створення засобів праці (машин, механізмів, технологій) та переважна частина робітників невисокої кваліфікації; система професійної орієнтації спрямована передусім на забезпечення потреби держави у фахівцях масових, переважно робітничих професій;

3) післяіндустріальний – засоби виробництва є наукомісткими, оскільки для їх створення потрібні величезні капіталовкладення в науку і технології; головним виробничим ресурсом виступає інформація, завдяки якій розвивається кооперація і конкуренція в світовому масштабі торгівлею товарами і послугами; виготовлення наукомісткої та конкурентоздатної продукції в змозі забезпечити лише професіонали (високий рівень професійної підготовки, особистісний розвиток і вихованість) у всіх галузях професійної діяльності людини, які здатні до генерування нових знань та інформації; система професійної орієнтації спрямована на створення умов для усвідомлення людиною свого ставлення до себе як суб'єкта професійної праці та поведінки, розвиток у неї прагнення реалізувати свій професійний потенціал та досягнути вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професій з урахуванням передусім власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон'юнктури ринку праці.

Витоки створення і функціонування системи професійної орієнтації в Україні варто шукати в доіндустріальний період її розвитку. Адже саме тоді (кінець XIX-початок XX ст.) для допомоги випускникам загальноосвітніх і професійних навчальних закладів у виборі професії з наступним працевлаштуванням створюються спеціальні служби – «консультаційні амбулаторії». При цьому їх ініціаторами, організаторами та засновниками спершу виступили громадські організації у великих промислових містах, і лише згодом вони набули статусу державних. Це, на нашу думку, й може свідчити про те, що ліквідовані в Україні у 1996 р. нормативними державними документами центри професійної орієнтації населення мають бути відновлені у такий же спосіб – спершу ініціатива сучасних громадських організацій (асоціації, об'єднання, спілки), яка підтвердить або ж спростує (якщо ініціатива не проявляється) необхідність надання такої форми послуг фахівцям і роботодавцям, а згодом цілеспрямована й фінансово підкріплена розбудова державної системи професійної орієнтації населення.

Командно-адміністративна система управління масовим виробництвом в індустріальний період виявилася не в змозі використовувати людський потенціал як найважливіше джерело виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг, що й стало причиною повної руйнації системи професійної орієнтації населення в нашій країні до кінця XX ст. І це закономірно, адже надзвичайно суттєво змінилися зміст і особливості трудової діяльності людини в умовах світового розподілу праці. Такі зміни пов'язані з тим, що у 60 – 80-их рр. XX ст. вважали: для успіху виробника достатньо, щоб продукції було багато і вона була дешевою. Наприкінці минулого століття стає очевидним, стверджують І.Леонов та О.Аристов [79], що на ринку товарів і послуг конкурують не ціни, а якість, тобто конкурентоспроможною може стати лише та продукція, яка має, за інших рівних умов, меншу виробничу собівартість і вищу якість [79].

Значущість кадрового потенціалу в сучасній економіці можна підтвердити й іншими аналітичними відомостями. Так, наприклад, у статистичних даних В.Іноземцева [53] стверджується, що сьогодні три основних центри післяіндустріального світу (США, Європейський Союз, Японія) створюють понад 62 % світового валового продукту, на їхній території починається або закінчується більше 80 % світових торговельних потоків, вони забезпечують близько 85 % загальносвітового обсягу міжнародних інвестицій. Нарешті, у цих країнах зосереджено майже 97 % світового інтелектуального потенціалу, що забезпечує більше 90 % виробництва високотехнологічних товарів [53].

Це підтверджує тезу про те, що в післяіндустріальний період засоби виробництва стають наукомісткими, для їх створення потрібні, передусім, величезні капіталовкладення в науку і технології, а для забезпечення конкурентоспроможності господарського суб'єкта у світовому масштабі торгівлею товарами і послугами інформація стає надзвичайно важливим виробничим ресурсом. Звичайно, обслуговувати таке виробництво в змозі лише висококваліфікований персонал (високий рівень професійної підготовки, особистісний розвиток і вихованість) у всіх галузях професійної діяльності людини і на кожному робочому місці.

Окреслені нами вище аналітичні дані, в яких доводиться значущість людини у процесі сучасного виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг, свідчать про те, що на відміну від індустріального суспільства, післяіндустріальне ґрунтується на використанні якісно іншого професійного потенціалу особистості – здатності до генерування нових знань та інформації. Тому на зміну використання у виробництві некваліфікованої робочої сили або величезних матеріальних ресурсів і енергії, які не можуть дати високих результатів, приходять високі технології, які потребують творчих здібностей людини, формування яких займає не одне десятиліття. Саме цією суперечністю і визначається актуальність сучасних теоретичних і методичних досліджень проблеми професійного становлення та розвитку особистості, в яких невід'ємною складовою є її вільне, усвідомлене й обґрунтоване професійне самовизначення.

Отже, в основі післяіндустріального розвитку лежить прагнення людини до реалізації свого професійного потенціалу, досягнення нею вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності. Досягається це також завдяки системі професійної орієнтації, яка покликана забезпечити умови для усвідомлення людиною свого ставлення до себе як суб'єкта професійної праці та поведінки, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професії з урахуванням передусім власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон'юнктури ринку праці. Тобто, людина на ринку праці в післяіндустріальному суспільстві є активним суб'єктом професійного самовизначення та саморозвитку, який прагне досягнути вершин професіоналізму – умови власної безпеки життєдіяльності та професійної праці.

Підтвердженням сформульованого нами вище положення можуть виступати результати фундаментальних досліджень вчених гуманістичного напряму в становленні та розвитку особистості. Наприклад, К.Абульханова-Славська, Л.Анциферова й А.Брушлинський [133] стверджують: «Людина об'єктивно виступає (й вивчається) у системі нескінченно різноманітних суперечливих якостей. Найважливіша з них – бути суб'єктом, тобто творцем своєї історії, вершителем свого життєвого шляху: ініціювати й здійснювати Споконвічно практичну діяльність, спілкування, поведінку, пізнання, споглядання й інші види специфічно людської активності – творчої, моральної, вільної. Суб'єкт – це людина (люди) на вищому (для кожного з них) рівні активності, цілісності (системності), автономності й т.д.» [133, с. 3].

Означене вище гуманістичне розуміння людини як суб'єкта діяльності й спілкування є домінуючим у більшості теорій становлення і розвитку особистості (К.Абульханова-Славська [1], Б.Ананьєв [4], Л.Анциферова [ 133], І.Бех [12], Л.Божович [17], А.Брушлинський [133], Б.Ломов [46], Є.Клімов [64], Г.Костюк [70], О.Леонтьєв [80], В.Мясищев [97], К.Платонов [112], Б.Теплов [158]), оскільки саме це положення дозволяє науковцям і практикам узагальнено розкрити цілісність усіх якостей людини (природних, індивідуальних, соціальних тощо). Принципова новизна такого теоретико-методологічного підходу полягає в тому, що обов'язково враховується не лише свідоме ставлення особистості до об'єктивного світу, а й свідоме ставлення до самої себе (самоставлення). Саме цим і розширюється уявлення про зміст активності особистості, її саморозвиток. У межах понять «ставлення» і «самоставлення» розкривається у всій значущості професіоналізм особистості як домінантний фактор детермінації професійного саморозвитку, який забезпечує не лише процеси самопізнання, самооцінки та самовдосконалення, а й саморозуміння та самоприйняття власної неповторності.

