Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблема оцінки техніки 1 страница




Ця проблема, породжена потребами адекватного управ­ління довгостроковими інвестиціями у складні та велико-затратні технічні проекти, є надзвичайно гострою і актуаль­ною. Йдеться про те, що ще до реалізації такого проекту необхідно усвідомлювати всі наслідки запланованої інно­вації. До чого призведе запровадження нової техніки? Як воно позначиться на економічній ситуації, на політичних обставинах? А щодо довкілля та здоров'я людей? А щодо відтворення населення? Безпеки країни? Відповідь слід ма­ти ще до створення нової техніки, бо виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато більше, ніж початкова вартість самого проекту.

Оцінка техніки й мала враховувати соціальне значущі наслідки другого і третього порядку для масштабних тех­нічних проектів. Але традиційні інженерні методи і кри­терії тут неспроможні. Техніка сама по собі ціннісне ней­тральна і не може бути ні поганою, ні доброю. Напри­клад, чим є «сам по собі» автомобіль: предметом гордості й престижу, який забезпечує людині вільне пересування, чи чотириколісним монстром, який вбиває людей та отру­ює атмосферу? Відповідь на це запитання не можна дати на основі жодного з методів, жодної з інженерних дисци­плін, її не можна отримати апріорно й раціонально, бо

вона цілком залежить від переліку базових цінностей, на яких ґрунтуватиметься.

Отже, якості й характеристики, які людська свідомість пов'язує з технічним об'єктом, більше залежать від свідо­мості, ніж від особливостей об'єкта. А тому вторинні нас­лідки технічної інновації визначаються не так якостями самого проекту, як ціннісними характеристиками. При цьо­му питання про ціннісну навантаженість «запланованої інновації» стає надзвичайно важливим.

Для досліджень оцінки техніки необхідне не просто соціологічне чи методологічне, а філософське підґрунтя. На цьому — філософському — рівні проблема розробля­лась американськими філософами В. Байєром, К. Парсе-лом, Г. Портером, Г. Решером та іншими, які розглядали проблеми аксіології техніки, методів її оцінки, вдоскона­лення планування технічних інновацій тощо. Вони зазна­чали, що досконале, достовірне, теоретично обґрунтоване планування технічного прогресу було б рівнозначним спро­бі стилізації історичного процесу за певним зразком. Та­ка спроба пов'язана з певними хибами, неприпустимими для демократичного суспільства.

Оскільки неможливо передбачити зміни ціннісних орі­єнтацій майбутніх поколінь, то неможливо й гарантува­ти, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, буде таким і для нащадків.

Однією з класичних філософських проблем, яку вису­ває філософія техніки, є питання про походження техніки та її взаємозв'язок з природою і суспільством. На філо­софському рівні воно означає спробу дослідження процесу фор­мування нової техніки, тобто процесу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Цей процес є аналогіч­ним процесу дослідження в науці, може бути досліджений за допомогою гносеологічних методів. Але оскільки техні­ку неможливо звести до прикладного природознавства, іс­нує принципова розбіжність між створенням нової техніки та процесом наукового пошуку. Так, автори нової наукової теорії мають на меті розкриття якнайзагальнішої законо­мірності. Щодо творців нової техніки, то цим вони майже не переймаються: їхня мета — розробка конкретного тех­нічного рішення. І тому, на відміну від природознавства, техніка формується як знання «для даного випадку», що зумовлює істотні розбіжності у гностичних методах техні­ки і науки.

Природознавство, прагнучи сягнути об'єктивної, неза­лежної від волі природознавця картини світу, намагаєть-

Філософія і суспільство

ся мінімізувати неминучі викривлення, які додає до світо­будови наявність самого дослідника. У техніці, де ЇЇ ускла­днення і вдосконалення є головним гностичним актом, си­туація протилежна: об'єкт дослідження постійно зміню­ється у процесі пізнання, будучи залежним як від цього процесу, так і від волі своїх творців. Наприклад, створюю­чи нову модель літака, її досліджують в аеродинамічній трубі, і залежно від результатів випробування конструкція може підлягати певним змінам. Але зміни можливі не тільки на основі цих випробувань — вони можуть бути й

довільними.

