Ознаки (властивості) свідомості та її структура

Свідомість є специфічною людською формою освоєння світу, яка передбачає освоєння об'єктів спочатку без фізич­ної дії на них. У вигляді образів, схем, конструкцій вони ніби «пересаджуються» в голову людини, трансформуючись у ній: позбуваючись будь-яких предметних властивостей і набуваючи форми ідеального.

Основними ознаками (властивостями) свідомості є: Ідеальність. Це — найзагальніша форма існування сві­домості як суб'єктивної реальності. За своїм змістом сві­домість — це екстракт буття, яке репрезентоване в ній в ідеальних формах. Поза ідеальністю свідомості не існує. Вона тільки там і починається, де і коли людина змушена об'єктивувати свій внутрішній світ у загальнозначущих цін­ностях, починає дивитися на себе збоку, очима інших людей, співвідносити свою поведінку із загальновизнаними нор­мами, «ідеальними за своєю суттю». Наявність ідеального дає змогу людині стати об'єктом і суб'єктом культури. Лю­дина не лише пасивно засвоює культуру, а й активно тво­рить її. Тому існують два носії ідеального: розум людини і об'єктивовані форми культури та історії: мова, наука, мис­тецтво, релігія, мораль тощо.

Філософське розуміння світу

Опосередкованість мовою. Як ідеальна, свідомість іс­нує тільки в матеріальній формі свого вираження — мові. Наші знання, проекти майбутньої діяльності, різноманітна творчість неодмінно пройняті мовою. Свідомість і мова діа-лектично поєднані. Не існує мови без мислення, як і мис­лення без мови. Водночас структура мислення і структура мови є різними. Свідченням цього є те, що закони і форми мислення єдині для всіх людей, а мова в кожного етносу своя — національна, а отже, специфічна. Завдяки мові іде­альність має і матеріальну оболонку, оскільки об'єктивуєть­ся в книгах, художніх полотнах, архітектурних будівлях, скульптурі, знаряддях праці та інших різновидах матеріа­льної та духовної культури, які щодо існування є матеріаль­ними, а за суттю, походженням — ідеальними.

Інтенціональність (лат. іпіепію — прагнення). Сві­домість завжди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її пред­метом. Тобто відображається не світ узагалі в його різно­манітності, а лише те, що є предметом конкретної діяльнос­ті чи уваги людини. Цю властивість свідомості Е. Гуссерль назвав інтенціональністю. Вона означає, що самосвідомість розпадається на те, що в ній, і на те, як у ній. Те, на що розпадається свідомість, є предметом, а те, як вона розпада­ється, є формою. Ця предметність («що») є горизонтом сві­ту для свідомості. Форма ж свідомості засвідчує рівень, якість його буття. Свідомість має три форми: життєвий досвід, оцінка і сенс.

Виокремлюють два невіддільні типи інтенції свідомос­ті: первинну — спрямовану на світ явищ, і вторинну -спрямовану на духовний, божественний світ. Основопо­ложною є вторинна інтенція, оскільки вона дає змогу лю­дині реалізувати своє фундаментальне онтологічне переко­нання: реально існує цей світ речей навколо мене і надоче-видне буття надособистого, імперперсонального духовного світу. Первинна інтенція підтримує тільки суб'єктивний бік справи — умонастрій «Я сам». Але й без нього немож­ливо, оскільки пізнання вищого світу відбувається через самопізнання людини.

Здатність творити і відтворювати ідеї. Передусім свідомість виробляє осмислений план поведінки людини як у світі природи, так і в суспільстві. Орієнтація тварини у пев­ному середовищі детермінована інстинктами. За таких обста­вин свідомість не допомагала б, а заважала поведінці тварин.

Ідейні стосунки між індивідами виникають у співто­варистві, але за певної індивідуалізації суб'єкта від ньо-

Свідомість

го. З одного боку, людина є істотою соціальною, а з іншо­го — вона неповторна, незалежна у певних параметрах від соціуму. Тільки за таких умов і з'являється можли­вість продукувати ідеї. Тварина не має творчого змісту в своєму мозку.

Буттєвість свідомості започатковується з виникнен­ням внутрішнього світу ідей. Людина має образи речей у своїй свідомості навіть тоді, коли ці речі безпосередньо не дані в чуттєвому сприйманні. Такі образи і є творчим змістом свідомості. На основі творчості ідей вперше ста­ло можливим вироблення елементів мови, а володіння словом, у свою чергу, створює умови для різноманітних маніпуляцій думки.