Підкреслимо, що основними засобами в індустріальний період розвитку суспільства, які формують особистість, вважали приписи, вимоги, правила й інструкції як форми соціальної дії на особистість. Тому людину розглядали як об'єкт профорієнтаційного впливу – за допомогою організації системи обмежень або заохочень здійснювалося цілеспрямоване профорієнтаційне управління рухом робочої сили. Пояснювальний принцип такого руху розкривав на основі виявлення причинно-наслідкових зв'язків об'єктивні закономірності онтологічного просування особистості до вершини професійного розвитку. Такий детермінізм зосереджувався загалом на фіксації зрушень у свідомості особистості, які задавалися зовнішніми умовами, соціальним середовищем і цілеспрямованим навчанням та вихованням. Проблема професіоналізму особистості, за умов визначення причинно-наслідкових детермінант розвитку психіки людини, перебувала лише у межах категорії свідомість, завдяки якій забезпечувалося усвідомлене ставлення людини до світу професій й свого місця в ньому.

Означене нами вище положення призводило до розуміння особистості як пасивної істоти, яка відповідає лише на зовнішні впливи. Така пасивність людини відводила їй роль «гвинтика» державно-виробничої машини, складового, але не найважливішого, елемента продуктивних сил і виробничого потенціалу держави. Особистість виступала в такому середовищі її продуктом, кількісні й якісні професійні характеристики якої задавалися системою навчання й виховання. При цьому вважалося, що суспільство, передусім, впливає на індивіда, а особистість як член суспільства виконує задані ним функції та ролі. Тобто в системі навчання і виховання особистість виступала об'єктом впливу, а відповідним чином організоване середовище розвитку мало обов'язково забезпечити її заздалегідь визначеним рівнем знань, сформованими поглядами, ідеями, переконаннями й т. д.

Проблема дослідження професіоналізму особистості підпорядковувалася також такій меті – усвідомлення значущості вимог середовища й свідомого ставлення до визначених суспільством ідеологічних норм, правил і приписів у професійній діяльності та спілкуванні. Тому й досліджувалася, зазвичай, проблема готовності особистості до професійного самовизначення, при цьому сформованість цієї готовності забезпечувала свідоме ставлення до вибору майбутньої професії, зважаючи насамперед на основні потреби суспільства, а лише згодом на бажання і можливості дитини.

Звичайно, не варто применшувати значущість досліджень у сфері професійної орієнтації населення, здійснених в індустріальний період розвитку нашої держави. Адже на основі їх результатів вибудовувалася система профорієнтаційної роботи, яка достатньо ефективно функціонувала упродовж тривалого часу й повною мірою відповідала специфіці соціального замовлення. Крім того, що є надзвичайно важливим, результати здійснених у 1960-1990 рр. досліджень створили підґрунтя для нових фундаментальних досліджень у галузі професійного становлення особистості й формування її як суб'єкта майбутньої професійної праці, який не лише відповідає вимогам професійного середовища, а й активно оволодіває ним, змінює його й одночасно змінює себе, своє ставлення до навколишнього світу та самого себе. Наприклад, для забезпечення високої працездатності фахівця, ефективності його професійної діяльності з одночасним збереженням здоров'я в екстремальних (специфічних) умовах актуальними й особливо значущими стали дослідження проблем, пов'язаних з «образом» сприймання особистості. Специфікою таких образів було те, що вони формувалися в невагомості, сенсорній ізоляції та просторовій напруженості під впливом специфічного психічного самопочуття – порушення традиційних функцій перцептивних образів сприймання як регуляторів оперативного виконання виробничих функцій. У дослідженнях сприймання в таких видах професійної праці людини вчені (А Бодальов, Є.Клімов, Б.Ломов, К.Платонов, Б.Теплов) приходять до висновку, що первинний цілісний образ, характеристиками якого традиційно вважалися предметність і детермінованість об'єктивними характеристиками предметів, має суб'єктну обумовленість, яка розкриває індивідуальну природу і специфіку його сприйняття – активність і вибірковість [64, с. 19].

Закономірно, що в умовах ринку праці динамічне ринкове середовище не забезпечує сталості сформованих в особистості стратегій самореалізації у конкретній професії та в цілому в різних сферах життя. Тому головний акцент у системі професійної орієнтації зміщується на активність особистості, свободу вибору нею напряму професійного зростання, суворе дотримання правових та моральних правил ділової активності та, водночас, повну відповідальність за результати і наслідки своєї праці й творчої професійної самодіяльності. Тобто, зміст професіоналізму людини, як мети її професійного досягнення, збагачується тим, що це не лише атрибутивна функція свідомості особистості, а також і ядро її самосвідомості, котре забезпечує відображення людиною самої себе, формує ставлення до себе і розуміння себе як суб’єкта діяльності і спілкування. Тобто, професіоналізм особистості виконує конструктивну, регулятивну, прогностичну та оцінювальну функції, які гармонізують її ставлення до себе і до зовнішнього світу, забезпечуючи цим особистісне становлення і зростання.

Крім того, в роки індустріального розвитку було доведено (Б.Ломов [46], Є.Клімов [64], К.Платонов [112], Б.Теплов [158]), що відображення людиною об’єктивної дійсності та самої себе відбувається на різних рівнях: відчуття і сприймання; уявлення; мова і мислення. Завдяки таким специфічним способам реалізується ставлення індивіда через переживання себе самого і переживання світу, в якому існує суб’єкт. Виділення окреслених вище рівнів свідчило про динамічний характер такого утворення індивіда, якому притаманні певні індивідуальні та вікові особливості становлення. Тобто професіоналізм, як ядро особистості, виступає складовою свідомості та самосвідомості, які забезпечують їй відображення об’єктивного світу й самої себе, що в умовах взаємодії особистості і середовища є обов’язковою умовою формування її як суб’єкта діяльності.

Адже прийти до себе та зрозуміти себе неможливо лише через оволодіння середовищем і порівняння себе з іншими через відрефлексоване ставлення до ситуації та себе в ній. Саме образ „Я-професіонал» забезпечує ставлення до себе як до особистості, яка має певну систему цінностей і смислів своєї професійної активності. Таке само прийняття ґрунтується на результатах самопізнання, самоаналізу, само прийняття та само прийняття. Тобто завдяки образу „Я-професіонал» особистість перетворюється на суб’єкта діяльності з розвиненими вольовими якостями, здатністю приймати рішення і здійснювати моральні вчинки. При цьому самосвідомість є процесом, за допомогою якого людина пізнає себе, а його результатом (продуктом) – образ «Я-професіонал» як система суб’єктивно-оцінних й індивідуально-вибіркових ставлень до самої себе і свого місця в навколишній дійсності та професійному середовищі.

