Контрольні запитання

1. Які саме події спричиняють глобальні екологічні проблеми?

2. Чи вбачаєте ви в науці і техніці винуватця нинішніх екологічних проблем?

3. Про що йдеться в основних документах Конференції в Ріо-де-Жанейро та саміту в Йоганесбурзі?

4. Чи зможе „ноосфера” врятувати світ?

5. Які Ви знаєте міжнародні угоди в сфері охорони навколишнього середовища, підписані Україною?

6. Чому підписання Кіотського протоколу вигідне для України?

7. Назвіть основні екологічні рухи і організації.

8. Визначіть етапи розвитку екологічного руху.

9. Чому „зелені” активно виступають за вирішення політичних питань, обходячи ідеологічні?

10. Які напрямки діяльності Грінпіс є для Вас привабливими? Які ні?

11. Які основні здобутки Грінпіс-України?

12. Які ви знаєте екологічні центри, організації і фонди, що діють в Україні?

13. Які програмні засади «Партії зелених України»?

Термінологічний словник

АБІОТИЧНІ ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА – тіла і явища неживої природи (клімат, світло, кліматичні елементи і речовини, температура, тиск, вологість тощо), які знаходяться у взаємодії з організмами в процесі обміну речовиною і енергією.

АДАПТАЦІЯ – здатність організмів пристосуватись до мінливих умов оточуючого середовища. Для кожного виду організмів існує власна певна амплітуда для пристосування, вихід за межі якої пагубний для їх існування. АЕРОБИ – організми, що живуть лише за наявністі в середовищі вільного кисню.

АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ – (альтернативні витрати, втрачена вигода) – в економіці природокористування дозволить оцінити природний ресурс, що має занижену ціну або взагалі без ринкової ціни, через втрачені доходи, які можна було б отримати при використанні даного об'єкту чи ресурсів в інших цілях.

АНАЛІЗ "ВИГОДИ/ВИТРАТИ" – основний економічний підхід при прийняті рішення про доцільність реалізації проекту, інвестиційної програми тощо. Співставлення вигоди та витрат дозволять оцінити ефективність проекту.

АНАЕРОБИ – організми, здатні жити без вільного кисню (мікроорганізми, молюски та інші),

АНТРОПОБІОЦЕНОЗ – біоценоз в умовах господарської та суспільної діяльності людани. Іноді вживається термін антропобіогеоценоз, щоб підкреслити зв'язок людської діяльності з абіотичними факторами середовища.

АНТРОПОГЕНИЙ – породжений діяльністю людини.

АНТРОПОСФЕРА – частина біосфери, заселена людьми і змінена ними в результаті їх діяльності.

АСИМЕТРІЯ – відхилення від симетрії в організованості структури тіл чи систем.

АТМОСФЕРА – газоподібна оболонка планети Земля, що складається з суміші різних газів, водяних парів та пилу.

БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНА ОПТИМІЗАЦІЯ – метод вирішення завдань, що знаходяться в пошуках кращого (оптимального) рішення, яке задовольняється декількома неспорідненими один з одним критеріями. Відома низка методів вирішення багатокритеріальних завдань: а) оптимізація одного критерію (чомусь визваного найбільш важливим); останні при цьому грають роль додаткових обмежень; б) упорядкування заданої множинами критеріїв та послідовна оптимізація по кожному з них; в) зведення багатьох критеріїв до одного шляхом введення апріорних (експертних) вагових коефіцієнтів для кожного з критеріїв (більш важливий критерій отримує більш високу вагу).

БІОГЕОЦЕНОЗ – тісна симбіотична єдність організмів різних видів та

абіотичних умов їх існування в результаті безперервних обмінних процесів, що підтримують життєдіяльність.

БІОЛОГІЧНИЙ КРУГООБІГ – обмін речовинами та енергією між організмами та неживою природою, а також між самими організмами з допомогою життєдіяльності різних груп організмів.

БІОСФЕРА – нижня частина атмосфери, вся гідросфера та верхня частина літосфери Землі, що заселена живими організмами.

БІОЦЕНОЗ – біологічна система, що складається з популяцій різних видів

рослин, тварин, мікроорганізмів, які населяють певну територію і знаходяться в тісній єдності з приводу обміну речовинами, енергією та інформацією.

