Правове регулювання працевлаштування осіб, які не досягли 14 років

Ст.43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується[15].Тобто, Конституцією встановлені правові гарантії забезпечення права на працю незалежно від статі, віку, належності до громадянства тощо. Звичайно позитивність цього моменту беззаперечна, хоча існує певне «але». Мова йде про передбачене в ст.6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права «право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується». Тобто, порівнюючи визначення права на працю в Конституції України та в Міжнародному пакті 1966 року, можна помітити різницю в одне слово «дістати», але смислове наповнення цього поняття змінюється докорінно. Тому необхідно привести чинне законодавство у відповідність з міжнародними стандартами.

Працевлаштування неповнолітніх громадян є однією з актуальних соціально-економічних проблем.

Відповідно до статті 187 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) неповнолітні, тобто особи, які не досягли 18-ти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в частині охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються законодавчо встановленими пільгами.[16] Внесення цього визначення до ст. 187 КЗпП України вміщує проблему субсидіарного застосування до трудових правовідносин визначення поняття неповнолітніх, яке подано у Цивільному кодексі, свідчить про прагнення законодавця наголосити на самостійному характері трудового права як галузі права, незалежної від цивільного права.

27 лютого 1991 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про права дитини, згідно з ст.32 встановлення мінімального віку для прийняття на роботу є необхідністю. Прийнята 6 червня 1973 року Генеральною конференцією МОП Конвенція про мінімальний вік для прийняття на роботу № 138 проголошує, що мінімальний вік не повинен бути нижчим за вік закінчення обов’язкової шкільної освіти і у всякому разі не повинен бути нижчим за 15 років. Член організації економіка і система освіти якого недостатньо розвинуті може первинно встановити вік 14 років як мінімальний. Мінімальний вік для прийняття на будь-який вид роботи не повинен бути нижчим 18. Наше законодавство імпліментувало ці положення.

За статистичними даними, сьогодні з 10 млн. українських дітей 456 тис. працюють і 4,9% з них – це хлопчики й дівчатка від семи до дев’яти років. Законодавством України праця дітей віком до 14 років заборонена. Очевидною є неможливість за допомогою лише імперативних правових норм, що забороняють працю дітей, уникнути появи та розвитку цього негативного суспільного явища. Тому одним з основних завдань держави є розробка й реалізація додаткових заходів по захисту прав осіб, що не досягли 14 років, у трудових відносинах.

Згідно з чинним законодавством можна виділити три групи неповнолітніх –1 група – особи у віці від 14 до 15 років, 2 група – особи у віці від 15 до 16 років, 3 група – особи у віці від 16 до 18 років.[17]

Залежно від вікової групи законодавством встановлюються відповідні умови реалізації права на працю. Що стосується осіб, які досягли 14-річного віку, то для их встановлено найбільшу кількість додаткових умов, дотримання яких є обов’язковим для прийняття на роботу [18].

У цьому випадку встановлено, принаймні, п’ять, а саме:

1) мета праці – підготовка неповнолітнього до майбутньої продуктивної праці, яка виступає водночас як мета і як умова прийняття 14-річної особи на роботу. Але не можна ставити питання про незаконність укладання трудового договору з неповнолітнім на тій підставі, що такої мети ніхто із сторін безпосередньо не висловлює, хоч і має на увазі. Така мета завжди присутня у трудових правовідносинах, хоча зазвичай не зовсім наочно;

2) статус працівника – учень загальноосвітньої школи, професійно-технічного і середнього спеціального навчального закладу. Така вказівка є недоречною, оскільки на практиці трапляються випадки, коли в 14 років особи стають студентами або вже взагалі закінчують обов’язкову базову освіту. Така можливість передбачена чинним законодавством, зокрема ЗУ «Про освіту» та ЗУ «Про загальну середню освіту»;

3) робота неповнолітнього повинна бути легкою, не завдавати шкоди здоров’ю і не порушувати процес навчання. Це положення закріплюється в ч.5 ст. 43 КУ, де зазначено, що використання праці жінок та неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється;

4) робота повинна проводитися у вільний від навчання час, а також не порушувати навчального процесу. Деякі вчені вважають, що ці поняття ідентичні, і їх зазначення є повторністю законодавця. Але я хочу виступити на стороні останнього. Тут йде мова про те, що робота повинна проходити після відвідувань занять, відповідно у тому випадку, коли особа ще навчається – щодо першого положення. А у другому випадку мова йде про те, що неповнолітній повинен не лише відвідувати заняття (уроки), а й виконувати домашні завдання, відвідувати позашкільні заклади та відповідно відпочивати;

