Роль права на сучасному етапі розвитку України

Право існує для того, щоб встановлювати відпові­дні межі поведінки для членів суспільства. Його дія забез­печується відповідними інститутами, які покликані реалі­зувати правові норми на практиці. У випадку відсутності таких інститутів право втрачає інколи силу, а не цінність, і діяти не перестає. Дію права забезпечує його ідея, дух. Це ж стосується і того моменту, коли вказані інститути лік­відовані, а дух права не зникає. Існує третій випадок, коли раніше прийняті закони ліквідовані, але їхній дух продов­жує діяти. І не з почуття страху чи боязні (хоча і таке буває, але нетривалий період), а з почуття глибокої поваги до пра­ва, норми якого схвалило суспільство, оскільки вони відо­бражають інтереси більшості.

У такому випадку говорять про національний дух права. Його розкривають факти з історії держави і права. У них відо­бражаються історичні традиції, національні звичаї, психо­логічні властивості характеру нації, особливості її потреб та інтересів, умови і можливості життя. Адже право - це продукт людської культури і цивілізації, їхнє надбання. Воно виражає загальнолюдські інтереси, національні ідеї, є унікальним, неповторним витвором людського розуму, од­ним із знарядь забезпечення соціальної справедливості, прав та інтересів людини. Через право практично виражаються національні, загальнолюдські цінності, особливо національна мораль. Це все сприяє формуванню національного духу права. Тому без знання його історії формувати новітнє право неможливо. Лише окремі особи прагнуть обходитися без знання історії, що є їхньою великою помилкою.

Історія правильно визначає шляхи майбутнього і гаран­тує неповторюваність помилок, що треба враховувати у законотворчому процесі, який триває в Україні. Адже нові­тнє українське право покликане виражати рівень загальної правової культури українського народу, бути інструментом духовного оздоровлення.

Цінність національного духу українського права потріб­но шукати у витоках історії права. Так, вигідне геополітичне становище України-Русі сприяло високому рівню роз­витку відносин з Візантією, Римською імперією, зі сканди­навськими та багатьма іншими державами, утвердженню демократичності внутрішніх суспільних відносин, терпи­мості, толерантності, високій правовій та політичній куль­турі, запровадженню писаного права тощо. Тобто давнє київське право почало творити міцну правову традицію. На розвиток права у Київській Русі позитивно вплинуло при­йняття християнства, правові ідеї Візантійської держави, проникнення біблійних правових норм, рецепція світського та церковного візантійського права.

Міцність українського права передусім полягає в тому, що воно побудоване на звичаєвому (була витворена значна кількість норм народного звичаєвого права) та церковному праві. Зокрема, значну роль відігравали церковні суди. Вони схвалювали родинне право, сприяли виборам священиків, ігуменів та митрополитів. Тобто політико-правовий устрій Київської Русі був на той час зразком для інших держав, оскільки тут панував високорозвинений національний дух, одвічне і природне прагнення миру.

Ментальність українців і в наступний історичний період формувалася під впливом компонентів правових культур багатьох держав, особливо західних. Тому в Україні завжди переважала система саме західноєвропейських, а не азіат­ських цінностей, хоча в останніх українське право, зважаю­чи на історичні обставини, певною мірою розчинилося.

Отже, національний дух українського права не лише вби­рає у себе інтелектуальний потенціал української нації, а й використовує традиції, кращі способи та методи правового регулювання інших народів. Надбання інших націй повинно мати практичне застосування в українській правовій системі.

Національний дух українського права – це внутрішній вияв права у контексті історичного розвитку та формування культурних і правових надбань цивілізо­ваних держав. В українському праві зберігається історична наступність та спадковість, що пов’язано з розвитком української дер­жавності. Першими зразками українського національного права є, звичайно, збірники чинного законодавства Київсь­кої держави: «Руська Правда», Статут Ярослава Мудрого, Статут Володимира Мономаха та міжнародні договори Русі і Візантії. «Руська Правда» була першою збіркою писаних законів, що ґрунтувалися на звичаєвому праві. Зокрема, у ній не передбачалися смертна кара, тяжкі тілесні покарання, тюремне ув'язнення тощо, незважаючи на те, що в той же час у Західній Європі широко використовувалися тортури. Фактично «Руська Правда» є збірником найгуманніших за­конів, засобом національного утвердження. Тому відрод­ження і використання політичних, моральних, культурних, національних, загальнолюдських цінностей, закладених у «Руській Правді», дало б змогу оздоровити сучасне українсь­ке право, виховати українську національно-правову еліту, яка б вивела нашу державу на шлях європейського розвитку. Основу національного права становлять також такі тво­ри, як «Повчання чадам» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, а також правові й політичні погляди київських та галицько-волинських князів, християнських мислителів.

