Наш край. 2 страница

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Економічне становище УРСР у 70-ті — на початку 80-х рр. XX ст. Матеріальний рівень життя населення.

Мета: Ознайомити учнів з економічним становищем УРСР у 70-ті — на початку 80-х рр. XX ст. та матеріальним рівнем життя населення, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Чому, попри обмеженість економічної реформи 1965 р., темпи розвитку промисловості в 1966-1970 рр. були порівняно високими?

2. Які чинники забезпечили позитивні зміни у розвитку сільського господарства в другій половині 60-х років?

3. У чому полягають особливості екстенсивної системи господарювання?

4. Хто очолив проведення економічної реформи в 1965 р.?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

У ході економічної реформи прискорився розвиток паливно-енергетичною комплексу республіки. Зокрема, мочали діяти Запорізька, Вуглегірська, Криворізька та інші потужні теплові електростанції. У 1980 р. були введені в експлуатацію два останні агрегати Дніпрогесу-2 у Запоріжжі.

Помітних успіхів у цей період досягли українські нафтовики та газовики. У середині 70-х років па території України розпочалася експлуатація 26 нових нафтових і газових родовищ, що значно збільшило видобуток нафти і газу в республіці.

Позитивні зрушення спостерігалися також і у розвитку гірничорудної, вугільної та металургійної промисловості. Здійснювалося прискорене будівництво шахт, рудників, домен, мартенів, прокатних станів.

Швидкими темпами розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес промисловості – машинобудівна, металообробна, хімічна та нафтохімічна.

Фактично виникла і сформувалася нова галузь – мікробіологічна промисловість. Помітно зросло постачання сільського господарства концентрованими добривами, засобами захисту рослин.

Зусиллями вчених в Україні було налагоджено конструювання і виробництво електронно-обчислювальної техніки, новітніх приладів і засобів автоматизації. Зокрема, вчені Інституту кібернетики АН УРСР завершили розробку електронно-обчислювальних машин нового покоління «Мир-2», «Дніпро-2», а науковці Інституту електрозварювання ім. Є.Патона впровадили у виробництво понад 280 винаходів з економічним ефектом у 200 млн. крб.

Важливою ознакою тогочасного вітчизняного машинобудування стало створення систем машин, автоматичних і потокових ліній, впровадження нових наукових технологій. На 1975 р., наприклад, у промисловості України комплексна механізація й автоматизація були запроваджені на 100 підприємствах, у 6 тис. цехів, дільниць і виробництв почали діяти механізовані потокові й автоматизовані лінії.

На Дніпропетровському металургійному заводі було введено в дію створений вітчизняними конструкторами унікальний стан для прокату вагонних осей. Цей агрегат був вдвічі легший і вчетверо продуктивніший, ніж аналогічний закордонний зразок. На Харківському турбінному заводі було освоєно серійне виробництво турбін потужністю 500 тис. кіловат.

У республіці розпочалося виробництво більш досконалих тепловозів, потужних тракторів Т-150, бурякозбиральних і кукурудзозбиральних комбайнів, новітніх літаків і морських суден, які не поступалися найкращим зарубіжним аналогам 60-70-х рр.

Разом з тим, економіці України не вдалося уникнути й негативних наслідків економічної реформи 60-70-х рр., що врешті-решт привели економіку до глобальної кризи.

Зокрема, в ході реалізації реформи порушувалися відпрацьовані у попередній період господарські зв’язки, з кожним роком помітно зростала собівартість виробленої продукції, різко впала дисципліна постачання.

Фактичне усунення республіканських органів від керівництва підприємствами на власній території, посилення адміністративно-командних методів управління з боку загальносоюзних органів, надмірна централізація економічних процесів позбавляли косигінську економічну реформу реальних перспектив і кінцевих позитивних результатів.

У 70-80-і рр., після припинення реформаційних процесів і переведення господарства Радянською Союзу на екстенсивний шлях розвитку, економіку республіки охопила криза.

Криза характеризувалася прямою залежністю від центральних органів керівництва, неприхованим ігноруванням національних інтересів України.

За порівняно короткий термін були споруджені «рукотворні» моря на Дніпрі, найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови. Вони нерідко були шкідливими і небезпечними для навколишнього середовища і, в першу чергу, – для жити людини.