5) надання згоди на прийняття неповнолітнього на роботу одного з батьків (особи, що їх замінює). Ця умова обумовлюється тим, що останні до досягнення особи (їхньої дитини) повноліття зобов’язані піклуватися про неї. Отже, вони можуть визначити, чи доцільним буде працевлаштування їхньої дитини, виходячи з її розвитку, знань, навичок та об’єктивних обставин. Чинним законодавством України не встановлена форма, в якій повинна бути надана згода батьків. Але, вмабуть, необхідно встановити письмову форму. Оскільки вона є більш доцільною і буде запобігати виникненню потенційних спорів щодо існування факту згоди взагалі. Вказівка на те, що необхідна згода лише одного з батьків має місце лише в тому випадку, коли безпосереднім вихованням неповнолітнього займається хтось один, наприклад, якщо інший помер чи позбавлений батьківських прав. Але у тому випадку, коли цим займаються обоє з батьків, і якщо вони не дійшли згоди між собою, тобто один дав згоду на працевлаштування неповнолітнього, а інший проти, то взагалі втрачається сама мета цієї умови, про яку зазначалося раніше.

Коментована стаття визнає рівність прав неповнолітніх у трудових правовідносинах порівняно з правами повнолітніх. Вона адресується правотворчим органам, сторонам угод, колективних договорів. Закріплення у законі принципу рівності трудових прав неповнолітніх здійснює регулятивний вплив і безпосередньо на трудові відносини.

Стаття 187 КЗпП України на рівні закону легалізує пільги для неповнолітніх у сфері охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праціі (пільги можуть бути встановлені не лише законами, а й підзаконними акта)[19].

Так, не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Однак за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.

Також для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно - технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків чи особи, яка його замінює (ст.188 КЗпП), для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання.

На кожному підприємстві, в установі чи організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження (ст. 189 КЗпП). Згідно зі ст. 190 КЗпП, забороняється застосування праці осіб молодше 18-ти на важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також під землею.

Законодавством також заборонено залучати осіб, молодших 18-ти років, до підіймання та переміщення вантажів, маса яких перевищує встановлені для цієї категорії громадян граничні норми.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання вантажів молодшими 18-ти особами затверджуються Міністерством охорони здоров'я за погодженням із Державним комітетом з нагляду за охороною праці.

Забороняється також залучати таких працівників до нічних та надурочних робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП).

Слід зазначити, що для додаткового захисту трудових прав неповнолітніх законодавством передбачаються обмеження звільнення таких працівників. Так, ст. 198 КЗпП України передбачає, що звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.

До того ж звільнення на підставах, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, проводиться лише в окремих випадках і не допускається без працевлаштування.

Цими підставами є:

зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40);

виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи (п. 2 ст. 40);

поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40).

Порушення передбаченого порядку звільнення неповнолітніх працівників є підставою для визнання звільнення незаконним і поновлення такого працівника на роботі відповідно до ст. 235 КЗпП України[20].

Справді, окремі проблеми, зокрема щодо праці дітей інших вікових груп, потребують істотного доопрацювання з урахуванням сучасних потреб ринку праці. На сьогодні робота дітей до 14 років, до того ж без офіційного оформлення трудових відносин, як це часто буває на практиці, повністю перебуває поза законом і ніяк не контролюється. Останнім часом в Україні поширюються нові форми організації виробництва і трудової діяльності, а також деякі види робіт, через специфіку яких складно контролювати дотримання санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо охорони праці. Крім того, з боку роботодавців широко застосовується практика неофіційного наймання, що є прямим порушенням законодавства. Таким чином, у приватному секторі формується неконтрольоване тіньове працевлаштування [21].

У цій ситуації ранній початок трудової діяльності, особливо коли йдеться про роботу, що перевищує фізіологічні можливості підлітка, може негативно позначатися на здоров’ї дитини, її подальшому фізичному, психічному та соціальному розвиткові. Є ряд невирішених проблем, а саме:

недостатньо чітко регламентовано види діяльності, де дозволяється використовувати працю дітей;

не встановлено порядку, відповідно до якого має оформлятися згода батьків (опікунів) на працевлаштування дитини;

немає ефективного нормативно-правового механізму використання системи покарань роботодавців, особливо в неформальному секторі економіки, які порушують законодавство;

криміналізованість «тіньового працевлаштування»;

відсутність державної статистики про порушення законодавства з питань залучення дітей і підлітків до праці[22].

