Теми рефератів. 1. Де, коли, чому і як виникла філософія?

Запитання. Завдання

1. Де, коли, чому і як виникла філософія?

2. На яку потребу духу відповідає філософія?

3. У чому полягають особливості філософських знань?

4. Розкрийте взаємозв'язок філософії та науки.

5. Як співвідносяться філософія й ідеологія? Чому філософія не мо­же бути ідеологією?

6. Доведіть спільне та відмінне в релігії та філософії.

7. Проаналізуйте структуру та основні соціально-культурні функції філософії.

1. Світоглядна природа філософського знання.

2. Софійний та епістемний способи філософського мислення.

3. Філософія як смислотворче ядро культури.

4. Міфологія і філософія як форми знання: єдність і відмінність.

5. Віра і знання: проблеми розмежування.

6. Філософія як спосіб життя.

7. Філософія як методологія наукового пізнання.

Література

Библер В. С. Что есть философия? // Вопросы философии. —1995. — № 1. Зотов А. Ф. Существуетли мировая философия? // Вопросы философии. — 1997. — № 4.

Мамардашвили М. С. Как я понимаю философию. — М., 1990. Ортега-и-Гассет X. Что такое философия? — М.. 1991. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990. Чернышев А. Н. Начало философии. — М., 1982.

2.

Історичні типи філософії

2.1. Методологічні проблеми історії філософії

Предмет історії філософії

Серед філософських дисциплін історії філософії нале­жить особливе місце. Оскільки історичний підхід до пред­мета, дослідження його становлення і розвитку є одним із способів розкриття його суті, історія філософії допомагає осягнути суть самої філософії. Знаючи історію становлен­ня ідей, історичні зразки витлумачення певних філософсь­ких проблем, можна краще зрозуміти й оцінити конкрет­ну філософську концепцію. Зрозуміло, що і сучасна філо­софія не може правильно зорієнтуватися без певної суми знань з історії філософії.

Знання з історії філософії потрібні не тільки тим, хто вивчає філософію, а кожній культурній людині. Адже філо­софія є не тільки елементом культури, але й системою знан­ня, впливу якої зазнали всі складові духовної культури — релігія, мистецтво, наука, право тощо. Платон (427—347 до н. е.), Августин (Блаженний) Аврелій (354—430), Декарт (1596—1650), Фрідріх Шцше (1844—1900) були філософа­ми, але вплив їх учень виходить далеко за межі філософії.

Знання з історії філософії важливі ще й тому, що вона вчить світоглядному плюралізму та ідеологічній толерант­ності, сприяє звільненню від догматизму і духовному роз­кріпаченню особи. Кожна з філософських систем самодо­статня, обґрунтована й оригінальна. Відмінності між ни­ми не завжди зводяться до опозиції «істина — хибність».

Методологічні проблеми історії філософії

Адже не завжди є підстави твердити, що ця філософія більш істинна, ніж інша. Філософські системи виступають як різні рівноцінні інтелектуальні світи.

Історія філософії вивчає філософію, її існування в ре­альній історії. Об'єктом її вивчення є реальний історико-філософський процес. А те, що вивчає історія філософії в цьому реальному процесі (предмет дослідження), метод, яким вона його вивчає, по-різному трактується історика­ми філософії.

Існують концепції, які цілком заперечують історич­ний підхід до філософії. На думку їх прихильників, філо­софські системи мовби співіснують в історичному просто­рі, а історія філософії постає співбесідою філософів поза часом. Кожна філософська система є певною відповіддю окремого мислителя на вічні філософські проблеми.

Позитивним у такому підході є те, що він ставить під сумнів ідею більшої досконалості пізніших філософських систем. Бо й справді, було б спрощенням вважати, що філософські системи Гегеля чи Маркса досконаліші за си­стеми Платона чи Арістотеля (384—322 до н. е.). Цей під­хід відкриває простір для здорового скептицизму щодо розуміння історичного процесу як культурного прогресу. Можна однозначно констатувати наявність науково-технічного прогресу в історії, але щодо культури, до якої належить і філософія, такий висновок не є очевидним. Твори культури є неповторними витворами свого часу.

