Спеціалізовані експертні установи

Перші спеціалізовані установи, які проводили нескладний хімічний аналіз почали виникати в Росії у другій половині ХVІІ століття. За часів царювання Олексія Михайловича почали здійснюватись перші хімічні експертизи. Як правило, вони стосувались дослідження властивостей різного роду трав і рослин, які розповсюджувались знахарями та чаклунами. Також є письмова згадка, датована 26 квітня 1686 року, про проведення на основі челобітної від Івана Пермякова до Верхохуторського воєводи Григорія Наришкіна почеркознавчої експертизи. В історії були епізодичні випадки використання медичних знань для огляду потерпілих, трупів, проведення так званих „медицинських експертиз”. Але до створення Аптекарського указу медики не залучались (мається на увазі регулярно) для огляду потерпілих осіб. До цього ж часу належать свідчення про виникнення психіатричної експертизи, першими „експертами” були монахи. В зв’язку з розвитком цих напрямків знань в державі виникають спеціалізовані установи. Першими експертними установами були Аптекарський приказ та Іванівська площа в Москві (з другої половини ХVІІ ст. – дослідження підроблених документів та надання „юридичних” послуг). У 1811 році Міністерство поліції заснувало Медичну раду, що виконувала судово‑медичну експертизу. Екпертна діяльність на місцях здійснювалась лікарськими управами при губернських управліннях поліції в штаті яких був судовий медик. Експертизу документів здійснювала Експедиція виготовлення державних паперів. Якщо в документі знаходили ознаки підробки, то документ підлягав фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки. За результатами дослідження складався акт про проведення експертизи.

Після судової реформи 1864 р. Згідно зі Статутом кримінального судочинства (ст. 326) до проведення досліджень почали залучались „обізнані” люди з числа лікарів, фармацевтів, поліцейських, професорів, вчителів, техніків, художників, ремісників та інші особи, які мали „спеціальні знання і набули особливого досвіду”. Як вже зазначалось, медичну експертизу проводили лікарські управи. Вже в 60‑70‑х роках XIX ст. майже всі вони мали штатних експертів, у розпорядженні яких були мікроскопи, хімічні реактиви та просте обладнання. Їхню роботу контролювала лабораторія при Медичному департаменті, яка в разі потреби здійснювала повторне дослідження. Експертизами в справах підробки грошових знаків займалася Експедиція виготовлення державних паперів. Якщо виникали вузькоспеціальні питання з хімії, біології та інших наук, слідчі й судові органи зверталися до Центральної хімічної лабораторії Міністерства фінансів, де здійснювались експертизи, пов’язані з дослідженням різних рідин: спирту, одеколону, мастил тощо. Досить часто при проведенні складних експертиз звертались до Академії наук, яка здійснювала переважно дослідження судово‑медичного та хімічного характеру.

Судово‑технічні кабінети були організовані у 1911 р. при училищах правознавства, у 1912 р. – при прокурорі Петербурзької судової палати. З 1912 р. у великих містах були створені кабінети науково‑судових експертиз, зокрема такі кабінети були створені в Москві, Києві та Одесі. Згідно із законами від 28 липня 1912 р. і 4 липня 1913 р. кабінети науково‑судових експертиз призначалися для досліджень у кримінальних і цивільних справах за допомогою фотографії, дактилоскопії, хімічного й мікроскопічного аналізів та інших прийомів, за винятком досліджень, які здійснювали лікарські відділення губернських правлінь, а також для сприяння в особливо важливих випадках слідчій владі у виявленні винних і з’ясуванні злочинів або встановленні невинності підозрюваного. Кабінети складались з трьох відділів: фотографічного, кримінально‑технічного та хімічного. Київський кабінет науково‑судових експертиз, заснований у лютому 1914 р., очолив криміналіст С.Потапов (1873‑1957 рр.), який пізніше став одним із засновників радянської криміналістики. Він залучив до роботи в новому закладі відомих представників природничих наук приват‑доцентів Київського університету В.Фаворського, М.Петрова та О.Семенцова, доктора медицини М.Туфанова.

З метою поширення позитивного досвіду та уникнення помилок в криміналістиці проводяться з’їзди експертів‑криміналістів. Перший такий з’їзд був проведений 1 – 9 липня 1915 р. в Петрограді. Його учасниками були керівники кабінетів науково‑судових експертиз, помічники, окремі судді, медики, судові слідчі.

Свідчень про дореволюційну діяльність Київського та Одеського кабінетів науково‑судових експертиз збереглося мало, більшість матеріалів втрачено під час громадянської війни. З опублікованих звітів відомо, що в середньому за рік у кабінетах здійснювалося майже 300 різноманітних експертиз. Наприклад, в Одеському кабінеті за три роки роботи було здійснено 738 експертиз: у 1914 р. – 215, у 1915 р. – 279, у 1916 р. – 244. Дослідження розподілялися так: порівняння почерків – 346, інші дослідження документів – 122, дактилоскопія – 38, дослідження волосся, сперми та крові – 43, хімічні – 122, інші види дослідження – 67. На превеликий жаль, перші кабінети науково‑судової експертизи проіснували недовго. Під час революції 1917 р. та громадянської війни більшість із них практично припинили свою діяльність. Але й за ці кілька років вони зробили значний внесок у розвиток вітчизняної криміналістики, упроваджуючи у слідчу практику науково‑технічні прийоми та методи.