Існує й інша точка зору, яка не визнає таких глибоких розбіжностей між природознавством і технікою. Серед дослідників-марксистів популярним є підхід, який перед­бачає не роз'єднання науки і техніки як окремих феноме­нів, а розгляд єдиного феномену сучасної науки і техні­ки. Такий підхід адекватний відомій марксистській тезі «про перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства». Дещо парадоксальним є підхід німець­кого філософа П. Яніха, який у своїй роботі «Фізика -природнича наука чи техніка?» стверджує, що діяльність фізики, яка ґрунтується на спогляданні, вимірюванні та експерименті, є технічною діяльністю, а сама фізика -різновидом техніки, що відображає поведінку конкрет­них артефактів. На думку Яніха, фізика як наука базу­ється на застосуванні приладів, які за своєю суттю є тех­нічними артефактами. Більше того, з точки зору фізики науковий результат стає ним тоді, коли від простого спо­глядання об'єктивних сутностей переходять до їх вимі­рювання. Але будь-яке вимірювання є засобом для виро­бництва штучних, тобто технічних, явищ. Фізичний екс­перимент Яніх розглядає як специфічно організований штучний об'єкт, оскільки для цього потрібно технічно реалізувати певні умови експерименту. Тому, на його ду­мку, швидше природознавство слід вважати вторинним наслідком техніки, ніж техніку — застосуванням при­родничих наук.

У теперішній час ключовим є питання про взаємозв'я­зок техніки з природою та суспільством. Традиційні уяв­лення про парадигми технічного прогресу як безмежного шляху «поліпшення» ґрунтувалися на двох головних іде­ях науки та філософії Нового часу: тезі про безмежність природних ресурсів планети; тезі про людину як «царя природи», покликаного панувати над нею. Обидві вони є хибними. Ресурси планети обмежені, ці межі очевидні, а

Філософія техніки

отже, необмежене екстенсивне зростання є неможливим. Крім того, дедалі більшої популярності набуває розумін­ня місця людини в природі, яке ґрунтується на визнанні того, що людина — лише частинка природи і не може існувати поза нею. Цим пояснюється необхідність філо­софського усвідомлення феномену технічного прогресу, тоб­то зв'язків між технікою, природою і людиною.

Яким буде розвиток технічної цивілізації? Має вона це майбуття чи розпадеться, не витримавши власної ваги та зни­щивши біосферу планети? Як пов'язані між собою техніч­ний і суспільний прогрес? І якщо, наприклад, технічний про­грес уповільниться або зупиниться, як це позначиться на соціальній картині, чи не призведе це до стагнації та регре­су? Іншими словами, постає головне для цієї проблематики питання: що є визначальним для розвитку у парі «суспіль­ство — техніка» і що є детермінантою прогресу? Однознач­ної відповіді на ці питання не існує. Серед різних точок зору в філософії техніки виокремлюють передусім моделі детермінізму в соціальному й технологічному розвитку люд­ського суспільства, поділяють на дві великі групи: моделі «технологічного» і моделі «ціннісного» детермінізму.

Різноманітні форми технологічного детермінізму на­були значної популярності передусім у марксистській концеп­ції. К. Маркс започаткував таке розуміння історичного про­цесу, в якому визначальним є рівень розвитку продуктив­них сил (стан техніки суспільства), що зумовлює рівень виробничих відносин (соціальну картину суспільства). Від­так запроваджується поняття «спосіб виробництва», який визначає «формацію». Таких формацій п'ять: первісна, ра­бовласницька, феодальна, капіталістична та у перспекти­ві — соціалістична й комуністична як вінець усієї історії. Специфічним тут є розуміння технічного процесу як неза­лежного не лише від індивіда, а й від суспільства загалом. Саме перебігом цього процесу визначаються всі соціокуль-турні зміни, що відбуваються в суспільстві. Дії людей роз­глядаються як цілком вільні, а не спонтанні. Вони обме­жені переліком засобів, який пропонує їм існуюча в певно­му суспільстві технологія. І напевно, в цьому прихильники технологічного детермінізму, до яких Ф. Рапп відносить таких відомих філософів, як Ж. Еллюль, Г. Маклюен, А. Ха-бермас, Г. Маркузе, Т. Адорно, мають рацію.