ВІДТВОРЕННЯ МОТИВІВ ЕКОЛОГВАЦІЇ– постійно оновлюючий процес утворення організаційних, соціальних і економічних умов, які формують бажання людей ставити і досягати мету екологізації економіки. Як основні компоненти відтворення мотивів екологізації екологізації виділяються: 1) моніторингова підсистема (збирання та обробка даних про стан природоресурсних, соціальних та економічних систем і тенденцій розвитку ситуацій у країні чи регіону); 2) аналітична підсистема (визначення причино-наслідних зв'язків між факторами екологізації виявлення бар'єрів і найбільш чуттєвих "точок" екологізації); 3) реалізуюча підсистема (доведення мотиваційного інструментарію до конкретних суб'єктів.

ВІДХОДИ – непридатна для виробництва даної продукції сировина, її невикористані залишки чи речовина та енергія, що виникли в ході технологічних процесів, які не використані в даному виробництві.

ВІТОСФЕРА – те саме що і біосфера, але взагалі мають на увазі тільки сукупність живих організмів.

ВИКИД ТИМЧАСОВО УЗГОДЖЕНИЙ (ліміт викиду шкідливих речовин) - мінімальна маса шкідливих речовин, дозволена для викиду протягом певного періоду часу (як правило, календарний рік). Встановлюється органами державного екологічного контролю з метою мінімізації впливу (управління впливом) на оточуюче середовище,

ВИТРАТИ ЕКОЛОГІЧНОГО СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА - витрати на заходи, що знижують викиди та скиди забруднюючих речовин в оточуюче підприємство середовище (будівництво очисних споруд, удосконалення технології, зміни складу початкових матеріалів і інше) а також на заходи, не знижуючих викиди, але впливаючих на ступінь їх впливу на природу (будівництво високих труб, розбавлення, захоронення відходів, установлення санітарних зон навколо підприємства).

ВИТРАТИ НА ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ ФАКТОРІВ (РЕСУРСІВ) –

витрати на відтворення кількісних чи якісних параметрів природних благ, а також їх підготовку до включення у господарську діяльність; зокрема, витрати на відтворення природних ресурсів можуть включати; витрати повного циклу геолого-розвідувальних робіт та добування корисних копалин; витрати з освоювання цілинних земель (вирубка лісів, осушення болота).

ВИТРАТИ НА ПІДТРИМАННЯ СТАНУ ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ (ЕКОСИСТЕМ)– витрати на забезпечення (посилення) процесів самовідновлення природних систем. Розглядаються такі витрати: 1) витрати на підтримку родючості грунту (внесення необхідних речовин, натомість виносимих разом із врожаєм; 2) вартість моніторингу ґрунту, сухої меліорації; 3) витрати з моніторингу та профілактичній очистці дна і берегів річок; 4) витрати з моніторингу та санітарним рубкам у лісі; 5) витрати на підтримання заповідників, заказників, національних парків.

ВИТРАТИ З ЗАМІНИ ВТРАЧЕНОЇ ВИГОДИ, ЯКА ВИНИКАЄ ЧЕРЕЗ ЕКОЛОГІЧНЕ ПОРУШЕННЯ– витрати, які дозволяють замістити можливу втрачену вигоду, залучивши інші види капіталів (ресурсів, фінансових засобів, трудових факторів). Види витрат можуть: 1) витрати на засвоєння нових земель, замість втрачених; 2) додаткові витрати (мінеральні добрива, додаткові роботи) задля збереження нормального врожаю на забруднених землях; 3) вартість сільськогосподарської продукції, яку необхідно закупати за кордоном замість втраченої.

ВИТРАТИНА ЛІКВІДАЦІЮ НАСЛІДКІВ ЕКОДЕСТРУКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – витрати, які дозволяють усунути еколого-економічні наслідки, які виникли. Даний вид витрат формується, зокрема, вартістю робіт з дезактивації забрудненої території, витрати з рекультивації забруднених земель, вартість осушення підтоплених територій; вартість лікування захворівших людей із-за забруднення.

ВИТРАТИЗ ЗАПОБІГАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОРУШЕННЯ (ЗАБРУДНЕННЯ) ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ – витрати, які можуть компенсувати (пом'якшити) екологічне неудосконалення виробничих технологій, які приміняються, шляхом уловлювання відходів, які утворюють відходи рекультивації порушених ландшафтів. Виділяють такі види витрат: 1) вартість очисних споруд по запобіганню забруднення атмосфери та води; 2) вартість полігонів з поховання відходів; 3) витрати з терасування чи обвалювання схилів земельних ділянок, закріплення берегів річок та морів.