Отже, професіонал у змозі не лише відповісти на запитання про те, хто він і що з ним відбувається. Його внутрішня активність не обмежується пошуком нових знань про себе, а зосереджена на усвідомленні смислів своєї діяльності, об’єктивних проявів і суб’єктивних причин того чи іншого вчинку. Тобто відбувається процес узгодження отриманих у процесі самопізнання знань про себе, які спонукають людину до того чи іншого способу поведінки, і тим, якою вона має бути насправді, залежно від суб’єктивного уявлення про суспільні цінності та мораль. У такій суперечності й проявляється образ «Я-професіонал» особистості, що спонукає діяти в той чи інший спосіб, та образ «Я-ідеальний» – як потрібно було діяти. Внутрішня робота особистості у процесі вирішення суперечності між «Я-реальним» та «Я-ідеальним» дозволяє відповісти не лише на запитання «Хто Я?» і «Яким Я повинен бути?», а й на запитання «Чому Я повинен таким бути?».

Отже, в умовах ринку праці особистість активно взаємодіє з навколишнім соціальним середовищем і самостійно реалізує обрану програму професійного розвитку. Суспільні інститути в державі лише намагаються створити для цього достатні умови. Обравши певну професійну програму, люди прагнуть зайняти в суспільстві таке соціально-професійне місце, яке зможе гарантувати їм якомога кращі умови для власної безпеки життєдіяльності. В основі такого руху лежить оволодіння людиною відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем професіоналізму, який є головним засобом її конкурентоспроможності на ринку праці.

Проте перш ніж майбутній фахівець зможе здобути відповідну професійну підготовку та гарантовано отримати в майбутньому бажане робоче місце, він має узгодити вимоги соціально-професійного середовища з власними можливостями. Механізмами такого узгодження є глибокий самоаналіз та самооцінка людиною майбутніх можливостей реалізації зростаючого професійного «Я». Спонукальною силою до такої самодіяльності особистості виступають динамічні вимоги ринкового професійного середовища. При цьому потужність впливу таких вимог об’єктивно зумовлена бажанням роботодавців забезпечити виробничий процес найкращими фахівцями. Оскільки на ринку праці існує певна пропозиція потенційних споживачів робочого місця, то співробітництво між працедавцями та фахівцями відбувається в конкурентному середовищі. Невиконання людиною на високому професійному рівні виробничих обов’язків може призвести до втрати робочого місця. Саме це є потужним джерелом безперервної профорієнтаційної активності особистості, фундаментом її професійного самовизначення, саморозвитку й досягнення вершин професіоналізму.

Крім того, достатньо високий попит на фахівців, розуміння суб’єктами господарювання важливості людського чинника на виробництві та високий рівень безробіття, які зазвичай є невід’ємними атрибутами ринкової економіки, визначають діючу на ринку праці об’єктивну суперечність між бажанням людини здобути хорошу професію та високими вимогами цієї професії до її представників. Така суперечність між особистістю та середовищем також суттєво змінює загальні підходи до професійної орієнтації особистості, які мають спрямовуватися на створення дієвих умов суб’єктної профорієнтаційної активності, самоприйняття цінності праці як визначального фактора її конкурентоспроможності. Тобто, в сучасних умовах професійна орієнтація як система заходів, спрямованих на підтримку особистості в професійному виборі, має на меті створення профорієнтаційних ситуацій для самостійного розв’язання людиною проблеми свого місця в професійному середовищі й узгодження нею динамічних суперечностей між вимогами професії та досягнутим рівнем розвитку (професійним та особистісним) у межах бажаного або ж вже обраного виду праці, в якому особистість виявить свої здібності та реалізує власну програму життєдіяльності.

Означене вище положення й детермінувало логіку дослідницьких пошуків сучасних учених у сфері професійного становлення і розвитку особистості, які зосереджуються навколо проблеми вивчення особистісних характеристик професіонала.

Як зазначає О.В. Мельник «Традиційний підхід, який домінував в індустріальну епоху, передбачав лише розкриття специфіки професійної діяльності на основі її зовнішніх атрибутів й тому не забезпечував ефективного виконання професійних завдань людиною. При цьому порівняння виявлених психофізіологічних та особистісних характеристик успішних і неуспішних спеціалістів покладалося в основу визначення домінуючих професійно-важливих якостей професіонала. Передбачалося, що виявлені в такий спосіб характеристики професійної праці людини складуть основу змісту навчання і виховання, який забезпечить ефективне оволодіння професією й успішне виконання в майбутньому виробничих завдань. Тобто, професіоналізм людини виступав продуктом, кількісні та якісні професійні характеристики якого задавалися системою навчання й виховання, а образ «Я-професіонал», як еталон або ж модель професії, визначався ідеологічними нормами і заданими в суспільстві правилами, які має свідомо прийняти особистість» [89, с. 23-24].

Не заперечуючи теоретичну і практичну значущість такого підходу, згідно з якою пізнання, свідомість і психіка розглядалися як відображення, слід зазначити що до розкриття сутності професіоналізму людини він все ж не призвів. Виявився такий підхід обмеженим і при створенні моделі формування особистості як майбутнього професіонала. Адже сталося так, особливо у сфері управлінських професій, економіки і фінансів, що виділені професійно важливі якості спеціаліста не є запорукою їх наявності в інших і більше того – вони не гарантують успішного виконання професійної діяльності.

Як вказує О.В. Мельник: «Не підтверджувалася також теза про те, що такі якості забезпечують досягнення людиною вершин професіоналізму. Проте ці результати привели до суттєвих зрушень у розумінні сутності професійного розвитку особистості, до змісту якого має обов'язково входити положення про те, що людина, як самоорганізована та внутрішньо активна система і як носій відображення, активно й вибірково ставиться до професій через аналіз минулого, сьогодення та майбутнього. Тобто образ «Я-професіонал» в структурі професіоналізму людини забезпечує не лише відображення середовища, в якому вона здійснює свою професійну діяльність, а й відображення людиною самої себе, формує ставлення до себе і розуміння себе як суб'єкта професійної праці. Саме образ «Я-професіонал» особистості гармонізує ставлення до себе як професіонала і до професії як середовища особистісного становлення і професійного зростання.

Тобто образ «Я-професіонал» особистості, як її ядро, виступає одночасно як складова її свідомості і самосвідомості, які забезпечують їй адекватне «Я» у світі професій й ставлення до себе як до суб'єкта з певною системою цінностей і смислів своєї активності. Тобто, завдяки образу «Я» у світі професій, як системи суб'єктивно-оцінних індивідуально-вибіркових ставлень до самої себе і свого місця в професійному середовищі, особистість перетворюється на суб'єкта професійної діяльності з розвиненими вольовими якостями, здатністю приймати рішення і здійснювати моральні вчинки, метою яких є досягнення такого рівня саморозвитку, який буде відповідати вимогам професії. Досягається це за допомогою реструктуризації образу «Я-професіонал» у напрямі адекватного відображення специфіки професії («Я» і професія) та сформованого ставлення до неї («Я» у професії). Таким чином, образ «Я-професіонал» не лише дає можливість відповісти людині на запитання про те, хто вона і до чого вона прагне, а й в процесі узгодження знань про себе як суб'єкта майбутньої професійної праці спонукає її до того чи іншого способу поведінки.

