Злочини в системі охорони здоров’я

Основним об’єктом злочинів у системі охорони здоров’я є життя і здоров’я людини, додатковим – встановлений законодавством порядок надання громадянам медичної допомоги.

Неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131)

Об’єктивна, сторона злочину полягає у:

1) неналежному виконанні медичним, фармацевтичним або іншим: працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них;

2) зараженні особи ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, ідо є небезпечною для життя людини;

3) наявності причинного зв’язку між неналежним виконанням професійних обов’язків і наслідком – зараженням особи вказаними хворобами.

Неналежне виконання професійних обов’язків полягає в тому, що особа взагалі не виконує тих дій, які вона зобов’язана виконувати згідно зі своїми функціональними обов’язками, чи виконує їх не повністю або так, що це не відповідає вимогам відповідних нормативних актів -

Таке виконання обов’язків може полягати, наприклад, у користуванні непродезінфікованими інструментами, неретельній перевірці донорської крові, порушенні правил діагностування, недоробках у виготовленні тест-систем для діагностування.

Злочин вважається закінченим з моменту зараження потерпілого ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним можуть бути медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, які за своїми професійними обов’язками: мають відношення до хворих на вказані хвороби, або до ліків, за допомогою яких здійснюється їх лікування (працівники установ з виконання покарань, підприємств-виробників тест-систем для діагностування ВІЛ- інфекції тощо).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується злочинною само впевненістю або злочинною недбалістю.

Кваліфікаційною ознакою злочину є спричинення зараження двох або більше осіб (частина друга ст. 131).

Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження: вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132).

Об’єктивна сторона злочину полягає у розголошенні відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ-інфекції чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на СНІД та його результатів.

Медичний огляд на наявність ВІЛ-інфекції проводиться добровільно. Відомості про проведення такого огляду та його результати є конфіденційними й становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

Злочин полягає у протиправному розголошенні відомостей:

1) про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження на вказані хвороби;

2) про результати цього огляду – наявність чи відсутність хвороби.

Розголошення полягає у доведенні до відома хоча б однієї сторонньої особи вказаних конфіденційних відомостей. Воно може бути вчинено у розмові з іншими особами, у процесі публічного виступу, у листі, засобах масової інформації, у результаті недбайливого зберігання інформації.

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення конфіденційної інформації.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним може бути службова особа лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу, який самочинно здобув конфіденційну інформацію (секретарка, санітар тощо), медичний працівник цього закладу (лікар, фельдшер, медсестра) чи інших закладів (лікар швидкої допомоги, працівник санепідемстанції тощо).

Суб’єктивна сторона характеризується умислом або необережністю.

Незаконна лікувальна діяльність (ст. 138)

З об’єктивної сторони злочин характеризується:

1) заняттям лікувальною діяльністю без спеціального дозволу;

2) спричиненням тяжких наслідків для хворого;

3) причинним зв’язком між указаним діянням і наслідком.

Злочинне діяння може виразитись у лікувальній діяльності, що здійснюється антинауковими методами й засобами або такими методами й засобами, що застосовують у медицині, але особою, яка не має підстав для заняття відповідною медичною практикою.

Медична практика підлягає ліцензуванню за певними видами лікувальної діяльності. Отже, незаконною буде лікувальна діяльність без ліцензії взагалі або ліцензії, що не відповідає фактичному напряму тієї медичної практики, якою займається особа (наприклад, гінеколог лікує хворих із серцево-судинними недугами).

Термін «діяльність» означає, що таку практику суб’єкт здійснює впродовж більш-менш тривалого часу.

Тяжкі наслідки для хворого можуть полягати у його смерті, різкому погіршенні стану здоров’я, захворюванні на інші хвороби, які спричинені незаконною лікувальною діяльністю.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним є особа без належної медичної освіти (не має такої освіти взагалі, або не має відповідного рівня та профі_лю медичної освіти, або не отримала дозволу МОЗ на здійснення діяльності в галузі народної та нетрадиційної медицини.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисним ставленням до заняття незаконною лікувальною діяльністю та необережним – до наслідків. Як правило, така діяльність здійснюється з корисливих спонукань.

