Кримінально-правові наслідки евтаназії

Евтаназія – позбавлення життя хворого на його прохання, чи на прохання близьких родичів, традиційно прирівнюється до умисного вбивства. Підставою такого рішення є визнання об’єктом вбивства життя іншої людини у значенні її біологічного існування. Життя людини як об’єкт кримінально-правової охорони, ще не лише її біологічне існування, а існування якісне.

Про якість життя у кримінальному праві практично не йдеться. Це соціомедичне поняття, що містить безліч різнопланових ознак, головною серед котрих є те, що функціонування людини має бути об’єктивно здоровим.

Виникає запитання: чи може вплинути така різниця у підходах до визначення життя на кваліфікацію евтаназії? Відповідь на нього слід розпочати із з’ясування видів евтаназії. Відомі два основні її види – пасивна та активна.

В основі такого поділу – об’єктивний критерій, тобто спосіб здійснення евтаназії. Та, на нашу думку, слід виділяти ще й суб’єктивний критерій–наявність чи відсутність бажання хворого на проведення евтаназії. Враховуючи це, пасивною евтаназією є відключення пацієнта, що перебуває у непритомному стані, від апарату штучного підтримання життя. Згода пацієнта в цьому разі об’єктивно неможлива, її замінює згода близьких осіб та спеціальна процедура здійснення евтаназії. Таке діяння називають ще «вбивством із милосердя» (merci killing).

У разі активної евтаназії пацієнт, що перебуває у свідомому стані, особисто просить лікаря позбавити життя. Активна евтаназія можлива щодо так званих інкурабельних пацієнтів, тобто тих, що медицина ж може вилікувати через відсутність в її арсеналі відповідних засобів.

Таким чином, поняття «евтаназія» різнобічне у своєму визначенні, тому категорично розцінювати будь-який її випадок як умисне вбивство немає підстав. Так, за пасивної евтаназії склад злочину, передбачений ст. 115 КК України, буде відсутній через відсутність об’єкта злочину – життя, оскільки пасивна евтаназія може застосовуватися тільки до пацієнтів, життєві функції яких без штучних систем підтримання життя здійснюватись вже не можуть. Нежиттєздатність об’єкта евтаназії у цьому разі підтверджується самим медичним діагнозом. Під складним медичним терміном (діагнозом) приховано підтекст безсилля сучасної медицини перед невиліковною недугою, а коматозний стан є її закономірним етапом, що передує неминучій смерті. У центральній нервовій системі та ушкоджених хворобою органах і тканинах таких пацієнтів вже почешися незворотні процеси деградації і лише завдяки медицині вдається підтримувати їх біологічне існування ще деякий час.

Отже, на момент проведення пасивної евтаназії пацієнт фактично є нежиттєздатним за медичними показниками. Але практика суперечить цьому, кваліфікуючи дії лікаря з відключення такого пацієнта від апаратів штучного підтримання життя як умисне вбивство, тоді як об’єкт цього злочину фактично відсутній. Таким чином, саме у цьому випадку на практиці спостерігають своєрідну підміну понять. Законодавець, визначаючи ознаки вбивства (частина перша ст. 115), говорить про посягання на життя людини, тоді як практика вміщує у це поняття й ситуацію, коли якісної сторони життя не існує, воно фактично вже припинилося.

Дата добавления: 2014-10-15