ГЕТЕРОТРОФИ – організми, що живляться органічними речовинами створеними іншими організмами.

ГЛОБАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ – комплексна наукова дисципліна, що вивчає організми та їх сукупність в глобальній взаємодії з природним середовищем планети і ті зміни земної поверхні та організмів, що являються результатом цієї взаємодії.

ГРАНИЧНО ДОПУСТИМА КОНЦЕНТРАЦІЯ (ГДК) – екологічний норматив, максимальна концентрація забруднюючої хімічної речовини в навколишньому середовищі, яка при повсякденному впливі протягом довгого періоду не викликає негативної діїна організм людини чи іншого рецептора та його потомства.

ГРАНИЧНО ДОПУСТИМЕ НАДХОДЖЕННЯ (ГДН) – кількість речовин (забруднювача), поступаючих на певну площу за одиницю часу в кількостях, що утворюють концентрації, які не перевищують установлену ГДК.

ГРАНИЧНО ДОПУСТИМА ЗАЛИШКОВА КІЛЬКІСТЬ (ГДЗК) – кількість шкідливих речовин в харчових продуктах, здатна до накопичення у рибі і інших організмах, що визначається за нормами, затвердженими відповідними медичними установами.

ГРАНИЧНО ДОПУСТИМИЙ ВИКИД (ГДВ) – 1) об'єм (кількість) забруднюючих речовин за одиницю часу, перебільшення якого призводить до загрозливих наслідків у навколишньому природному середовищі чи загроза для здоров'я людини (призводить до перевищення допустимої межі викиду – ГДВ в навколишньому джерелі забрудненого середовища); 2) вихід шкідливих речовин в атмосферу, що установлено для кожного джерела забруднення атмосфери за умови, що наземна концентрація цих речовин не перевищує межі допустимої концентрації.

ГРАНИЧНО ДОПУСТИМИЙ СКИД (ГДС) – 1) науково-технічний норматив -маса речовин у стічних водах, максимально допустима для відведення в установленому режимі в даному пункті водного об'єкта, за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті; 2) ліміт з використання стічних вод та концентрація існуючих в них помісей –установлюється з урахуванням ГДС речовин в місцях водокористування (залежно від виду водокористування), асимілюючих можливостей водяного об'єкту, перспектив розвитку регіону та оптимального розподілу маси речовин, що викидаються поміж водокористувачами, які зливають стічні води.

ГРАНТ– оплачене замовлення державних чи інших організацій, які субсидуються на виконання наукових досліджень, конструкторських розробок чи інших робіт, грошові кошти, які виділяються у порядку благодійності для фінансової підтримки наукових досліджень, вчених, діячів культури. Основною рисою, яка супроводить будь-які види грантів: будь-то замовлення на науковий проект чи підтримка конкретного вченого – є конкурсність. Для того щоб отримати грант, юридична чи фізична особа повинна доказати свою спроможність (здібність) використання коштів з максимальною ефективністю.

ЕКОЛОГІЯ – частина біології, яка вивчає відносини організмів між собою та з навколишнім середовищем, включаючи екологію окремих організмів популяцій та їх сукупностей; дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екологічних систем різного ієрархічного рівня.

ДЖЕРЕЛО ЗАБРУДНЕННЯ – 1) точка викидів забрудненої речовини;

2) господарський чи природний об'єкт, що виробляє забруднені речовини; 3) регіон, звідки поступають забруднені речовини (при далекому і транскордонному переносі); 4) позарегіональний фон забруднення, накопичених в середовищі (наприклад, у повітрі – вуглекислий газ, у воді – їх кислотність).

ДОТАЦІЇ– це грошова допомога за рахунок державних чи інших джерел, що дається юридичними чи фізичними особами для покриття збитків чи на спеціальну мету. Прикладом екологічно орієнтованих дотацій можна назвати: 1) дотації у сільському господарстві на вирощування продукції без ядохімікатів" 2) несення частини риску з просування на ринок піонерської продукції, яка має екологічне значення; 3) доплати на ведення сільського господарства у особливо обережному екологічному режимі; 4) дотацію регіонам країни або навіть цілим державам, які вимушені "гальмувати" індустріальний розвиток в ім'я збереження природних ландшафтів, які мають національне чи міжнародне значення.

