Механізм процесів розчинення

Біологічна роль розчинності речовин пов’язана зі здатністю їх проходити через біологічні мембрани. У зв’язку з тим, що біохімічні реакції в організмі людини переважно відбуваються у водних розчинах, велике значення має розчинність сполук у воді. Розчинність речовин – це здатність розчинятися у тому чи іншому розчиннику. Вона тим більша, чим сильніша взаємодія між ком­понентами розчину. Розчинність різних сполук у воді змінюється в широких діапазонах. Так, якщо в 100 г розчиняється більше 10 г речовини, то таку речовину прийнято вважати добре розчинною; якщо розчиняється менше 1 г речовини – малорозчинною; якщо в розчин переходить менше 0,001 г речовини – практично нерозчинною. Розчинність може бути виражена в тих одиницях, що і концентрація.

При розчиненні речовини відбувається два процеси: взаємодія розчинника з частинками розчиненої речовини та руйнування структури розчиненої речовини. Раніше існувало дві теорії розчинів: фізична та хімічна. Згідно першій розчини розглядали як механічні суміші, згідно другої – як нестійкі хімічні сполуки частинок розчиненої речовини та розчинника. Хімічна теорія ґрунтується на тому, що під час розчинення між частинками розчиненої речовини і розчинника утворюються нестійкі комплекси - сольвати (якщо розчинником є вода - гідрати). Сучасна теорія розчинів об’єднує фізичну й хімічну точку зору і розглядає розчинення як фізико-хімічний процес взаємодії між частинками різної полярності. Полярними розчинниками є вода, кислоти, спирти, кетони, тощо. До неполярних розчинників відносять бензен, сірководень, хлороформ, етери, тощо. Доказом того, що процес розчинення – це фізико-хімічний процес, в якому відбуваються як фізичні, так і хімічні процеси, є хімічна взаємодія розчинної речовини з розчинником, що супроводжується тепловими ефектами та зміною забарвлення розчину. Таким чином, у відповідності із сучасними уявленнями, розчинення – це фізико-хімічний процес, в якому має місце як фізична, так і хімічна взаємодія.

Розчинність. На розчинність речовин впливають різні чинники: природа речовини і розчинника та умови розчинення (температура, тиск). Так, речовини молекулярної, але не полярної будови добре розчиняються у неполярних або мало полярних розчинниках, погано – у воді. Наприклад, бензен добре розчинний в етері; жири – в етері, бензені, гексані. Речовини йонної природи і речовини, молекули яких є полярними, добре розчиняються в полярних розчинниках, таких як вода та спирт. Тому справджується твердження алхіміків: «Similia similibus solventur» («подібне розчиняється в подібному»). При розчиненні твердих речовин у воді об’єм системи практично не змінюється, тому тиск не впливає на розчинність таких речовин. На розчинність твердих речовин впливає температура. Якщо до рівноважної системи тверда речовина + розчинник (насичений розчин) застосувати принцип Ле Шательє, то можна зробити висновок, що в тих випадках, коли процес розчинення є ендотермічним (відбувається з виділенням тепла), підвищення температури призводить до збільшення розчинності. Коли розчинення – екзотермічний процес (відбувається з поглинанням теплоти), з підвищенням температури розчинність знижується. Залежність розчинення твердих речовин від температури зручно представляти графічно, у вигляді кривих розчинності (мал.9).

Мал.9. Розчинність речовин

З малюнку видно, що для деяких сполук криві розчинності різко зростають (MgSO₄, Ba(NO₃)₂, K₂SO_4, тощо). Це свідчить, що при підвищенні температури розчинність даних сполук збільшується.

Рідини також можуть розчинятися одна в одній. Деякі з них необмежено розчинні, тобто змішуються в будь-яких пропорціях, наприклад, спирт і вода, інші – взаємно розчиняються до певної межі. Так, якщо перемішати діетиловий етер з водою, то утвориться два шари: верхній – являє собою насичений розчин води в етері, і нижній – насичений розчин етеру у воді. У більшості випадків з підвищенням температури взаємна розчинність рідин збільшується до тих пір, поки не буде досягнута температура, при якій обидві рідини змішуються в будь-яких пропорціях. Збільшення взаємної розчинності обумовлено ендотермічністю процесу розчинення. Температура, при якій обмежена розчинність рідин переходить в необмежену, називають критичною температурою розчинності. Так, при температурі 66,4⁰С фенол обмежено розчинний у воді, а вода – обмежено розчинна у фенолі. Температура 66,4⁰С є критичною температурою розчинності для системи вода-фенол: починаючи з даної температури обидві рідини необмежено розчинні одна в одній. Взаємна розчинність рідин не супроводжується значними змінами об’єму. Тому розчинність рідин в рідинах практично не залежить від тиску.

Якщо в систему, що складається з двох не змішуваних рідин, ввести третю речовину, яка здатна розчинятися в кожній з цих рідин, то розчинена речовина буде розподілятися між обома рідинами пропорційно своїй розчинності в кожній з них. Це положення було сформульовано Нернстом і відомо як закон розподілу Нернста, на основі якого ґрунтується явище екстракції – метод вилучення одного з компонентів розчину за допомогою розчинника, що не змішується з розчином. Екстракцію широко застосовують у фармакологічній практиці для розділення лікарських препаратів та їх метаболітів, а також для виділення речовини із рідин внутрішнього середовища організму. Слід зазначити, що на основі закону розподілу пояснюють проник­нення важкорозчинних речовин крізь клітинні мембрани. Так, водонерозчинні неполярні речовини (жирні кислоти, жири, холестерин тощо) проникають у клітину шляхом розчинення у ліпідному шарі мембрани. Вони важко розчиня­ються у водному середовищі, їх накопичення у ліпідному шарі мем­бран підлягає закону розподілу.

Розчинення газів у воді представляє екзотермічний процес, тому, з підвищенням температури згідно принципу Ле Шательє розчинність газів зменшується. Відомо, що всі рідини внутрішнього середовища організму є водними розчинами електролітів. Розчинність газів у розчинах електролітів вивчав російський лікар-фізіолог І.Сечєнов. Він довів, що розчинність газів у розчинах електролітів менша, ніж у чистому розчиннику. У відповідності до закону Сеченова неорганічні та органічні сполуки, що містяться в рідинах внутрішнього середовища організму, зокрема в крові, можуть впливати на розчинність газів.

Зміна розчинності газів в крові при зміні тиску може провокувати розвиток важких захворювань. Наприклад, висотна хвороба - це порушення функції органів та систем людини, які спровоковані недостатньою оксигенацією крові і тканин у зв’язку зі зниженням парціального тиску кисню у повітрі. Розвивається при підйомах на висоту більше 4000 м. При високогірних сходженнях, де нестача кисню поєднується з інтенсивною фізичною роботою і дією кліматичних факторів, виникає гірська хвороба.

Перебіг процесів обміну газів людини з оточуючим середовищем описують закони Генрі, Дальтона і Сеченова.

Дата добавления: 2014-11-25