Робочий альянс

Аналіз помилкових дій.

Аналіз снів.

"Сни не випадкові і не безладні, а є способом задоволен­ня незадоволених бажань" (Freud).

Фрейд виділяв явний і прихований зміст сну. Явне - те, що фактично бачать у сні, приховане - те, що виявляється при вільній асоціації снів і їх тлумаченні. Тлумачення - це спроба дістатися прихованого смислу снів.

Робота снів - перехід прихованого смислу сну в явний.

1) Згущення - факт того, що явне сновидіння містить в собі менше інформації, ніж приховане, оскільки є "скороченим перекладом".

2) Зміщення - результат роботи цензури, тобто заміщення істиного смислу натяками, символами.

3) Репресивне перетворення думки в зорові образи.

Техніка (метод вільного асоціювання):

1) Не звертати уваги на зміст сновидіння (ясне чи аб­сурдне і т.д.).

2) Розібрати сновидіння на елементи, кожен дослідити ок­ремо шляхом вільних асоціацій (знайти дериват).

3) Викликати виникнення "прихованого", того, що пацієнт намагається приховати, яке має властивості, які відходять корінням в міфологію, і мають уніфіковані переклади.

У Фрейда символіка сексуально забарвлена. Все довгі, стирчачі предмети - член, "все", що має обмежений простір - вагіна.

До помилкових дій відносять: обмовки (обмолвки), обпис­ки, обчитки, помилки слуху, забування намірів, імен, назв, переживань, загублення і заховування речей, заблудження, по­милкові дії.

Фрейд вважав, що помилкові дії не випадкові, а є психічними актами, в яких вбачається зміст і намір. Вони ви­никають в мить протидії протилежних бажань. При цьому одно з конкуруючих бажань (частіше не приносить задоволення) відштовхується в підсвідомість, але несвідомо проявляється в тій чи іншій помилковій дії.

Він передбачає раціональні стосунки між пацієнтом і аналітиком, які дають можливість пацієнту цілеспрямовано працювати в аналітичній ситуації, а аналітику - добиватися терапевтичного успіху.

Аналітик сприяє робочому альянсу своєю поведінкою, в якій створює акценти на емпатії, розумінні і недиректив­ності.

Лише пацієнт, у якого установки на психоаналіз глибоко мотивовані, може винести це лікування, потребуюче багато ча­су, терпіння, пов`язане з розкриттям інтимних переживань.

Особливу роль грає особистість психоаналітика. Який же мінімум вимог, що висуваються до психоаналітика?

- він повинен уміти використовувати для аналізу не лише чужі (пацієнта) процеси, але й свої власні, майстерність психоаналітика тем вища, чим більший доступ він має до влас­ного несвідомого,

- повинен уміти відчувати, що лежить за продукцією пацієнта, за його питаннями і емоціями,

- повинен уміти ідентифікуватся з пацієнтами (словник аналітика = словник пацієнта),

- добре знати теорію і володіти технікою психоаналізу,

- повинен пам'ятати 5 правил Гринсона (Greenson, 1986):

1) будь-який вислів пацієнта заслуговує на увагу аналітика,

2) не можна чинити пацієнту біль більше тієї, що не­обхідна,

3) аналітик повинен бути для пацієнта гідом на всьому шляху нового для нього психоаналітичного лікування,

4) аналітик забов`язаний турбуватися про збереження у пацієнта самоповаги і почуття власної гідності,

5) поведінка і вислови психоаналітика повинні бути орієнтовані на єдину мету - лікування.

Допитливість, жвавість уяви, любов до фантазії, що гар­монійно поєднуються з умінням тверезо аналізувати - цінні і необхідні риси аналітика. У висловлюваннях пацієнта для нь­ого не повинно бути нічого безглуздого чи відразливого, оскільки здатність розуміти несвідоме іншої особистості вип­ливає із здатності до емпатії. Аналітик повинен виражати свої думки просто, повинен уміти мовчати, повинен мати по­чуттям такту і уміти вибрати час для інтерпретації своїх спостережень.

Фрейд вважав, що поведінка і думки людини є сукупним ре­зультатом інстинктивних спонук, конституції і досвіду, тобто майстерність психоаналітика невіддільна від особливостей йо­го особистості.

