Входження Закарпаття до складу Чехо-Словаччини. 6 страница

Відразу ж постало питання, в якому напрямі проводити реформи. Не викликало сумнівів, що найслабшою ланкою радянської економіки є сільське господарство, рівень зростання продукції в якому за період 1949-1952 рр. досяг лише 10%. в той час як в промисловості – 230%. До того ж сільське господарство було збитковим.

Всі спроби наприкінці 40-х років стимулювати зростання сільгоспвиробництва не мали успіху. Не допомогло й укрупнення колгоспів у 1950 р., кількість яких скоротилась на 42% за рахунок об'єднання невеликих колгоспів у більші і склала на кінець року 19 295.

Початок реформування було покладено на вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства.

Передбачалось зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення податків на присадибні господарства, списання заборгованості колгоспів, поліпшення якісного складу їх керівників та ін.

Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 50-х років була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 рр. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла на 35,3%.

Позитивні зрушення були б більш вагомими, якби не нереалістичні надпрограми, що почали втілюватись у життя з 1954 р.

Першою такою програмою стало освоєння цілинних і перелогових земель. її було проголошено на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС, і суть її полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 13 млн. га земель (пізніше цю цифру збільшили до 28-30 млн. га) у Казахстані, Сибіру та на Північному Кавказі.

Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Вже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом за 1954-1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб, а до 1961 р. в цілинні райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільгоспмашин, виготовлених на українських підприємствах.

Другою надпрограмою стало надмірне і невиправдане розширення площ посівів кукурудзи, проведене за ініціативою М.Хрущова. Лютневий (1955 р.) пленум ЦК КПУ схвалив її і прийняв рішення про збільшення площ посівів кукурудзи до понад 5 млн. га (у 1953 р., посіви кукурудзи займали близько 22 млн. га).

Незважаючи на те, що нове радянське керівництво звернуло багато уваги на сільське господарство, все ж пріоритетним залишався розвиток промисловості.

В республіці зміцнювалися галузі, що надавали УРСР статусу паливно-енергетичної і металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і військової промисловості. У 1952-1955 рр. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиліття ще низку електростанцій, завдяки яким виробництво електроенергії в республіці збільшилося в 1,9 рази. Продовжувався розвиток вугільної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951-1958 рр. було збудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: XX з'їзд КПРС і початок лібералізації.

Мета: Ознайомити учнів з XX з'їздом КПРС і початком лібералізації, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Хто став першим секретарем ЦК КПУ після Л. Мельникова?

2. До яких змін в кадровій політиці призвів початок процесу десталінізації в Україні?

3. Чим було вмотивовано передачу Кримської області УРСР?

4. Яка роль відводилась Україні в освоєнні цілинних земель Казахстану, Сибіру та Північного Кавказу?

5. В чому полягав зміст процесу десталінізації в Україні?

6. Що таке «цілина»?

7. Визначте хронологічну послідовність подій:

- входження Кримської області до складу УРСР;

- початок освоєння цілини;

- смерть Й.Сталіна;

- XX з'їзд КПРС та початок процесу десталінізації в Україні.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. XX з'їзд КПРС і Україна

Після смерті Сталіна в березні 1953 р. країна отримала в спадщину страшний спомин про криваві репресії, мільйони загублених і скалічених людських душ і разом з цим – жорстоку тоталітарну систему.

Але перші кроки на шляху десталінізації України стали відчутними досить швидко – відразу після фактичного визнання в березні 1953 р. М.Хрущова першим секретарем ЦК КПРС і його офіційного обрання на цю посаду у вересні 1953 р.

Крім України, зміна партійного керівництва в цей час також відбувається у Литві та Латвії. Не виключено, що ці кадрові маніпуляції були заздалегідь сплановані Л.Берією, який готувався захопити державну владу саме за допомогою партійної верхівки неросійських національних республік, що йому й інкримінувалося під час арешту в червні 1953 р.

Але українське керівництво не підтримало Л.Берію. Як згодом з'ясувалося, колишній начальник Українського штабу партизанського руху генерал Т.Строкач з ризиком для власною життя повідомив М.Хрущова про підготовку антидержавної змови.

Як наслідок, вже XVIII з'їзд КПУ, що відбувся в березні 1954 р., посилив тенденцію подальшої українізації партійного керівництва республіки. Зокрема, в новообраному складі ЦК Компартії України питома частка українців зросла з 62% до 72%, усі вісім членів політбюро були українцями, українці одержали посади не лише першого і другого (О.Кириченко і М.Підгорний), але й ще двох секретарів Центрального Комітету.