Прихильники моделі ціннісного детермінізму слушно зазначають, що розвиток техніки не є процесом, який під­порядковується необхідності законів фізичного світу. Тех­ніка розвивається на основі свідомої діяльності людей і

Філософія і суспільство

завдяки цій діяльності. Діяльність людини детермінуєть­ся аксіологічно. Отже, розвиток техніки визначається віль­ним вибором цінностей стосовно світу технічної дії. Та­кий вибір можна тлумачити як граничний моральний акт, що не зводиться до зовнішніх обставин.

Істотними труднощами в цій моделі технологічного роз­витку є те, що магістральні напрями розвитку сучасної техніки не залежать від соціальних, політичних систем, а також від панівних у суспільстві релігій з їх розвинутими ціннісними системами. Отже, модель ціннісного детермініз­му має таке ж обмежене застосування, як і модель техно­логічного детермінізму.

Поряд з проблемою розуміння чинників технічного та історичного прогресу ще нагальніпіою є необхідність ви­роблення ідеалів розвитку людини. Ця проблема — побу­дови адекватних моделей розвитку — є нормативною і під­носить філософію техніки на соціопрогностичний рівень. І хоча точне планування технічного прогресу рівнозначне спробам моделювання прогресу історичного, однак потре­ба у виробленні нових ідеалів є надзвичайно актуальною.

Існує декілька груп різноманітних нормативних моде­лей розвитку техніки. Традиційна «модель НТР» ґрунту­ється на принципах технологічного детермінізму, популяр­на у світі. Оптимістична за своєю суттю, вона виходить з необмежених сподівань щодо можливостей людського ро­зуму. Технологічний прогрес у межах її сприймається як найвище благо та основа всіх позитивних соціальних змін. Згідно з нею швидкість технічного прогресу останнім ча­сом зростає у зв'язку з розвитком науки (це і є НТР) і такий стан збережеться в майбутньому.

Альтернативні думки, пов'язані з обмеженістю природ­них ресурсів і можливостей адаптації довкілля, в цій мо­делі відкидаються. Першим аргументом тут є тверджен­ня, що людський розум, безперечно, буде спроможний в історичній перспективі підшукати замінники всіх невід­новлюваних ресурсів. Другий аргумент, що відкидає тезу про обмежену здатність природи впоратись із зростаючим техногенним тиском, ґрунтується на вірі в могутність ро­зуму наших нащадків і на висновку, що людство ще з часів виникнення осідлого землеробства живе практично не в дикому природному середовищі, а в умовах організо­ваних, технологізованих ландшафтів (найпростіший при­клад — засіяне житом поле). Отже, техніка, спрямована на організацію дикої природи, зможе перетворити її на цілком адекватне середовище для існування людини. Ло-

Філософія техніки 541

гіка такого підходу очевидна: якщо зникнуть річки -будуть створені штучні озера.

Однією з домінуючих і найвпливовіших на Заході є загальна модель, що ґрунтується на тезі про розумність, корисність, безпечність можливих технічних проектів. Ця модель зумовлена нагальною проблемою сучасно: техні­ки, пов'язаною з активністю людства щодо реалізації мас­штабних і довгострокових технічних проектів і водно­час — незнанням наслідків, до яких призведе така реа­лізація. В межах цієї моделі головну увагу зосереджено на розробці методів оцінки техніки. На думку її прихиль­ників, технічний прогрес є неминучим, проте менеджер, який приймає рішення про технічну інновацію, має бути компетентним.

Модель обмеження узагальнює підходи, засновані на необхідності обмеження людських потреб або масштабів тех­нічних проектів. Вона досліджує критичні межі, за якими вдосконалення техніки заподіює більше шкоди, ніж прино­сить користі. Моделі обмеження людських потреб пропо­нуються країнам, що розвиваються, з огляду на обмеженість їхнього достатку та високі темпи зростання населення. Згід­но з моделями другого типу, ті самі людські потреби можна задовольнити за допомогою найрізноманітнішої техніки. Тому слід уважно дослідити її і застосовувати ті види, від яких буде найменше шкоди. Так, сучасний рекорд швидкос­ті для автомобілів наблизився до швидкості звуку, але біль­шість машин споживчого класу має граничну швидкість нижчу за 180—200 кілометрів за годину, оскільки за цією межею різко зростає небезпека їх експлуатації.