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ– цілеспрямований процес перетворення економіки, зв'язаний зі зниженням інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва та споживання товарів та послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту.

ЕКОЛОГІЧНА ЦІНА– ціна, що характеризує екологоємкість продукції, тобто сумарні екологічні витрати суспільства, пов'язані з використанням природного середовища при виробництві та споживанні одиниці даної продукції.

ЕКОЛОГІЧНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО– такий вид підприємницької діяльності, який пов'язаний з випуском та реалізацією екологічної продукції (вироби, послуги, роботи).

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ– методи впливу на фінансовий стан економічних суб'єктів з метою орієнтації їх діяльності у екологічно сприятливому напрямі.

ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ– методи впливу на фінансовий стан економічних суб'єктів. Економічні інструменти можна диференціювати на три взаємозв'язані групи: ціни за ресурси, економічні вигоди, перерозподільні платежі /виплати.

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА – визначення імовірних різних екологічних наслідків будівництва підприємства у порівнянні з етапами і допустимим станом середовища життя людей.

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА – система заходів, направлених на регуляцію відносин суспільства і природи з метою збереження природного середовища.

ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ – система заходів, направлених на формування у людини психологічних та ментальних настанов на дбайливе відношення до природи та розумне використання її ресурсів без нанесення їй незворотніх руйнувань.

ЕКОЛОГІЧНА ЦІННІСТЬ ПРИРОДИ – визначається на підставі адекватної мети чи економічної оцінки природних ресурсів та природних послуг. При прийнятті економічних рішень необхідно враховувати три функції оточуючого середовища: забезпечення природними ресурсами; асиміляція відходів та забруднень, забезпечення людей природними послугами.

ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ – розділ економіки, що вивчає питання економічної оцінки природних ресурсів і оцінки збитків від забруднення навколишнього середовища.

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА – визначення економічного значення (у грошовому еквіваленті, балах чи натуральних величинах) ресурсів, об'єктів, змін у сфері життя чи економічних умов ведення господарства.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ – різниця між результатами економічної діяльності і витратами, призведеними для їх отримання та використання. Якщо результатом економічної діяльності є не тільки економічні але й більш широкі соціально-економічні наслідки, вірніше говорити про соціально-економічний ефект. Якщо результат економічної діяльності перевищує витрати, економічний ефект позитивний (оцінюється, наприклад, прибутком), а в протилежному випадку -економічний ефект - негативний (наприклад, збитки, втрати).

ЕКОСИСТЕМА - термін, введений в науку Тенелі (1935) для визначення стійкої єдності співдружності різних видів організмів та навколишнього середовища, пов'язаних обмінними процесами на основі харчування та розмноження.

ЕКСПЕРТНІ ОЦІНКИ – кількісні чи якісні оцінки процесів чи явищ, що

базуються на оцінці спеціалістів. Використовуються для оцінки процесів чи явищ, що не піддаються безпосередньому виміру чи для заміни дорогих та довгострокових дослідів та експериментів.

ЗАВДАННЯ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ- завдання трансформації економічної системи, рішення яких сприяє екологічному удосконаленню економіки. До основних завдань екологізації відносять: реструктуризацію економіки, галузей та регіонів, перепрофілювання підприємств; усунення (зниження) потреб у екологічно несприятливих видах продукції чи послугах; заміна екологічно несприятливих техпроцесів; зниження ресурсоємкості продукції тощо.

ЗАКОНИ СОЦІОПРИРОДНОГО РОЗВИТКУ – фундаментальні закони самозбереження життя (саморегуляція біосфери) в їх використанні людьми як забезпечуючі біосферосумісницькою господарською діяльністю (закони кругообігу у виконані речовин, взаємозалежності у використанні енергії, комплексності у використані інформації).

ЗАСМІЧЕННЯ – збільшення концентрації шкідливих фізичних, хімічних, біологічних речовин понад недавно зафіксованої кількості.

ЗБАЛАНСОВАНИЙ РОЗВИТОК – екологічно стійкий розвиток людства, при якому, задовольняючи потреби, прогрес відбувається без шкоди для майбутніх поколінь. Концепція екологічно стійкого розвитку розглядається як передумова довгострокового процесу людства, супроводжуючого збільшенням капіталу та покращенням екологічних умов.

