Виникнення та розвиток судово-хімічних (токсикологічних) досліджень

Одним з головних напрямків розвитку криміналістики був розвиток спеціальних знань на основі медицини. З найдавніших часів бере свій початок розвиток токсикологічної (судової) хімії. Засновником токсикології вважають медика та алхіміка Т.Парацельса (1493‑1541 рр.), якому належать слова: „Всі речовини отруйні, неотруйних немає серед них. Лише доза відділяє отруту від ліків”. Згідно з Парацельсом, те, що у малих дозах сприятливо діє на організм, у великих дозах може виявитися отруйним. Він розумів значення наукових методів дослідження та важливість експеримента.

Ще Папа Інокентій ІІІ (1200 р.) наказував при з’ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий кодекс „Кароліна” (1532 р.) закріпив обов’язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя і здоров’я. Слід зазначити, що перші спеціальні знання мали більше емпіричний, ніж теоретичний, характер. Можна згадати і часи середньовіччя, коли поширеним методом „вияснення стосунків” у королівських династіях було отруєння конкурента. Тодішні алхіміки, лікарі і фармацевти стали першими експертами-токсикологами, які навчилися ще у XV столітті виявляти сліди деяких отруйних речовин в їжі, напоях та організмі людини. Ще у ХVІ ст. на перших етапах розвитку токсикологічної хімії об’єктами судово-хімічного аналізу були отруйні сполуки металів та деякі отруйні рослини і препарати з них. Перші судово-хімічні дослідження проводились в аптеках великих міст, в яких працювали фармацевти, що мали відповідні знання з хімічного аналізу.

Судово-хімічні дослідження того часу, з точки зору сучасного хіміка-токсиколога, були примітивними. Виявлення сполук металів (переважно Арсену (миш’яку) і Меркурію(ртуті)), які могли бути причиною отруєнь, обмежувалось в основному встановленням кольору полум’я, забарвлення перлів бури і фосфорної солі, в яких містились досліджувані сполуки металів. Специфічні хімічні реакції відкриття деяких металів у той час були невідомі. При дослідженні отруйних рослин і препаратів з них (екстрактів, настоянок) у ті часи обмежувались визначенням зовнішніх ознак рослин, кольору, запаху, а іноді і смаку препаратів з досліджуваних рослин, встановленням поведінки тварин, у шлунок яких вводились ці препарати.

Перше сучасне криміналістичне розслідування, висновки якого розглядались у якості свідчення, провів відомий французький хімік‑токсиколог (іспанець за походженням) Матьє Жозеф Бонавонтюр Орфіла (1787‑1853 рр.), автор багатьох статей і декількох книг. Найбільш відома з його праць «Traite de medicine legale» (перше видання вийшло у 1823 р., четверте в чотирьох томах – у 1848 р.) стала початком судової хімії. У 2004 році Академічна медична бібліотека Парижа відкрила доступ до електронних версій робіт ученого.

А ось випадок з практики Орфіли. Молода вдова Марі Лафарж повторно вийшла заміж у віці 24 років, а невдовзі її новий чоловік Шарль Лафарж помер, скуштувавши приготоване дружиною тістечко. Підозрювали отруєння миш’яком, але докази були недостатньо вагомими. Через рік звернулись до Орфіли, який поставився до розслідування дуже уважно, провів аналізи не лише м’язів тіла небіжчика, але і зразків грунту з могили. Стало зрозумілим, що миш’як в тіло потрапив до поховання, а причиною його підвищеної концентрації стало умисне отруєння. Марі була засуджена до виправних робіт і за час виконання вироку написала книгу.

Згідно з даними наукової літератури, першими центрами судово‑хімічних досліджень в Росії були аптеки. У 1716 р. Петро І видав указ про проведення розтину трупів і дослідження органів тіла небіжчиків на наявність в них отрут з метою встановлення причин смерті. Після цього указу в Росії розпочалась підготовка судових медиків, а згодом і судових хіміків. Розвитку судово-хімічного дослідження в той час сприяло утворення в Росії в 1797 р. лікарських управ, до складу яких входила посада штатного фармацевта. При цих управах були створені спеціальні лабораторії, в яких штатний фармацевт і його працівники мусили контролювати якість ліків і проводити судово-хімічні дослідження на наявність отрут.

Відомо, що вже у першій половині XIX ст. в російських університетах були організовані перші кафедри судової медицини. У 1824 р. професор Санкт‑Петербурзької медико‑хірургічної академії А.П.Нелюбін опублікував правила для діагностики отруєнь. Великої популярності набув посібник з судової медицини, створений професором цього ж навчального закладу С. А. Громовим (1774‑1856 рр.). В працях видатного російського хірурга і анатома М.І.Пирогова у 40‑50‑х рр. XIX ст. вперше було сформульовано рекомендації для судових медиків з питань огляду трупів, експертизи вогнепальних поранень тощо. Важливу роль в розвитку судової токсикології і судової хімії відіграли праці таких видатних російських вчених, як Д.І.Менделєєв, О.М.Бутлеров, М.М.Зінін, які не раз виступали в якості експертів на гучних та складних судових процесах.

Протягом декількох століть однією з „найпопулярніших” отрут були сполуки Арсену (миш’яку). Симптоми отруєння такими сполуками нагадували хворобу, а визначати їх вміст в організмі було досить важко. У 1836 році англійський хімік Джеймс Марш запропонував методику, що дозволила це зробити. Він винайшов прилад, який згодом було названо приладом Марша. Метод базується на реакції відновлення сполук Арсену до арсину AsH₃, яка була відкрита К.Шеєлє. Марш виявив, що арсин при нагріванні розпадається на прості речовини: арсен (миш’як) і водень. Як і Шеєлє, Марш спочатку відновлював сполуки арсену цинком у сульфатно кислотному розчині.

2 H₂AsO₄ + 9 Zn + 9 H₂SO₄ = 2 AsH₃ + 9 ZnSО₄ + 8 H₂O

Але газ, що утворився, він не випускав у повітря – арсин проходив крізь скляну трубку, яка знизу обігрівалась пальником. На виході скляної трубки він вмістив порцелянову пластинку, і миш’як осаджувався на її поверхні у вигляді блискучого нальоту („арсенового дзеркала”):

2 AsH₃ → 2 As + 3 H₂

Наліт миш’яку має бурувато-сіре забарвлення з металічним блиском. Реакція Марша є найдоказовішою з усіх реакцій, рекомендованих у хіміко-токсикологічному аналізі для виявлення сполук Арсену. Ця методика дозволяє виявити даний елемент у мікрограмових кількостях (тисячні долі міліграма).

На думку американського хіміка-експерта, доктора наук, автора книги „Судова хімія” (2006 р.) Сьюзен Белл: „В наш час токсикологічна (судова) хімія – це головним чином прикладна аналітична хімія. Вона включає якісний та кількісний хімічний аналіз і відрізняється від загального курсу аналітичної хімії лише вибором об’єктів і зв’язком із законом (більшою відповідальністю за висновки і, відповідно, необхідністю підвищеної точності результатів аналізу). Хімік‑токсиколог також повинен володіти ґрунтовними знаннями з біології та матеріалознавства”.

Дата добавления: 2014-10-31