Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Лекція 3.Діяльність та її види




Потреби і мотиви

Життя людини забезпечують:- умови, необхідні для життя і розвитку людини як природного організму (звідси природні чи органічні потреби);- умови, що необхідні для життя та розвитку людини як індивіда, як представника людства (спілкування, пізнання, навчання та праці); - умови які необхідні для життя і розвитку людини як особистості, для задоволення широкої сфери її індивідуалізованих потреб. Потреба, з нейрофізиологічної точки зору, це виникла домінанта, стійкого збудження цільових механізмів головного мозку, які пов’язані з регуляцією необхідних поведінкових актів.Виникла потреба викликає мотиваційне збудження відповідних нервових центрів, спонукаючи організм до означеного виду діяльності. Виникаючі в результаті діяльності все нові і нові потреби являються основним стимулом як розвитку окремих особистостей, так і історичного прогресу людства в цілому.

ПОТРЕБИ – це необхідність підтримки стабільності оптимальних параметрів життєдіяльності організму – комфортного стану.

Потреби зароджуються на тлі виниклого дискомфорту. Вони визначають спрямованість психіки даної людини, підвишену збудливість її до окремих сторін дійсності. Суттєво, що в процесі задовільнення потреби відбувається як розвиток особистості, так і зміна оточуючого середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме адаптивні процвси і потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. Потреби мають одночасно і активний і пасивний характер, бо, з одного боку, вони задають людині умови біосоціального комфортного існування і пов’язані з виникненням дефіциту в комфортній сфері – соціальній або біологічній. З іншого – потреби стимулюють активність людини, спрямованої на усунення цього дефіциту і стабілізації комфортного стану.

Властивістю потреб є також діалектична єдність їх суб’єктивної і об’єк-тивної сторін.

СУБ’ЄКТИВНИЙ БІК ПОТРЕБИ: а) це конкретний нестаток чогось, необхідність; б) це рівень розвитку цього нестатку, що посилює або послаблює імпульс до дії; в) це суб’єктивні засоби задоволення потреби; г) це, нарешті, значущість задоволення потреби та зусилля, необхідного для її задоволення.

ОБ’ЄКТИВНИЙ БІК ПОТРЕБИ характеризується наступним: а) об’єктом нестатку, потреби; б) ситуацією, що сприяє або не сприяє задоволенню потреби; в) об’єктивними засобами можливості задоволення потреби;

Однією з головних властивостей потреб є їх предметність, тобто потреби завжди жорстко “приземлені” та “прив’язані” до певних об’єктів і явищ зовнішньої дійсності.

Суттєво також, що потреби мають суспільно-особистісний характер, тобто вони завжди пов’язані з наявними потребами суспільства, формуються і розвиваються в контексті розвитку останніх.

Потреби людини також є базові, похідні та вищі.

БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і способах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктив-ними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.

ПОХІДНІ ПОТРЕБИ – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать емоційні, культурні, поведінкові, навчальні і ін.

ВИЩІ ПОТРЕБИ – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін. Депривація однієї з потреб приводить до деформації особиснісної поведінки в цілому. Так, наприклад, неможливість забезпечити свою безопасність веде до зросту рівня тривоги; затруднення в задоволені фізиологічних потреб веде до зниження когнітивних потреб і ін.

За вітчизняною класифікацією всі потреби розрізняють за походженням: природні та культурні; та за предметом: матеріальні (лежать в основі життєдіяльності людини), духовні (пізнавальні та естетичні – визначають рівень розвитку особистості), соціальні (відтворюють соціальну сутність людини).

Серед закордонних класифікацій можна навести психоаналітичний підхід К. Хорні, яка вважала, що людині з раннього дитинства притаманні дві основні потреби: у задоволенні біологічних потреб (в їжі, воді, відпочинку, притулку) і потреба у безпеці. Остання може не задовольнятися в разі ворожості оточуючого середовища, що викликає „базову тривогу”. Протягом всього життя людина намагається подолати почуття незахищеності. К.Хорні описала 10 невротичних потреб, які в тій чи іншій мірі проявляються в поведінці більшості людей для того, щоб зменшити (нейтралізувати) „базову тривогу”:

1) в любові та схваленні (прагнення бути об’єктом уваги та схвалення з боку інших);