Сучасні «зелені» максимізували цю модель розвитку техніки. Взявши за основу економічні міркування, вони стверджують, що людство має відмовитися від своїх пере­ваг у взаємодії з природою і жити простим життям пращу­рів. Ця модель є не досить привабливою і для самих захи­сників довкілля.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте основні етапи становлення філософії техніки як га­лузі філософських знань.

2. Проілюструйте взаємозв'язок понять «техніка» і «технологія» в контексті «філософії техніки».

3. Сучасний світ — це технізований простір і технологізований час: ваша інтерпретація цього судження.

Філософія і суспільство

4. Проаналізуйте головні проблеми досліджень у філософії техніки.

5. Штучний інтелект: міф чи реальність? Відповідь аргументуйте.

6. Визначте точки дотику науки і техніки.

7. Охарактеризуйте сучасні моделі розвитку техніки.

Теми рефератів

1. «Природне» і «штучне», природа і техніка.

2. Культура і техніка (соціокультурний аспект).

3. Методологічні проблеми філософії техніки.

4. Методологія технічних наук.

5. Інженерна етика.

6. Філософія техніки і філософія науки.

7. Системотехніка: сутність і проблеми.

8. Людина і техніка.

9. Мистецтво і техніка.

Література

Волков Г. Эра роботов и эра человека. — М., 1991.

Канке В. А. Этика. Техника. Символ. — Обнинск, 1996.

Князев В. Н. Человек и технология. — К., 1990.

Крисаченко В. С. Екологічна культура. — К., 1996.

Мельник В. П. Філософські проблеми технікознавства. — Львів, 1994.

Новая технократическая волна на Западе. — М., 1986.

Ракитов А. И. Философия компьютерной революции. — М., 1991.

Философия техники в ФРГ. — М., 1989.

 

Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К., 2001. С. 527-575.

Словник

Найвидатніші філософи світу та України

Абеляр П'єр (1079—1142) — французький філософ, теолог і поет. Одним із перших прагнув розв'язати теологічні питання не на основі авторитету, а на основі розуму. Сформулював власне вчення — концептуалізм` універсали не є самостійною реальністю, реально існують лише окремі речі; водночас універсали стають реальністю у сфері розуму в якості понять, що є ні чим іншим, як результатом абстрагуючої діяльності розуму. Автор книг “Вступ до теології”, “Теологія найвищого блага”, “Християнська теологія”, за які був визнаний католицькою церквою єретиком.

Авіценна (Абу Алі Ібн-Сіна) (980—1037) — вчений, філософ, представник східного арістотелізму у сфері метафізики, гносеології й лопни Дав оригінальну класифікацію наук, поєднавши теоретичні науки з практичними (етика, домоводство, політика), із ремеслами, виробництвом, торгівлею, медициною Найвищою наукою вважав метафізику, яку поділяв на “універсальну” і “божественну”. Автор знаменитого “Канону лікувальної науки”, багатотомної енциклопедичної праці “Книга зцілення”, багатьох філософських трактатів.

Аврелій (Блаженний) Августин (354—430) —християнський теолог, найяскравіший представник західної патристики, засновник християнської антропології. На відміну від античної філософської думки, прагнув дослідити динаміку людської особистості і динаміку загальнолюдської історії Найголовніші праці “Проти академіків”, “Про безсмертя душі”, “Про вільне вирішення”, “Про користь віри”, “Про християнське вчення”, “Сповідь” тощо.

Аквінський Фома (Тома) (1225/26—1274) — середньовічний філософ, теолог, систематизатор ортодоксальної схоластики, засновник томізму. Намагався віднайти спільні основи віри і розуму Утверджував авто-

номію філософії. Догмати віри розділив на раціонально осяжні (Бог існує, Бог єдиний) і неосяжні (творіння світу, троїстість Бога) Раціонально осяжні можуть бути предметом і філософії, і теології, неосяжні — лише теології. Опираючись на емпіричні факти, обгрунтував п'ять доказів існування Бога. Його перу належать багатотомні праці “Сума теології”, “Про суще й існування”, “Про начала природи”, коментарі до Біблії, до трактатів Арістотеля тощо.