Не повною мірою розкривалася також і сутність понять «можу» та «потрібно», які розглядалися як співставлення виявлених індивідуальних особливостей особистості з вимогами професії, зафіксованих у професіограмі та психограмі. Тобто, для усвідомленого і обґрунтованого професійного самовизначення було достатньо сформувати адекватне відображення людиною дихотомії «Я» і майбутня професія, а самоставлення до неї («Я» у майбутній професії) залишалося поза увагою дослідників» [89,с. 24-25].

Тому й не випадково вчені зосереджувалися на вивченні однієї зі складових професійного самовизначення («Я» і майбутня професія) й цим визначали підходи до організації профорієнтаційної роботи. Саме тому традиційна система професійної орієнтації, яка склалася в радянські роки, й виявилася не повною мірою дієздатною в умовах формування в нашій державі ринку праці. Адже співставлення (накладання, проекція та ін.) виявлених у процесі професійної консультації індивідуально-психологічних особливостей особистості та вимог бажаної або ж обраної професії не вирішувало проблему професійного самовизначення та саморозвитку людини з урахуванням як динаміки зростання індивіда, так і мінливості ринку праці.

Підводячи підсумок розвитку профорієнтації в Україні О.В. Мельник вказує: «Післяіндустріальний світ для створення високотехнологічних засобів виробництва й виготовлення продукції високої якості потребує фахівців, здатних до генерування нових знань та інформації. За таких жорстких і несталих умов конкуренції у світовому розподілі праці людина для підтримки бажаних умов життєдіяльності прагне до самореалізації в конкретній професії та в цілому в різних сферах життя через досягнення нею вершин професійної майстерності у вчасно обраній сфері трудової діяльності. Тому головний акцент у теорії та методиці професійної орієнтації населення має зміститися на активність особистості, свободу вибору нею напряму професійного зростання, усвідомлення свого ставленням до себе як суб'єкта професійної праці та поведінки, що передбачає здійснення нею розгорнутого в часі й відносно самостійного пошуку професії з урахуванням передусім власних інтересів і можливостей, а лише згодом кон'юнктури ринку праці. Професійна орієнтація, як система заходів підтримки особистості в ситуації професійного вибору й зростання, покликана створити профорієнтаційне середовище для самостійного узгодження особистістю динамічних суперечностей між вимогами професії та досягнутим рівнем розвитку (професійним та особистісним) у межах бажаного або ж вже обраного виду праці. Саме означений нами вище підхід має забезпечити конкурентоспроможність людини на ринку праці. Система ж професійної орієнтації є тим середовищем, в якому особистість може почерпнути необхідну професіографічну інформацію й скористатися наданою їй допомогою» [89, с. 25].

У другій половині XX ст. відбувається постіндустріальна революція, яка характеризується вибухом нової наукової інформації та новими до­сконалішими технологіями виробництва. Так, якщо на початку XX сто­ліття обсяг наукової інформації подвоювався кожні 20 років, то в другій половині – спочатку кожні 10 років, а наприкінці століття – кожні п'ять, а в окремих галузях через три і менше років. Лише у сфері пізнання про людину з 1990 року з'явилося, за опублікованими даними, майже 90% нової інформації.

Це вимагає адекватного реагування і відповідної політики держави, особливо у галузі освіти. Тому одним із пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти, як визначено в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження науковоємних та ін­формаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці.

Н.Захаров виділяє чотири основні етапи в історії системи управління профорієнтацією:

1) початок 20-х – кінець 30-х років – зародження і становлення системи профорієнтації, пошуки форм і методів профорієнтаційної роботи, осмислення накопиченого експериментального і практичного матеріалу;

2) кінець 30-х – кінець 50-х років – «епізодичне» функціонування, забуття попереднього досвіду і майже відсутність нового, відхід від вирішення цієї проблеми, незначна участь вчених і спеціалістів у профорієнтаційному процесі;

3) початок 60-х – початок 80-х років – активний пошук у вирішенні завдань профорієнтації, підвищена увага державних органів до цієї проблеми;

4) з 1984 року до сьогодення (до середини 80-х років (прим. автора) – теоретичне і організаційно-методичне забезпечення розвитку державної служби профорієнтації [48, 22-23]

У процесі розвитку профорієнтаційної роботи в Україні можна виділити такі етапи:

Перший етап (30-40 роки ХХ ст.). Він характеризується розрізненими способами приватної ініціативи, окремими державними засобами надати процесу вибору професії і професійного шляху логічніший характер, допомагати усувати випадкові фактори в цьому процесі, зменшити втрати із-за низької продуктивності праці, високого рівня виробничого травматизму й нещасних випадків, плинності кадрів у результаті професійної незадоволеності та професійної невідповідності значної частини робочої сили вимогам сучасного виробництва.

Для армії та воєнної промисловості потрібні були величезні людські ресурси, щоб точно і швидко використовувати специфічні завдання, тому в період Першої світової війни почали активно розвиватися методи та техніки професійного відбору. Необхідність трудової реабілітації і надання допомоги в переході до нормального трудового життя великої кількості людей у післявоєнний період стимулювали розвиток і удосконалення методів профорієнтаційної роботи.

У цей час, вирішення проблеми вибору професії розглядається як окрема фаза в розвитку людини, як одноразовий акт при переході від дитинства до зрілості. Проводяться нові дослідження в галузі психології, особливо за допомогою тестів загальних і спеціальних професійних здібностей, для виявлення інтересів, мотивації. Це дає змогу оптимально вирішити проблему вибору професії з потребами виробництва з урахуванням запитів індивіда. Хоча на цьому етапі присутнє вузьке розуміння проблематики і засобів консультативної діяльності (окремі відомості про окремі професії на противагу професіографії). Розширенню профорієнтаційної роботи також сприяли досягнення в галузі медицини, в загальній й експериментальній психології та психіатрії. Вона наочно показали необхідність і можливість надання допомоги молодим людям у виборі професійного шляху.

З середини 30-х років були припинені роботи в СРСР по профорієнтації. Утилітаризм, недооцінка теоретичного усвідомлення проблеми, теоретична безпечність, переслідування близьких практичних результатів стали причинами, які призвели до дискредитації даної науки.

На Україні вперше бюро профорієнтації було відкрито у 1928 році. У 20-30 роки в Харкові було засновано Інститут наукової організації праці. У Києві та Дніпропетровську – мережа бюро з професійної консультації.

У вітчизняній науці подальший розвиток профорієнтаційні дослідження отримали у 30-60-х роках ХХ ст. у працях А.Макаренка, В.Сухомлинського, С.Шацького, які у свій час тісно пов’язували профорієнтацію з трудовим вихованням і навчанням.

Другий етап (40-60 роки ХХ ст.). Друга світова війна двояко вплинула на розвиток профорієнтації. З одного боку, вона дала поштовх розвитку професійного консультування для дорослих, які були вимушені міняти у воєнних умовах. Вона стимулювала розвиток і удосконалення психологічних тестів й інших методів професійного відбору за багатьма професіями та спеціальностями. З іншого боку, вона зруйнувала багато існуючих інститутів профорієнтації. Для цього етапу є характерним перегляд багатьох концепцій профорієнтаційної роботи. Поряд із удосконаленням профорієнтації для молоді стало чіткіше розуміння та прийняття відповідних мір з надання допомоги у виборі професійного шляху для інших груп населення – дорослих, жінок, колишніх військовослужбовців, осіб з фізичними та розумовими вадами.