ЗБИТОК – 1) зміни у кількості та погіршення якості природних ресурсів чи інших зовнішніх умов технологічних процесів виражені в грошовій формі; 2)втрати, що виникли від погіршення здоров'я фізичних осіб (громадян) чи умов ведення особистого (приватного) господарства в результаті забруднення навколишнього середовища чи інші неблагонадійні зміни.

ЗВАЛИЩЕ – смітник, що виник унаслідок розміщення відходів на спеціально відведених ділянках.

ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ – мотиваційні інструменти, які формують

систему мотивів (наприклад стимулів, важелів) для досягнення мети екологізації. Розглядаються дві групи інструментів прямої та непрямої мотивації. Інструменти прямої мотивації орієнтовані на об'єкти екологізації або самі фактори екодеструктивного впливу (процеси, шкідливі речовини), або продукти та послуги, які є носіями екодеструкції (тобто, ті, виробництво та споживання яких пов'язано зі шкідливим впливом на середовище. Інструменти непрямої мотивації орієнтуються не на показники екодабтруктивної діяльності).

ІНФОРМАЦІЯ – відображення і передача розмаїття та ступені упорядкуванні структур в різних об'єктах та процесах живої та неживої природи.

ІНФОРМАЦІЯ В ПРИРОДОКОРИСТУВАННІ – сукупність даних про

кількісний, якісний та динамічний (минулий, сьогоденний, майбутній) стан природних ресурсів та екосистем, їх взаємозв'язки та потреби для існуючих (а також прогнозуючої) форми господарства, розвитку культури та життя людства.

ІСТОРІЯ (ПЕРІОДИ) ВІДНОСИН ЛЮДСТВА І ПРИРОДИ –

1) збирання та мисливство (приблизно 4 тисячі років). Примітивні людські спільноти, що знаходилися на цьому етапі розвитку, існували в єдності з екосистемами; 2) землеробство та скотарство (аграрний) - неолітична революція – перехід до виробничих форм господарювання з одомашненням тварин та введення в культуру рослин; 3) промислове виробництво – широке споживання невідтворних ресурсів та енергії, яке привело до деградації біосфери, втраті близько 20% родючих грунтів, зростанню обсягів вуглекислого газу в атмосфері, скорочення ресурсної бази, катастрофічного забруднення усієї геосфери різного роду відходами і викидами; 4) інформаційне суспільство – спроба перейти до ноосферної діяльності за допомогою комп'ютерних технологій.

"КВАДРАТ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ" – чотири взаємозв'язаних системних

компоненти, які визначають формування управлінського механізму реалізації задач екологізації економіки: 1) цільові настанови екологізації; 2) об'єкти екологізації; 3) суб'єкти екологізації;

4) інструменти екологізації.

КРИТИЧНИЙ ПРИРОДНИЙ КАПІТАЛ – необхідні для життя природні блага, які неможливо замінити штучним шляхом: ландшафти, рідкі види рослин та тварин, озоновий шар, глобальний клімат. Критичний природний капітал необхідно зберігати за будь-яких варіантах економічного розвитку.

ЛІЦЕНЗІЯ НА ЗАБРУДНЕННЯ- фінансовий дозвіл на викиди певної кількостішкідливих чи газоподібних відходів, обговорених раніше чи юридично установленого хімічного складу.

МОДЕЛЮВАННЯ СОЦІО-ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ – моделіекономічної взаємодії - загальна назва економіко-математичних моделей економіки.

МОНІТОРИНГ – комплексна система спостережень, оцінка та прогнози змін стану навколишнього середовища під впливом людської діяльності.

МОТИВАЦІЯЕКОЛОГІЗАЦІЇ – ціленаправлене формування системи

мотивів для досігнення мети екологізації.

НІША ЕКОЛОГІЧНА – місце проживання видів в екосистемі.

ОБ'ЄКТ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ – об'єкт екодеструктивного впливу (виробничий

процес або виріб), який припускається трансформувати для досягнення цілей екологізації.

ОПТИМІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГО-ЕКОНОМНА – досягнення найбільш бажаного (з точки зору людини, з позицій економіки ), загального становища природного середовища.

ОЦІНКА ПРИРОДНИХ ОБ'ЄКТІВ ЕКОНОМІЧНА – визначення грошової чи товарної цінності об'єкта в абсолютних чи відносних показниках (у грошовому виразі чи в умовних одиницях, наприклад, балах).