Арістотель (384—322 до н е) — давньогрецький філософ, один із найвидатніших мислителів усіх часів, учень Платона У 367—347 рр — слухач, згодом викладач Академії Платона, 347—334 — мандрівний філософ, 343—340 — вчитель О Македонського, 334—322 — засновник і викладач власної філософської школи і наукової спілки в м. Лікеї (Афіни). Творчість Арістотеля енциклопедичне різнобічна Він займався природничими науками, поетикою, проблемами державного устрою, був творцем логіки психології, естетики та ін У своїх працях (понад 150) (“Метафізика”, “Фізика”, “Аналітика”, “Риторика”, “Тоніка” категорії “Історія тварин”, “Про думку”, “Політика”, “Афінська політія”, “Етика” тощо), які охоплювали майже всі галузі знань того часу прагнув узагальнити досягнення античної науки. Основу його спадку складає філософія, зокрема так звана перша філософія — метафізика, яку Арістотель трактував як науку “про причини і начала”, або як науку про “суще як таке”.

Арон Раймон Клод Фердинанд (1905—1983) — французький філософ, політолог і соціолог, знаний своїми працями з історії соціології, філософи, історії, методологічних проблем історичного пізнання. Є одним із творців теорії єдиного “індустріального суспільства”, в якій соціальне економічний прогрес розглядається як перехід від “традиційного” (аграрного) до промислового (“індустріального”) суспільства Виходячи з положення, що будь яка індустріальна система має свою внутрішню логіку розвитку, стверджував, що, незважаючи на існування начебто протилежних типів суспільства — капіталізму і соціалізму, все ж існує єдине індустріальне суспільство. У політичній філософії закликав до пошуку цілей розвитку, оскільки індустріальний тип суспільства, який він вивчав, не має внутрішньо притаманних йому цілей. Основні праці: “Вступ до філософії історії”, “Виміри історичної свідомості”, “Три есе про індустріальну “добу”, “Етапи соціологічної думки”, “Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільство”, “Опіум інтелектуалів” тощо.

Баранович Лазар (1620—1693) — український мислитель, право славний церковний діяч, письменник. З 1650 р — професор, ректор Києво-Могилянської академії, з 1657 p. — Чернігівський єпископ, згодом архієпископ (з 1666 р), керував водночас Київською метрополією, тобто українською православною церквою Лівобережної України (1659— 1661,1670—1685). Високо цінував народну культуру, українську мову, обстоював національну й релігійну самостійність України. Автор богословських, літературних, політичних творів, серед них: збірники “Меч духовний” (1666), “Труби словес проповідних” (1674), збірник віршів “Лютня Аполлона” (1671) тощо.

Бекон Френсіс (1561—1626) — англійський філософ, засновник емпіричної традиції у філософії Нового часу. Обгрунтував доктрину “природної філософії” електричний метод та описав різні види дослідного пізнан-

ня, сформулював індукцію як метод дослідження законів (“форм”) природних явищ з метою їх плідного використання в людській практиці розробив детальну класифікацію наук Пропагуючи науки, розмежовував сфери наукового знання і релігійної віри, але вважав, що релігія не повинна втручатися у справи науки. Найвідоміші праці “Новий Органон, або Істинні вказівки для тлумачення природи”, “Спростування філософій”, “Про гідність і примноження наук”, “Нова Атлантида” тощо.

Бергсон Анрі (1859—1941) — французький мислитель, представ ник “філософії життя”, автор “концепції творчої еволюції”. Вчив, що світ, життя — це неперервний часовий потік, творчий порив, у якому виникає нове, непередбачуване. Від неживої до живої матерії, від інстинкту до розуму, від закритого до відкритого суспільства — так через відштовхування відбувається еволюція. Інтелект, наука нездатна осягнути цей потік. Вони омертвляють його. Адекватно осягається творчий потік лише інтуїцією митця чи філософа Мистецтво Бергсон ставить вище науки в пізнанні природи. Праці (“Матерія і пам'ять” (1896), “Творча еволюція”(1907)та ін.).

Бердяев Микола Олександрович (1874—1948) — російський філософ персоналіст, вихованець Київського університету В основі його філософії — ідея свободи, ідея творчості, ідея особи й ідея “метаісторичного” есхатологічного сенсу історії. Загальною основою цих ідей є поняття-символи дух, “царство” якого онтологічно протистоїть “царству природи”, трансцендитування —творчий прорив, здолання пут природно історичного буття, екзистенційний час — духовний досвід особистого й історичного життя, що має абсолютний сенс Праці Бердяева "Філософія свободи” “Сенс творчості”, “Досвід есхатологічної метафізики”, “Я і світ об'єктів” тощо.

