Держави середини ХVІІ ст

Найхарактерніші ознаки Української козацької

Адміністративно-територіальний устрій

	полки – на чолі полковники (у різні часи було 36, 26, 16, 10) сотні – на чолі сотники волость – на чолі війт отаман – управляв містами і селами

полки – на чолі полковники (у різні часи було 36, 26, 16,

- Полки і сотні одночасно були військовими і адміністративними одиницями.

- Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу.

- Полковники були головними представниками гетьманської влади на місцях.

Розбудова національної держави республіканського типу     У ній брало участь усе козацьке військо На чолі держави – гетьман, якого обирала Військова рада. Виконавча і судова влада знаходилась у руках гетьмана. Дорадчий орган – генеральна старшина (Старшинська рада)

Розбудова національної держави республіканського типу:

Верховний орган влади в Україні

Верховний орган влади в Україні

загально-козацька рада (Військова або Генеральна рада)

Загально-козацька рада

(Військова або Генеральна рада)

В ній брало участь усе козацьке військо.

На чолі держави – гетьман, якого обирала Військова рада.

Виконавча і судова влада знаходилась в руках гетьмана.

Дорадчий орган – генеральна старшина (старшинська рада)

Гетьманська держава налічувала сильну сучасну армія, яка характеризувалась мужністю, високим бойовим духом, суворою дисципліною. Чисельність армії доходила до 130-150 тис. чоловік.

Українська козацька держава мала свою фінансову систему.

Гетьманські універсали визначали умови сплати і надходження податків до державної скарбниці.

Українська держава мала свою систему судочинства. На українських землях діяло козацьке звичаєве право, певною мірою зберігали силу норми Литовських статутів, Магдебургського права. Для усього населення новим джерелом права стали гетьманські універсали. Найвищою судовою гілкою був Генеральний військовий суд. Діяли полкові та сотенні суди. У містах – міські та церковні суди.

Економічна політика української держави середини 17 століття мала бюджет, хоча він завчасно не розроблявся і не затверджувався. Економічна політика визначалася потребами і можливостями часу.

Економічна політика Б. Хмельницького здійснювалась через універсали, накази, гетьманські листи, практичну діяльність.

Українська держава середини 17 століття мала свою символіку:

- малинового кольору прапор;

- герб, на якому вимальовувався козак з мушкетами.

Українська держава мала власні зовнішні атрибути державності – клейноди.

До них відносились: булава, печатка з гербом, хоругва, бунчук. Найвищою ознакою влади була булава. Відомо, що у 1648 році Б. Хмельницький мав срібну позолочену булаву, яка була прикрашена дорогоцінним камінням.

Печатка мала округлу форму. Виготовлена із срібла. На ній зображено козака з шаблею, порохівницею і самопалом. На печатці по колу зроблено надпис: “Печать славного війська Запорізького низового”.

Хоругва (прапор) - тканина прямокутної форми кармазинового кольору, на якій вишито герб, образ святих, хрести. Хоругву несли попереду війська поруч з гетьманом.

У державі відбулись зміни в соціальній структурі суспільства:

- територію Козацької держави покинули католицька шляхта,

польські магнати і католицьке духовенство;

- козацька старшина утримувала владу і основні багатства;

- отримали особисту свободу більшість селян і міщан;

- спостерігався процес покозачення значної частини селян у ході війни;

- покозачена частина селян створювала вільне козацьке господарство;

- міські жителі отримали права займатись ремеслами, торгівлею, промислами;

- міське православне населення приймало участь у самоврядуванні міст.

Українська козацька держава і гетьман Б. Хмельницький розвивали дипломатичну службу:

- приймали іноземних послів;

- брали участь у виробленні умов міжнародних договорів;

- вели дипломатичне листування;

- уклали військово-політичний союз із Кримським ханством, Трансільванією;

- встановили дружні відносини з Валахією, Венецією;

- гетьман проводив політику налагодження зв’язків з Росією для спільної боротьби проти Польщі;

- укріпили позиції Української держави на міжнародній арені, підвищили її авторитет;

- до столиці Чигирин приїздили посли Туреччини, Угорщини, Росії, Швеції, Венеції.

Отже, в результаті Зборівського договору розпочався процес формування української козацької державності.

Польська влада вбачала загрозу в зміцненні Української держави і тому в лютому 1651 року відновила бойові дії: польські війська на чолі з

М. Калиновським перейшли у наступ. У 1650-1651 рр. події розвивались не на користь війська Б. Хмельницького, яке терпить поразку і в результаті гетьман погодився на підписання Білоцерківського договору (18 березня 1651 р.).