На території України з ініціативи центрального керівництва розміщувалися техногенно шкідливі виробництва, у тому числі близько 1 тис. хімічних заводів, причому лише кілька відсотків продукції, що на них вироблялася, республіка використовувала у своїх інтересах.

У республіці в цей період без належного наукового обґрунтування занадто високими, непродуманими темпами розвивалася атомна енергетика. Зокрема, розгорнулося будівництво потужних АЕС в густонаселених і маловодних Південно-Західному та Південному економічних регіонах України. У межиріччі Дніпра. Десни та Прип'яті поруч з Києвом ударними темпами споруджувалася незабаром фатальна для долі України Чорнобильська атомна електростанція.

У результаті такого бездумного ставлення до природних багатств української землі, в республіці, що займала лише 2,6% території СРСР, було побудовано 40% атомних енергоблоків Радянського Союзу. При цьому вироблена ними електроенергія використовувалася не для потреб республіки, а постачалася, як правило, в європейські країни.

Значна частина фінансових, матеріальних і людських ресурсів, необхідних для освоєння величезних просторів Сибіру та Далекого Сходу, викачувалася з України.

На освоєння перспективних східних родовищ нафти та газу виділялися величезні кошти. До того ж з України для роботи в цих регіонах було мобілізовано тисячі кваліфікованих працівників. Як наслідок, в Тюменській області, наприклад, нині мешкає понад півмільйона українців.

У результаті незбалансованого розвитку народного господарства частка галузей, що працювала на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах світу вона сягала 50-60%.

Тенденція до уповільнення темпів економічного розвитку з часом набула постійного характеру, що врешті-решт зумовило справжній застій в економіці. У 70-ті роки поширеним явищем стало будівництво величезних об'єктів-гігантів, на спорудження яких виділялись колосальні кошти. Ця своєрідна «гігантоманія» у поєднанні з прихованою інфляцією призвела до того, що вартість таких об'єктів в середньому перевищувала заплановану на 25-50%. У соціально-економічний лексикон брежнєвського періоду увійшов навіть специфічний термін – «довгобуд». На таке довготривале будівництво щорічно витрачалося до 75% капіталовкладень.

Десята п'ятирічка (1976-1980 рр.) була проголошена «п'ятирічкою ефективності та якості», однак реально вона такою не стала. Замість зростання економіки, вдалося досягти тільки підтримання економічних пропорцій на рівні 30-50-х років.

При цьому ставка робилася на імпорт промислового обладнання і товарів широкого вжитку із-за кордону в обмін на експорт енергоносіїв. Після восьмикратного підвищення світових цін на нафту в 70і роки в СРСР хлинув справжній потік «нафтодоларів». Але витратний економічний механізм миттєво поглинав ці величезні кошти, спрямовуючи їх на чергові безперспективні та екологічно небезпечні «довгобуди».

Внаслідок такої економічної політики в Україні хронічно не виконувалися завдання п'ятирічних планів.

Якщо з деяких нормативів розвитку промисловості (виробництво електроенергії, цементу, вугілля тощо) вдалося хоча б наблизитись до запланованого, то сільське господарство, як і раніше, залишалося найбільш занедбаною ланкою економіки республіки.

Стан колгоспно-радгоспної системи

Зовні складалося враження, що саме в 70-ті роки піднесенню сільськогосподарської галузі в Україні було приділено максимум зусиль і уваги. Адже саме в цей період активно запроваджувались глобальні програми меліорації земель, механізації та хімізації сільського господарства. Впродовж десятиліття в сільське господарство було спрямовано 27% усіх капіталовкладень в економіку.

Але в підсумку всі ці заходи виявилися малоефективними, принесли здебільшого зовсім протилежний, неочікуваний результат.

Зокрема, механізація на практиці перетворилася на звичайне постачання господарствам низькоякісної і малопродуктивної техніки; хімізація спричинила забруднення українського чорнозему і сільськогосподарської продукції шкідливими хімікатами; меліорація, на яку було витрачено 16 млрд. карбованців, зіпсувала родючі землі і серйозно порушила екологічний баланс республіки.