У 1922 р. губернські відділи розшуку вже були обладнані засобами дактилоскопіювання і фотографування. Незважаючи на важкі умови Укрцентррозшук та місцева влада вживали заходів по підготовці кадрів, проводили спеціальні курси для підвищення майстерності співробітників карного розшуку з окремих напрямків практичної діяльності, швидкими темпами формувалась професійна бібліотека. Постановою РНК УРСР від 10 червня 1923 р. у містах Києві, Харькові, Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, які відновили свою роботу на базі раніше діючих кабінетів. Крім виконання експертиз при розслідуванні конкретних злочинів вони були зобов’язані займатися науково‑дослідною роботою. В 1925 р. ці кабінети були перетворені на інститути науково‑судової експертизи.

На сьогоднішній день розвиток та впровадження криміналістичних знань пов’язаний з діяльністю науково‑дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертно‑криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ. Зараз в системі Міністерства юстиції України функціонують три інститути судових еспертиз, одна криміналістична лабораторія і десять філій, в яких виконуються різноманітні експертні дослідження. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У Міністерстві внутрішніх справ України функціонує Експертно‑криміналістичне управління і Державний науково‑дослідний експертно‑криміналістичний центр (ДНДЕКЦ), а в кожному обласному і міському УВС – експертно‑криміналістичний підрозділ. Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ виступають як фахівці при виконанні слідчих дій, так і у якості експертів в суді. Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби безпеки України і у військових прокуратурах Міністерства оборони України. Сьогодні головний підрозділ експертної служби МВС України: ДНДЕКЦ – має один з кращих у світі комплексів для молекулярного спектрального аналізу в інфрачервоній області спектра, що відкриває надзвичайно широкі можливості для дослідження мікрооб’єктів. Повсякденною практикою експертів є використання різних видів хімічних та фізико‑хімічних методів аналізу (газової, тонкошарової хроматографії, молекулярної та атомної спектроскопії, рентгенівської дифрактометрії). З їх допомогою виконано ряд досліджень, які допомагають у розкритті злочинів та вирішенні завдань, що виникають перед сучасними детективами.

Цікаво знати, що:

Близько 250 р. до н.е. Архімед виміряв густину сплаву і виявив факт крадіжки золота ювеліром, якому було замовлено корону тирана Сіракуз.

1302 р. У Болоньї (Італія) лікар Бартоломео да Варіньяна здійснив перший у Європі розтин в інтересах суду.

1840 р. Матьє Орфіла вперше викрив отруювача за даними хімічного аналізу вмісту шлунку отруєної особи.

1863 р. Хімік Крістіан Шенбайн (Шьонбайн) відкрив, що кров спінюється при контакті з гідроген пероксидом (це явище ми спостерігаємо, коли зупиняємо кровотечу). Реакція стала першим тестом, який відповідає на запитання криміналіста: „Чи можуть ці бурі плями бути кров’ю? ”

1892 р. В Буэнос-Айресі поліцейский Xуан Вуцетич вперше викрив злочинця за відбитками пальців і почав дактилоскопувати затриманих.

1902 р. Ботанік Михайло Семенович Цвєт винайшов хроматографію – метод розділення сумішей, який використовується для виділення незначних кількостей крові, отрут і барвників з рідин та газів.

1904 р. завідувач розшукного відділення Київської міської поліції колезький секретар Г.М. Рудий організував перше в Росії дактилоскопічне бюро.

1910 р. В Ліоні Едмон Локар створив першу поліцейську криміналістичну лабораторію.
1912 р. Організовано перший в Росії експертно‑криміналістичний підрозділ: кабінет науково-судової експертизи при прокурорі Петербурзької судової палати.

1933 р. Теодоро Гонзалес в Мехіко вперше здійснив хімічний аналіз „змиву руки”, що дозволило встановити, чи стріляв підозрюваний останнім часом з вогнепальної зброї.

1954 р. Роберт Боркенстайн, капітан поліції штату Індіана, винайшов трубку-аналізатор для встановлення ступеню алкогольного сп’яніння.

1986 р. Алек Джеффріс у Лестері (Великобританія) вперше здійснив ідентифікацію генів підозрюваного у скоєнні злочину: початок використання „генетичної дактилоскопії”.

1995 р. У Великобританії створений перший у світі загальнонаціональний банк даних ДНК, у якому в даний час містяться відомості практично по всіх дорослих професійних злочинцях.

Дата добавления: 2014-10-31