Ці позитивні зміни торкнулися і республіканського державного апарату, в якому високі урядові посади зайняли драматург О.Корнійчук, Семен Стефаник, син відомого українського письменника Василя Стефаника, та інші українські громадсько-політичні діячі.

На чолі профспілок України також замість росіянина А.Клебанова було поставлено українця К.Москальця. Значні кадрові перестановки відбулися в республіканському міністерстві внутрішніх справ після арешту соратника і однодумця Л.Берії в Україні П.Мешика.

Помітно зросло представництво українців і у всесоюзному керівництві. Зокрема, перший секретар ЦК КПУ О.Кириченко був обраний до складу Президії ЦК КПРС. До всесоюзного уряду увійшло близько десяти міністрів, що раніше працювали в Україні. Українці значно поповнили керівний склад Збройних Сил СРСР.

Надзвичайно важливим кроком на шляху десталінізації і лібералізації радянського суспільства став XX з'їзд КПРС, що відбувся в лютому 1956 р.

У звітній доповіді М.Хрущова не містилось ніяких сенсаційних заяв. У ній, навпаки, підтверджувався декларований курс партії на розрядку міжнародної напруженості, розглядалися важливі економічні і соціальні проблеми, вихвалялися переваги «колективного керівництва», запровадженого в країні в останні роки.

Ці питання були також у центрі уваги делегатів, що виступали на з’їзді. Лише А.Мікоян у своєму виступі обережно торкнувся проблеми «культу особи Сталіна», піддавши сумніву деякі висновки відомого сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)» (зокрема, огляду подій громадянської війни в Україні), і вперше публічно заявивши про те, що С.Косіор та В.Антонов-Овсієнко не були «ворогами народу».

В останній день роботи з'їзду, коли затверджувалися результати голосування по виборах керівних органів партії, Хрущов повідомив делегатів, що вони мають зібратися на закрите засідання. В ніч з 24 на 25 лютого М.Хрущов протягам чотирьох годин зачитував делегатам з'їзду доповідь «Про культ особи і його наслідки».

З цієї доповіді делегати з'їзду дізналися про «політичний заповіт» В.Леніна, існування якого довгі роки замовчувалося і заперечувалося керівництвом партії, «сталінські чистки» і масові репресії.

Закономірним наслідком XX з'їзду КПРС став справжній переворот у суспільній свідомості, перегляд сталих стереотипів мислення, критична оцінка подій минулого. Цей переломний період у житті радянських людей, за влучним висловом І.Еренбурга, був згодом названий «Хрущовською відлигою», як своєрідне короткочасне потепління серед зими.

2. Десталінізація в Україні

Щоб спрямувати критику сталінщини в більш помірковане русло, ЦК КПРС 30 червня 1956 р. прийняв постанову «Про подолання культу особи та його наслідків», яка була безумовним кроком назад в порівнянні з доповіддю Хрущова на XX з'їзді

В Україні цей процес проходив дещо повільніше, ніж у центрі. Зокрема, із значним запізненням у республіканській пресі почали з'являтися статті під гаслом «У світлі рішень XX з'їзду». Ознаки політичної «відлиги» більше відчувалися у сфері культурного життя. Українській культурі почали повертатися імена безпідставно забутих чи незаконно репресованих діячів. Величезну принциповість і наполегливість у цій роботі виявив М.Рильський. Саме завдяки його активній діяльності були посмертно реабілітовані поети О.Олесь і М.Вороний.

У 1956 р. в республіканських засобах масової інформації з'явилися перші звістки про реабілітацію українських письменників, репресованих за часів сталінського терору: В.Еллана-Блакитного, Г.Косинки, М.Ірчана, В.Чумака, О.Досвітнього, І.Микитенка та ін. Низку творів цих письменників було опубліковано в «Антології української поезії» та збірнику «Революційні поети Західної України». В цей період було розпочато кампанію за повернення чесних імен видатним діячам української культури – драматургу М.Кулішу, кінорежисеру О.Довженку, режисеру Л.Курбасу та ін.

Важливим поштовхом до цього стала ліквідація восени 1953 р. таких жахливих інструментів сталінського терору, як воєнні трибунали і так звана «особлива нарада». Остання мала право в адміністративному порядку застосовувати такі жорстокі міри покарання, як заслання, ув'язнення до таборів і виселення за межі країни.