2) в залежності від інших (прагнення запобігання одинокості);

3) в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися встановленому порядку);

4) потреба у владі (прагнення домінувати та контролювати інших);

5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших в своїх цілях і страх бути використаним);

6) в суспільному визнанні (прагнення до високого соціального статусу);

7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, який позбавлений слабкостей і недоліків, бажання отримувати похвали, компліменти з боку інших);

8) в честолюбстві (прагнення до переваги над іншими);

9) в самодостатності та незалежності (дистанційованість, запобігання будь-яких відносин, які накладають певні обов’язки, запобігання невдач);

10) в бездоганності та незаперечності (прагнення бути морально непогрішним, стриманим, законоповажним, доброчинним та доброзичливим).

Автор психоаналітичної теорії самості Х.Когут також описав дві первинні потреби, які виникають в ранньому дитинстві: потреба в ідеалізації (бажання оточення значимими людьми які б відповідали всім очікуванням дитини), та потреба в „зеркалізації” (бажання бути „відзеркаленим” в свідомості інших в усій своїй унікальності та самоцінності). Поєднання цих потреб визначає прагнення протягом всього життя знайти в іншій людині „ідеальне зеркало”.

Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п’ять екзистенційних потреб людини:

1. Потреба в установленні зв’язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до зв’язків з іншими, заснованими на взаєморозумінні, співпраці та спілкуванні.

2. Потреба в подоланні перешкод (натуральних чи придуманих). В людині закладена потреба екстремальності, активного подолання всілляких перешкод на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості, ризикованих діях, асоціальній поведінці, і ін.

3. Потреба в закоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід’ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв’язків з матір’ю, потреба в зехищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з реальним оточенням.

4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.

5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий погляд на природу і суспільство, а також об’єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.

Найбільш змістовний перелік потреб належить Х. Мюррею:

1) домінантність – прагнення контролювати, здійснювати вплив, перешкоджати, обмежувати;

2) агресія – прагнення до самоутвердження за рахунок приниження інших;

3) пошук дружніх зв’язків – прагнення зблизити людей, ліквідувати перешкоди між ними;

4) відторгнення інших – прагнення відхилити будь-які спроби зблизитися з боку інших людей, недовірливість, підозрілість;

5) автономія – прагення звільнитися від будь-яких обмежень;

6) пасивне підкорення – підкорення силі, прийняття долі, визнання особистої нездатності;

7) потреба в повазі та підтримці;

8) потреба у досягненнях – прагнення досягти чогось більшого, бути послідовним та цілеспрямованим;

9) потреба бути в центрі уваги;

10) потреба в іграх – бажання розваг, психоемоційний відпочинок, психічне і психофізіологічне задоволення;

11) егоїзм (нарцисизм) – прагнення ставити свої особисті інтереси вище за інші, зосередженість на собі, самозадоволеність, самореклама;

12) соціальність – нехтування особистими інтересами задля інтересів і цінностей групи, спрямованість та турбота про інших (альтруїзм, емпатія і ін.);

13) потреба пошуку захисника (покровителя) – очікування поради, допомоги, беззахисність, пошук втіхи, уважного ставлення;

14) потреба надавати допомогу;

15) потреба запобігати покарання – соціальна боязливість, утримання особистих дій з метою запобігти засудження, покарання, прагнення рахуватися з думкою оточуючих;

16) потреба самозахисту – прагнення відстоювати свої права, думки, індивідуальної свободи, посилання на обставини, захищатися;

17) потреба в подоланні поразок і запобіганні невдач – прагення до самостійних дій, самоповага, честолюбність;

18) потреба в запобіганні небезпеки – боягузність, трусливість;

19) потреба у порядку – прагнення до акуратності, упорядкованості, точності, краси;

20) потреба висловлювати судження – прагнення ставити питання і відповідати на них, схильність до узагальнення, абстрагування, захоплюватися „вічними проблемами”.

Х. Мюррей також визначив декілька груп потреб:

1) первинні (вісцерогенні) – вродженні, які відносяться до природних нужд організму (їжа, вода, сексуальне задоволення, запобігання болю);

2) вищі – сформовані за життя і характеризують людину як соціальну істоту (важливіші серед них – любов, дружба, товариство, співпраця, автономія, агресія, творчість).Видіяють також потреби:

1) явні (виражені) – мають явний прояв у діях, мові, поведінці, які доступні безпосередньому спостереженню;

2) латентні (приховані) – не проявляються в активній поведінці, але спонтанно проявляються в думках, нездійсненних бажаннях, фантазіях, іграх.