Як правило, передова ініціатива сільськогосподарських практиків не знаходила підтримки забюрократизованої місцевої влади. Наприклад, позитивний ефект мав колективний підряд з оплатою праці за кінцевими підсумками в роботі. Вперше він був запроваджений ще 1971 р. у Баштанському районі на Миколаївщині. Але досвід баштанських механізаторів протягом 12 років застосували лише 5% господарств України.

У сільській місцевості, як і раніше, не вистачало шкіл, дитсадків, клубів, упорядкованих доріг, закладів медичного та побутового обслуговування населення. Колишні методи примусового прикріплення селян до землі вже не спрацьовували, і тому трудівники села почали масово виїжджати до більш цивілізованого міста. Протягом 1966-1985 рр. до цього рішучого кроку вдалися 4,6 млн чоловік.

Внаслідок такої активної міграції, з карти України в 1972-1986 рр. зникли як «неперспективні» 1 502 села. В українських селах, як правило, залишилися пенсіонери чи люди, які не могли наважитись або не мали можливості розпочати нове життя в місті.

На межі 70-80-х рр. вона виробляла 60% союзного обсягу цукру, 40% соняшнику, 26% тваринного масла, 23% м'яса тощо.

З огляду на надзвичайно скрутне становище із продовольчим забезпеченням, керівництво країни в 1982 р. прийняло спеціально розроблену Продовольчу програму, виконання якої було оголошено всенародною справою.

З 1966 по 1985 рр. внаслідок небаченої безгосподарності посівні площі України скоротилися більш ніж на 1 млн. га. Зібраний урожай зернових у 1981-1985 рр. становив 39,3 млн. тонн на рік, тоді як у 1976-1980 рр. він складав 43 млн. тонн.

Життєвий рівень населення.

Головною умовою і джерелом піднесення народного добробуту є, насамперед, зростання на­ціонального доходу. Варто зазначити, що незважаючи на серйозні проблеми економічного розвитку країни в брежнєвський період і до горбачовської «перебудови», в республіці цей важливий показник життєвого рівня населення мав стійку тенденцію до зростання.

Так, з 1965 по 1985 рр. національний доход в Україні збільшився в 2,5 рази і становив 96,6 млрд. карбованців. Три чверті цієї суми надходило у розпорядження робітників, службовців, колгоспників у вигляді фонду споживання. Якщо ж урахувати щорічні видатки на спорудження і експлуатацію житлового фонду, шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів, спортивних споруд, підприємств комунального обслуговування, то безпосередньо на задоволення матеріальних потреб населення припадаю 80% національного доходу.

Цілком закономірно, що в республіці в цей період спостерігається підвищення заробітної плати робітників і службовців.

Зокрема, в середині 60-х років було підвищено зарплату працівникам народної освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування, житлового-комунального обслуговування. У 1972 р. посадові оклади лікарів, вчителів, працівників дитячих дошкільних закладів, студентські стипендії було збільшено на 20-30%.

Усього за 1965-1985 рр. середньомісячна грошова заробітна плата зросла майже вдвічі. Важливим і відчутним показником піднесення добробуту населення стало також підвищення мінімальної зарплати з 40-50 крб. у 1965 р. до 70 крб. у 1977 р. і скасування державних податків на неї.

Певні позитивні зміни в цьому відношенні сталися і в сільському господарстві. Зокрема, відбулося підвищення оплати праці в колгоспах, з 1 липня 1966 р. усі колективні господарства перейшли на грошову гарантовану оплату.

Середньомісячна зарплата в 1965-1985 рр. в колгоспах збільшилася в 3 рази, а за темпами свого зростання значно перевищила цей показник у промисловості. За рахунок держави і господарства 1980 р. пенсія колгоспників збільшилася на 40%.

Стан матеріального добробуту народу визначали й суспільні фонди споживання, що забезпечували розвиток народної освіти, підвищення кваліфікації трудівників, медичне обслуговування населення, оплату чергових відпусток, пільгових путівок тощо.

Великі асигнування з них виділялися на охорону материнства й дитинства, поліпшення умов праці та побуту жінки-матері, виплату пенсій, стипендій учням технікумів і студентам вузів. Загальна сума виплат і пільг за рахунок суспільних фондів споживання на душу населення була теж досить значною і зросла в республіці з 1968 по 1985 рр. майже в 5 разів.

