Лекція 4. Особистість і її психологічна структура

Головною категорією психіки людини є, навіть, не категорія “ПСИХІКА”, а категорія “ОСОБИСТІСТЬ ”, тому що власне особистість і є носієм психіки, її виразником.

ОСОБИСТІСТЬ – це все розмаїття психічних проявів людини, що визначають єдність та безперервність її поведінки і переживань в тому вигляді, як це розмаїття сприймається самою особистістю, і іншими людьми.

Таким чином: з точки зору самої людини, особистість це її стійкі якості, що породжують у неї відчуття ідентичності (“моє”), єдності (думки, почуття, поведінка – це все частина мене самого) і унікальності (“Я”). З точки зору інших людей: ОСОБИСТІСТЬ – це сукупність психічних якостей, що відрізняють людей одне від одного.

Для розуміння природи особистості треба розглянути такі поняття як людина, індивід, суб’єкт, індивідуальність та особистість.

ЛЮДИНА – це високоорганізована соціальна, біологічна істота, що має розвинену свідомость. Це поняття значно ширше за означені поняття: індивід, суб‘єкт, особистість, індивідуальність, бо включає в себе досить великий перелік соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, культурних та ін. Але головне в цьому сенсі те, що кожен з нас є людиною настільки, наскільки є змістовним коло наших стосунків у суспільстві.

ІНДИВІД – це людська біологічна основа існування людини, це окремий представник істот виду людини, носій видових рис. В цьому сенсі людина завжди є індивідом.

СУБ’ЄКТ – людина завжди є суб’єктом (учасником, виконавцем, ініціатором) історичного або суспільного процесів в цілому, суб’єктом конкретної діяльності, джерелом пізнання та перетворювання як об’єктивної дійсності, так і самої себе. Сама ж діяльність виступає тією формою активності, в якій людина удосконалює оточуючий світ та саму себе. Саме слово «суб’єкт» стосується живого, а «об’єкт» стосується неживого.

ОСОБИСТІСТЬ – це конкретна людина, яка є представником певного соціуму та соціальної групи, займається конкретною діяльністю, адекватно усвідомлює себе і оточуючий світ та наділена певними індивідуально-психологічними особливостями. Особистість – це багатогранна психологічна структура, яка характеризує, перш за все, її соціальну сутність, що формується та набувається в процесі життя в предметній діяльності та спілкуванні шляхом засвоєння суспільних форм свідомості та поведінки. Людина як особистість є носієм свідомості, суспільних форм життя та відносин.

Кожна людина має свої специфічні особливості та властивості. Тому ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – це сукупність індивідуальних особливостей та суб’єктивних властивостей, характерних лише даній людині. Дослідження особистості опираються на ті ж самі принципи, які використовуються при вивченні психіки, але конкретизовані під вирішення задач психології особистості. Такими принципами є:

– по-перше, особистість – це складна едина система психічних структур і процесів, яка є результатом синергічної взаємодії усієї сукупності підсистем, що входять в цю систему;

– по-друге, особистість – це суб’єкт діяльності, який набуває свого розвитку і функціонує лише у взаємодії з навколишнім суспільним і природним середовищем;

– по-третє, особистість характеризується внутрішньою узгодженістю та безперервністю, тому розглядати її треба як дещо цілісне і, обов’язково, на протязі усього життєвого шляху.

Загальні питання психології особистості

Загальні питання психології особистості:

– які психічні процеси та механізми визначають відчуття власного “Я”?;

– чим визначається міжіндивідна відмінність людей; тобто, що робить їх різними саме в якості особистостей?;

– як міжособистісні відносини та соціальні структури впливають на розвиток особистостей?.

Оскільки особистість відноситься до класу надскладних систем, остільки і її вивчення не може обмежуватись одним підходом. Тому є декілька закордонних та вітчизняних теорій особистості, кожна з яких, по-перше, на свій розсуд описує особистість, а, по-друге, пропонує свої аргументи для цього опису. Найпопулярнішими серед закордонних теорій є:

Психодинамічні теорії. Підвалини цих теорій були закладені австрійським психіатром З.Фрейдом та розвинуті його послідовниками – А.Адлером, К.Юнгом, Е.Фромом та ін. Головна задача цих теорій – вивчення рушійних сил особистості, на підставі яких формується її активність. Цей напрям опирається на ідею про те, що глибинною вадою поведінки особистості є неусвідомлювані мотиви. У З.Фрейда це інстинкти, у К.Юнга – неусвідомлений особистісний та суспільний досвід (колективне несвідоме), у Е.Фрома екзистенційні потреби та т.ін.

Тобто, в цих теоріях визнається особлива роль НЕСВІДОМОГО, яке головним чином і зумовлює несвідому поведінку особистості.