28 вересня 1651 року відбулося заключення Білоцерківського договору. Даний договір зводив нанівець автономію української держави.

- територія держави зазначалась лише Київським воєводством

- влада гетьмана підпорядкувалась коронному гетьману

- чисельність реєстрового козацтва зменшувалась до 20 тис. чол.

- пани отримали право повертатися до маєтків.

Отже, становище України значно погіршилось. Тому, Б. Хмельницький і його радники стали перед дилемою: капітуляція перед Польщею або звернення до московського царя за допомогою. На прохання гетьмана до Москви надати йому військову допомогу – остання мовчала. Лише 1 жовтня 1653 року цар скликав Земський собор. Учасники собору висловили своє рішення про те, щоб “…гетьмана Богдана Хмельницького и все військо запорожское с городами и землями принять”.

Переяславська рада. Пізніше, 9 жовтня 1653 року, в Україну було направлено надзвичайну дипломатичну місію на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непорозуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав у Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни і вказав на єдиний вихід – це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської ради. Так, присягу цареві відмовився дати Іван Богун, який після Б. Хмельницького вважався стратегом “номер один”, не було також уповноважених від Запорозької Січі.

На жаль, у Переяславі українська сторона не отримала ні одного офіційного документа, в якому б чітко визначались умови “об’єднання двох держав”. Остаточний договір було вкладено в Москві, в березні 1654 року – так звані Березневі статті.

Березневі статті. Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні та передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін означало б самостійність України і гарантувало зобов’язання зі сторони Росії забезпечити українському народу незалежність. Після обговорення 21 березня проекту договору було сформовано лише одинадцять статей. 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою, визначав права, вольності Війська Запорозького та української шляхти, обрання гетьмана, визначав кількісний склад збройних сил України. Цар видав жалувану грамоту православному духовенству. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, як пише О. Апанович “…історія українсько-російських взаємин не пішла шляхом Переяславської угоди. Надто різні були національно-державні інтереси, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною”.

Березневі статті 1654 року – міжнародний договір між Росією і Україною, оцінка якого царським урядом поступово змінювалась не на користь українського народу.

Березневі статті передбачали:

- Україна (територія Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств) підпадала під протекторат Росії;

- Україна входила до складу Росії з правом козацько-старшинського самоврядування, зберігалась полкова система адміністративного устрою;

- зберігалось 60-тисячне військо;

- верховна влада належала гетьману, обраного військом, але затверджувалась царем;

- визнавалась самостійність української православної церкви;

- у містах зберігалось право на самоврядування;

- козацькій старшині царський уряд підтверджував право на володіння землею і маєтками;

- гетьману надавалось право вести самостійну зовнішню політику, окрім з Польщею та Туреччиною;

- Україну зобов’язували виплачувати певну суму грошей від своїх прибутків до російської скарбниці;

- російський цар надав собі право ввести і тримати в Києві військовий гарнізон (15 тис. чол.) на чолі з воєводою.

Наслідки входження України до Росії були неоднозначними і суперечливими, що врешті решт привело до перетворення її на провінцію Російської держави.

Але існування Української держави значно вплинуло на формування національної самосвідомості прогресивної частини українського суспільства і забезпечило появу нової політичної еліти; набуто досвід ведення боротьби за національне і соціальне визволення українського народу.

У ході війни спостерігалося народження української державної ідеї, основними принципами якої були:

§ право українського народу на створення своєї власної держави в її етнічних межах;

§ соборність Української держави;

§ незалежність від Речі Посполитої та інших держав;

§ новоутворена Українська держава мала стати спадкоємницею Київської Русі;

§ провідна роль в утвердженні національної державної ідеї належала козацтву.

Отже, національна державна ідея стала об’єднуючим фактором визвольної боротьби українського народу. Як зазначають сучасні українські історики

В.А. Смолій і В.С. Степанков: “Маємо підстави стверджувати, що протягом 1648-1657 рр., у національній самосвідомості народу стався по суті революційний прорив: уперше після загибелі Київської держави в ній з’являється державна ідея. Її утвердження попри всі складності та суперечності цього процесу зіграло вирішальну роль у розвитку свідомості від рівня етнічно-культурного ототожнення до національно-патріотичного самовизначення”.

Тема 4. Україна в другій половині ХVІІ ст. “Руїна”:

Дата добавления: 2014-11-25