ОХОРОНА ПРИРОДИ – комплекс міжнародних, державних та регіональних адміністративно-господареьких політичних та суспільних заходів, направлених на збереження, раціональне використання та перевиробництво природи Землі в інтересах людей.

ОЦІНКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ – якісне чи кількісне визначення економічної, соціальної чи економічної цінності (значимості) ресурсу, виражене в грошах чи в умовних одиницях.

ОЦІНКА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ЕКОНОМІЧНА – визначення їх суспільної користі, вклад даного ресурсу (його одиниці) у підвищенні рівня задоволення людських потреб через виробництво чи вживання, виражене у грошовому визначенні. У вузькому економічному змісті - визначення у грошовому показнику максимального господарського ефекту від використання цих ресурсів землі у вибраних варіантах (планах) використання цих ресурсів. При еколого-економічному підході необхідно врахувати також економічні обмеження локальних, регіональних та глобальних рівнів.

ОЦІНКА ПРОЕКТІВ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА – складова експертизи проектів - оцінка в грошовому виражені чи в умовних одиницях (балах) впливу майбутньої господарської акції на природні ресурси, будівельні об'єкти, господарські функції (урожаї сільхозкультур) і здоров'я людини. Проводиться за спеціальними, затвердженими адміністративними органами методиками. Відноситься до глибини змін середовища, їх розмірів, площі чи об'єму запланованого забруднення (наприклад, тис.т шкідливих атмосферних викидів). Повинна включати якнайширше коло питань: можлива ланцюгова реакція в природі, взаємовплив їх на місцеве населення. Наприклад, можливість виникнення антропогенних землетрусів, інших стихійних катаклізм. ОЦІНКА СТАНУ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА – співвідношення реальної ситуації з ідеальною та тимчасовою нормою за стандартизованими змінами.

ОЦІНКА СОЦІО-ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА – підхід до подій, явищ, ресурсів територій та об'єктів, виходячи з визнання рівної важливості екологічних, соціальних та економічних складових. Складається з екологічної оцінки з урахуванням динаміки впливу, визначення соціального значення подій, явищ, ресурсів та об'єктів (також в динаміці), їх економічної оцінки. Може бути представленою інтегрованим показником чи вектором показників в натуральному вимірі, балах чи грошовому виражені.

ОЦІНКА ЗБИТКУ ВІД ЗАБРУДНЕННЯ – визначення економічних та неекономічних витрат, пов'язаних зі швидким зношенням споруд, будинків, корозією металів, з порушенням технологічних процесів сусідніх підприємств, збільшенням захворювань та зниженням працездатності людей, зменшенням урожайності чи погіршенням якості сільськогосподарської продукції та іншими явищами, причиною яких є фізичне, хімічне та біологічне забруднення середовища. Як правило, розраховується у грошовому виразі. Гроші в даному випадку виступають не тільки як економічний показник, але і як умовна міра соціального та економічного збитку. Економічна (грошова) оцінка можлива лише в кількісних величинах, в той час як соціальні збитки можуть бути безмірними при беззворотній втраті основних цінностей, певних видів тварин чи рослин, людського життя, культурних пам'ятників.

ОЦІНКА ЗБИТКІВ ВІД ПОРУШЕННЯ ПРИРОДНОГО БАЛАНСУ– визначення економічних та неекономічних втрат, пов'язаних з прямими чи другорядними наслідками суттєвої зміни середовища життя та суспільного виробництва внаслідок порушення екологічної рівноваги. Сума оцінки включається до економічної вартості використаних природних ресурсів. "ПАРНИКОВИЙ ЕФЕКТ" – збільшення температури та рівня вологості в замкнутому просторі, пов'язаного з тим, що з накопиченням в атмосфері вуглекислого та інших газів, які перешкоджають довгохвильовому тепловому випромінюванню з поверхні Землі.

ПЕРЕДУМОВИЕКОЛОГІЗАЦІЇ – соціальні, економічні та технологічні умови, за яких виникає необхідність впровадження процесів екологізації.

ПЛАН ОПТИМАЛЬНИЙ (оптимізований) - найкращий з точки зору обраного критерію варіант економіки, у цілому, окремої її галузі чи господарського об'єкта, а також регіону. Вибраний критерій традиційно включає в себе лише економічну мету розвитку, але останнім часом визначається з урахуванням соціальних та екологічних потреб та забороняючих моментів.

