Лекція 2.Психіка

Розвиток поглядів на фізиологічну основу психіки

У XYII ст. французький вчений Р. ДЕКАРТ висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціює рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники, та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.

І.М.СЄЧЄНОВ своїми дослідженнями показав, що в рефлекторному акті виділяються три ланки: перша – подразнення перетворюється в нервове збудження; друга – на основі процесів збудження і гальмування відбувається аналіз інформації і прийняття рішення; третя – виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об’єднання ланок назвали рефлекторною дугою.

В першій половині XX ст. І.П.ПАВЛОВ обгрунтував ідеї рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод об’єктивного дослідження їх функціювання.

Н.А.БЕРНШТЕЙН обгрунтував ідею зворотного зв’язку при активній регуляції поведінки організму, завдяки чому відбувається співставлення результату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигляді рефлекторного кільця.

В дослідженнях вченого П.К.АНОХІНа стверджується, що рефлекторне кільце та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулю вання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рі- вень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.



Психіка людини

Психіку мають усі живі істоти, але психіка людини має суттєві відмінності. Так, до складу психіки людини входять такі її механізми як нетваринне відображення, проектування та опредмечення оточуючого середовища.

ВІДОБРАЖЕННЯ: 1) у людини воно має активний характер, пов’язаний з пошуком та вибором адекватних способів дій; 2) психічне відображення має випереджальний характер, забезпечує функцію, передбачену в діяльності та поведінці; 3) кожний психічний акт є результатом дії об’єктивного відображення через суб’єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя; 4) у процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється і розвивається.

ПРОЕКТУВАННЯ: 1) основною функцією проектування є упорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно до мети, дій чи діяльності людини; 2) проектування, як процес, це послідовність розумових або психомоторних дій, внаслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи.

ОПРЕДМЕЧУВАННЯ - це елемент свідомості й доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми: 1) матеріальна – до якої входять виробництво, фізична праця тощо; 2) психічна – створення та інтерпретація змісту відображення, вибір цінностей, розумових операцій, переживання; все, що є конструктивними елементами будь-якого утворення; 3) створення самого себе – розвиток душевних і духовних потенцій, а також усунення різних форм відчуження.

Виникнення психіки людини

Етап, на якому виникла психіка людини, пов’язаний зі змінами в поведінці прадавніх людей, що відбулися кілька мільйонів років тому. Це було, можливо, тоді, коли наші пращури злізли з дерев і зайнялись спільним мисливством. Тоді ж таки вони навчились добувати та зберігати вогонь і виробляти прості знаряддя праці. Виник принципово новий процес поведінкової адаптації – пристосування до навколишнього середовища за допомогою праці. Для цього вже були сформовані біосоціальні передумови – здатність до маніпулювання предметами; зір, скоординований з рухами верхніх кінцівок, розвинена шкіром’язова чутливість та набуті навички сумісної діяльності. Все це зумовило новий етап якісного розвитку психіки майбутньої людини.

Виготовлення знарядь праці та їх удосконалення, винахід нових знарядь і матеріалів для їх виготовлення в умовах спільності, пов’язане з передбаченням їх використання та суспільним розподілом процесу їх виготовлення, що і стимулювало розвиток інтелекту, мови, свідомості та свідомих дій відірваних від наявної біологічної мети, дій, що були пов’язані з розумом та волею людини, яка почала моделювати різні відношення між речами, прогнозувати їх зміни та регулювати свою поведінку. В праці розвинулись психомоторика та інтелектуальні якості людини, удосконалювалась її сенсорна чутливість, кращала координація рухів. Це викликало інтенсивний розвиток сенсорної та моторної зон кори головного мозку; розвиток зони інтелекту зумовив збільшення тіла мозку, зміну форми і розміру лобної частини і усієї черепної коробки. Але тазобедрена частина скелету жінки залишилась незмінною. Через це пологи жінки ускладнились.

Завдяки розвитку мови і спілкуванню психіка людини почала формуватись загальнолюдським досвідом. Виник феномен соціальної ідентифікації– ототожнювання людини з соціумом. Потяги індивіда починають орієнтуватись на потяги та інтереси інших людей, на основі чого формується загальноприйнятна система суспільних відносин та норм поведінки і в людини формується примусова потреба додержуватись та виконувати закони общини, громади. Недотримання їх наказувалось та каралось.

Вже на початкових етапах історії людства система моральних заборон взяла під свій захист усіх членів первісної громади, завдяки чому виникло усвідомлення залежності їх громадської взаємозалежності. Це спонукало наших пращурів додержуватись визначених соціально-рольових функцій та контролювати їх виконання іншими. Таким чином в процесі соціоантропогенезу сформувався суспільний фактор детермінації людської психіки, а саме поведінка людини стала регулюватись не природними інстинктами та рефлексами її організму, а комунікацією та суспільними вимогами. Що, в свою чергу, сформувало свідомість людини як вищої форми психіки. Змістом свідомості є категоріальне та ціннісноосмислене відображення дійсності.

