Результатна оцінка потенціалу підприємства

Порівняльний підхід до оцінки потенціалу підприємства

Порівняльний підхідбазується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення вартості об’єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб’єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. Порівняльний підхід до оцінки потенціалу припускає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані при наявності досить сформованого фінансового ринку.

Умови застосування порівняльного підходу:

1) наявність активного фінансового ринку (інформація про угоди);

2) відкритість ринку або доступність фінансової інформації, необхідної для оцінки;

3) наявність спеціальних служб, що накопичують цінову і фінансову інформацію (формування банку даних).

Порівняльний підхід припускає використання наступних методів:

1) Метод компанії-аналога або метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій подібних компаній. Інвестор може інвестувати або в аналогічні компанії, або в оцінювану.

2) Метод угод або метод продаж орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакету акцій, заснований на визначені мультиплікаторів на базі фінансового аналізу і прогнозування. При використанні методу необхідно вносити корективи щодо вартості підприємства, отриманої за допомогою мультиплікаторів, на інші фактори – неопераційні активи, надлишок (недолік) власних коштів, країновий ризик тощо.

3) Метод галузевих коефіцієнтів або галузевих співвідношень заснований на залежності між ціною продажу та певним показником (при аналізі практики продажів бізнесу в галузі) та використовується для оцінки малих компаній і носить допоміжний характер.

Враховуючи, що абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога. Загальну логіку розрахунків у цьому разі можна показати формулою:

(7.1)

де k_i — коригувальний коефіцієнт за і -м параметром об’єкта; n — кількість параметрів розбіжності, що використовуються у порівнянні.

Оціночні коефіцієнти чи мультиплікатори — це відносні показники, котрі визначаються як співвідношення окремого суттєвого вартість-формувального критерію з певною фінансово-економічною базою та показують співвідношення між ринковою ціною підприємства або акції і фінансовою базою.

Результатний підхідбазується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів - потенційний власник-користувач не заплатить за об’єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Доходний підхід використовує поняття «приплив» та «відплив» капіталу (грошового потоку) (cash flow – inflow and outflow). Грошовий потік - це сума чистих доходів, пов’язаних з діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел.

Таблиця 7.2 Методи розрахунку ставки дисконту

Назва методу	Загальна характеристика	Технологія розрахунку	Специфіка використання
Метод кумуля-тивної побудови	Передбачає сумування безризикової ставки з усіма компенсаці-ями за ризик, яким переобтяже-ний об’єкт оцінки	де r баз — базова безризикова ставка дисконту; ki — компенсація за і -й ризик; n — кількість врахованих ризиків	Безризикова ставка дорівнює депозитній ставці комерційних банків з урахуванням того, що: 1) депозит є валютним; 2) сума депозитного вкладу співмірна з розміром чистого операційного потоку капіталу; 3) термін отримання чистого операційного потоку капіталу від використання об’єкта співмірний зі строком депозитного вкладу; 4) умови депозиту відповідають угодам з юридичними особами; 5) загальна безризикова дисконтна ставка розраховується як середня між аналітичними ставками провідних банків країни
Метод капіталь-них активів	Ставка дисконту визначається через існуючий ринок капіталу	, де r баз — базова безризикова ставка дисконту;	До запропонованої формули, як правило, додаються індивідуальні поправки за конкретним об’єктом оцінки: компенсація за різницю в масштабах діяльності; компенсація за спеціальні види ризику тощо
Метод пов’яза-них інвестицій	1) для власного і позикового капіталу, 2) для складових елементів об’єкта, передбачає встановлення ставки дисконту за середньозваженою технологією	1), де q — частка позикових джерел фінансування в загальній сумі капіталу підприємства; рk — середня дохідність позикового капіталу; ра — нормальна дохідність власного капіталу. 2), де q зем — частка вартості землі у загальній вартості об’єкта; r зем — ставка дисконту для землі; q нер — частка вартості нерухомості у загальній вартості об’єкта; r нер — ставка дисконту для нерухомості; qn — частка вартості n -го елементу в загальній вартості об’єкта; rn — ставка дисконту для n -го елементу b — коефіцієнт системного ризику; р рин — середня дохідність ринку	Використовується за позикового фінансування купівлі та функціонування об’єкта оцінки або за наявності точних даних щодо всіх складових (конструкційних) елементів об’єкта

Продовження табл. 7.2

Метод середньо зваженої вартості капіталу	Ставка дисконту встановлюється відповідно до рівня середньо-зважених витрат на капітал	, де q п — частка кредиту в загальному обсязі фінансування об’єкта; v п — кредитна ставка; q в — частка власного капіталу в загальному обсязі фінансування об’єкта; v в — вартість використання власного капіталу; qn — частка n -го джерела фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансування об’єкта; vn — вартість використання n -го джерела фінансування	Використовується для приведення грошових потоків, визначених за моделлю сукупного капіталу
Метод внутріш-ньої норми доход-ності	Передбачає встановлення ставки дисконту відповідно до рівня внутрішньої норми дохідності капіталу інвестора	, де СF ^+ — приплив капіталу підприємства за і -й рік (період); CF ^– — відплив капіталу підприємства за і -й рік (період); n — кількість прогнозних періодів оцінки; Fmi (a) — дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для і -го періоду за попередньо встановленою ставкою a по відношенню до базового періоду.	Використовується за розрахунків мінімальної вартості об’єкта, яка відповідає нульовому бюджетуванню грошових потоків

Сутність методів доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів від використання об’єкта на один або декілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об’єкта. Таке перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів – ставки дисконту та коефіцієнта капіталізації.