Таким чином, чинним законодавством України встановлено право на працю кожного, але гарантованість цього права викликає безліч заперечень, що наводить на необхідність приведення нашого законодавства у відповідність з міжнародними стандартами та поняттями. Конституційне право на працю поширюється на кожного, зокрема також на неповнолітніх, для яких законодавством встановлений ряд необхідних вимог при прийнятті на роботу. Їхнє більш вигідне становище обумовлюється тим, що вони через свій вік, а відповідно знання та загальний розвиток, не здатні конкурувати на ринку праці. Тому ці сприятливі чинники не можна назвати ні перевагами, ні привілеями, останні згідно з ст.24 Конституції України заборонені. Також встановлення мінімального віку для укладення трудового договору обумовлюється необхідністю захисту неповнолітнього від примусової праці відповідно до міжнародних стандартів.

Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці належні умови праці, а також забезпечити дотримання прав неповнолітніх працівників, гарантованих чинним законодавством.

1.3 Правове регулювання працевлаштування молоді та діяльність молодіжних центрів праці

Вихід молоді на ринок праці відбувається, переважно, після закінчення навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації їх трудового потенціалу. Окремі проблеми тим чи іншим шляхом долаються самою молоддю, але деякі проблеми можуть бути вирішені лише за умови державного сприяння. Існують наявні недоліки в сучасному механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молоді, яки призводять до високого рівня безробіття серед молодого населення.

Структурні зрушення, що сьогодні відбуваються у комплексі складних соціально-економічних проблем України, які пов'язані з трансформацією економіки в ринкову, призводять до істотних негативних змін на ринку праці, у тому числі появи значних обсягів безробіття, соціальної незахищеності окремих категорій населення, зокрема молоді.

Проблеми молоді на ринку праці спричинені певними особливостями соціального стану і трудової поведінки:

досить високим освітнім рівнем;

низькою адаптованістю та вразливістю щодо навколишнього економічного й соціального середовища;

підвищеними вимогами щодо працевлаштування (престижу, заробітку), до змісту, характеру і умов праці;

високою професійною і територіальною мобільністю, що зумовлена неусталеністю та слабкістю економічних і соціальних зв'язків молодої людини [23].

Вже не перший рік Міністерство України з питань сім’ї, молоді та спорту розвиває мережу молодіжних центрів праці, яких у країні діє 132, з них 20 обласних, 62 районних, 25 міських, 25 – у вищих навчальних закладах.

В перспективі в кожному населеному пункті юнаки і дівчата повинні мати свій молодіжний центр. Це повинні бути не просто концертні зали чи об’єднання гуртків, а установи, де розміщуються осередки молодіжних організацій, де можна провести фестиваль, концерт, семінар чи конференцію, попрацювати в Інтернеті, організувати молодіжну вечірку.

З метою підтримки молодіжного громадського руху Міністерством відповідно до Закону України “Про державний бюджет України” щорічно передбачаються видатки на державну підтримку молодіжних організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї.

До спеціалізованих молодіжних структур, що сприяють працевлаштуванню молоді, відносяться:

- молодіжні центри праці;

- молодіжні агентства праці;

- молодіжні бізнес-центри;

- молодіжні кадрові агентства;

- молодіжні громадські об’єднання.

Завдання центрів – профорієнтація та працевлаштування молоді, організація молодіжних трудових загонів, проведення семінарів, надання консультацій з питань зайнятості, підприємництва та ін.

Щорічно молодіжними центрами праці надаються послуги понад 100 тис. юнаків і дівчат.

Молодіжний центр праці - це спеціалізована державна установа, яка діє на госпрозрахунковій основі.

Метою діяльності таких центрів є сприяння працевлаштуванню, професійна підготовка та підвищення кваліфікації молоді, організація її зайнятості в поза навчальний час, залучення до підприємницької діяльності. Щоб працювати у цьому напрямі, потрібно активно сприяти створенню відповідних умов, надавати молодим людям послуги, пов'язані передусім з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новими професіями, використовуючи досвід роботи обласного молодіжного центру праці.