Беринда Памво (1555(60)—1632) — діяч української культури, лексикограф, мислитель, один з найвидатніших діячів “ученого гуртка” Києво Печерської лаври. Працював редактором, перекладачем, гравером у друкарнях Перемишля, Львова, Києва. Зачинатель поезії та шкільної драми в Україні Спираючись на здобутки європейської лексикографії, створив “Лексіконъ славеноросский и именъ тлъкованіє”—перший друкований український словник, виданий Лаврською друкарнею (м. Київ) в 1627 p., який охоплював 7 тисяч термінів.

Берклі Джордж (1684—1753) — англійський теолог і філософ — суб'єктивний ідеаліст. Заперечував об'єктивне існування речей Речі — це лише комплекси наших відчуттів. Існування речей він зводив до їх сприймання На цій підставі заперечував матерію як субстанцію. Цілеспрямовано боровся з матеріалізмом та атеїзмом. Основна праця “Трактат про основи людського пізнання” (1710).

Бруно Джордано (1548—1600)— італійський мислитель пантеїст. Світогляд Б. зазнав впливу містиків і платонізму В основу всього сущого покладав матерію, яку наділяв активністю і здатністю відчувати (гілозоїзм) Праці “Про безкінечність всесвіту і множинність світів” (1584) “Про причину, первень і єдине” (1584).

Вебер Макс (1864—1920) — німецький філософ і соціолог. Займав ся проблемам и теорії соціальної ді і яку аналізував у першу чергу як вільну дію окремої людини. Найбільш відомий своїм аналізом походження капіталізму, виникнення якого пов'язував з появою в історії людини зда-

тної до раціональної поведінки у сфері господарства та повсякденного життя. У всіх дослідженнях проводив думку про раціональність як визначальну рису сучасної йому європейської культури. Раціональність протистоїть традиційному і харизматичному засобам організації суспільних відносин. Значну увагу надавав проблемам соціальної структури і класового конфлікту, протиставивши марксизму свою концепцію, в якій підкреслював багатомірність класових відмінностей. Автор праць: “Протестантська етика і дух капіталізму”, “Господарська етика світових peaлій”, “Господарство і суспільство”, “Політика як покликання і як професія”, “Наука як покликання і як професія” та багато ін.

Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — видатний українськии вчений, мислитель, основоположник учення про біосферу та ноосферу, перший президент Всеукраїнської Академії наук (1918). Організатор генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеологи, наукознавства, вчення про живу речовину. Енциклопедичність наукових праць Вернадського значною мірою сприяла становленню сучасної наукової картини світу Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери й людства, поява якого, на його думку, започатковує якісно новий етап розвитку Всесвіту, якому сприяє людський розум та результати його втілення в практичній діяльності. Це виявиться в перетворенні біосфери на нове середовище життя — ноо сферу (сферу розуму), у докорінних соціальних змінах, організації нових форм людського співжиття. З розвитком ноосфери Вернадський пов'язував необхідність охоплення світовою наукою всієї планети, створення все ленської науки як могутньої історичної та геологічної сили, в якій природно історична, природна (космічна) і соціальне гуманістична тенденції зіллються в єдине ціле. Одним із перших проаналізував структуру та властивості простору и часу, їх роль у формуванні наукового світогляду порушив питання про самостійний статус біологічного простору и часу охарактеризував їх особливості, зокрема симетрію та асиметрію Обстоюючи науковий світогляд, не абсолютизував роль і значення науки, визнавав участь у його творенні інших форм духовного освоєння людиною світу. У формуванні світогляду, на його думку, задіяні всі аспекти людської діяльності, які виявляються в системі наших цінностей (наука, релігія, мистецтво, філософія, етика). Важливого значення надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання соборного типу. Виступав за всебічний розвиток української культури, збереження культурної самобутності українського народу.