За функціями та формами прояву розрізняють потреби:

1) інтравертні – спрямовані на себе;

2) екстравертні – спрямовані на зовнішній світ та інших людей.

Потреба проявляє себе в нервово-психічному напруженні (настрій, скарга, розбірки та ін.) і чисто психологічно – у формі мотиву поведінки. Інакше кажучи, якщо потреба – це нестаток в чомусь конкретному, то мотив – це обгрунтування рішення задовольнити зазначену потребу. Це означає, що перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживе складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної та об’єктивної сторін потреби і дії, спрямованої на її задоволення.

Мотиви діяльності людини завжди пов’язані з її цілями. При цьому цілі і мотиви можуть збігатися, але не обов’язково. Для того, аби предмет чи явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідно попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет має відношення до задоволення наявної у неї потреби, і потреба цього предмету спонукає людину до відповідної дії Тільки у цьому випадку мотиви і цілі збігаються. У психічному житті людини є й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо усвідомлюються нею або зовсім не усвідомлюються. І тоді цілі та дійсні мотиви розбігаються і навіть можуть протистояти одне одному.

Отже в основі будь-якої поведінки лежать потреби, що психологічно виявляються як мотиви, які в свою чергу, реалізуються в низці психологічних явищ: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.

ІНТЕРЕС - емоційне сприймання предмету потреби, тобто інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне і це співвідношення дає змогу виділити безпосередні та опосередковані інтереси, які тісно пов’язані між собою.

БЕЗПОСЕРЕДНІ ІНТЕРЕСИ пов’язані, передусім, з емоційною привабливістю поведінки, спрямованої на відповідний об’єкт.

ОПОСЕРЕДКОВАНІ ІНТЕРЕСИ стосуються результату поведінки, тобто в них переважає компонент розуму.

ПОТЯГОВІ властивий невисокий рівень усвідомленості цілі. Він переживається як неясний емоційний порив, незадоволення існуючим станом речей. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до цілеспрямованої активності. Вони можуть бути лише основою для активності, яка змушує суб’єкта хоча б орієнтовно виявити “зону пошуку” того, чого йому не вистачає, опредметити свій невизначений стан, який проявляється в потязі.

БАЖАННЯ, на відміну від потягу, становить більш - менш чітке усвідомлення цілі і в своїх найвищих проявах, які називають хотінням, спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.

Чільне місце в житті людини займає такий різновид мотивів як ПЕРЕКОНАННЯ, що становлять основу соціогенних, за своїм походженням, мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своїх внутрішніх позицій, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство і людину, тобто світогляд.

СВІТОГЛЯД і пов’язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка складається з трьох основних компонентів: когнітивного (знання); емоційного (психічна оцінка, ставлення) і поведінкового (вольовий, дієвий). Це важливо підкреслити, бо досить поширена помилка ототожнення переконань зі знаннями. Але в дійсності знань не достатньо для формування переконання. Знання, щоб стати переконаннями, повинні пройти особисту перевірку. Крім того, людину ще треба навчити реалізовувати свої знання і тільки тоді вони стануть переконанням. Знання одержані від авторитетної особи, чи з літератури породжують віру. Знання не усвідомлені особою формують «сліпу» віру. Важливу роль у мотиваційній сфері особистості відіграють установки, які являють собою певну організацію неусвідомленого досвіду людини.

УСТАНОВКИ – це несвідомий стан готовності людини сприймати певні явища, предмети, поради, ідеї, думки, оцінювати їх та діяти певним чином задовольняючи свої потреби. Установка виникає внаслідок певного передбачення (прогнозування) людиною майбутніх подій, що забезпечує стійкий, цілеспрямований та більш успішний характер протікання діяльності.

Установки містять в собі позитивну або негативну реакцію на щось. Структурні компоненти установок: 1) афективний – емоційна реакція на об’єкт установки; 2) когнітивний – думки, уявлення відносно об’єкта установки; 3) зовнішньодійовий – поведінка по відношенню до об’єкта установки.

