Особливості управління дебіторською заборгованістю

Управління дебіторською заборгованістю спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної оплати боргу. Відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує гроші негайно, а кредитує своїх покупців. Таким чином, від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства “мертві” у вигляді дебіторської заборгованості.

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами:

1) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не наступив;

2) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, що неоплачені у вказаний термін;

3) дебіторська заборгованість за отриманими векселями;

4) дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

5) дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

6) інші види дебіторської заборгованості.

Рис. 6.5. Схема управління дебіторською заборгованістю підприємства

Система управління дебіторською заборгованістю представляє собою частину загального управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції та полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості та забезпеченні своєчасної її оплати.

ЕТАПИ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ

Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) та споживчого кредиту.

По-перше, оцінюється рівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка у попередньому періоді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнта відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що розраховується за такою формулою:

(6.6)

де КОАдз – коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість;

ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства або сума заборгованості окремо з товарного і споживчого кредиту;

ОА – загальна сума оборотних активів підприємства.

По-друге, визначаються середній період оплати дебіторської заборгованості та кількість її оборотів в аналізованому періоді.

Середній період оплати дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового й загального операційного циклу підприємства. Даний показник розраховується за такою формулою:

(6.7)

де ПОдз – середній період оплати дебіторської заборгованості підприємства;

ДЗ – середній залишок дебіторської заборгованості підприємства (у цілому або окремих її видів) в аналізованому періоді;

Оо – сума одноденного обороту з реалізації продукції в аналізованому періоді.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих в неї засобів протягом визначеного періоду. Цей показник розраховується за такою формулою:

(6.8)

де ВР – виручка від реалізації;

Д3_сер – середня дебіторська заборгованість.

По-третє, оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її "віковими групами", тобто за передбаченими термінами її оплати.

По-четверте, докладно розглядається склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяються сумнівна та безнадійна заборгованість. У процесі цього аналізу використовуються такі показники, як коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості й середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості розраховується за такою формулою:

(6.9)

де КПдз – коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості;

ДЗnр – сума дебіторської заборгованості, неоплаченої у передбачені терміни;

ДЗ – загальна сума дебіторської заборгованості підприємства.

Середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості визначається за такою формулою:

(6.10)

де ВПдз – середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості;

ДЗпр – середній залишок дебіторської заборгованості, неоплаченої в термін (сумнівної, безнадійної), в аналізованому періоді;

Оо – сума одноденного обороту з реалізації в аналізованому періоді.

По-п’яте, визначають суму ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість. З цією метою суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють із сумою додаткових витрат на оформлення кредиту й оплату боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями: безнадійна дебіторська заборгованість, списання у зв’язку з неплатоспроможністю покупців і закінченням термінів позовної давнини. Розрахунок даного ефекту здійснюється за такою формулою:

Едз = Пдз – ПЗдз – ФПдз, (6.11)

де Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Пдз – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту;

ПВдз – поточні витрати підприємства, пов’язані з організацією кредитування покупців і оплатою боргу;

ФВдз – сума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями.

У процесі даного аналізу може бути визначений і відносний показник – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість. Він розраховується за такою формулою:

(6.12)

де КЕдз – коефіцієнт ефективності інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями;

Едз – сума ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість щодо розрахунків із покупцями у визначеному періоді;

ДЗрп – середній залишок дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями в аналізованому періоді.

Результати аналізу використовуються в процесі наступної розробки окремих параметрів кредитної політики підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішуються два основних питання:

а) у яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики варто обрати підприємству.

Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу на термін від одного до шести місяців. Споживчий кредит (у товарній формі) – форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам із відстрочкою платежу на термін від шести місяців до двох років.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

Рис. 6.6. Типи кредитної політики

Розрахунок необхідної суми фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість, здійснюється за такою формулою:

(6.13)

де Ідз – необхідна сума фінансових засобів, які інвестуються в дебіторську заборгованість;

ОРк – обсяг реалізації продукції в кредит, що планується;

Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції, виражений десятковим дробом;

– середній період надання кредиту покупцям, у днях;

– середній період прострочення платежів з наданого кредиту, у днях.