Грамотний психоаналітик розкриває внутрішні механізми поведінки людини, робить міжособистісні ставлення "прозори­ми", при цьому більш важливе значення має не вербальна інформація, а те, що за нею приховане.

В класичному психоаналізі використовуються і неа­налітичні терапевтичні процедури: відреагування, навіювання, маніпуляції.

Відреагування (катарсис) - розрядка неприйнятних емоцій та імпульсів. Його цінність полягає в тому, що переконує пацієнта в реальності його несвідомих процесів. Техніка по­лягає в зануренні пацієнта в гіпнотичний стан із пропозицією перенестись в минуле, при цьому у нього виникають почуття і думки, до того випавші з свідомості. При пробудженні хворого в стані афекту і повідомленні лікарю про свої переживання, синдром виявляється таким, що може бути подоланим і його по­вернення в несвідоме неможливе. Це носить назву "конверсії".

Навіювання - індукція думок, емоцій, спонук ("психо­логічний протез").

Маніпуляції - діяльність аналітика, сприяюча відновленню пам`яті пацієнта (наказовий тон і т.д.).

"Правило абстиненції" - "страждання пацієнта, що досягло апогею, найбільш ефективне в психоаналізі" (Freud, 1919).

"Аналітик як дзеркало" - манера поведінки аналітика, при якій він залишається "темним" для пацієнта.

Тривалість лікування психоаналізом - 3-5 років.

Показання до лікування психоаналізом:

1) Неврози (неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів).

2) Психогенна депресія.

3) Психосоматичні захвоpювання.

4) Психопатії, перверсії, девіантна поведінка.

Протипоказання:

1) Шизофренія.

2) МДП.

3) Недоумство.

4) Виражена імпульсивність.

Аналізуємість пацієнта визначається його здатністю зняти контроль над своїми думками і почуттями, дозволити їм прояв­лятися пасивно, без належної веріфікації.

Самоаналіз можливий при наявності сильного спонукального мотиву "пізнати самого себе" і мінімумом знань про техніку психоаналізу.

ПСИХОСИНТЕЗ (Ассаджиолі, Ферруччі). Засновником психосинтезу як методу лікування вважається італієць Р.Ассаджиолі (учень З.Фрейда). Якщо існує аналіз (розклад на частини), то існує і синтез (створення цілого з частин). Для того, щоб знайти причину дисгармонії, неврозу, краще аналіз. Для того, щоб створити гармонію, гомеостазис, краще синтез.

Дисбаланс (психічний дискомфорт) часто виникає тому, що наші психічні процеси розмежовані чи навіть протирічать одне одному.

Ассаджиолі вважав, що в процесі психосинтезу потрібно ці частини, "ці розмежовані психічні процеси, бажання, прагнен­ня насамперед усвідомити, а потім - поєднати так, щоб виник­ла гармонія.

В основі психосинтезу лежить психоаналіз Фрейда.

Основне завдання: пізнання свого істиного Я, досягнення на основі цього внутрішньої гармонії і налагоджування адек­ватних відносин із зовнішнім світом, в тому числі і з оточу­ючими людьми, включаючи слідуючі етапи:

- глибинне пізнання особистості (комплекси),

- контроль над різними її елементами,

- пізнання свого істинного Я - виявлення чи створення "поєднуючого центру" Я, розототожнювання ("відставний політик"), яке полягає у відділенні виділених комплексів від свідомого Я, розкласти їх на елементи, контролювати їх і ке­рувати ними ("спокійно вивчати їх походження, їх природу і глупоту),

- психосинтез: формування чи перебудова особистості нав­коло нового центру.

За допомогою психосинтезу ми вчимося впізнавати наші різні і протирічиві сторони, піддаючись, таким чином, мініпсихоаналізові.

"В психосинтезі Я не є ні пасивним глядачем, ні актором. Воно - скоріше продюсер, що ставить шоу, що відповідає за якість, своєчасність і чуйне керівництво" (Ферруччі).

Процес пізнання істинного Я достатньо складний, і не ко­жен пацієнт навіть за допомогою досвідченого психотерапевта в змозі швидко досягти кінцевого результату.