У 1954 р. була створена спеціальна комісія Президії ЦК КПРС з вивчення матеріалів щодо масових репресій у період «великої чистки» 1936-1939 рр. За результатами її роботи були реабілітовані відомі в Україні особи – В.Затонський, Е.Квірінг, С.Косіор, Ю.Коцюбинський, М.Скрипник, С.Постишев, Й.Якір.

Крім цього, у вересні 1955 р. були амністовані громадяни, що були звинувачені у співробітництві з німецькими окупантами в роки Великої Вітчизняної війни.

Це рішення мало велике значення для України, адже чимало українців, особливо жителів західних областей, які знаходилися на окупованій фашистами території, були безпідставно звинувачені у «пособництві ворогові» і вислані до Сибіру або інших віддалених районів Радянського Союзу. Внаслідок оголошеної амністії на 1957 р. із ув'язнення повернулося понад 65 тисяч колишніх членів ОУН і воїнів УПА.

В цілому на кінець 50-х років органами КДБ і прокуратури України було переглянуто справи майже 5,5 млн. чоловік, проте лише 58% з них були реабілітовані. Як і раніше, поза законам залишалася більшість жертв політичних репресій 20-х – початку 30-х років, а також особи, які були звинувачені в українському націоналізмі.

3. Наростання опору десталінізації

Принцип колективного керівництва, проголошений М.Хрущовим після смерті Й.Сталіна і підтриманий XX з'їздом КРПС, невдовзі почав втрачати свою силу.

Антихрущовську опозицію очолили голова союзного уряду Г.Маленков, його заступник В.Молотов і керівник Державного комітету з питань праці і зарплати Л.Каганович. Внаслідок жорсткої боротьби за владу у січні 1955 р. Г.Маленкова було усунуто з посади Голови Ради Міністрів СРСР, яку замість нього обійняв маршал М.Булганін.

Найбільшої гостроти протистояння між реформаторами і консерваторами досягло влітку 1957 р., коли згуртована «сталінська гвардія» вирішила дати відкритий бій М. Хрущову. Скориставшись його відсутністю у зв'язку з офіційним візитом до Фінляндії, представники опозиції 18 червня 1957 р. поставили питання про відставку першого секретаря на засіданні Президії ЦК КПРС.

Однак організаторам державного перевороту не поталанило. У протиборстві, що тривало чотири дні, важливу роль відіграли керівники силових структур – Г.Жуков (армія) та І.Сєров (КДБ). Вони забезпечили оперативну доставку членів Центрального Комітету партії до Москви. Пленум ЦК, що відбувся в умовах абсолютної секретності 22-29 червня, після тривалих і гострих дискусій в своєму рішенні засудив лідерів опозиційної групи. Усунувши політичних опонентів, М.Хрущов для зміцнення свого становища здійснив низку кадрових перестановок. У листопаді 1957 р., відчуваючи в особі Г.Жукова, який керував армією, серйозну загрозу партійній диктатурі, М.Хрущов звільнив його від обов'язків міністра оборони і призначив на цю посаду уродженця України маршала А.Малиновського.

У грудні 1957 р. перший секретар ЦК Компартії України О.Кириченко був обраний секретарем ЦК КПРС, а на чолі КПУ став М.Підгорний.

На початку 1958 р. М.Хрущов усунув з посади Голову Ради Міністрів СРСР М.Булганіна і сам очолив союзний уряд. Внаслідок цього дві найвищі в країні посади – партійна і державна опинилися в руках однієї особи.

В 1960 р. на посаду Голови Президії Верховної Ради СРСР замість 79-річного А.Ворошилова був висунутий Л.Брежнєв.

Наступним кроком на шляху десталінізації радянського суспільства став XXII з'їзд КПРС, що відбувся в 1961 р.

На ньому про злочинну діяльність Й.Сталіна говорили відкрито, не забуваючи вже й про його вірних соратників і підручних К.Ворошилова. Л.Кагановича та В.Молотова.

Одну з найбільш помітних ролей за часів Й.Сталіна відіграв Л.Каганович, діяльність якого була тісно пов'язана з Україною. Саме на XXII з'їзді вперше на повний голос зазвучали слова правди про його ганебне секретарювання в КП(б)У в 1947 р.

XXII з'їзд КПРС став апогеєм десталінізації.

Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС знаменував собою початок нового етапу радянської історії.