Біхевіористичні теорії. Біхевіоризм відштовхується від ідеї, що поведінка людини є наслідком безперервної взаємодії між особистістю та її оточенням. Точніше кажучи, біхевіористи звертають увагу на те, що умови оточення людини формують її поведінку через навчання, а поведінка особистості, в свою чергу, формує її оточення. Тобто, людина і ситуація, в якій вона знаходиться, обопільно впливають одне на одного. Тому, щоб прогнозувати поведінку індивіда, треба знати як його характеристики взаємодіють з характеристиками оточення. Цим і повинна займатись, як вважають біхевіористи, психологія особистості.

Гуманістичні теорії. Послідовники цього напряму не дискутують відносно впливу біологічних характеристик та оточення людини на її поведінку, а підкреслюють власну роль людини в визначенні своєї долі. В своїй концепції вони опираються на такі принципи: 1) особистість потрібно зрозуміти, відштовхуючись від її власного погляду на світ, її самосприймання та її самооцінки; 2) приоритетним напрямом дослідження особистості є її вибір, творчість та самоактуалізація, тобто все те, що вона робить сама; робити ставку на її саморозвиток; 3) методи вивчення особистості не повинні бути нейтральними до неї і тому дослідник повинен рахуватись з ціннісними критеріями їх використання; 4) мета психології – зрозуміти людину, а не прогнозувати і контролювати її поведінку.

Когнітивні теорії. Майже усі сучасні психологи, незалежно від їх філософських уподобань, визнають, що особистісні відмінності є також наслідком того, як індивідуми репрезентують інформацію, що надходить до них. Такі репрезентації звуться когнітивними структурами або схемами. При цьому одні з цих структур використовуються індивідами за для інтерпретації себе та свого оточення, а інші допомагають людині сприймати, організовувати та зберігати інформацію.

Серед вітчизняних теорій структури особистості найбільш відомими є:

Підхід Рубінштейна С.Л. „Особистість – сукупність внутрішніх умов, через які відображаються всі зовнішні впливи; тому в особистості можна виділити компоненти різних рівнів, ступеня, спільності та стійкості (сталості)”:

Спрямованість – проявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінантних мотивах діяльності і поведінки, світогляді.

Знання, уміння, навички – набуваються під час життя і пізнавальної діяльності.

Індивідуально-типологічні особливості – проявляються в темпераменті, характері, здібностях.

Підхід Ананьєва Б.Г. Розглядає людину, особистість як сукупність чотирьох сторін:

1) Людина як частка людства;

2) Людина як особистість;

3) Онтогенез та життєвий шлях людини як індивіда;

4) Людина як частка біологічного виду.

Підхід Платонова К.К. „Особистість – дієспроможний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому”. Особистість має динамічну функціональну структуру, елементами якої є:

Спрямованість – поєднує ставлення та моральні якості, інтереси особистості, які розрізняються за рівнем, широтою, інтенсивністю, сталістю, дієвістю.

Соціальний досвід – включає знання, уміння, навички та звички набуті в особистому досвіді, шляхом навчання.

Психологічна підстуктура (форма відображення) – охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів та станів (відчуття, сприймання, мислення, уява, пам’ять, увага, емоційні явища і т. ін).

Біологічна підструктура – охоплює біопсихічні типологічні властивості, а саме темперамент, вік, стать, а також патологічні зміни особистості, які більшою мірою залежать від фізіологічних та морфологічних особливостей кори головного мозку.

Характер та здібності не мають особистісних рис, які б були одночасно і властивостями особистості і змогли б увійти в одну з підструктур. Тому К.К.Платонов розглядає їх як властивості, які проявляються в різних видах діяльності і виявляються в усіх чотирьох підструктурах, тобто як каркас особистості, який об’єднує всі підструктури.

Підхід Ковальова О.Г. „Особистість – суб’єкт і об’єкт суспільних відносин”. До структури особистості входять чотири підструктури:

Спрямованість – як система відношень особистості до оточуючого світу, до якої входять різні властивості, система взаємодіючих потреб, мотивів і інтересів, ідейних і практичних настанов. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості.

Можливості – система здібностей, які є психологічною передумовою успішного виконання людиною діяльності, в тому числі і професійної.

Стиль – психологічні особливості поведінки людини в соціальному середовищі, які визначаються темпераментом і характером.

Система вправ – забезпечує саморегуляцію, самоконтроль та корекцію дій, вчинків в житті і діяльності.

Підхід М’ясіщева В.В. Розглядає ядро особистості як систему її відношення до оточуючого світу та самої себе, що формується під впливом відображення свідомістю людини оточуючого світу та є однією з форм такого відображення.

Підхід Абульханової-Славської К.А. Представляє особистість як суб’єкт життєвого шляху та суб’єкт діяльності. В основі розвитку особистості лежить формування таких якостей, як активність (ініціативність, відповідальність), здатність до організації часу, соціальне мислення.

Отже, структура особистості – це складне, біопрограмне, системне, цілісне психологічне утворення; об’єднаних макроструктурних елементів – біологічного (фізіологічного), психологічного і соціального.

Дата добавления: 2014-10-23