Профорієнтаційна робота стала основною прерогативою державних установ. Надання повноцінних послуг було визнано законодавчо, й воно стало важливою функцією соціальної політики держави. Поширювалася концепція тісного взаємозв’язку профорієнтації з такими галузями соціальної політики держави, як освіта, професійна підготовка та перепідготовка кадрів і працевлаштування. Активніше використовують профінформацйний аспект, тобто професійна інформація повинна стати важливою частиною процесу освіти та професійної підготовки.

У цей період збільшується кількість дослідницьких робіт по тематиці вибору професії. У них більш широко розкривається вищезазначена проблема. Створюється сітка служб профконсультації. Відбувається удосконалення нових технік проведення досліджень. На перший план виходить систематизація психологічних, соціологічним фізіологічних явищ і проблем праці, працевлаштування, зайнятості, де найважливішу роль відіграли відомі вчені того періоду А.Валон, К.Гуревич, Н.Левітов, Р.Леон,С.Хелерштейн.

Основні проблеми, що досліджуються на цьому етапі: розвиток інтереси здібностей, мотивації, групової динаміки, методи індивідуальної роботи при профконсультації. Цими проблемами зайняті різні школи і напрямки.

Починаючи з 50-х років ХХ століття, проблема професійної орієнтації набула особливої актуальності, що призвело до поглибленої наукової діяльності, розробки значної кількості методологічних та практичних програм системи профорієнтації. Відкривалися і функціонували наукові інститути, центри, лабораторії. Вищезазначені досягнення у подальшому сприяли створенню центрів професійної орієнтації молоді, мережі районних профконсультаційних пунктів, кабінетів професійної орієнтації безпосередньо у закладах освіти та на підприємствах.

Починаючи з 1954 року проблема профорієнтації стала особливо гострою в зв'язку з тим, що численність випускників середніх шкіл значно перевищила кількість місць у вузах. Це пояснюється відміною плати за навчання у старших класах (середня освіта).

У 50-60 роках спостерігається розвиток специфічних теоретичних концепцій профорієнтації. Перші спроби створити й реалізувати систему профорієнтації при виборі професії на основі різних теоретичних обґрунтувань, на основі пізнання закономірностей, які впливають на процес індивідуального вибору професії, створюється ряд специфічних теорій.

Третій етап (60-90 роки ХХ ст.). Проблематика вибору професії стає складовою концепції професійного розвитку, тобто і в теорії, і в практиці утверджується динамічний, професійний підхід до вибору професії, діяльності людини. Значне місце відводиться прогнозуванню успішності діяльності. Застосовується комплексний міждисциплінарний підхід, наукова інтеграція результатів теоретичних і практичних досліджень у сфері профорієнтації.

Як зазначають Г.Балл, В.Рибалка. П.Перепелиця, Б.Федоришин та інші відомі науковці, у 60-х і першій половині 70-х років XX ст. у вітчизняній науці панувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професії на основі потреб суспільства із урахуванням інтересів і схильностей особистості учня. Неважко помітити, що ключовими елементами визначення такого типу є державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямованість цього управління на певне коло професій і на певні галузі виробництва, формування в учнів психологічної готовності вибору саме цих, заданих професій. Особистість учня в такому процесі витискується на край системи. Урахування психологічної структури особистості учня здійснюється «на основі потреб суспільства», тобто як другорядний елемент професійної орієнтації [85, с. 50].

До проблем професійної орієнтації та професійного консультування намагався привернути увагу громадськості й І.Назімов, який стверджував, що у зв'язку з наявністю у молодих людей багатьох рівнозначних, «конкуруючих» профінтересів, невпевненості у своїх силах, переоцінки своїх здібностей. що ускладнює професійне самовизначення, виникає необхідність в організаціїроботи по наданню послуг вказаній категорії молоді шляхом проведення профконсультації і профвідбору [99, с. 14-І5].

Так наприклад, згідно концепції профорієнтації, викладене І.Назімовим у праці «Профорієнтація та профвідбір у соціалістичному суспільстві» (1972 р.), під професійною орієнтацією розумілось науково обґрунтована система форм, методів засобів впливу на учнів та осіб, які працевлаштовуються, що сприяє їх своєчасному залученню у суспільне виробництво, раціональній розстановці, ефективному використанню й закріпленню по місцю роботи на основі об'єктивної оцінки і врахуванню схильностей здібностей та інших індивідуальних якостей людини [99]. Такий офіційний підхід у визначенні професійної орієнтації лежав в основі більшості точок зору радянських науковців тієї доби, що пояснювалося домінуванням ролі державних інтересів над інтересами особистості, що і визначало спрямованість усіх форм суспільної діяльності.

У суспільстві розроблялися теоретичні концепції профорієнтації, які випливали з утилітарного, споживацького визначення професійної орієнтації й обґрунтовували таке визначення. У цих концепціях йшлося про те, що кожна нормальна людина має необмежену здатність до успішної праці в будь-якій галузі професійної діяльності. Цим самим фактично мала місце абсолютизація ролі соціальних факторів у розвитку професійних здібностей: природні передумови розвитку певної здібності (задатки) особистості розглядаються як матеріал із багатозначним виходом, а соціальний вплив на особистість не лише реалізує цей природний матеріал в потрібному для суспільства напрямку, а й зумовлює необмежений розвиток необхідної для суспільства здатності особистості до певного виду професійної діяльності.

Із визначень і концептуальних підходів описаного характеру випливала відповідна психологічна й педагогічна технологія профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Якщо система педагогічних впливів на особистість спроможна формувати її здібності у заданому соціальним замовленням професійному напрямку і, тим більше, якщо будь-яка нормальна людина може успішно оволодіти будь-якою нормальною (масовою) професією, то процесуальним завданням професійної орієнтації стає формування в молоді професійних інтересів, позитивних ставлень,, професійних намірів (намірів вибору певної професії), що спрямовані на цільове професійне самовизначення. Тим часом останнє мало визначатися гострою нестачею кадрів у найближчому виробничому оточенні. Непрестижність окремих професій, що зумовлена суттєвими недоліками організації праці й матеріального забезпечення, повинна була знайти професійній орієнтації своє компенсування. Тому в процесі формування «психологічної готовності» в учнів до вибору цих професій увага молодих людей приверталася не до професіографічного матеріалу й не до професійно значущих індивідуальних особливостей кожного з них, а до супутніх «компенсаційних факторів», наприклад, розвинена спортивна база або гуртки самодіяльності у даному ПТУ, наявність вищого навчального закладу при підприємстві тощо.

Отже, в радянський період була створена певна система державної допомоги у здійсненні професійного консультування молоді, яка реалізовувалася як вчителями школи та викладачами вузів так і соціальними службами. Проте головним недоліком профорієнтаційних підходів радянського періоду було надання переваги суспільно-економічним цінностям над інтересами людини, ставлення до неї, як до об'єкта педагогічної дії, скоріш, ніж як до самостійної особистості, яка має власні психологічні проблеми й потребує допомоги у їх розв'язанні.