Можна створити прийнятний для себе ідеальний образ і у всьому наслідувати його (любляча жінка, що ототожнює себе з улюбленим чоловіком) - імаготерапія (іmago-образ). Метод має багато спільного з тим, що писав К.З.Станиславский про про­цес роботи актора над собою - форма опосередкованого са­мопізнання.

В результаті психосинтезу можна стати краще, доско­наліше, але не можна стати зовсім іншим - своїм антиподом. Тобто "ідеальну модель" формують з елементів власної особис­тості (гармонійно більш розвинуту - інтраверти, вчений бізнесмен і т.д. - екстраверти).

1. Психосинтез - метод самопізнання і саморозвитку осо­бистості.

2. Психосинтез - метод лікування (в основному неврозів і психосоматичних захвоpювань).

3. Психосинтез - метод виховання.

ПОЗИТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ (Н.Пезашкіан) - "центрована на конфлікті". Базується на:

1. Позитивному підході до пацієнта і захворювання.

2. На змістовній оцінці конфлікту.

3. На 5-ступінчастій терапії, заснованій на аутот­ренінгові.

Позитивний підхід до пацієнта і захворювання виходить з того, що будь-яка людина незалежно від її раси, соціального положення і віросповідання від природи володіє двома здібностями: здатністю до пізнання і здатністю любити.

Здатність до пізнання виражає раціо­нальну, інтелектуальну суть людини (ліва півкуля головного мозку), а з датність любити - емоційну і ду­шевну його суть (права півкуля). Відзначається, що в Західній Європі, Америці більше виражена здатність до пізнання, в східних країнах - здатність любити.

Міжкультуральний підхід проходить червоною ниткою через всю позитивну психотерапію, оскільки дозволяє краще зро­зуміти структуру конфлікту і поведінку пацієнтів. Дуже часто те, що неприйнятне в країнах з однією культурою і традиціями (прийом алкоголю, особливості статевих взаємин і т.п.) прий­нятно в інший. Це не означає, що одна культура добра, а дру­га - погана. Просто вони різні, а тому і поведінка пацієнтів з позицій тієї чи іншої культури може трактуватися по-різно­му.

Позитивна психотерапія визначається ще культуральними особливостями середовища, в якому виховується і живе ця лю­дина.

З точки зору позитивної психотерапії в кожному синдромі можна знайти не лише погане (негативне), але і добре (пози­тивне). Біль, наприклад, можна інтерпретувати як сигнал про лихо, підвищення температури тіла - як добру опірність ор­ганізму.

Х.Пезашкіан депресію інтерпретує як здатність глибоко і емоційно реагувати на конфлікти, нервову анорексію - як здатність обходитись мінімумом їжі, алкоголізм - як здатність за допомогою алкоголю зробити конфлікту ситуацію тимчасово переносимою, паранойяльний синдром - як здатність дивитись на себе як на центр світобудови, а психосоматичні синдроми - як здатність мовою організму вказувати на то, що в данний час немає інших засобів впоратись з конфліктом.

Таким чином, на думку Х.Пезашкіана, можна позитивно інтерпретувати будь-яку поведінку, будь-яке соматичне чи психічне захворювання.

Основною метою позитивної психотерапії є зміна точки зо­ру пацієнта на свою хворобу і, як наслідок, нові можливості в пошуках резервів в боротьбі з недугою. А оскільки позитив­на психотерапія виходить з того, що в основі багатьох психічних і психосоматичних захвоpювань лежить конфлікт, то зміна точок зору на симптоми і синдроми дозволяє і психоте­рапевту і пацієнту диференційовано підходити до конфлікту, який стоїть за цим синдромом.

В позитивній психотерапії для досягнення цієї мети широ­ко використовують притчі, повчальні історії і т.д., причому вони повинні бути в чомусь подібними з історією (конфліктом) пацієнта (але не "лобовим", а як би по дотичній).

Таким чином позитивний підхід складається з трьох основ­них компонентів: врахування міжкультуральних особливостей, позитивної інтерпретації захвоpювання і використання пов­чальних історій.