Коли оцінка людини грунтується головним чином на переконаннях відносно якостей об’єкта, то ми маємо когнітивну установку. Функцією такої установки є класифікація об’єкта відносно його позитивності або негативності, завдяки цьому людина оцінює, чи заслуговує цей об’єкт уваги чи ні.

Установка, яка базуються на емоціях, сприймання “серцем, а не розумом”—афективна установка. Взагалі існує багато джерел установок, що базуються на емоціях. Їх основні риси: 1) вони не засновані на раціональному спостереженні; 2) в їх змісті відсутня логіка; 3) вони часто пов’язані з моральними цінностями, тому їх заперечення є заперечення моральних засад. Якщо установка базується на основі моральних переконань, то її функція не в розумінні устрою картини світу, а в підкріпленні базової системи цінностей людини – це зовнішньодійова установка.

Не тільки емоції та знання, а і поведінка може формувати установки. Такі установки формуються в спостереженні за тим, як ми поводимо себе по відношенню до об’єкта. Але треба враховувати, що таке походження установки можливо лише тоді, коли не спрацьовує когнітивне чи емоційне їх походження.

Установки характеризуються не тільки різним походженням, але й різною мірою їх стійкості. Відомо, що чим доступніше установка в нашій пам’яті, тим вона стійкіша. І навпаки, чим складніше викликати спомин відносно якоїсь ус-тановки, тим легше її змінити.

Установка, як напрямок активності, проявляється на усіх рівнях психічної діяльності – від сенсорно-перцептивного до соціально-психологічного. На соціально-психологічному рівні установка характеризує степінь включення людини в соціальне середовище і має назву АТТИТЮДУ. Це поняття відображає соціальну детермінацію поведінки людини, точніше наявність спільного ставлення людей до соціальної ситуації. Функціювання аттитюдів забезпечує людям, що входять в одну соціальну групу, основу для координації та організації їх дій.Велике значення установок в житті людини має питання про фактори, що їх формують. До таких факторів треба віднести, по-перше, засвоєні людиною традиції та звичаї того соціального середовища, в якому вона сформувалась. По-друге, це сприйнята і засвоєна особистістю система життєвих цінностей – тобто того, до чого людина прагне, на що орієнтує своє життя. Відносно останнього викликає інтерес той факт, що шлях формування ціннісних орієнтацій може мати початок не від реальних потреб, а опосередковано, наприклад, вони можуть бути перейняті від інших людей.

Суттєво, що особливістю психічного життя людини є прагнення до того, щоб в усій системі поведінки – поглядах, думках, спонуканнях – існувала певна відповідність між усіма цими компонентами. Відсутність цього формує психічний стан – КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС, стан психічного дискомфорту. І тоді виникає поведінка, що спрямована на його ліквідацію. Так ми можемо не сприймати нову інформацію, якщо вона суперечить нашим сталим поглядам, або інтерпретувати її таким чином, щоб вона складала звичну для нас картину. Виникла потреба викликає мотиваційне збудження відповідних нервових центрів, яке спонукає організм до певних видів діяльності. Отож,актуалізована потреба викликає певний нейрофізиологічний стан – мотивацію.

Найістотнішою стороною особистості, що характеризує її мотиваційну сферу, а тим самим і її поведінку, є спрямованість. СПРЯМОВАНІСТЬ – це система домінуючих мотивів людини, які виступають стержнем структури особистості, на якому вибудовується вся архітектура її мотивів. Це означає, що мотиви, які має людина, мають досить дійову ієрархію, а тому наша конкретна поведінка завжди залежить не від одного якогось мотиву, а від його співвідношення з іншими.

Існує багато спроб визначення ієрархії мотивів, яка була б загальною для усіх людей. Так, біхевіорисське трактування акцентує увагу на ієрархії зовнішніх мотивів (винагорода, покарання), когнітивна – на потребах кожної людини в знаннях та розумінні довкілля, гуманістична – на внутрішніх мотивах (прагнення незалежності, розвитку, відповідальності, тощо). Найбільш поширеною версією, в цьому сенсі, є піраміда потреб (мотивів) А.Маслоу, що відноситься до гуманістичного трактування. В піраміді відображені фундаментальні потреби, тобто ті, що мають всі люди. Індивідуальний розвиток передбачає проходження від нижніх щаблів до вищих (самоактуалізації). До того ж задоволення первинних (нижчих) потреб є необхідною умовою переходу до реалізації вищих. Окрім того, всю мотиваційну сферу людини А.Маслоу поділив на дві підсистеми: 1) дефіцитарна мотивація потреб, пов’язана з компенсацією дефіциту внутрішніх ресурсів і 2) мотивація росту (в основі потреби росту), пов’язана з розширенням життєвого досвіду і удосконаленням наявних можливостей людини. Друга підсистема мотивів (потреб), яка розглядається в поєднанні з вищими цінностями особистості, має назву метамотивація (мета потреби).