Зважаючи на розвиток ринкових відносин та переосмислення завдань освіти щодо підготовки випускників шкіл до нових потреб та умов, виникла необхідність у створенні сучасної системи професійної орієнтації, адаптованої до умов сьогодення.

Четвертий етап (90 роки ХХ ст. і до сьогодення). Пов'язаний як з політичними так і економічними змінами, які відбулися в нашій країні. Це в першу чергу пов'язано з переходом нашої економіки до ринкової.

Новий поштовх для розвитку роботи над проблемами профорієнтації та профконсультування молоді у вітчизняній науці відбувся після проголошення незалежності України. Цьому сприяли прийняті державними органами управління закони, концепції, програми й різні документи: Закон України «Про зайнятість населення» (1991), Наказ «Про затвердження Державного класифікатора України» (1995); Постанова «Про Концепцію професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення» (1996), «Концепція державної системи професійної орієнтації населення» (2008) (Дод. А).

Українськими психологами під керівництвом проф. Б.Федоришина було розроблено нову концепцію професійної орієнтації, яка знайшла широке визнання в наукових колах, у навчальній роботі ВНЗ педагогічного й психологічного профілю й у практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю.

Вихідною позицією у розробці такої системи професійної орієнтації, розробленої вітчизняними науковцями, було бачення особистості, насамперед, не як об'єкта, а як суб'єкта саморозвит­ку. І саме цей процес саморозвитку покладено в основу формувальних функцій профорієнтації. Особистість у професійній орієнтації постає суб'єктом діяльності, суть якої полягає у підготовці до професійного самовизначення.

Разом з тим відбувалися зміни у світі професій. Вони були обумовлені як неминучими великими об'єктивними труднощами перехідного процесу, так і суб'єктивністю думок і рішень керівних політиків і економістів країни, їх виправданими і невиправданими помилками у формулюванні курсу реформ. Були відсутні також необхідні кадри і налагоджений державний і економічний механізм політичних і господарських перетворень, не вистачало фінансових і матеріальних коштів. Головне, не встигла достатнім чином змінитися свідомість людей. Не були накопичені необхідні знання й уміння для успішної діяльності в нових соціально-економічних умовах.

На початку 90-х років почалися масові скорочення в різних галузях. У багатьох випадках відбувалася і повна зупинка підприємств. Як наслідок, виникло безробіття серед робочих й інженерів не тільки військової, але й інших побічно пов'язаних з нею галузей промисловості. У зв'язку з цим престиж масових робочих професій різко впав. Широка підготовка кваліфікованих робочих кадрів багато в чому наблизилася до нуля. Значно знецінилися також інженерні професії, хоча вузівська підготовка по ним продовжувалася, але часто вже на нижчому рівні. Серйозну втрату понесла вітчизняна наука, причому не тільки точна, але й гуманітарна. Відбулася масова еміграція учених. Молодь значно менш охоче робить професійний вибір на користь науки.

На даний час підготовка майбутніх спеціалістів ускладнюється тим, що крім державного замовлення є прийом студентів на контрактних умовах. Також є недержавні навчальні заклади, які задовольняють попит абітурієнтів. Разом з тим замість абітурієнта вибір часто роблять батьки, виходячи зі своїх можливостей і уподобань, і результат цього – велика кількість фахівців: юристів, економістів, фармацевтів тощо, яким важко знайти роботу за спеціальністю. Проте бракує спеціалістів технічних галузей.

Розпад СРСР й відновлення зв'язків нашої країни з переважною більшістю держав світу, широкий обмін, що налагоджується, товарами й знаннями привели до широкого попиту на фахівців з хорошим знанням іноземних мов (англійського, німецького, французького, іспанського, китайського, японського і деяких інших). Підготовка фахівців цього профілю у нас істотно покращала, а кількість їх помітно збільшилася.

Створення нового економічного ладу, правової держави, відкритого суспільства зумовило великий попит на професію юриста, що є в даний час вельми престижної. Тому конкурси в юридичні учбові заклади досить великі, а сама кількість їх значно зросла. Але найбільш сильний потяг молоді, природно, до освітніх установ, що дають кваліфікацію економіста з різною спеціалізацією. Тут багато нових і старих для нашої країни спеціальностей, але багато в чому змінених по суті, відповідно до формування ринкових відносин у країні. Серед них бізнесмени, що управляють компаніями й виробничими організаціями, менеджери, що мають справу з сучасною обчислювальною технікою, комп'ютерами, бухгалтери. У нас з'явилися професії приватного банкіра, банківських службовців, клерків офісів тощо.

Специфічним явищем теперішнього часу стала поява в нашій країні могутньої і розгалуженої індустрії шоу-бізнесу: зірок естради, їх директорів-розпорядників, продюсерів, спонсорів, артистичних ансамблів комерційного типа, моделей і топ-моделей, іміджмейкерів і т.д. Значно збільшилася кількість магазинів модного одягу, салонів краси, туристичних агентств, пунктів обміну валюти, ресторанів і кафе. Все це свідчить про поворот уваги суспільства до задоволення інтересів і потреб приватних осіб.

Помітні зміни відбулися у вимогах до працівників засобів масової інформації, особливо менеджерів засобів масової інформації (ЗМІ), журналістів, телеведучих тощо. ЗМІ з одного боку мають велике і важливе значення. З іншого боку, більшість ЗМІ стали приватними підприємствами (телевізійними і радіокомпаніями, газетами, журналами тощо) і виконують замовлення різних політичних та бізнесових структур. Це не тільки вимагає істотного підвищення майстерності цих працівників, але і зробило їх професії в умовах нестабільної обстановки в країні багато в чому небезпечними.

Сучасна, третя хвиля розвитку цивілізації – це період значних науко­вих досягнень, який характеризується насамперед виникненням нового погляду на еволюцію природи, а тому і на людину. Наприклад, у фізич­ній науці поряд з об'єктивною фізикою, яка традиційно вивчала чотири рівні реальності (тверді тіла, рідина, газ і плазма (вогонь)), з'явилася суб'єк­тивна фізика, яка досліджує фізичний вакуум (ефір), первинні торсіонні поля – поля кручення (з ними пов'язують свідомість), абсолютне ніщо (божественна монада). З'явилися також нові галузі і психологічної науки (психогенетика, психофізика, психосинтез та ін.).

Відкрита нова фундаментальна взаємодія – інформаційна. Так, зокре­ма, свідомість людини багато вчених розглядають часткою свідомості Всесвіту, яка має голографічний (об'ємний) характер. Почалися дослід­ження таких явищ, як психокінез, телепатія, телекінез та ін., механізми яких ще не з'ясовано. З'явився новий погляд на співдружність наук – синергетика. Синергетика – це напрям міждисциплінарних досліджень процесів самоорганізації у відкритих системах (фізичній, біологічній, хімічній, екологічній та ін.). Перешкодою до виконання цих завдань є вузька спеціалізація вчених – окремо фізик, біолог, хімік, психолог. У зв'язку з цим необхідно створити якийсь професійний симбіоз, наприк­лад, фізик + біолог + психолог.

Відповідно до появи нової більш поширеної інформації виникають досконаліші технології виробництва (космічна, атомна, нанотехнології та ін.). Прикладом технічного досягнення є те, що комп'ютери подвоюють свої технічні мож­ливості кожні 18 місяців. Є гіпотеза, що до 20-30-их років XXI століття буде створений комп'ютер з властивостями людської свідомості.