Свідомість людини вільно відтворює різні образи та уявлення і не обмежена чуттєвістю конкретного момен­ту. У своїй творчій уяві людина вільно переміщається в різноманітних параметрах прострору і часу. Світ доступ­ний їй не лише «тут і тепер», а й «там і тоді». Тому й поведінка людини визначається не лише конкретною сен­сорною ситуацією, а й уявною, мислимою. Творчий зміст людської свідомості відрізняє її від психіки тварини. Твор­чість і відтворення ідей є неодмінною умовою зростання і збагачення свідомості. Тільки завдяки їй людська психі­ка набуває свого унікального внутрішнього світу думок, ідей, уявлень, що звільняють людину від сліпої залеж­ності конкретного моменту.

Отже, основними властивостями (ознаками) свідомості є: її ідеальність, опосередкованість мовою, Інтенціональ­ність (цілеспрямована предметність), здатність творити і відтворювати ідеї.

Свідомість є складним системним утворенням, а тому існують різні підходи щодо вияву її структури. Ми вва­жаємо найбільш оптимальною позицію В. Г. Нестерен­ка¹. У нього структура свідомості має два вияви: компо­нентний (змістовий) і рівневий.

Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяль­ності людини: а) знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження то­що); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотивацій­на сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості. Ця конс-

ни.

'Див.: В. Г. Нестеренко. Вступ до філософії: онтологія люди-— К., 1995. — С. 210—212.

Філософське розуміння світу

трукція не є лише умоглядною, а постає як закономірний характер організації свідомості. Вона відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у сві­домості буття як наявне; цінності, потреби, інтереси — незавершеність буття; програми -- його здатність до са-мозміни.

Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється. Людина, за 3. Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрас­тями. У рівневій структурі він виокремлює такі елемен­ти: а) несвідоме або «Воно» — інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або «Я» — своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом; в) несвідоме або «Над-Я» — сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (своєрідні автоматизми — догми, традиції, ідеали, со­вість та інш; цінності й заборони морального, соціокуль-турного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі).

Для розуміння сутності відносин між «Воно», «Я» і «Над-Я», Фрейд вдається до такого метафоричного порів­няння. «Воно» і «Я» — це кінь і вершник. «Я» прагне підкорити собі «Воно», як вершник сильнішого, ніж він, коня. Поки кінь спокійний, він підкоряється вершнику. Якщо ні, то вершник змушений рухатися туди, куди несе його кінь. Врешті-решт виявляється, що коли вершник потурає забаганкам коня, то і «Я» фактично підкорене волі «Воно» і лише створює видимість своєї переваги над ним. Отже, «Я» є вірним слугою «Воно».

Не менш складними є й відносини між «Я» і «Над-Я». Подібно до «Воно», «Над-Я» може панувати над «Я», ви­ступаючи, наприклад, у ролі совісті. Це своєрідний адво­кат внутрішнього світу людини.

«Я» виявляється у лещатах надзвичайно глибоких су­перечностей з боку «Воно» і «Над-Я». За словами 3. Фрей­да, «Я» є нещасною істотою, яка служить трьом панам і тому може зазнавати утисків з трьох боків: з боку зов­нішнього світу, з боку «сексуальних бажань «Воно» і з боку суворого «Над-Я». Крім того, існує невідповідність вимог «Воно» і вимог неповноцінності та інші диском-фортні стани психіки.

Глибшу диференціацію «Воно» Фрейда дав його учень К.-Г. Юнг. Він виділив, крім «особистісного несвідомого як відображення в психіці індивідуального досвіду», ще

Свідомість

ЗОЇ

глибший шар — «колективне несвідоме», яке є відобра­женням досвіду попередніх поколінь. Його змістом є, за Юнгом, загальнолюдські прообрази-архетипи. Тобто воно охоплює образи, які однакові для всіх часів і народів - колективне несвідоме, хоча за своєю природою первинне певним чином залежить від індивідуального несвідомо­го. Воно змінюється, стає усвідомленим і сприйнятим. Юнг стверджував, що не існує жодного відкриття в науці чи мистецтві, яке б не мало прообразу в колективному несвідомому. Цей прообраз сягає своїми витоками най­давніших архетипів тих часів, коли «свідомість ще не думала, але сприймала». На архетипах ґрунтуються мі­фи, сновидіння, символіка художньої творчості. Вплив ар­хетипу полягає в тому, що він полонить психіку своєю силою і змушує суб'єкта вийти за межі людського, вияви­тися в лоні надлюдського. Архетип — найінтимніша час­тина людської психіки, і ми оберігаємо її як особисту таємницю. Якщо особисті образи переживаються суб'єк­том, то колективні образи походять не з життєвого досві­ду, а з досвіду предків. Завдяки архетипам здійснюється смисловий зв'язок епох і генерацій, підтримується ду­ховна цілісність культур.