Л.Брежнєв, як і його попередник М.Хрущов, прийшов до влади, маючи міцні зв'язки з Україною, насамперед з так званим «дніпропетровським кланом».

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Зміни в управлінні господарством. Розвиток промисловості.

Мета: Ознайомити учнів з змінами в управлінні господарством та розвитком промисловості, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. Хто став партійним керівником після смерті Й.Сталіна?

2. Кого з українських діячів культури, що були реабілітовані в період «відлиги», Ви можете назвати?

3. Яку роль відіграло керівництво армії та КДБ у подоланні спроби державного перевороту 1957 р.?

4. За яких обставин було усунено М. Хрущова від влади у жовтні 1964 р.?

5. Визначте хронологічну послідовність подій:

- XX з'їзд КПРС;

- обрання П.Шелеста першим секретарем ЦК Компартії України;

- початок реабілітації українських письменників;

- масові виступи робітників у Донецьку і Жданові.

6. У чому полягає значення доповіді М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Раднаргоспи та їхній вплив на економічний розвиток України

Важливими чинниками виконання економічної програми вважалися; безперервний технічний прогрес, швидке зростання продуктивності праці, подальший розвиток усіх галузей промисловості, підвищення матеріального і культурного рівня життя народу.

Передбачалося, що виконання цієї програми забезпечить розв'язання головного економічного завдання СРСР – в історично стислий строк наздогнати і випередити економічно найбільш розвинуті країни світу.

50-ті роки, особливо їх друга половина, виявилися найбільш успішними у розвитку народного господарства як радянської України зокрема, так і СРСР а цілому.

Серед економічних реформ М.Хрущова найбільш відомою була радикальна децентралізація управління промисловістю. У відповідності з нею в лютому 1957 р. було ліквідовано більшість галузевих міністерств, а замість них створено територіальні ради народного господарства – раднаргоспи. Внаслідок цього було скорочено 10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міністерств.

Натомість було створено 103 раднаргоспи, в т.ч. 11 – в Україні. Вони об'єднували 2,8 тис. підприємств, що виробляли більшу частину промислової продукції республіки.

Вже через місяць після прийняття закону про децентралізацію управління була здійснена спроба державного перевороту в СРСР.

Але економічні наслідки реформ для народного господарства країни в цілому виявилися невтішними. Тому цілком закономірно, що через декілька років довелося знову повернутися до централізованого управління.

Це відбулося спочатку за рахунок створення центральних раднаргоспів у трьох найбільших республіках – Росії, Україні та Казахстані, внаслідок чого кількість раднаргоспів в Україні зменшилася до 7, а згодом виник і єдиний союзний керівний економічний центр – Рада народного господарства СРСР.

Такий відвертий відступ від економічних реформ завершився утворенням у 1963 р. Вищої ради народного господарства СРСР, в обов'язок якої входило керівництво усіма органами управління народним господарством країни.

2. Розвиток промисловості

Темпи розвитку промисловості України перевищували середні по Радянському Союзу. Зокрема, в Україні було збудовано цілу низку великих теплових і гідроелектростанцій (Сімферопольська, Слов'янська, Дніпродзержинська, Каховська, Кременчуцька та ін.). У республіці було освоєно нові вугільні басейни (Львівсько-Волинський і Дніпровський), газові родовища на Полтавщині та Харківщині.

Прискореними темпами розвивався Криворізький залізорудний басейн. У 1955 р. став до ладу найбільший у Європі Південний гірничо-збагачувальний комбінат. Були збудовані унікальні за розмірами доменні печі і мартени.

Все це дало змогу Україні за рівнем виробництва металургійної продукції на душу населення випередити високорозвинуті країни світу. Правда, слід визнати, що при цьому якість металу залишалася низькою.

Величезний обсяг робіт було здійснено в справі розвитку хімічної промисловості країни. В 1959-1963 рр. в Україні було побудовано 35 нових заводів і понад 250 великих хімічних виробництв. Швидкими темпами в цей період розвивалися Лисичанський і Рубіжанський хімкомбінати, Горлівський азотнотуковий завод. Були збудовані і дали продукцію чотири гіганти «великої хімії» – Роздольський гірничо-хімічний комбінат. Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод. У середині 60-х рр. вони давали п'яту частину всієї валової продукції галузі.

Певні здобутки за роки хрущовських реформ мали місце і в машинобудуванні. За цей час фактично було створене вітчизняне автомобілебудування, налагоджене виробництво сучасних машин для гірничорудної промисловості, що дало змогу економічно вигідно видобувати корисні копалини відкритим способом.