За часів брежнєвського керівництва держава вживала певних заходів для підвищення життєвого рівня населення республіки. Значний успіх ці заходи мали у період косигінських реформ.

Однак після їх згортання і припинення в 70-і – першій половині 80-х років в Україні розпочалося різке падіння темпів зростання виробництва – провідного фактора, що впливає на поліпшення якості життя людей.

Як наслідок, відчутно знизилися і темпи зростання національного доходу. Такі процеси з кожним роком зменшували обсяг кінцевого суспільного продукту, що спрямовувався на піднесення добробуту населення.

Внаслідок цього державний бюджет після відмови від економічних реформ у роки загострення економічної кризи і застою переважно поповнювався не за рахунок вироблення власної продукції, а завдяки продажу за кордон таких природних ресурсів, як нафта і газ. На одержані від цих торговельних операцій «нафтодолари» закуповувалися дефіцитні промислові товари та продукти харчування.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Етносоціальні процеси та рівень життя населення

Мета: Ознайомити учнів з змінами в соціальній та у національній структурі населення та здобутками і проблемами розвитку соціальної сфери, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Якими були основні наслідки адміністративно-командної системи керівництва сільським господарством?

2. Що таке «довгобуд»?

3. У чому полягав зміст політики «гігантоманії» в Україні?

4. Які наслідки мали міграційні процеси, що відбувалися на селі у 70- 80-і роки?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Торгівля і побут

У другій половині 60-х – на початку 70-х років мали місце позитивні зрушення в торгівлі.

Зміцнилася матеріально-технічна база торгової мережі, внаслідок чого значно зросла кількість торговельних підприємств. Споживчій кооперації, наприклад, у вирішенні проблем, крім державних органів, допомогу надавали підприємства, колгоспи і радгоспи, за кошти яких будувалися нові магазини, їдальні, хлібопекарні.

Завдяки підвищенню заробітної плати зросла і купівельна спроможність населення.

Особливо активно в цей час забезпечувався зростаючий попит трудівників міста і села на господарський інвентар і товари культурно-побутового вжитку. Зокрема, попитом у населення республіки користувалися телевізори, радіоприймачі, холодильники, пральні машини, які в другій половині 60-х років з'явилися в кожній другій сім'ї.

Збільшення кількості товарів вимагало появи нових, більш досконалих і ефективних форм торгівлі. Внаслідок цього з'явилися магазини самообслуговування, універмаги, універсами з широким асортиментом товарів. Сільські трудівники в цей період стали регулярно обслуговуватися працівниками торгівлі в місцях масових робіт – на польових станах, фермах, у тракторних бригадах.

Разом з торгівлею розвивалося і побутове обслуговування. Служба побуту перетворилася на важливу галузь народного господарства. Великою популярністю у населення стали користуватися створені в цей період будинки побуту, побутові комбінати, фірми побутових послуг.

У числі перших подібних підприємств в Радянському Союзі виникла київська фірма «Світанок», яка надавала послуги з ремонту квартир, догляду за дітьми та хворими, навчання музики й іноземних мов, машинописного передруку тощо. Якщо на початок 60-х років таких послуг було 80-90 видів, то в середині 70-х їхня кількість зросла до 600 і більше.

Проте в 70-80-і рр. в торговельному і побутовому обслуговуванні населення республіки почали проявлятися негативні тенденції.

Зокрема, з кожним роком почали зростати державні роздрібні ціни на окремі види товарів народного споживання. Вартість товарів усіх видів у 1980 р. порівняно з середньорічними цінами 1970 р. зросла на 3%, в 1985 р. – на 8%, а, зокрема, продовольчих – відповідно на 4% і 12%.

Відчутно подорожчали м'ясо, птиця, олія, цукор, кондитерські вироби, овочі, одяг, білизна, тютюнові вироби, велосипеди, мотоцикли. Звичною проблемою став товарний дефіцит, внаслідок якого почали виникати величезні черги в магазинах.

Поняття і терміни

Дефіцит – нестача чого-небудь; товар, якого немає в достатній кількості.