Особистість і діяльність

Однією з центральних категорій психології є категорія „Діяльність”.

Діяльність – це трудова динамічна система взаємодії людини, як суб’єкта, з оточуючим світом, в процесі якої людина розвиває та реалізує свої потреби.

В більш вузькому сенсі діяльність – це спрямована трудова активність суб’єкта або групи на певні аспекти оточуючого світу (предмети чи відносини), яка передбачає створення соціально значущого (матеріального або духовного) продукту. Згідно теорії О.М. Леонтьєва, діяльність загалом носить свідомий характер, передбачає усвідомлення мети та шляхів її досягнення, прогнозування результату. Якщо людина неусвідомлює мету, то мова іде про спонтанну поведінку, яка спрямовується біологічними потребами та емоціями, тому немає сенсу говорити про людську діяльність в точному її значенні.

Якими ж є особливі психологічні ознаки даного виду активності, стосовно якого в психології використовують термін „діяльність”?

По-перше, зміст діяльності не визначається лише потребами, які її спонукали. Потреба переживається лише як стан нестатку, дискомфорту, напруги, пошуку та дає лише поштовх до діяльності, оскільки породжує лише неспрямовану пошукову активність. А спрямованість та організованість поведінки забезпечується лише мотивом – предметом потреби, яка спричинила активність.

По-друге, для того, щоб діяльність була успішною, психіка повинна адекватно відображати об’єктивні властивості предметів і явищ оточуючого світу і визначати засоби досягнення поставленої мети. Тобто в діяльності відбувається перехід об’єктів в їх психічну суб’єктивну форму – в образ. І разом з тим в діяльності відбувається перехід внутрішніх явищ в їх об’єктивні продукти.

По-третє, діяльність відбувається як процес взаємодії, який розуміють як внутрішню та зовнішню активність людини, що опосередкована психічним відображенням, спрямована на особистісні зміни, трансформацію предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових.

По-четверте, діяльність – це категорія соціальна. Особливість реалізації потреб людиною полягає у використанні суспільних, за своїм походженням, засобів їх задоволення. Не стільки біологічні потреби, скільки способи та засоби, що склалися в суспільній практиці, визначають характер активності та задоволення потреб.

По-п’яте, діяльність – це функціональна одиниця активності людини, яка має свої структурні компоненти, що визначає її як психологічну систему, а не як окрему реакцію чи сукупність реакцій на взаємодію з навколишнім світом.

Традиційно виокремлюють два основних плани психологічного аналізу діяльності: зовнішній (предметно-дієвий), який складає макроструктуру і внутрішній (власне психологічний), який складає її мікроструктуру.

Згідно С.Л. Рубінштейну, діяльність визначається своїм зовнішнім об’єктом, але не прямо, а через внутрішні закономірності, прояви, тобто зовнішні об’єктивні причини, чинники, фактори; завжди реалізується через внутрішні суб’єктивні умови, явища.

Діяльність людини має складну ієрархічну будову, тобто складається з певних „щаблів”, рівнів. Їх перелік та розгляд відбуватиметься зверху вниз, від самих складних до найпростіших.

Системоутворювальним чинником діяльності є мотив. Він виникає на основі потреб, які можуть бути задоволені цілеспрямованою діяльністю. Отже, коли потреба „зустрічається” з предметом (опредмечується), виникає мотив. Більш того, одну і ту ж потребу можна задовольнити різними мотивованими варіантами. Виникає боротьба мотивів, результатом якої є прийняття рішення тому основною характеристикою діяльності є її усвідомлена цілеспрямованість. При цьому, як правило, діяльність полімотивована, її спонукають багато різних мотивів, їх ієрархія, тому мова йде про провідні мотиви, які визначають спрямованість діяльності.Сенс, який людина вкладає в свою діяльність, визначається його внутрішніми цінностями – свідомими і несвідомими мотивами.