Якщо лікувальна діяльність, здійснювана без ліцензії, пов’язана з отриманням доходу у великих розмірах, скоєне кваліфікується за частиною нерпою ст. 202, а з настанням тяжких наслідків для хворого – за сукупністю злочинів, передбачених ст. 138 га частиною першою ст. 202.

Застосування ігри незаконній лікувальній діяльності антинаукових методів і засобів з корисливих мотивів, що спричинило тяжкі наслідки для: хворого (наприклад, один суб’єкт «лікував» від ожиріння: шляхом накачування у шлунок повітря, як наслідок – смерть потерпілого), має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. L 38 і 190 (шахрайство).

Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139)

Медичний працівник зобов’язаний сприяти запобіганню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу та безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних: ситуаціях. До цього лікарів спонукають вимоги законів та відповідних відомчих нормативно-правових актів, а також клятва Гіппократа, що вони дають після закінчення навчального заклад у.

Відповідно до ст. 139, неподання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний це робити згідно з установленими правилами, тим паче, якщо йому відомо, що це може мали тяжкі наслідки для хворого, тягне кримінальну відповідальність.

Об’єктивна сторона злочину полягає у бездіяльності суб’єкта, який без поважних причин не надав нагальної допомоги хворому.

Ненадання допомоги можливе як у лікувальному закладі (відмова у терміновій госпіталізації, у необхідних ліках, процедурах, терміновій операції, відмова прибути за терміновим викликом до пацієнта тощо), так і за іншим місцеперебуванням хворого: у його помешканні, на вулиці, у транспорті тощо (відмова зробити штучне дихання, зупинити кровотечу, викликати швидку допомогу тощо).

Завідома можливість настання тяжких наслідків для хворого обумовлюється усвідомленням медичним працівником такого стану хворого, що може призвести до настання тяжких наслідків, Таке усвідомлення базується на його спеціальних знаннях, показаннях спеціальної апаратури, результатах аналізів тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання без поважних причин медичної допомоги за можливості її надати.

Під поважними причинами, які обумовлюють неможливість надання допомоги хворому медичним працівником і виключають його кримінальну відповідальність, слід розуміти зокрема непереборну силу, крайню необхідність, відсутність необхідних ліків чи відсутність у такого працівника потрібної спеціальної підготовки.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним можуть бути тільки медичні працівники – лікар, фельдшер, медсестра тощо (незалежно від профілю медичного закладу, де вони працюють і його форми власності), а також особи, які займаються індивідуальною медичною практикою і які зобов’язані, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що він без поважних причин не надає допомоги хворому, що може призвести до тяжких наслідків, що цю допомогу він надати зобов’язаний, згідно з установленими правилами, і все ж дотримується такої лінії поведінки.

Кваліфікаційними ознаками злочину (частина друга ст. 139) є смерть або інші тяжкі наслідки (ампутація верхньої нижньої кінцівки, втрата зору, настання інвалідності тощо) у разі ненадання допомоги хворому. Смерть та інші тяжкі наслідки мають перебувати у безпосередньому причинному зв’язку з протиправною поведінкою суб’єкта. Психічне ставлення до них (смерті хворого та інших тяжких наслідків) характеризується необережною формою вини.

Якщо смерть або інші тяжкі наслідки настали б навіть за умови надання медичним працівником допомоги хворому, суб’єкт має нести відповідальність з частиною першою ст. 139.

Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним її працівником (ст. 140)

Об’єктивна сторона, злочину полягає у:

а) невиконанні чи неналежному виконанні професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення;

б) настанні тяжких наслідків для хворого;

в) причинному зв’язку між зазначеними діяннями і наслідком.

Невиконання професійних обов’язків означає, що винний не виконує зобов’язання, які повинен виконувати згідно з відповідними нормативними приписами, методикою проведення лікування тощо, а також ситуацією, що склалася.

Неналежне виконання обов’язків полягає у неповному, несвоєчасному або некомпетентному (такому, що не відповідає вимогам медичної і фармакологічної науки і практики) наданні медичної допомоги хворому.

Недбале або несумлінне ставлення до професійних обов’язків означає неуважне, з порушенням нормативних приписів і без врахування ситуації, що склалася, їх виконання.

Наявність протиправної поведінки винного визначається на підставі відповідних нормативних документів, які регулюють професійні обов’язки медичних і фармацевтичних працівників стосовно профілактики, діагностики й лікування хвороб, а також виготовлення й застосуванню медикаментів.