Ставка дисконту – необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал у порівнювані за рівнем ризику об’єкти. Найбільш розповсюджені методи визначення ставки дисконту наведено в табл. 7.2.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації – це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об’єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому, Характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний, позиковий) і норму його повернення.

Для підприємства ставка капіталізації визначається як:

де r - ставка дисконту;

t - очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків.

Метод дисконтування передбачає встановлення вартості потенціалу підприємства на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів і відпливів капіталу підприємства щодо даного об’єкта:

, (7.3)

де NCF — чистий приведений потік капіталу;

СF ⁺ — приплив капіталу підприємства за і -й рік (період);

CF ^– — відплив капіталу підприємства за і -й рік (період);

n — кількість прогнозних періодів оцінки;

F_mi — дисконтний множник, визначений як відповідна функція грошової одиниці для і -го періоду за попередньо встановленою ставкою r щодо базового періоду.

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об’єкта у його вартість. Необхідною умовою застосування цих методів є можливість визначення чистого потоку капіталу та встановлення капіталізації для нього. Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів — отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

1) загальний коефіцієнт капіталізації (overall capitalization rate);

2) коефіцієнт капіталізації власного капіталу (equity capita­lization rate);

3) коефіцієнт капіталізації позикового капіталу (mortgage capitalization rate);

4) коефіцієнт капіталізації залежно від об’єкта оцінки (землі, об’єктів нерухомості, нематеріальних активів тощо).

Методи визначення коефіцієнта капіталізації наведено на рис. 7.3.

У разі встановлення коефіцієнта капіталізації на рівні попередньо визначеної ставки дисконту передбачається, що грошові потоки підприємства постійні та необмежені в часі. Тоді коефіцієнт капіталізації прирівнюється до ставки дисконтування виходячи з міркувань, що дисконт уже враховує всі види ризиків проекту, адекватно оцінює темпи знецінення грошової одиниці, відображає альтернативні способи використання капіталу, а також мінімально необхідний рівень прибутковості для інвестора-власника.

Найпоширенішим є метод зіставного продаж, що базується на інформації про аналогічні об’єкти. Технологія розрахунку коефіцієнта капіталізації тотожна описаній вище методиці формування ставки дисконту. Основна практична проблема застосування цього методу полягає в неможливості повної та достовірної оцінки ефективності використання об’єктів-аналогів через закритий характер такої інформації.

Метод підсумовування передбачає врахування певних факторів, що визначають коефіцієнт капіталізації: безризикова ставка капіталізації, компенсація за ризик об’єкта, компенсація за низьку ліквідність, компенсація за інвестиційний менеджмент, поправка на зміну прогнозованих ринкових умов.

Визначення норми відшкодування капіталу за прямолінійною схемою (метод Рінга) передбачає рівномірне повернення вкладеної суми з поступовим зменшенням її реальної вартості.

Встановлення норми відшкодування за фактором фонду відшкодування передбачає повернення капіталу з урахуванням його знецінення, тобто повернені суми з року в рік збільшуються, що можна виразити формулою. Використання такого методу уможливлює реінвестування повернутих сум капіталу від певного проекту за тією самою ставкою дохідності. Він використовується за рівновеликих періодичних платежів, отриманих від експлуатації об’єкта.

Рисунок 7.3. Методи визначення коефіцієнта капіталізації за оцінки вартості потенціалу підприємства

Інші методи побудови коефіцієнта капіталізації передбачають ознайомлення з таблицею щодо ризику різних груп інвестицій (табл. 7.3).

Метод вирахування визначає коефіцієнт капіталізації відніманням від ставки дисконту надбавки за майбутнє зростання капіталу.

Таблиця 7.3 Коефіцієнти капіталізації відповідно до окремих груп інвестицій

Групи ризику	Тип інвестиції (інституції)	Коефіцієнт капіталізації, %
	Вкладення капіталу в підприємства, що давно функціонують, мають значні активи, добру репутацію, працюють стабільно в стабільних сферах бізнесу
	Вкладення капіталу у великі компанії, які потребують вагомих зусиль щодо управління ними та підтримання досягнутого рівня. Сюди слід віднести більшість відомих світових компаній	12,5
	Вкладення капіталу у високодохідні великі фірми, діяльність яких чутлива до макроекономічних коливань
	Інвестиції у фірми, управління якими не потребує високих управлінських здібностей та значних капіталовкладень
	Інвестиції у малі високо конкурентоспроможні фір­ми, фінансування яких не потребує великих витрат
	Вкладення капіталу у фірми, успішність функціонування та розвитку яких залежить від управлінських здібностей та спеціального досвіду ключової особи чи групи осіб, а також у ті, що потребують незначних поточних вливань капіталу, мають високу конкурентоспроможність, а водночас високий ризик банкрутства
	Вкладення капіталу в підприємство в одноосібного власника, який працює в сфері торгівлі, чи надання послуг не потребує суттєвих витрат для поточного фінансування, але має високу кваліфікацію та практичний досвід у даній сфері бізнесу

Метод Елвуда визначає коефіцієнт капіталізації як норму відшкодування капіталу, скореговану на: суму амортизаційних відрахувань у рахунок погашення кредиту; величину приросту частки власного капіталу в загальній структурі вартості об’єкта; зміну регулярного (звичайного) доходу від використання об’єкта.

Метод фінансових показників схожих підприємств використовується за умови доступності відповідної детальної інформації, а сам коефіцієнт капіталізації визначається як відношення річного чистого прибутку схожих підприємств до чистого виторгу від реалізації їх продукції.

Метод ринкового мультиплікатора визначає ставку капіталізації виходячи з співвідношення ринкової вартості майна підприємства (акцій) і розміру річного чистого доходу від його господарського використання.

Дата добавления: 2014-10-31