Сутність відмінностей психіки тварини і людини

Кожний вид істот має засоби видового обміну інформацією -спілкування (вібраційні, звукові, інфразвукові, ультразвукові, поведінкові, психомоторні, біохімічні, кольорові і ін.). Тобто мають другу сигнальну систему – мову, на якій зформувалась свідомість. Кількість кодо-мовних одиниць формує рівень видової ерудиції, який достатній для задоволення життєдіяльних потреб.Природжений ум і мовна ерудиція (знання) формують розум (інтелект). Розум (свідомість, інтелект) та інтуїція (несвідоме) формують творчий інтелект. Рівень розумового, інтелектуального розвитку зумовлюється кількістю і специфікою мовних одиниць, достатністю для задоволення своїх біологічних та інформаційних потреб. Зі зростанням розумового рівня, розширюється спектр потреб, а це не що інше як темп інтелектуального розвитку виду. Відмінності психіки людини від психіки інших істот полягають в тому, що людина маючи вербальну (словесну) пам’ять навчилась письмово зберігати вербальну інформацію. Завдяки усній та письмовій комунікації, колективному навчанню, здійснюється швидкий розвиток колективного розуму.Інші істоти передають інформацію спадково - інстинктивно, рефлексивно та достатнім, для задоволення життєво-комунікаційних потреб, навчальним шляхом. Добуті знання збагачують не тільки пам’ять свідомого рівня, а і генетичну (спадкову, несвідому). Спадковий генетичний ум формує хитрість, а розум – брехливість.Перша сигнальна система характеризується тим, що сигнальну функцію виконують різні випромінювання, предмети і явища зовнішнього світу, які безпосередньо діють на рецептори. Істоти теж випромінюють психічну інформацію яка може бути прийнята рівновидою істотою на рівні відчуття (мислеве навіювання, гіпноз).Так люди спілкувалися до виникнення мови, що виключало хитрощі. Менш енерговитратною для людини є друга сигнальна система, це мова, яка виникла і розвинулась на основі першої і має з нею тісний зв’язок. Дія слова в якості умовного подразника має таку ж силу як і першосигнальний подразник. Під впливом слова знаходяться не тільки психічні, а й фізіологічні процеси (це лежить в основі навіювання та самонавіювання).З часом ці якості атрофірувались. Але у деяких людей вони збереглися. Мова стала формою існування свідомості.

Сутність свідомості полягає в узагальненому, оцінювальному, цілеспрямованому відображенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумній регуляції та самоконтролю дій і поведінки. Свідомість характеризується такими психологічними ознаками:

По-перше, свідомість – це узагальнений людський досвід відносно оточуючої нас дійсності, це знання про природу та суспільство, а також про внутрішній світ людини. Цей досвід передається від людини до людини і не успадковується. Рівень свідомості знаходиться в прямій залежності від рівня засвоєних знань і особистого досвіду людини. Знання, що входять до свідомості особистості, здобуваються в процесі навчання і виховання, завдяки таким психічним процесам, як відчуття, сприймання, мислення, пам’ять (Важливо підкреслити, що суспільно-історичний розвиток сформував у людини потребу в знаннях, які є спонукою, мотивом пізнавальної діяльності).

По-друге, завдяки свідомості людина відокремлює себе в предметному світі як суб’єкта пізнання, тобто ми маємо розрізняти суб'єкта “Я” від об’єкта “НЕ Я”, протиставлення людиною себе як особистості об’єктивному світу. Характерним у цьому відношенні є самопізнання, що стало основою для самосвідомості. Така особливість - свідоме ставлення особистості не тільки до себе, а й до інших людей, до об’єктивної дійсності, називається рефлексією.

По-третє, сукупність знань людини про оточуючий світ та про саму себе, як ядро свідомості, супроводжується певними емоційними переживаннями. Життя людини супроводжує світ емоцій і почуттів, що свідчить про те, що людина ставиться певним чином до того, що вона відображує. В свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин та всієї системи складних логічно послідовних, об’єктивних відносин, до яких залучена людина в суспільстві.

Четвертою особливістю свідомості є її цілеспрямованість, планування власної діяльності й поведінки, передбачення її результатів. У функції свідомості входить формування цілей діяльності. Ця сторона свідомості проявляється у виборі мотивів, прийнятті вольових рішень, самоконтролі і корегуванні особистістю своїх дій, їх перебудові, а також визначенні стратегії і тактики власних дій відповідно до обставин.

П’яте, свідомість людини тісно пов’язана з мовою, в якій відтворений суспільно-історичний досвід та суспільна свідомість, котрі людина засвоює та які стають елементами її особистого життя.

Шосте, людина живе в світі матеріальної і духовної культури. Вона активна, діюча істота, тому свідомість – це також певна діяльність, орієнтована не тільки на відображення, а й на перетворення дійсності, створення нових, оригінальних продуктів. Самосвідомість – це усвідомлення людиною, за допомогою мови, себе самої, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх ідей, думок та вчинків, на основі чого і формується її особистісна поведінка. Розвиток самосвідомості людини проявляється у формуванні самоспостереження, в оцінювані своїх позитивних і негативних сторін, тобто критичного ставлення до себе, самоволодінні, відповідальності за свої вчинки. Свідомість, як особливий рівень психіки, виникає тільки в умовах суспільних відносин.

Дата добавления: 2014-10-23