Тяжкі наслідки для хворого можуть полягати у смерті, несприятливому розвитку хвороби або погіршенні післяопераційного стану потерпілого, що призвели до його інвалідності, тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого.

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним є медичний або фармацевтичний працівник (лікар, медсестра, фармацевт). Суб’єктом визнаються також особи, які займаються приватною медичною практикою.

Суб’єктивна сторона, злочину характеризується умислом або необережністю до діяння і необережністю до наслідків.

Кваліфікаційною ознакою злочину (частина друга ст. 140) є спричинення тяжких наслідків неповнолітньому.

Порушення прав пацієнта (ст. 141)

Потерпілим від цього злочину с пацієнт, стосовно якого здійснюється лінування, у тому числі неповнолітній та недієздатний.

Об’єктивна сторона складу злочину полягає у:

а) проведенні клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного;

б) смерті пацієнта або інших тяжких наслідків для нього;

в) причинному зв’язку між зазначеним діянням і наслідком.

Лікарські засоби – речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму.

Клінічні випробування лікарських засобів – це встановлення або підтвердження їх ефективності та нешкідливості для організму людини. Такі випробовування мають законний характер лише у тому разі, якщо вони проводяться на пацієнтах-добровольцях, які без примусу дали письмову згоду на це або таку згоду дали їх законні представники.

Під іншими тяжкими наслідками у складі цього злочину розуміються хронічне захворювання, інвалідність пацієнта тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті або інших тяжких наслідків.

Суб’єкт злочину – спеціальній. Ним є керівник клінічних випробувань або інша особа, уповноважена ним на отримання письмової згоди пацієнта або його законного представника.

Суб’єктивна сторона, характеризується умислом до діяння та необережністю до наслідків.

Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142)

Об’єктивна сторона злочину полягає у:

а) незаконному проведенні медико-біологічних і психологічних або інших дослідів над людиною;

б) створенні небезпеки для її життя чи здоров’я;

в) причинному зв’язку між зазначеними діянням і наслідком.

Незаконними треба визнавати досліди (експерименти), які не мають на меті досягнення корисних, соціально-позитивних результатів, проводяться із ризиком, який не може бути визнаний виправданим, або особами, які не мають права на проведення того чи іншого досліду.

Так, медико-біологічні експерименти на людях допускаються із суспільно корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров’я або життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості і добровільної згоди особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збережешся в необхідних випадках лікарської таємниці. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув’язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту ва людях:, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду.

Злочин вважається закінченим з моменту створення небезпеки для життя і здоров’я людини.

Суб’єктом злочину може бути як особа, що наділена правом на проведення вказаних дослідів, але не дотримується вимог їх проведення, так і та, яка цього права взагалі не має.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом щодо діяння і непрямим умислом або необережністю щодо наслідків.

Кваліфікаційні ознаки, злочину (частина друга ст. 142) є скоєння діяння щодо неповнолітнього, двох або більше осіб, шляхом примушування (застосування фізичного чи психічного насильства) або обману (надання потерпілому недостовірної інформації щодо мети, характеру й можливих наслідків дослідження), а також, якщо він спричинив тривалий розлад здоров’я потерпіло то (тілесні ушкодження середньої тяжкості). Такі наслідки як смерть або тяжке тілесне ушкодження утворює сукупність злочині в і потребує кваліфікації за частиною другою ст. 142 та ст. 119 або ст. 128.

Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143)

Предметом злочину можуть бути органи або тканини людини. Органами людини с такі частини організму, що виконують необхідні або важливі для життя функції: серце, печінка, очі, вуха, руки, ноги тощо. Тканини людини – це система клітин і безклітинних структур, які є лев ним анатомічним утворенням: м’які тканини, тканини опорно-рухового апарату, судини і клапани тощо.

З об’єктивної сторони, злочин може бути скоєний у формі:

1) порушення встановленого заковом порядку трансплантації органів або тканин людини (частина перша ст. 143);

2) вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин для їх трансплантації (частина друга ст. 143);

3) незаконної торгівлі органами або тканинами людини (частина четверта ст. 143).

Трансплантація (у цьому випадку) – пересадка органа або тканини від однієї людини (донора) до іншої людини (реципієнта) для її лікування. При цьому донором може бути як жива, так і мертва людина.