Технологічний прогрес веде не тільки до появи або зникнення деяких професій, він зумовлює характер праці. Кожен рік виникає і зникає близько п’ятисот професій. По мірі механізації праці промислове виробництво стає все більш спеціалізованим. Майже у всіх сферах діяльності від працівників вимагають постійного вдосконалення професійних навичок.

Проте поряд зі значними досягненнями науки спостерігається вража­юча моральна деградація людей: «віддані в архів» духовність, етика й естетика; насаджується егоїзм і безвідповідальність. Встановилися такі моделі поведінки в публічному та приватному житті багатьох людей, для яких характерна дисоціація ціннісних настанов, домінування переважно матеріальних інтересів, зниження критеріїв оцінки власних учинків і, на­впаки, підвищення агресивності у стосунках із зовнішнім світом. Ось що говорить у зв'язку з цим американський учений Т.Розак у книзі «Уроки мудрості» (за ред. Ф. Капра): «Цінність, якість, дух, душа, духовне спіл­кування – все було відсічено від наукового мислення як явна надмірність. А що залишилося? Лише машина часу, змащена маслом, мертва і воро­жа». В.П. Зінченко використовує для визначення цього явища термін «технократичне мислення», для якого чужі поняття духовність, мораль­ність, совість тощо.

Ще один показник кризи науки – втрачена гармонія природи і людини, на яку людство спиралося тисячоліттями. У 1992 р. Міжнародна конфе­ренція ООН визначила, що природа відплатить за глум над нею епідемі­ями, мором, стихійними лихами: глобальне потепління, цунамі, урагани, землетруси тощо.

Психологи виділили ті зміни, які можна очікувати в майбутньому:

а) більшості людей доведеться змінювати вид діяльності;

б) в усіх сферах професійної діяльності вимагається більш вищий рівень кваліфікації працівників;

в) перевага буде за універсальними вміннями;

г) постане необхідність пристосування своїх навичок до виробництва;

ґ) зросте зацікавлення працівників у підвищенні якості та продуктивності праці;

д) нові сфери діяльності будуть вимагати високого рівня освіченості;

е) від працівника буде вимагатися здатність приймати самостійні рішення;

є) пріоритетну увагу отримають потреби людини;

ж) можливості працевлаштування все ще будуть розширюватися, але не так, як тепер;

з) стрімкий розвиток отримає сфера послуг;

и) структура ринку праці зазнає суттєвих змін;

і) від працівника буде вимагатися все більша професійна гнучкість й адаптованість [1; 7].

При цьому необхідно відмітити, що специфіка суспільних запитів на профорієнтаційні послуги завжди залежала від домінування в системі виробництва відповідних факторів, які виступали провідними для отримання конкурентоспроможної продукції, товарів і послуг. Такими факторами є [89, с. 21]: засоби виробництва (трудомісткі, капіталомісткі, наукомісткі), виробничі ресурси (сировина, енергія, інформація), тип виробництва (видобуток, виготовлення, послідовна обробка) та трудові ресурси (працівники невисокої кваліфікації, професіонали у сфері створення засобів праці та переважна частина працівників невисокої кваліфікації, професіонали з високим рівнем професійної підготовки та вихованості у всіх галузях професійної діяльності людини).

Крім цього, на нашу думку, важливим фактором, який впливає на специфіку суспільних запитів профорієнтаційних послуг у нашій країні, виступає ментальність українського народу. Нагадаємо, ментальність – це система більш-менш стабільних рис психічного складу конкретного етносу. Коротко охарактеризуємо ментальність українського народу.

Ментальність українського народу – (за Х.Василькевич) – інтровертованість вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності, що виявляється в зосередженості на фактах і проблемах внутрішнього світу; сентименталізмі, чутливості до природи, емпатії, культуротворчості, яскравій обрядності, фольклорі; естетизмі народного життя, анархічному індивідуалізмі, прагненні до особистої свободи без належного прагнення до державотворчості; браку ясних цілей, стійкості, витривалості, дисципліни; перевазі емоційного над інтелектом і волею, тяжіння до морального буття.

Вважаємо, що вказана проблема ще потребує свого детального вивчення, але не викликає сумнівів, що ментальність необхідно враховувати як у організації всієї системи профорієнтаційної роботи так і в галузі професіології (зокрема розробці професіограм та психограм).

Ефективність праці значною мірою залежить від людських ресурсів – навичок, умінь, знань персоналу. Сьогодні багато керівників підприємств у різних секторах ринку розуміють це і інвестують чималі засоби в людські ресурси: професійний добір, оцінку, навчання, стимулювання праці і мотивації співробітників. Багато традиційних спеціальностей сьогодні вимагають нових, більш досконалих навичок і умінь.

Отже, набуває особливого значення професійний добір, як система профдіагностичного обстеження особи, спрямована на визначення ступеня її придатності до окремих видів професійної діяльності згідно з нормативними вимогами.

За оцінками спеціалістів, в найближчі декілька років на більше ніж 85 % усіх існуючих у даний момент робочих місць, від людини буде вимагатися вміння володіти комп’ютером. Взагалі, з подальшим розвитком технологій перед людьми постануть й інші проблеми.

Використання нових інформаційних технологій у професійній орієнтації молоді на думку більшості вчених дозволить:

- організувати автоматизований процес всебічного вивчення особистості (соціальні, індивідуально-психологічні, психофізіологічні особливості) з використанням діагностичних методів обстеження;

- надати альтернативні шляхи отримання інформації та послуг профорієнтаційного та профконсультаційного характеру;

- створити умови для самоаналізу, систематизації та узагальнення особистістю отриманої інформації про себе з метою професійного самовизначення;

- надати можливість інтерактивного спілкування зі спеціалістами та широким колом населення по проблемам, які цікавлять або хвилюють;

- створити умови для формулювання висновків і рекомендацій стосовно професійного запиту особистості.

Для цього необхідна реалізація телекомунікаційної мережі обмін даних загального користування з метою забезпечення відкритого доступу до інформаційних ресурсів та послуг профорієнтаційного та профконсультаційного характеру. Найбільш придатною для такого проекту є мережа Інтернет, яка має високу продуктивність, гарантовану доступність до інформації та інформаційних послуг, відносно низьку собівартість (порівняно з транспортними витратами), достатньо високий рівень надійності та безпеки передачі даних, підтримує стандартні протоколи зв'язку.

Отримання інформації дозволяє фахівцю значно удосконалювати свою майстерність, розвивати постійно й у потрібному напрямі свої спеціальні здібності, професійні навики й уміння, мати необхідний діловий кругозір. Глобальне розповсюдження інформації, доступної для населення самих різних країн, дозволяє представникам всіляких професій швидко отримати свіжу інформацію про ситуацію на ринку праці й збуту продукції, про нові виробничі технології і техніці, можливостях професійного навчання й самонавчання, підвищення ділової кваліфікації і зміни спеціальності.