Колективне несвідоме — образ світу, що сформувався ще в пра­давні часи і виражається, як правило, мовою символів, а найвідо-мішою формою для вираження свідомого є словесна.

Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво допов­нюють одне одного.

Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності че­рез самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах:

— як усвідомлення людиною самої себе, свого ста­новища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто влас­ного «Я»;

— як спрямованість свідомості на саму себе або усві­домлення кожного акту свідомості. Ці підходи до розу­міння самосвідомості є взаємодоповнюючими.

Самосв/дом/'сгь — здатність людини поглянути на себе збоку, тоб­то дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Через це людину так хвилює думка інших людей. Як­що людина не має такої здатності, то це є ознакою психіч­ного захворювання.

Дистанціювання від себе забезпечується завдяки ко­мунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе

Філософське розуміння світу

як внутрішнього співрозмовника, хоча й постійно промов­ляє «про себе» способами внутрішнього мовлення: немов­би конспективно пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Тому для розвитку самосвідомості важ­ливо розвивати внутрішнє мовлення. Найкращим засобом для цього є читання книг (ТУ, якщо й не га'льмує розвиток свідомості, то вже напевно не розвиває її інтенсивно), мис­тецтво, філософія, осмислене спілкування з якими дає ши­рокий вибір засобів для духовного зростання, змогу стати дійсним суб'єктом свого життєвого процесу. Засобом роз­витку самосвідомості може бути і релігія. Зокрема, сповідь у християнстві розвиває у людини фундаментальні для са­мосвідомості здатності: самоаналіз, самооцінку, самовибу-дову (каяття). Схожі дії вироблені й в інших релігіях, зо­крема в конфуціанстві.

Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є па­м'ять, яка зберігає й репрезентує в межах свідомості мину­ле й, отже, уможливлює дистанціювання від теперішнього та майбутнього.

Самосвідомість виконує такі функції:

— самопізнання — охоплює самовідчуття (відчуття вла­сного тіла, свого місця у просторі);

— самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);

— самооцінки — включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповід­но до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);

— саморегуляції -- передбачає таку послідовність ви­явів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, са-мотворення.

Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний ста­тус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована ді­яльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві.

Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії.

Свідомість

Запитання. Завдання

1. Чому слово «свідомість» є багатозначним і коли в європейсь­кій філософії з'являється поняття «свідомість»?

2. Проаналізуйте тлумачення свідомості на різних етапах розвит­ку філософії.

3. З'ясуйте особливості розуміння свідомості у філософії марк­сизму.

4. Концепції свідомості, що існують в історії філософії, поділяють на два типи — індивідуалістські та колективістські. Точку зору яких ви поділяєте і чому?

5. Що таке «технологічний вимір» свідомості й у чому він виявля­ється?

6. Проаналізуйте свідомість у контексті відношення людини до тіла.

7. Охарактеризуйте визначальні ознаки свідомості.

8. Проаналізуйте компонентну структуру свідомості.

9. Дайте оцінку рівневої структури свідомості.

10. У чому полягає взаємозв'язок мови і свідомості?

11. Що таке самосвідомість і які її функції?

Теми рефератів

1. Свідомість і духовний світлюдини.

2. Свідомість і несвідоме.

3. Ментальність і свідомість: точки дотику.

4. Самосвідомість і несвідоме: проблема взаємозв'язку.

5. Свідомість, самосвідомість, підсвідомість: форми вияву.

6. Індивідуальна і суспільна свідомість: спільне й відмінне.

Література

Гаврюшин Н. К. Самопознание как таинство // Вопросы философии. — 1996. — № 5.

Гилберт Райл. Понятие сознания. — М., 2000.

Дельдаго Хосе. Мозг и сознание. — М„ 1994.

Лой А. М. Проблема свідомості: історичність досвіду // Філософська і соціологічна думка. — 1992. — № 7.

Мамардашвили М. К. Сознание как философская проблема // Вопросы философии. — 1996. — № 10.

Проблема сознания в современной западной философии. — М., 1989.

Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1989.

Шлет Г. Свідомість та її власник // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 2.

Філософське розуміння світу

3.3. Філософія пізнання (гносеологія)

Дата добавления: 2014-10-31