Аналіз конфлікту.

У відповідності з концепціями позитивної психотерапії, реакція на конфліктну ситуацію у будь-якої людини прояв­ляється через 4 основних "сфери вирішення конфлікту": тіло, діяльність, контакти і шляхом фантазії.

Дійсно, одна людина реагує на конфлікт переважно емоціями, що тягне за собою вегетативні дисфункції, психосо­матичні захвоpювання (тіло), інша з головою занурюється в роботу чи впадає в бездіяльність (діяльність), третя - про­довжує конфліктувати чи замикається в собі (контакти), чет­верта - йде до пошуків бога, містики чи починає пити, ство­рюючи собі тимчасово світ ілюзій (фантазії).

При цьому одна з сфер реагування звичайно домінує, а решта як би відходять на задній план, що залежить від мину­лого досвіду, особистісних і культуральних особливостей пацієнта. Є спостереження, що пацієнти Заходу у вирішення конфлікту частіше втягують "тіло" і "діяльність", а пацієнти Сходу - "контакти" і "фантазії".

Людина зі здоровою психікою - не та, що не має проблем, а та, що знає, як їх перебороти і вийти з конфліктній ситу­ації що склалася.

Лише тоді, коли особистість пропускає конфлікт крізь призму свого Я, він набуває індивідуального значення.

Ступінь, в якій нейтральний конфлікт для данної особис­тості стане патогенним, залежить від конкретної ситуації, реакції на конфлікт і особистісних властивостей.

Конкретна ситуація: основне, як вона змінює плани пацієнта на майбутнє.

Реакція на конфлікт: стереотипи поведінки в конфліктній ситуації - відношення до Я, Ти (сім'я), Ми (соціум), Пра-Ми (традиції).

Відношення до Я: самооцінка - залежить від виховання. Відношення до Ти: відтворює модель поведінки батьків і близьких людей.

Відношення до Ми: формується по зразку батьківської дум­ки про оточуючих людей - стереотипи поведінки - не те, що чує, а те, що бачить.

Відношення до Пра-Ми: визначається світоглядом, релігією, став­лен­ням до суспільного ладу.

Актуальні особистісні особливості: позитивні - ввічливість, чес­ність, вірність, обов'язковість, справед­ливість, добросовісність, негативні - лінощі, необов'яз­ковість, неохайність, пиха, жадібність.

Основні етапи позитивної психотерапії.

Виділяють 5 етапів (рівнів): дистанціювання від конфлікту, переробка конфлікту, ситуативне схвалення, вер­балізація, розширення життєвих цілей.

Позитивна психотерапія - терапія, центрована на конфлікті.

1-й етап. Пацієнт повинен як би відсторонитися від конфліктної ситуації, що склалася, розглянути її збоку і скласти про неї повне уявлення.

2-й етап. Ретельний аналіз конфлікту.

3-й етап. Переміщення акценту з негативних якостей парт­нера по конфлікту на позитивні.

4-й етап. Обговорення конфлікту, а не його можливих наслідків.

5-й етап. Розподіл енергії пацієнта на 4 попередніх ета­пи, зміщення акценту на інші сфери діяльності пацієнта.

20-30 занять до 50 хвилин.

Показання до застосування.

1. Неврози.

2. Психосоматичні захвоpювання.

НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ. Нейролінгвістичне програмування (НЛП) - це наука про вплив слова на людину. Це методичні прийоми, які дозволяють людині шляхом слова програмувати себе і далі змінювати ці програми.

Базисне положення НЛП - людина несе в собі приховані, невикористані психічні ресурси. Основна задача психотерапев­та - забезпечити до них доступ пацієнта, видобути їх з підсвідомості, довести до рівня свідомості, а далі навчити ними користуватись.

Процес і механізм сприйняття навколишнього світу людиною в НЛП носить назву модальності (зорової - візу­альної, слухової - аудиальної, нюхової, смакової, тілесної - кінестетичної, одна з яких є домінантною, решта - супровод­жуючими). Для одного світ - це насамперед те, що він бачить, для іншого те, що він чує, для третього те, що він відчуває.