Все це викликало уповільнення темпів зростання реальних доходів населення, які в 1975-1985 рр. стали на 10% нижчими, ніжу попереднє десятиліття.

Житлове будівництво

Одним із важливих показників зростання добробуту населення є житлове будівництво.

Головним засобом розв'язання цієї традиційно складної для України проблеми в зазначений період стало переведення будівництва житла на індустріальну основу.

Щоправда, перші новозбудовані житлові масиви не відзначалися оригінальними архітектурними формами, а були досить примітивними й однотипними. Це визнавалося і керівництвом країни. В житлове будівництво були зроблені значні державні капіталовкладення, що дозволило забезпечити в 1974 р. понад 70% сімей окремими квартирами.

Предметом особливої уваги архітекторів і будівельників була столиця України – Київ. Завдяки їх творчій праці головне місто республіки перетворилося на одне з найкрасивіших міст світу. Органічно поєднавши в собі чарівну природу й оригінальну архітектуру, Київ отримав своє власне, неповторне обличчя. В місті з'явилися цілі квартали багатоповерхових будинків, були споруджені нові лінії метрополітену, розбиті чудові парки та сквери. Саме в цей час у Києві народжуються Русанівка, Відрадний, Сирець, завершується формування Березняків, Борщагівки, Лісового й інших житлових масивів.

Аналогічні мікрорайони будувалися в Харкові, Дніпропетровську, Вінниці. Львові. В цей період з'явилися на карті України нові міста – Світловодськ, Нововолинськ, Українка, Придніпровськ, Вільногірськ та інші.

У 60-80-і рр. в республіці почало розгортатися житлово-кооперативне будівництво. Із зростанням матеріальної забезпеченості людей збільшувалося і число бажаючих поліпшити свої житлові умови на власний кошт. Проте в цій справі ще спостерігалися стихійність і недосконалість.

Паралельно з бурхливим розвитком міського будівництва такі ж процеси відбуваються і на селі, чому у великій мірі сприяла держава. Зокрема, Держбанк надавав грошові кредити сільським забудовникам.

Для розширення будівництва на селі була відчутно зміцнена матеріальна база міжколгоспних будівельних організацій, створених у середині 50-х років. Перед ними постало завдання – перетворити села на упорядковані сучасні селища. Вони, як правило, створювались на нових, вільних місцях або шляхом реконструкції старих сіл.

З 1965 р. в Україні практикувалося створення експериментально-показових сіл. Незважаючи на ідеологічний характер такої практики, досвід будівництва експериментально-показових сіл засвідчив, що зручні для життя і роботи сільські будівельні комплекси виникали тоді, коли в них органічно поєднувалися кращі народні традиції із досягненнями сучасної архітектури. У 1966-1970 рр. виникло 15 таких населених пунктів, наступної п'ятирічки їх кількість зросла майже вдвічі.

З 1970 р. пріоритетним напрямом забудови сільської місцевості була проголошена реконструкція старих сіл. На всесоюзному огляді-конкурсі 1970 р. на кращу забудову та благоустрій таких селищ серед 25 інших сільських населених пунктів у числі переможців було названо с. Моринці на Черкащині, де, як відомо, народився Тарас Шевченко. Це було вдалим пропагандистським кроком радянських керівників.

Якщо в 1966-1970 рр. свої житлові умови поліпшили майже 9 млн. чоловік, то в 1980-1985 рр. лише 7,7 млн. Проблема житла, як і раніше, залишалася гострою, держава не мала необхідних ресурсів для її успішного розв'язання. Багато нарікань викликала і низька якість вбудованого державного житла.

В сільському будівництві, наприклад, використовувалося чимало невдалих, стандартних, невиразних проектів житлових, господарських і культурно-побутових споруд. В окремих місцевостях України керівництво невиправдано захоплювалося забудовою сіл багатоповерховими будинками, що значно ускладнювало селянам ведення присадибних господарств.

У сільській місцевості на тисячу жителів зводилося житла вдвоє менше, ніж у містах, питома вага сільських населених пунктів, забезпечених природним газом, становила менше 7%, водопроводом користувалися мешканці лише 14,6% сіл республіки.

Дата добавления: 2014-11-25