З 1956 р. у Ворошиловграді (нині – Луганськ) та Харкові розпочали виготовляти тепловози, що дозволило припинити виробництво паровозів і перейти на тепловозну й електровозну тягу.

На Харківському авіазаводі було налагоджено серійний випуск першого в світі швидкісного турбореактивного літака Ту-104. У свою чергу Київський авіазавод почав випускати турбогвинтовий лайнер Ан-24. який широко використовувався на внутрішньосоюзних повітряних маршрутах.

Стали помітними певні позитивні зрушення й у традиційно відсталих сферах економіки – харчовій і легкій промисловості. Тут стала впроваджуватися нова імпортна техніка, що надходила з країн Ради Економічної Взаємодопомоги. Це дало змогу дещо активізувати ці важливі галузі економіки.

3. Аграрна політика наприкінці 50-х - у першій половині 60-х років

Розуміючи, що сільськогосподарський сектор економіки країни перебуває у найкритичнішому стані, М.Хрущов прагнув за будь-яку ціну саме тут домогтися швидких позитивних результатів.

На думку тодішнього керівництва країни, таких успіхів в сільському господарстві можна було досягти завдяки освоєнню цілинних і перелогових земель Казахстану, Сибіру, Поволжя. Уралу та Північного Кавказу. Освоєння цілини було проголошене почесною справою комсомолу, за путівками якого до Казахстану на постійну роботу в 1954-1956 рр. з України було відправлено майже 80 тис. юнаків і дівчат.

Найбільший урожай цілинні землі дали в 1956 р., коли на них було зібрано половину заготовленого державою хліба. Але надзвичайно слабким місцем цілинної політики стала величезна збитковість виробництва зерна, яке в кінцевому підсумку виявилося на 20% дорожчим, ніж у середньому по країні.

Іншим важливим засобом піднесення сільського господарства М.Хрущов вважав збільшення вирощування кукурудзи.

Однак спроба призвичаїти українське господарство до цієї запозиченої в Америці культури увінчалася лише незначним успіхом. У 1961 р. було зібрано непоганий урожай кукурудзи. Але 1963 р. внаслідок посухи виявився надзвичайно неврожайним у цілому. Того ж року Радянський Союз вперше почав закуповувати і ввозити зерно з-за кордону.

Якщо з 1950 по 1958 рр. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958-1964 рр. – лише на 3%. Це, зрозуміло, негативно позначилось на соціальній політиці держави, якій М.Хрущов, слід віддати належне, приділяв багато уваги.

Послідовно зміцнюючи колгоспи і радгоспи, М.Хрущов водночас розпочав рішучий наступ на індивідуальні селянські господарства.

В 1955 р. було прийняте розпорядження про зменшення вдвічі розміру присадибних ділянок, а в 1959 р. – про заборону утримувати худобу в містах і в приміській зоні.

4. Рівень життя населення. Стан продовольчого і товарного забезпечення

Безперечно, найважливішим наслідком економічних реформ М.Хрущова була активізація соціальної політики, яка охопила майже всі сторони життя населення. На думку фахівців, саме цей напрям діяльності М. Хрущова поруч із ліквідацією сумнозвісного ГУЛАГу став справді історичним за своїм значенням.

Вже в перші роки його керівництва було скорочено тривалість робочого дня для підлітків і в передсвяткові та передвихідні дні, збільшено відпустки для вагітних жінок, відмінено плату за навчання, скасовано жорсткий закон, що фактично закріплював робітників за підприємствами, не даючи змоги залишити їх і перейти на інші. Крім цього, за хрущовських часів була здійснена справжня «пенсійна революція», яка водночас знизила межу пенсійного віку і підвищила розміри пенсій. Середня заробітна плата за 1953-1965 рр. у робітників і службовців зросла на третину, а мінімальна – з 27 до 45 крб.

У 1957 р. нарешті були ліквідовані регулярні державні позики, що існували у вигляді розповсюдження облігацій.

Певні позитивні зміни були здійснені і на селі. Серед найважливіших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві.

Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років щодо поставок продукції тваринництва. Замість традиційної оплати праці за так званим залишковим принципом (по закінченню господарського року), поступово запроваджувалося грошове і натуральне авансування. В березні 1956 р. було прийнято рішення про щомісячне авансування сільських трудівників і додаткову оплату праці в колгоспах.