Залежність між домінуючою модальністю і словами, якими людина відображає світ - предикати мові (зорова - "бачити", "виразно", "яскравий" і т.д., кінестетична - "почувати", "твердий", "важкий"), які формуються у людини на підсвідомо­му рівні і є "ключами", даючими доступ психотерапевту до внутрішніх психічним процесів пацієнта.

Не менш важливими "ключами доступу" до несвідомого є не­вербальні, зовнішні ознаки виявлення емоцій (поза, міміка, тембр голосу, ритм дихання, патерни очей, чи рухи очних яб­лук).

Уміння знаходити модальність передбачає уміння працювати з "ключами", це в НЛП називається "підстройкою".

Система, відповідальна за видобування інформації, є ве­дучою, система, що доставляє цю інформацію свідомості, реп­резентативною, система, що звіряє отриманий результат - ре­ферентною.

Мета психічних процесів, що ведуть до форми поведінки в НЛП, називається стратегією поведінки.

Звичайно при всій багатоманітності можливих форм по­ведінки в тій чи іншій ситуації людина вибирає якусь одну, як найбільш прийнятну, що залежить від багатоманітності реп­резентативних систем. Якщо у людини є досвід реагування в певній ситуації, вона вибирає певний стереотип поведінки, виходячи з цього досвіду, що і добре ("мало ризику") і пога­но ("мало творчості").

Якщо досвіду реагування немає, то стратегія поведінки спирається на свідомість, яке конструює можливий варіант по­ведінки.

Соціально незріла чи хвора людина для кожної ситуації звичайно має одну стратегію поведінки, соціально зріла - 2-3, чим більше стратегій, тем краща адаптація, тим більше вибір, чому і повинен навчити психотерапевт пацієнта.

В НЛП мета-модель - набір лінгвістичних засобів для от­римання інформації, прихованої від пацієнта.

За допомогою мовлення терапевт може змінювати суб'єктив­ний світ пацієнта, а не навколишній його об'єктивний світ.

Основне правило НЛП: визнаючи за людиною право на власні правила, дозволити решті світу мати свої.

1. Метод "якіру" - асоціативні зв'язки, якими можуть виступати міміка, жести, інтонації, пов'язані з пев­ними переживаннями.

"Якори" бувають зоровими, аудіальними, кінестетичними (доторк).

Терапевт вибирає певне відчуття, переживання чи синдром, який потрібно "поставити на якір".

Показання: сексуальна терапія, фобії, алкоголізм.

2. Робота з субмодальностями. Зорова: яскравість, розмір, колір, контраст, фокусування, рухливість.

Слухова: висота тону, гучність, ритм, чіткість, тембр. Кінестетична: тривалість, інтенсивність, темп, температура.

Посилення яскравості збільшує інтенсивність відчуттів. Змінюючи характеристики субмодальностей, з'ясовують, яка з них більше всього впливає на емоційне забарвлення сприйнят­тя.

Асоційоване сприймання - ейдетичне (сам перебуває в кар­тині), посилює переживання.

Дисоційоване (конструйоване) сприймання - сприймання як би збоку, іноді з чужої точки зору, зменшує переживання, знімає фобію.

3. Накладення - однієї модальності на іншу.

4. Прийняте рішення - якому передують сумніви і збентеження. Сумнів потрібно перетворити в ро­зуміння.

5. Зміна переконання. Переконання - понят­тя відносне (іноді людина, здійснюючи злочин, вважає, що здійснює подвиг), переконання може змінюватися, якщо у люди­ни є критика до ситуації, що склалася чи мотивація до зміни.

Добра робота в НЛП - це на 95% збір інформації, лише на 5% - безпосередньо методичні прийоми.

Одна з неодмінних умов зміни переконання - бажання само­го пацієнта зробити це і упевненість в тому, що це необхідно робити.

6. "З мах " - в основі методу - природжене прагнення людини переходити від "неприємного" до "приємного".

7. " Вибух " - для усунення компульсивних потягів.

8. Візуально-кінестетична дисоціація.

Показання: гострі реактивні стани, статеві дисгармонії, фобії.