Вишенський Іван (між 1538—1550, за іншими даними між 1545— 1550 — після 1620) — відомий український письменник полеміст, мислитель. Освіту отримав в Острозькій академії. Визнаючи лише православну патристику (доктрину), будучи виразником православного консерватизму, критично сприймав світську філософію, відкидав філософські вчення Платона та Арістотеля, античних філософів, повчання західних церковних діячів Центральною в творчості є ідея протиставлення. Бога і світу. Бога і людини. Дотримуючись ранньохристиянської ідеї докорінної відмінності небесного і земного буття, він розглядав Бога як творця всього сущого, вищу волю, якій підпорядковується все в світі як об'єктивному законові буття Бог — це надприродне начало, єдина, вічна, об'єктивно

існуюча таємнича й непізнанна істина що сама в собі розуміється. Все суще а отже і людина — творіння Бога. Водночас Бог не тільки творець світу людини а и ідеал добра справедливості мудрості чесності досконалості і земне життя людини має спрямовуватися на досягнення цього ідеалу філософською основою міркувань Вишенського є неоплатонізм. До нас дійшли 16 його творів у різних рукописних списках, зокрема “Книжка”, “Обличеніє діавола миродержца”, “Посланіє до всъх обще в Лядской земле живущих”, “Краткословнии ответ Петру Скарге”, “Зачапка мудрого латынника з глупым русином” та ін.

Віденський гурток — група філософів, науковців, що об єдналися навколо філософського семінару, організованого у 1922 р керівником кафедри філософії індуктивних наук Віденського університету М. Шліком. У центрі інтересів гуртка були проблеми філософії науки. До нього входили відомі філософи фізики, математики — Р. Карнап, О. Неират, К. Гедель, Г. Ган, Ф. Вайман, Г. Феигль, регулярно брали участь у дискусіях. А. Аиєр, Г. Рейхенбах, К Поппер, Е. Нагель і багато інших тогочасних інтелектуалів. Гуртокбув ідейним та організаційним центром логічного позитивізму. Із насильницьким приєднанням Австрії до Німеччини в 1938 р учасники гуртка емігрували до Англії та США, де немало зробили для розвитку досліджень у сфері філософи науки.

Вітгенштейн Людвіг (1889—1951) — австралійський філософ, неопозитивіст “Логіко філософський трактат” (1921) вважається одним з основних творів неопозитивізму. В ньому різко розмежовується наука і філософія. Твердження останньої проголошуються неверифікованими і пустими. Пізній Вітгенштейн відійшов від цієї позиції. Він визнавав значення філософських висловлювань, але вимагав строгого розмежовування їх з науковими висловлюваннями. Погляди пізнього В. справили значний вплив на розвиток лінгвістичної філософії.

Вольтер (псевд. Аруе Франсуа Марі) (1694—1778) — французький філософ просвітитель, вчений, публіцист Автор понад 100 томів різноспрямованих за проблематикою праць. Представник деїзму виступив проти католицизму та клерикалізму. Брав участь у створенні “Енциклопедії” 18 сторіччя. Прихильник концепції суспільної угоди. Головні філософські праці “Філософські листи”, “Трактат про метафізику” “Філософський словник”, “Кандід” та інші. Виступаючи за утвердження в суспільстві буржуазних відносин та антифеодальної ідеологи, В. не виключав можливість поступок та компромісів з боку нижчих верств В. не сприймав не тільки комуністичних ідеалів Мельє та егалітаризму Руссо, але й будь яких ви разів ідеї народного правління У філософській онтології впритул підійшов до ідеї вічної матерії, яка є об'єктивною та рухомою. На думку В. свідомість є атрибутом матерії й залежить від побудови тіла. Кінцеву причину як свідомості, руху так і матерії, В. вбачав у Богові. Але разом з тим В. відкидає провіденціалізм, вважаючи історію творчістю самих людей. Філософсокі ідеї В. відіграли велику роль у формуванні нового покоління французьких просвітників Ламетрі, Дідро, Гельвеція, Гольбаха та ін.

Гадамер Ганс Георг (нар 1900) — німецький мислитель провідний представник герменевтики XX ст Багато уваги приділяв специфіці герменевтики як методу пізнання феноменів культури зокрема т.з. герменевтичному колу, упередженості в тлумаченні тексту Праця “Істина і метод”. (1960)




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-10-31; Просмотров: 367; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.