Зміни в сільському господарстві

Української народності

Формування нових відносин в економічній спільноті

Зміни в промисловому виробництві:

- розвиток мануфактур у різних регіонах України;

- використання найманої праці — елемента капіталістичних відносин;

- створення системи експлуатації найманих робітників;

- розклад дрібнотоварного виробництва;

- широке втягування в товарно-грошові відносини феодальних господарств;

- поява великих мануфактур — капіталістичного типу підприємств;

- процеси спеціалізації в промисловому виробництві та їх товаризація;

- джерела первісного нагромадження первісного капіталу (посилення експлуатації, розвиток торгівлі, лихварство, отримання пануючою верхівкою подарунків у вигляді земель, мануфактур і т.п. від царського і гетьманського урядів);

- посилення економічних зв'язків між регіонами;

- поява нових і розвиток старих центрів торгівлі.

- нерівномірний розвиток у різних регіонах України сільського господарства (Лівобережна, Слобідська, Південна, Правобережна Україна, західноукраїнські землі);

- пануючий зерновий характер землеробства витісняється поглибленням спеціалізації окремих сільськогосподарських регіонів;

- вирощування і поширення нових культур (картоплі, кукурудзи,

технічних культур, цукрового буряку), розширення садівництва, виноградарства;

- нововведення раціонального характеру ведення і обробітку грунту;

- зростання тваринництва, виникнення кінних і овечих заводів;

- зміни в феодальній земельній власності та землеволодінні (посилення політики контролю за розподілом земель з боку царського уряду);

- структурні зміни феодальної ренти (поряд з подальшим посиленням відробіткової ренти поширювалась заміна натуральних оброків грошовими);

- зростання державних податків (натуральні, грошові збори до державної скарбниці з перевагою останніх);

- подальше закріпачення селянсько-козацьких верств України (у 1783 р. Катериною II остаточно заборонено перехід селян, запроваджувалось кріпосне право);

- українська старшина отримала, права російського дворянства (1785 р.), більше привілеїв на відміну від сільського населення отримувало міське. За міськими жителями, які мали рухоме і нерухоме майно, закріплювалось право на це майно і воно охоронялось.

У другій половині ХУІІІ ст. політика царського уряду була спрямована на підпорядкування духовної влади світській - монастирські маєтки підлягали секуляризації. В державну власність перейшла більша частина церковних угідь. Вищеназвані чинники здійснювали зміни суспільного характеру:

- єдина соціальна еліта зазнала розшарування;

- новоутворені панівні верстви населення дбали лише про свої власні інтереси;

- національні інтереси витиснуті на другорядний план;

- українські братства переорієнтовувались у своїй діяльності (від культурницької переходили до торгівлі чи промисловості).

Дата добавления: 2014-11-25