Мета: прибрати з переживань їх первісну емоційну наси­ченість, переводячи негативні спогади в ейдетичних образах (асоціативне сприймання) в пригадування в конструктивних об­разах (дисоційоване сприймання), оскільки приємні події зви­чайно запам'ятовуються, а негативні - забуваються (захисна реакція організму).

9. Подивись на себе очима, повними любові. Метод заснований на регулюючому ефек­ті асоційованого і дисоційованого сприймання.

10. " Рефреймінг " - переформування (заново при­стосувати), "вставити в нову раму ту ж картину" чи "вставити в ту ж раму нову картину".

Показання: алкоголізм, девіантні форми поведінки, нав'язливі стани.

Контекстуальний рефреймінг - це підбір підходящого кон­тексту для певної поведінки (авторитарним потрібно бути лише у визначених ситуаціях).

Комунікація симптомів - рефреймінг, допомагаючий позбу­тися симптому.

11. Терапевтична метафора - уміння розказувати повчальні історії, ідентичні пpоблемі пацієнта, але не маючі з нею прямої подібності і носячі заміщуючий ха­рактер з можливостями нового вибору та з пропозицією варіантів виpішення подібних проблем.

ГРУПОВА ПСИХОТЕРАПІЯ. Якоб Морено (1932) визначив групову психотерапію як лікування людей в групах. Ст.Кратохвіл (1978) вважає, що групова психотерапія - це метод, при якому з лікувальною ме­тою використовують змінні стосунки як між членами групи, так і з психотерапевтом.

Н.К.Литарт (1979) вважає, що групова психотерапія орієнтована на активізацію особистості хворого, зміна його ставлення до хвороби і оточуючого середовища.

Група - це соціально-психологічне поняття, що позна­чає певне число осіб, включених в типові для них види діяльності і регульованих загальними цінностями і нормами.

Психокорекційна група - штучно ство­рена мала (до 20 чоловік) група, об'єднана цілями міжосо­бистісного пізнання, особистісного навчання і саморозкриття.

Пальма першості в груповій психотерапії належить бос­тонскому лікарю Д.Пратту, який лікував хворих

Однак родоначальником групової психотерапії вважають Я.Морено, а основи заклав Карл Роджерс - гуманістичний нап­рямок в психотерапії, чи "терапія, центрована на клієнті", тобто антиавторитарна недирективна психотерапія.

Ще в 1951 г. K.Lewіn писав, що легше змінити індивіду­умів, зібраних в групу, ніж кожного з них окремо.

Мала група - це суспільство в мініатюрі, в якому людина випробовує і засвоює нові навички поведінки, різні стилі міжособових відносин.

Strotzka (1986) вважає, що "життєві труднощі" легко до­лаються "розмовною" терапією при ізольованих симптомах (фобії) - поведінкова психотерапія, характер порушення - гештальт-терапія чи психодрама, алкоголізм і наркоманії - недирективна групова психотерапія.

Протипоказання абсолютні: низький інтелект і психози (особливо з маячінням відношення, пе­реслідування і фізичного впливу).

Протипоказання відносні: важкі фо­рми психопатій (експлозивні, шизоїдні, епілептоїдні), вира­жені фізичні недоліки (потвори, сліпі, глухі), товариші по службі, сусіди і т.д.

Оптимально - 8-12 чол (Kratochvіl, 1978) з основними критеріями: 1) демографічний (стать, вік, освіта), 2) клінічний (симптоми, синдроми, діагноз), 3) особистісний (характер, інтелект, інтереси).

3-4 заняття в тиждень по 60-90 хвилин.

Психологія малої групи включає в себе: ролі, норми, лідерство, типи поведінки, груповій процес.

Керівництво групою: авторитарне, демо­кратичне, попустительське.

Типи поведінки в групі: відокремлю­ючийся, відомий, лідируючий, співробітничаючий.

Динаміка чи груповий процес - проходження фаз (стадій) розвитку групи від моменту її створення до завершення ліку­вального процесу: адаптація -> вирішення внутрішньогрупових конфліктів (фрустраційна) -> згуртованість (конструктивна) і ефективне рішення проблем (реалізаційна).

Внутрішньогрупова етика включає:

- згоду чи незгоду приймати участь в груповому процесі,

- свобода вибору участі в тих чи інших діях групи,

- профілактика психотравм.