Основнi функцiї та напрямки роботи:

1) працевлаштування молоді в Україні за допомогою молодіжної біржі праці, яка пропонує різноманітні послуги щодо постійної, сезонної та тимчасової зайнятості молоді міста, надає правову та психологічну допомогу з проблем працевлаштування;

2) професійна підготовка та перепідготовка незайнятої молоді, яка бажає отримати нову спеціальність або підвищити свою кваліфікацію

3) підтримка підприємницької ініціативи молоді шляхом надання консультацій з бізнес-планування та іншої сервісної підтримки молодих підприємців, організація стажування молодих спеціалістів у діючих структурах малого і середнього бізнесу;

4) міжнародна діяльність, яка здійснюється через різноманітні молодіжні програми обміну, волонтерського руху, навчання та стажування за кордоном, робота за кордоном, організація міжнародних зустрічей, семінарів, тренінгів, конференцій, тощо.[24]

Центри відповідно до покладених завдань:

створюютю бази даних про молодь, яка звернулась до центру щодо працевлаштування, та про наявність вільних робочих місць для молоді на підприємствах регіону та за кордоном;

береуть участь у дослідженні ринку праці в регіоні;

підбирають місця роботи для молодих громадян, які звернулися з проханням про працевлаштування;

здійснюють пошук місця роботи для учнівських і студентських трудових загонів (бригад), молодіжних трудових об'єднань та сприяє організації їх діяльності;

надають інформацію з питань отримання освіти або професії, працевлаштування, ситуації на регіональному ринку праці, діяльності молодіжних організацій, центрів науково-технічної та художньої творчості, здійснювання культурно-освітніх заходів;

забезпечують участь у громадських роботах учнівської та студентської молоді у позанавчальний час;

здійснюють міжнародні зв'язки з метою сприяння навчанню молоді, стажуванню та проходженню практики за кордоном;

сприяють створенню молодіжних підприємств шляхом надання юридичних та інших консультаційних послуг, послуг з відкриття розрахункових рахунків в установах банків, підготовки засновницьких документів тощо;

організовують професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації молоді; проводить семінари, тренінги, у тому числі з сучасних методик саморегуляції, самонавчання та самовдосконалення, основ підприємництва, інших напрямів знань, що сприяють розв'язанню проблем працевлаштування та зайнятості молоді;

організовують та здійснюють разом з навчальними закладами, заінтересованими установами та організаціями профорієнтаційні заходи;

організовують консультації для молоді з економічних, фінансових, юридичних та інших питань;

залучають молодь до участі в різноманітних фестивалях, культурних акціях, олімпіадах тощо, які відповідають меті діяльності центру;

здійснюють заходи, спрямовані на підтримку вітчизняного товаровиробника;

організовують ярмарки, виставки товарів, вироблених молоддю;

організовують провадження видавничої, інформаційної та іншої діяльності, що відповідає завданням центру та не суперечить законодавству;

здійснюють посередництво у працевлаштуванні молоді на роботу за кордоном, за умови отримання відповідної ліцензії.

В ряді регіонів України почали впроваджувати програми підтримки розвитку молодіжних підприємництв. Таким чином, створювати механізм, коли молода людина, прийшовши у визначене місце, в молодіжний центр праці, може отримати необхідний комплекс послуг, починаючи з економічних, юридичних. Тобто, як правильно підготувати бізнес-план, де знайти кошти на його реалізацію і підтримку на розвиток цієї діяльності. Крім того, ми намагались вирішити питання тимчасової і постійної зайнятості, - через молодіжні біржі праці. Фактично, є державний центр зайнятості, який працює не тільки з молоддю, але загалом з безробітними, а є молодіжні центри праці, які зорієнтовані на молодь взагалі і не тільки на безробітну. Наприклад, студентська молодь або старші школярі, які потребують додаткових коштів для якихось кишенькових витрат, для навчання, - тобто існують різні підходи. Відповідно, намагаємось дати можливість молодим людям отримати такі знання.

Істотну підтримку молодь може отримати і від громадських організацій. Вже розпочала діяльність Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Молодіжний центр працевлаштування», яка надає допомогу з працевлаштування, профорієнтації та розвитку молодіжного підприємництва. Тут надаються безплатні консультації всім особам віком до 35 років.

Окремо треба сказати про такий поширений напрям працевлаштування, як забезпечення вторинної зайнятості молоді, що здійснюється молодіжними центрами праці. Саме задля цієї мети, з ініціативи Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, було відновлено діяльність молодіжних трудових загонів та започатковано Всеукраїнську акцію «Молодіжні трудові загони». Тільки протягом 2008 року в Україні організовано діяльність 2173 молодіжних трудових загонів, у яких працювало понад 52 тисячі молодих людей.[25]

Дата добавления: 2014-10-23