Правотворчі традиції Київської Русі підхопила Галицько-Волинська Русь, а потім Литовсько-Руська держава. Це спри­яло розвиткові нового українського права. Відомо, що прин­ципи українського права широко використовували литовські князі. Тому Литовські статути (особливо «Новий», 1588 р.) вважаються своєрідним українським національним кодексом. Значний внесок у формування національного духу права зробила українська козацька держава. В її устрій було за­кладено чимало принципів державного устрою Київської держави. «Березневі статті» Богдана Хмельницького, «Вивід прав України» (перший український міжнародно-правовий документ), конституція (угода) Пилипа Орлика, кодекс українського права - «Права, за якими судиться малоросій­ський народ», «Історія Русів» та інші важливі документи відображали українську національно-правову ідею, стали своєрідною духовною субстанцією, мобілізували духовно-моральні сили усієї української нації, піднесли життєдіяль­ність національного духу права.

Звичаї, більшість яких побутувала на Запорозькій Січі, склали «козацьке право». Джерелом звичаєвого права запо­рожців були також трансформовані норми давньоруського права, а також запозичені традиції та правові норми сусід­ніх народів. Звичаєве право запорожців - це приклад ранньої стадії формування правових норм. Мета покарання полягала в основному у відшкодуванні збитків, хоча засто­совувалися і більш жорстокі покарання, запозичені в азіат­ських народів.

Доба козацтва характеризувалася доволі високою право­вою культурою. Демократичні вибори гетьмана, сприйняття лідера як першого серед рівних громадян, парламентський устрій конституції Пилипа Орлика та інші чинники підтверд­жують, що український народ не був схильний до монархічної влади. Державні питання вирішувалися колегіально. Це важлива основа національного духу українського права.

На формування нового українського законодавства по­зитивний вплив мали Магдебурзьке право та ухвали поль­сько-литовського сейму, що сприяло зміцненню основних правових ідей в Україні.

Національний дух українського права активно формува­ли в тяжких соціально-політичних умовах представники української правової й політичної думки Микола Костома­ров, Сергій Подолинський, Маркіян Шашкевич, Іван Василевич, Кость Левицький, Михайло Грушевський, Михайло Драгоманов, Микола Міхновський, Іван Франко, Станіслав Дністрянський, Микола Хвильовий, Микола Скрипник, В’ячеслав Липинський та інші, їхні наукові праці істотно вплинули на розвиток українського права. Деспотизм ро­сійського царизму негативно вплинув на національний дух права українського народу. Різноманітні домисли, неправ­дива інформація про Богдана Хмельницького, Івана Мазепу та інших гетьманів, фальсифікація та перекручення істо­ричних подій, фактів дуже нашкодили українському праву. Але національний дух права попри все це зберігся.

У 1917-1920 рр. разом з відродженням Української дер­жави почали відновлюватися демократичні засади україн­ського права. Чотири Універсали Центральної Ради стали важливими нормативно-правовими актами нового україн­ського законодавства. Звичайно, український консерватизм у XX ст. нівелював національне питання як основу політико-правової концеп­ції держави.

У 1990-1991 рр. розпочалося відродження українського новітнього права, яке має незаперечну цінність як основа духовного оздоровлення українського суспільства.

Отже, відтворення національного духу українського права - важлива функція сучасної юридичної деонтології. Навіть найкращі знання не підносять професіоналізм юрис­та настільки, наскільки це робить національний дух права. Становлення правової, високоцивілізованої держави немис­лиме без знання правдивої історії України, використання національних здобутків у юридичній науці. Українське суспільство, не спираючись на національний дух, знову можб обрати хибний шлях розвитку. Тому духовними і моральни­ми орієнтирами повинні слугувати такі чинники духу, як любов, радість, мир, терпимість, милосердя, доброта, ві­ра, поміркованість, стриманість. Вони мають бути при­таманні кожному українському юристові.

Дата добавления: 2014-11-08