ГРУПИ ТРЕНІНГУ (Т-ГРУПИ). Засновником є соціолог і психолог Курт Левін: "Щоб вия­вити свої неадекватні установки і виробити нові форми по­ведінки, люди повинні навчитись бачити себе такими, якими їх бачать інші".

Т-групи за своїм цільовим призначенням діляться на:

- групи умінь (підготовка керівників, ділових людей),

- групи міжособових відносин (проблеми сім`ї, сексу),

- групи "сензитивності" (т.е. орієнтовані на зростання і самовдосконалення особистості, подолання нерішучості).

Т-група вчить тому, як навчатись. Уявлення про самого себе, процес саморозкриття - "вікно" Джогари, зворотній зв`язок, експериментування.

1) "арена" - зона "Я", про яку знаю і я, і інші,

2) "видиме" - знаю я, але не знають інші (роман, страх і т.д.),

3) "сліпа пляма" - не знаю я, але знають інші (звичка перебивати того, хто говорить),

4) "невідоме" - те, що приховане і від мене і від інших (несвідоме).

Т-група в психокорекційному плані має дві основних мети: самовдосконалення особистості, навчання умінням міжосо­бистісного (комунікативного) спілкування (висловлюватися в описовому ключі, а не в формі оцінки, чітко виражати свої почуття, уміти слухати - емпатичне розуміння (вірно зро­зуміти значення і зміст почутого, вловити справжні почуття говорячого, чесно вступати в конфронтацію з опонентом, не викривляючи факти, почуття і наміри).

ГРУПИ ЗУСТРІЧЕЙ. Це терапевтичні психокорекційні групи (Інститут Єсалена в Каліфорнії в 1962 г.). Аутентичність - уміння бути в згоді з реальним перебігом життєвих подій.

ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ. Основне поняття - про фігуру (гештальт), чи центральне місце в свідомості, тобто найбільш важлива на даний момент інформація, все решта - фон, фігура і фон можуть мінятися місцями.

Побудова і завершення гештальтів є природним для ритмічної діяльності індивідууму показником його психічного здоров`я.

При неможливості задовольнити потребу гештальт зали­шається незавершеним, що, по Перлсу, є основною причиною неврозу.

Зрілість - здатність індивідууму вийти з важкої, тупіко­вої ситуації, спираючись лише на себе.

Основна мета гештальт-терапії - пробудження прихованих можливостей людини шляхом усвідомлення своїх потреб і таким чином сприяння просуванню пацієнта до зрілості.

Гештальт-терапевти вважають, що причиною неврозу часто є нездатність індивідууму повністю прийняти на себе відповідальність за свої почуття, думки і вчинки, тобто за своє Я, але перекладування відповідальності на інших ("це тому, що таке життя"). "Дірка в особистості" (Перлс).

ПСИХОДРАМА. Це одна з форм групового процесу, в якій метод драматич­ної імпровізації застосовується як спосіб вивчення внутрішнього світу учасників групи (Я.Морено), основними компонентами якої є: рольова гра, спонтанність, "теле", "ка­тарсис" та "інсайт".

Спонтанність - це поведінка і почуття, не ре­гульовані впливом іззовні. Спонтанність, на думку Морено, - це ключ до творчості, "хитрий каталізатор творчості".

В психодрамі немає минулого і майбутнього, є лише те­перішнє, вона стирає межі часу, оскільки все переживається в реальній дії.

" Теле ", за Морено, позначає двосторонній процес пере­дачі емоцій між пацієнтом і терапевтом - "вчуствування людей одне в одного", "взаємний обмін емпатіями" (буває позитивним і негативним).

Катарсис. Аристотель визначав катарсис як чуттєве потрясіння і внутрішнє очищення. В психоаналізі він вторин­ний, а в психодрамі - первинний.

Інсайт - вид пізнання, який призводить до негайного вирішення чи нового розуміння проблеми. Це прозріння, осяян­ня.

Психодрама найбільш часто застосовуюється при алко­голізмі та наркоманіях, девіантних формах поведінки, невро­зах, психопатіях.

Дата добавления: 2014-11-25