Рис. 6.7. Складові елементи кредитних умов

Формування системи стандартів оцінки покупців включає такі основні елементи:

Ø визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;

Ø формування й експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

Ø вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;

Ø угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності

Таблиця 6.2

Критерії оцінки споживчого і товарного кредиту

Споживчий кредит	Товарний кредит
1) дієздатність покупця	1) обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їх здійснення
2) рівень доходів покупця й регулярність їх формування	2) репутація покупця в діловому світі
3) склад особистого майна покупця, що може забезпечувати кредит при стягненні суми боргу в судовому порядку	3) обсяг і склад чистих активів, що можуть складати забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця й порушенні справи про його банкрутство
4) платоспроможність покупця
5) результативність господарської діяльності покупця
6) стан кон’юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність

Рефінансування – прискорення переведення в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

1. Факторинг – це фінансова операція, що полягає у поступці підприємства-продавця права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії ("фактор компанії"), що приймають на себе всі кредитні ризики щодо інкасації боргу.

2. Облік векселів, виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх продажу господарському суб’єкту за дисконтною ціною, що формується залежно від їх номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки.

Дисконтна ціна векселя визначається за такою формулою:

(6.14)

Де ДЦв – дисконтна (облікова) ціна векселя на момент його продажу;

НС – номінальна сума векселя, що підлягає погашенню векселедавцем у передбачений термін;

Д – кількість днів від моменту продажу (обліку) векселя до моменту його погашення векселедавцем;

Св – річна облікова вексельна ставка, за якою здійснюється дисконтування суми векселя, %.

3. Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових експортних постачань і дозволяє експортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Проте його недоліком є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватись з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодо форфейтингової операції у вартість контракту.

Рис. 6.8.Фінансовий механізм здійснення операції форфейтингу

І етап. Підприємство-експортер і підприємство-імпортер укладають угоду про постачання продукції. Підприємство-імпортер згідно угоди зобов’язується здійснювати платежі за допомогою комерційних векселів, гарантованих банком його країни або індосованих у цьому банку.

ІІ етап. Підприємство-експортер укладає угоду з банком (факторингова компанія) своєї країни, що зобов’язується за комісійну винагороду фінансувати постачання продукції шляхом виплат за обліковими векселями.

ІІІ етап. Підприємство-імпортер індосує або авалю свої векселі в банку своєї країни.

IV етап. Банк країни-імпортера пересилає індосовані (авальовані) їм векселі підприємства-імпортера на адресу і підприємства-експортера.

V етап. Підприємство-експортер продає векселі банку (факторинговій компанії) своєї країни й отримує за це відповідні кошти.

VІ етап. Банк (факторингова компанія) країни експортера індосує векселі, перепродуючи їх на ринку цінних паперів.

Одним із видів таких систем є "Система АВС" відносно портфеля дебіторської заборгованості підприємства. До категорії "А" включаються найбільш значні й сумнівні види дебіторської заборгованості ("проблемні кредити"); до категорії "В" – кредити середніх розмірів; до категорії "С" – інші види дебіторської заборгованості, що не впливають серйозно на результати фінансової діяльності підприємства.

Критерієм оптимальності розробленої та здійснюваної кредитної політики будь-якого типу і за будь-якими формами наданого кредиту, а, відповідно, і середнього розміру дебіторської заборгованості щодо розрахунків із покупцями за реалізовану їм продукцію, виступає така умова:

ДЗо ----> ОПдр і ОЗдз + ВЗдз,

Де ДЗо – оптимальний розмір дебіторської заборгованості підприємства при нормальному його фінансовому стані;

ОПдр – додатковий операційний прибуток, що отримує підприємство від збільшення продажу продукції в кредит;

Одз – додаткові операційні витрати підприємства щодо обслуговування дебіторської заборгованості;

ВЗдз – розмір втрат засобів, інвестованих у дебіторську заборгованість через неплатоспроможність покупців.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Склад і структура активів підприємства

2. Зміст і завдання управління оборотними активами

3. Особливості управління дебіторською заборгованістю

4. Дайте характеристику розташування основних розділів активів підприємства.

5. Яким чином виконується амортизація основних засобів, в чому особливості амортизації нематеріальних активів?

6. Які основні фактори впливають на суму дебіторської заборгованості?

7. В чому полягає сутність проблеми обліку запасів? Який метод оцінки запасів може бути рекомендовано в умовах інфляції і чому?

8. В чому суть поняття грошові еквіваленти і у якому вигляді вони відображені у балансі?

Дата добавления: 2014-11-25