Розрізняють такі форми діяльності:

– предметно-практична: виробництво матеріального продукту;

– теоретично-розумова діяльність: оперує ідеальними (понятійними і семантичними) конструктами і моделює світ, який людина пізнає;

– естетична діяльність: полягає у створенні культури та мистецтва;

– ідеологічна або світоглядна діяльність: пов’язана з створенням духовних та ціннісних орієнтирів людського буття.

Класифікація видів діяльності полягає у відповідності стадій онтогенетичного развитку, на яких домінує певний вид діяльності: спілкування, ігра, навчання, трудова діяльність. Кожна в свій час є провідною.

Основним з структурних компонентів діяльності є дії – це наступний рівень структурного аналізу діяльності. Організація діяльності, в цілому, представляє собою ієрархію дій різного рівня складності. Дії – відносно закінчені елементи діяльності, спрямовані на досягнення цілі, мети і підпорядковані загальному мотиву. Мета – це образ (модель) бажаного результату, який досягається виконанням дій. Мета зумовлює певні дії, а дії забезпечують досягнення мети.

Основні ознаки дій:

– дії завжди свідомі, оскільки передбачають постановку та досягнення мети, яка є усвідомленим результатом, на досягнення якого спрямовані ці дії;

– дії – це одночасно і акти поведінки, що підкреслює єдність свідомості і поведінки та забезпечується головною одиницею аналізу діяльності – дією;

– дії – це рух, спрямований на предмет, що підкреслює активність та процесуальність діяльності;

– дії виводять діяльність людини на предметний і соціальний світ, оскільки вони предметні і реалізують соціально-виробничі та культурні цілі.

Види дій:

– моторні (рухові) – їх функція полягає у виконанні дієвої програми.

– сенсорні та перцептивні (чуттєві) – їх функція полягає у контролі виконання дій та орієнтацію у навколишньому середовищі;

– центральні (розумові) – їм належить організуюча та регулююча функція.

Розрізняють також дії зовнішні (предметні) і внутрішні (розумові). Оскільки, перш ніж почнеться фактична трансформація предметів і явищ зовнішнього середовища, має сформуватися внутрішня психічна основа для майбутньої практичної діяльності. Крім мотивації псіхічним підгрунтям є також відчуття, сприймання, а також когнітивне чи креативне мислення, пам’ять, уява, які використовуються в прогнозуванні та проектуванні діяльності, воля, емоції, властивості особистості, які необхідні для виконання.

Внутрішні дії утворюються на основі зовнішніх, предметних дій шляхом їх послідовних перетворень і перенесення у внутрішнє життя людини, завдяки чому вони стають змістом розумової діяльності. Саме внутрішні дії забезпечують довільну саморегуляцію суб’єкта та контроль за здійсненням основної зовнішньої діяльності.

Перенесення структур зовнішньої діяльності у внутрішній психічний план (певну схему, образ, модель, алгоритм і т. ін.) отримало назву інтеріорізація. Зворотній процес – реалізація внутрішній (розумових) дій у зовнішньому предметному плані, тобто перенесення розумових дій назовні (у психомоторні дії) отримало назву екстеріорізація. Дії, зазвичай виконуються різними способами і за допомогою різних засобів, тобто операцій. Операції – наступний нижчий рівень діяльності. Вони характеризують технічну сторону виконання дій, що потребує певних умов, за яких можливе успішне їх виконання. Основна психологічна характеристика операцій полягає в тому, що вони мало або взагалі не усвідомлюються. По суті рівень оперцій заповнюється автоматичними діями та навичками. Люба складна дія складається з шару простих дій та операцій, які її забезпечують. Межа між діями та операціями дуже рухлива. І самий нижній рівень в структурі діяльності – психофізіологічні функції, під якими розуміють фізіологічне забезпечення психічних процесів. До них відносять ряд можливостей нашого організму, а саме відчувати, фіксувати сліди впливів, здійснювати рухи. Відповідно говорять про сенсорну, моторну, мнемічну функції організму, частина з яких є природженими механізмами, закріпленими морфологічно в нервовій системі, деякі з’являються в перші місяці життя.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-23; Просмотров: 961; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.057 сек.