Внаслідок цього в 1958 р. грошові фонди на авансування мали вже більше 80% сільських господарств республіки, а понад 500 колгоспів запровадили гарантовану оплату трудоднів. Цього ж року колгоспники України, нарешті, отримали паспорти.

У відповідності 3 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» (липень 1957 р.) ставилося завдання забезпечити кожну радянську сім'ю окремою квартирою.

Для цього в кожному великому місті створювалися високопродуктивні домобудівні комбінати. їх силами в містах і селищах України за 10 років було споруджено понад 3 млн. квартир.

Влітку 1953 р. в СРСР за ініціативою М.Хрущова булл прийнята спеціальна програма розвитку легкої і харчової промисловості, яка створила передумови для виведення галузей з кризового стану.

В Україні виконання цього плану стало досить швидко давати позитивні результати: в магазинах помітно побільшало продуктів, почались закупки деяких товарів за кордоном. У багатьох сім'ях з'явилися товари, про які не можна було навіть мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Тема: Науково-технічна революція. Реформи освіти.

Мета: Ознайомити учнів з науково-технічною революцією, реформою освіти, формувати вміння узагальнювати й систематизувати історичний матеріал, складати логічні історичні схеми подій, виховувати повагу та почуття гордості до історичного минулого.

Обладнання: підручник історії України, карта.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація знань і визначення теми, мети уроку.

1. В яких регіонах українські переселенці освоювали цілину?

2. Які були основні досягнення соціальної політики Хрущова?

3. Які завдання в розвитку економіки поставив XX з'їзд КПРС?

4. Яку політику щодо індивідуальних сільських господарств проводив уряд М.Хрущова?

5. Яким чином хрущовське керівництво намагалося розв'язати житлову проблему?

6. У чому полягала суть хрущовської реформи децентралізації управління промисловістю?

7. Які наслідки мали реформи, проведені М.Хрущовим у сільському господарстві?

8. Як Ви вважаєте, чи справедливо М.Хрущова звинуватили в «суб'єктивізмі та волюнтаризмі»?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Науково-технічна революція

У розвитку світової цивілізації розпочався якісно новий етап, спричинений так званою науково—технічною революцією (НТР), що супроводжувалася широким впровадженням у виробництво розробок нової техніки, інтенсифікацією виробничих процесів, механізацією і автоматизацією трудомістких робіт. НТР дала життя новим галузям промисловості, пов'язаним із виробництвом автоматичних і телемеханічних пристроїв, електронно—обчислювальних машин, штучних матеріалів, розвитком атомної енергетики тощо. Традиційні галузі індустрії — класична металургія, видобуток вугілля, важке машинобудування — вже не визначали рівень економічної могутності держави. Проте ці галузі були найрозвинутішими в Україні. Саме тому на перший план вийшли питання модернізації, структурної перебудови промисловості УРСР.

Та впровадження досягнень НТР вступило в суперечність з існуючою централізованою системою управління народним господарством, котра гальмувала цей процес. Реорганізація управління промисловістю і утворення раднаргоспів спочатку сприяли пожвавленню економічного життя. Це була одна з небагатьох раціональних реорганізацій хрущовського часу, що відповідала інтересам України. Навіть за умов тотального контролю державної бюрократії над економікою реформа позитивно позначилася на виробництві. Прибутки накопичувалися на рахунках підприємств і раднаргоспів, а не йшли в центральні відомства для подальшого перерозподілу. В результаті заводи і фабрики здобули більше можливостей для придбання найновішого устаткування, раціонального використання місцевих ресурсів і науково—технічних кадрів.

Правління Хрущова стало найдинамічнішим періодом розвитку промисловості України. Радянський Союз у ці роки добився видатних успіхів в освоєнні космосу, першим запустивши у 1957 р. супутник і вивівши у 1961 р. на орбіту Землі першого космонавта. Велику роль у забезпеченні цих успіхів відіграла Україна, зокрема її машинобудування і приладобудування.

Прагнучи йти в ногу з вимогами науково—промислового технічної революції, радянське керівництво з виробництва середини 50—х років все більше уваги приділяло розвитку машинобудування і приладобудування.

На середину 60—х років питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25 %. У цей час у республіці з'явилася нова галузь промисловості — легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден та риболовецьких траулерів у Миколаєві. Значних успіхів досягло авіабудування —було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. З 1960 р. завдяки творчому співробітництву авіабудівників Києва і моторобудівників Запоріжжя розпочато виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124.

Дата добавления: 2014-11-25