Порядок трансплантації органів і тканин визначений Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини». Порушення цього порядку за певних умов тягне кримінальну відповідальність. Такими порушеннями можуть бути:

а) відсутність у реципієнта медичних показань до застосування трансплантації;

б) проведення трансплантації в установленому законодавством порядку в неакредитованому закладі чи установі;

в) відсутність письмової згоди на трансплантацію у донора (його близький родичів) або реципієнта (його законних представників) тощо.

Вилучення у людини органів або тканин утворює склад злочину, передбаченого частиною другою ст. 143, у разі, якщо воно здійснювалося шляхом примушування або обману і з метою їх трансплантації. Ці дії можуть бути застосовані до живого донора безпосередньо або до близьких родичів мертвої людини, що може стати донором.

Кваліфікаційними ознаками незаконного вилучення у людини органів або тканин (частина третя ст. 143) є скоєння цього діяння щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані або в матеріально чи іншій залежності від винного.

Незаконна торгівля органами або тканинами людини (частина четверта ст. 143) полягає в укладанні й здійсненні договору купівлі–продажу вказаних предметів. За наявності підстав ці дії кваліфікуються за сукупністю з іншою частиною ст. 143.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних уст. 143 дій.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Особливо кваліфікаційними ознаками для вилучення і кваліфікаційними для незаконної торгівлі органами або тканинами людини (частина п’ята ст. 143) є скоєння цього злочину за попередньою змовою групою осіб або особою, що бере участь у транснаціональних (тобто тих, що діють на території двох або більше країн) організаціях, які займаються такою діяльністю.

Вбивство людини з метою вилучення у неї органів або тканин утворює сукупність злочинів і потребує кваліфікації за п. 9 частини: другої ст. 115 і відповідною частиною ст. 143. Торгівля людьми чи інша незаконна угода щодо передачі людини з метою вилучення у потерпілого органів або тканин для трансплантації кваліфікується за частинами четвертою або п’ятою ст. 143 та частиною третьою ст. 149.

Насильницьке донорство (ст. 144)

Предмет злочину – кров та її компоненти.

Донорство крові та її компонентів – це добровільне здавання крові або її компонентів для подальшого лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях.

З об’єктивної сторони, злочин полягає у недобровільному (насильницькому або шляхом обману) вилученні крові у людини для використання її як донора.

Злочин вважається закінченим з моменту вилучення крові.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом і спеціальною метою – використання незаконно вилученої крові та її компонентів для лікування, виготовлення лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях.

Кваліфікаційними ознаками злочину (частина друга ст. 144) є скоєння його щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, а особливо кваліфікаційними (частина третя ст. 144) – вчинення за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу вилученої у людини крові.

Вилучення крові для заподіяння тілесних ушкоджень або спричиненню смерті потерпілого кваліфікується відповідно за ст. 115, 121, 122, 125. Нанесення тілесних ушкоджень або заподіяння смерті в процесі вилучення крові має розглядатися як насильницьке донорство і як умисне або необережне вбивство чи тілесне ушкодження. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини для насильницького донорства кваліфікується за частиною третьою ст. 149 і відповідною частиною ст. 144.

Незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145)

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку а виконанням професійних обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім випад зсів, передбачених законодавством.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у:

а) розголошенні лікарської таємниці;

б) спричиненні тяжких наслідків;

в) наявності причинного зв’язку між зазначеними діянням і наслідком.

Розголошення лікарської таємниці полягає у доведенні у будь-який спосіб (навіть до однієї особи, яка не повинна бути ознайомлена з нею) вказаної конфіденційної інформації.

Тяжкі наслідки такого розголошення зможуть полягати у самогубств і потерпілої особи, в її захворюванні на психічну або іншу тяжку хворобу тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків,

Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним є особа, якій лікарська таємниця стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків (лікар, медсестра, керівник лікарського закладу, нотаріус, слідчий тощо).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисним ставленням до розголошення і необережним – до наслідків. При умисному ставленні до наслідків (самогубство, психічне або інше захворювання) скоєння має кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Кримінально-правова норма, передбачена ст. 132, є спеціальною що до норми, передбаченої с. 145.

Дата добавления: 2014-10-15