Функціональна структура управління

Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна організаційні структури.

У лінійній структурі кожний підлеглий має лише одного керівника і в кожній ланці виконується весь комплекс робіт, пов’язаних з управлінням об’єктом (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Лінійна організаційна структура

Лінійний тип організаційної структури характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Переваги лінійної структури:

v чіткість та простота взаємовідносин;

v оперативність підготовки та проведення управлінських рішень;

v відсутність паралелізму в роботі;

v надійний контроль.

Недоліки:

v обмеження ініціативи у працівників на нижчих рівнях;

v значний обсяг інформації, який передається з одного рівня на інший;

v високі вимоги до кваліфікації керівників та їх компетенції за всіма питаннями роботи підлеглих ланок.

Лінійна структура управління використовується дрібними і середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво, за відсутності широких коопераційних зв'язків між підприємствами.

В основі формування функціональної структури управління лежить процес департаментизації.

Департаментизація – це процес поділу організації на окремі блоки, які можуть називатися відділами, відділеннями та секторами.

Функціональна департаментизація – це процес поділу організації на окремі елементи, кожний з них має свою чітко визначену ціль та обов’язки. Виходячи з цього, для функціональної структури управління характерне створення структурних підрозділів, кожен з яких має свої чітко визначені завдання та обов’язки (рис. 1.12).

Рис.2.12 Функціональна організаційна структура управління

Функціональна структура припускає, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізований на виконання окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції обов'язково для виробничих підрозділів.

Функціональну структуру іноді називають традиційною чи класичною, тому що вона була першою структурою, яка була вивчена та розроблена (Файоль). Створення функціональної структури вимагає групування персоналу за завданнями, які вони виконують.

Конкретні характеристики та риси діяльності підрозділу відповідають найбільш важливим напрямам діяльності всієї організації.

Через те, що функціональна департаментизація потребує поділу на блоки, які мають чітко визначені задачі, то в організаціях обробної галузі промисловості це є розподіл за технологіями масового виробництва. Традиційні функціональні блоки організації – відділи виробництва, маркетингу та фінансів.

В організаціях сфери послуг: відділ експлуатації, збуту та фінансів. В армії: піхотні підрозділи, підрозділи артилерії. В лікарні: адміністративні, лікувальні, господарські підрозділи.

Якщо розмір організації досить великий, то основні функціональні відділи можна в свою чергу поділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони мають назву вторинних або похідних.

Приклад: в авіації (в експлуатаційному відділі) можна виділити – інженерно - технічну службу, технічне обслуговування, наземну службу, льотну службу.

Основна ідея полягає в тому, щоб максимально використати переваги спеціалізації та не допускати перевантаження керівництва. Але в той же час, щоб відділ не ставив свої власні цілі вище спільних цілей організації.

Переваги функціональної структури:

1) стимулює ділову та професійну спеціалізацію;

2) зменшує дублювання зусиль та споживання матеріальних ресурсів в функціональних сферах;

3) покращує координацію в функціональних областях;

4) відповідність професійно-кваліфікаційних характеристик працівників завданням управління;

5) сприйнятливість до нових явищ та здатність до оперативної перебудови.

Недоліки:

1) підрозділи можуть бути більш зацікавленими в реалізації цілей та задач своїх підрозділів, ніж спільних цілей всієї організації. Цей факт збільшує можливість конфліктів між функціональними підрозділами;

2) у великій організації ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавця стає досить довгим;

3) ускладнюється координація управлінського впливу в результаті отримання виконавцями вказівок від кількох функціональних органів;

4) зменшується оперативність роботи органів управління.

Функціональна структура не підходить для організацій з широкою номенклатурою продукції, яка діє в середовищі з факторами, які швидко змінюються.

Ця структура не підходить для організацій, що діють одночасно на декількох ринках в країнах з різними соціально – економічними системами та законодавством.

Досвід говорить, що функціональну структуру доцільно застосовувати в тих організаціях, які випускають відносно обмежену номенклатуру продукції, діють в стабільному зовнішньому середовищі та для забезпечення свого функціонування вимагають вирішення стандартних задач управління. Приклад: металургійна промисловість, видобуток сировинних матеріалів.

З метою усунення недоліків лінійної та функціональної структур управління були розроблені лінійно-функціональна та лінійно-штабна структури управління, що передбачають функціональний поділ управлінської праці в підрозділах різних рівнів і сполучення лінійного і функціонального принципів управління [10, с. 147].

Дата добавления: 2014-10-31