Для ефективного користування розгалуженою і складною системою засобів інформації і зв'язку, уміння орієнтуватися в різних галузях знань, розуміти й застосовувати їх у своїй трудовій діяльності бажано знати особливості своєї Пізнавальної сфери (відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення і уяви), розвивати їх і удосконалювати індивідуальний спосіб прийому і переробки інформації. Це дозволить істотно підвищити продуктивність професійної діяльності. Причому відбудеться дане явище не за рахунок інтенсифікації праці, а за допомогою застосування більш довершених технологій і техніки виробництва, поліпшення якості продуктів праці. Виробник одержить більше часу для відпочинку і духовного розвитку. А все це необхідно не тільки для відновлення природних сил його організму, але і для збільшення періоду працездатності і активної життєдіяльності, творчого і етичного зростання. Істотну допомогу людям в рішенні вказаної проблеми покликана надати сучасна психологія і інші вивчаючі людину науки. Особливе значення мають нові дані про закономірності і механізми здійснення людиною пізнавальній діяльності, її індивідуально-типологічних особливостей та ін.

Для ефективного користування розгалуженою і складною системою засобів інформації і зв'язку, уміння орієнтуватися в різних галузях знань, розуміти і застосовувати їх в своїй трудовій діяльності бажано знати особливості своєї пізнавальної сфери (відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення і уяви), розвивати їх і удосконалювати індивідуальний спосіб прийому і переробки інформації. Це дозволить істотно підвищити продуктивність професійної діяльності. Причому відбудеться дане явище не за рахунок інтенсифікації праці, а за допомогою застосування більш довершених технологій і техніки виробництва, поліпшення якості продуктів праці. Виробник одержить більше часу для відпочинку і духовного розвитку. А все це необхідно не тільки для відновлення природних сил його організму, але і для збільшення періоду працездатності і активної життєдіяльності, творчого і етичного зростання. Істотну допомогу людям в рішенні вказаної проблеми покликана надати сучасна психологія і інші вивчаючі людину науки. Особливе значення мають нові дані про закономірності і механізми здійснення людиною пізнавальній діяльності, її індивідуально-типологічних формах, їх зв'язку з потребно-мотиваційною, емоційно-вольовою сферами, темпераментом, характером, здібностями.

Як зазначає І.Баклицький: «Служба орієнтації на національному та місцевому рівнях і на рівні навчальних закладів повинна забезпечити відкриті шляхи між освітою, початковим професійним навчанням і зайнятістю, між зайнятістю й освітою, яка продовжується, і професійним навчанням через: а) тісні зв'язки та координацію з службами навчання, консультацією, працевлаштуванням і зайнятістю; б) забезпечення доступності й активного розповсюдження всієї потрібної інформації щодо зайнятості та можливостей службового просування; в) забезпечення працюючим особам доступу до інформації стосовно можливостей освіти, яка продовжується, і професійного навчання.

Особливу увагу треба приділяти орієнтації дівчат і жінок: а) орієнтація повинна охоплювати широке коло можливостей освіти, навчання і зайнятості, що передбачена для юнаків і мужчин; б) вона повинна систематично заохочувати дівчат і жінок до того, щоб вони користувалися можливостями, які їм надають» [7, с. 232].

Профорієнтаційна робота стала основною прерогативою державних установ. Надання повноцінних послуг було визнано законодавчо, і воно стало важливою функцією соціальної політики держави. Поширюється концепція тісного взаємозв’язку профорієнтації з такими галузями соціальної політики держави, як освіта, професійна підготовка та перепідготовка кадрів і працевлаштування. Починаючи з 2000 року в нашій країні відбувається стабілізація суспільно-економічного положення.

Як уже відмічалося, українські психологи розробили нову концепцію професійної орієнтації, яка знайшла широке визнання в наукових колах, у навчальній роботі вищих закладів освіти педагогічного та психологічного профілю й у практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. В Україні прийнято ряд важливих державних документів: Закон України «Про зайнятість населення» (1991), Положення про організацію професійної орієнтації населення ( 1994), Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається (1995), Наказ «Про затвердження Державного класифікатора України» (1995); Постанова «Про Концепцію професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення» (1996), «Концепція державної системи професійної орієнтації населення» (2008) (Дод. А).

Вихідною позицією у розробці нової системи професійної орієнтації було бачення особистості насамперед не як об'єкта, а як суб'єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку покладено в основу формуючих функцій профорієнтації. Особистість у професійній орієнтації виступає як суб'єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці до професійного самовизначення. Засоби професійної орієнтації при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до профорієнтаційної діяльності й через це до самопізнання, самокорекції й саморозвитку із спрямуванням на оптимальне вирішення власних життєвих завдань. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб'єктивних та об'єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напрямку професійної освіти.

Професійна орієнтація визначається як науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення.

Цим визначенням особистість уводиться в центр процесу професійної орієнтації, стає суб'єктом профорієнтаційної діяльності – використовує засоби професійної орієнтації для підготовки до свого власного й самостійного професійного самовизначення. Займаючи позицію суб'єкта професійного самовизначення, особистість відходить від позиції об'єкта впливу з боку суспільства, державних і громадських організацій щодо вирішення своєї професійної долі, перестає служити об'єктом програмування ззовні. Суспільство в даному разі має сприяти пошуковій діяльності особистості, а не обмежувати цю діяльність вирішенням замовного завдання.

Через таке визначення професійної орієнтації змінюються підходи до характеристики її структури та змісту, до її методів, отже, до системи її практичного втілення, її здійснення. Спрямованість професійної орієнтації змінюється на виявлення, корекцію, розвиток і задоволення інтересів і потреб особистості, що не протистоять інтересам і потребам суспільства, а узгоджуються з ними.

Гуманізація і гуманітаризації у галузі української освітньої політики спрямувало навчально-виховний процес у середній школі і вузах не на формування людини за жорстко обумовленою державною програмою, а на розвиток вільної, творчої і високорозвиненої особи. Забезпечення прав і свобод людини стало предметом обговорення і законодавчих дій держави, це знайшло відображення в учбових програмах школи.

Повага до індивідуальності й сприяння розвитку і розквіту творчого потенціалу особистості було проголошено найважливішим принципом суспільства і держави. Прагнення до виявлення широкої різноманітності людських обдарувань привело до появи в системі загального й професійного утворення багатьох видів учбово-виховних установ (ліцеїв, гімназій, коледжів, університетів, академій, спеціалізованих шкіл тощо). Серед них стали виділятися державні й приватні виховні установи гуманітарного напряму з поглибленими курсами викладання. Зокрема, значно розширилася мережа підготовки психологів не тільки для роботи в початковій і середній школі, але і у області соціології, політики, реклами тощо.

Основними напрямами формування та розвитку системи професійної орієн­тації населення є:

- формування правових, соціально-економічних, інформаційно-методичних, матеріально-технічних і фінансових засад розвитку державної системи професій­ної орієнтації, організація науково-методичного та нормативного забезпечення її функціонування;

- вдосконалення структури управління системою профорієнтаційних підроз­ділів на загальнодержавному і регіональному рівнях;

- комплексний підхід до роботи в сфері професійної орієнтації, посилення її соціально-економічної спрямованості;

- створення мережі недержавних установ і об’єднань, що надають профорієн­таційні послуги;

- підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфік

Дата добавления: 2014-10-23