Однак філософія є не просто елементом культури, уко­ріненим у певну епоху, їй притаманна налаштованість на пізнання, науковість. Цей аспект і дає змогу розглядати історію філософії не як співіснування філософських сис­тем, а як історичний процес розвитку пізнання загальних закономірностей відношення людини і світу. Справді, ко­жна наступна за часом філософська система вибудовується на основі попередньої, заперечує або розвиває її. Завдяки цьому історія філософії є неповторним історичним проце­сом розвитку філософії. Однак такий підхід ще не вирішує всіх проблем. Історію філософії можна розглядати як істо­рію життя і творчості окремих філософів і як історичний розвиток певних філософських ідей, проблем. За першого підходу на передньому плані фігурує особа філософа, яка, можливо, сприяє кращому розумінню його ідей, за друго­го — ідеї розгортаються на тлі соціальної історії, яка може допомогти зрозуміти їх суть. Як правило, історики філосо­фії обирають середній шлях, поєднуючи вивчення розвит­ку ідей з аналізом вчень окремих філософів.

Історичні типи філософії

Філософський процес відбувається в реальних умо­вах суспільного життя. Філософія порушує проблеми, що хвилюють суспільство, зумовлені суспільним життям, а отже — соціально детерміновані. Однак філософське знання, як і наукове, має і внутрішню логіку розвитку, оскільки один мислитель розвиває ідеї іншого за зако­нами логіки.

Залежно від розуміння того, наскільки розвиток філо­софії детермінується суспільством, а наскільки внутріш­ньою логікою розвитку ідей, окреслилися два крайні концептуальні підходи. Перший, представником якого був Гегель, розглядав історію філософії як логічне розгортан­ня ідеї. На його думку, одна стадія розвитку ідеї породжує іншу подібно до того, як зерно породжує паросток, паро­сток — стебло, стебло — колосок. Така концепція отри­мала назву філіації ідей (лат. {Шив — син, зв'язок, наступ­ність). За цією концепцією, філософські ідеї розвиваються завдяки своїй внутрішній логіці незалежно від зовнішніх чинників. А історія є зовнішнім середовищем, у якому роз­гортаються ідеї. Ця концепція є ідеалістичною, розглядає ідеї як щось абсолютне і самосуще.

Інший підхід пояснює розвиток і зміст філософських ідей через детермінацію їх соціальним середовищем. Він позбавляє ідеї будь-якої самостійності. Ця концепція на­зивається вульгарним соціологізмом. Він певною мірою при­таманний марксизму і деяким представникам соціології знання (К. Маннгейму та ін.). Прихильники цієї концеп­ції розглядають філософію як складову надбудови, зміст якої визначається базисом — суспільно-економічним жит­тям. Філософські ідеї, вважають вони, не є чимось неза­лежним від життя, вони позбавлені власної історії, від­творюють соціальні відносини. Так, теоретичні суперечки матеріалізму й ідеалізму в історії філософії інтерпрету­ються ними як вияв класової боротьби в суспільстві. Цей підхід у його крайніх виявах позбавляє філософські ідеї самостійності та самоцінності, зводить філософію до зна­ряддя боротьби класів або, в кращому разі, намагається розгледіти за філософськими ідеями соціальні відносини. Виважена концепція історії філософії заперечує як філіацію ідей, так і вульгарний соціологізм. Можна ви­знавати соціальну зумовленість ідей, не заперечуючи їх логічної сутності, тобто їх претензій на істину, незалеж­ну від класових інтересів, соціального буття загалом. Зре­штою, є багато способів соціальної детермінації ідей, які не обов'язково знецінюють їх самодостатність, не впли-

Методологічні проблеми історії філософії

вають на їх істинність. Соціальні умови, наприклад, мо­жуть визначати коло проблем, яке досліджує філософ, але вони не обов'язково зумовлюватимуть спосіб їх розв'я­зання. Філософ передусім займається змістом, логікою проблеми.

Дата добавления: 2014-10-31