ПЛАТА ЗА ЗАБРУДНЕННЯ СЕРЕДОВИЩА – грошова виплата підприємствами за соціально-економічні втрати, які зазнало господарство та здоров'я людей від забрудненого середовища.

ПЛАТА ЗА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ – грошова виплата природокористачем витрат на розвідування, збереження, відновлення, вилучення та транспортування використаного природного ресурсу, а також зусилля суспільства в майбутньому по відновленню або рівноцінній заміні цих ресурсів іншими.

ПРИНЦИПИЕКОЛОГІЗАЦІЇ – загальновизнані правила, виконання яких сприяє екологічному удосконаленню; у їх числі називають принципи: інтегрального підходу, орієнтації на причини, розподіл відповідальності, адекватності інструментарію, системного підходу, максимальної ефективності.

ПРИРОДООХОРОНІ ЗАХОДИ – технологічні, технічні, організаційні чи економічні заходи, які зберігають природні системи, природні ресурси, їх кількість та якість. Можна виділити природоохоронні заходи, які безпосередньо ведуть до зберігання природних ресурсів та середовища життя (очистка відходів підприємств), а також природоохоронні заходи безпосередньо їх зберігаючі (наприклад, підтримання екологічної рівноваги за допомогою природних (особливо) охороняємих територій).

ПРИРОДО-ПРОДУКТОВІ ВЕРТИКАЛІ (ЛАНЦЮГИ) – об'єднують первинні природні фактори виробництва з кінцевою. Рух природних речовин та продуктів його обробки в цих вертикалях здійснюється за допомогою інтегрованого ланцюга видів діяльності, що належать до різних секторів та видів, але об'єднуючих технологічно для виробництва та реалізації кінцевої продукції.

ПРИРОДОЄМКІСТЬ – показник, що визначається відношенням обсягів використовуваних природних ресурсів та кінцевої продукції, отриманої на їх основі. Величина природоємкості залежить від ефективності використання природних ресурсів у цілому ланцюзі, об'єднуючому первинні природні ресурси і безпосередньо кінцеві стадії технологічних процесів, пов'язаних з видозміною природних речовини. Виділяються два рівні показників природоємкості: макрорівень - рівень всієї економіки та продуктовий галузевий рівень. Зворотнім по відношенню до коефіцієнту природоємкості є показник природної ресурсовіддачі.

ПРОВАЛИ РИНКУ – в охороні навколишнього середовища пов'язані перш за все з практично неможливим адекватним обліком екстерналій, соціальних витрат суспільства від деградації оточуючого середовища, проблемою відкритого доступу до природних багатств, їх заниженої ціни. ПРОГНОЗ В ПРИРОДОКОРИСТУВАННІ – передбачення динаміки змін природно-ресурсного потенціалу та потреб в природних ресурсах в локальному, регіональному та глобальних масштабах.

ПРОГНОЗ ЗМІНИ СЕРЕДОВИЩА – передбачення стійких змін в природному середовищі, що відбуваються в результаті складних ланцюгових реакцій, пов'язаних як з прямим впливом людства на середовище, так і з віддаленими другорядними наслідками цих взаємодій, включаючи зміни, які нерідко сприймаються як чисто природні (фактично в даний час природно-антропогенні).

ПРОГНОЗ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ – попереднє визначення об'єму природних ресурсів, які можуть бути включені в господарський обіг, з урахуванням економічних, соціальних, технічних та екологічних обмежень та можливостей. Проводиться на якийсь прогнозуючий час як теоретична (експертна чи розрахункова) імовірність. ПРОГНОЗУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНЕ – бачення можливої поведінки природних систем.

ПРОДУЦЕНИТИ – організми з автотрофним живленням. Як компоненти екосистеми вони синтезують органічну речовину та накопичують рослинну біомасу.

РІВНОВАГА В СИСТЕМІ "СУСПІЛЬСТВО - ПРИРОДА" (СОЦІОЛОГІЧНА) – стан взаємодії суспільства та природи, при якому використання природного середовища суспільством не порушує функції життєзабезпечення. Ця рівновага дуже рухлива, тому її називають динамічним (квазистацінарним) станом.

РЕГІОН - 1) простір, обмежений фізико-географічними, адміністративними чи якимись іншими кордонами; 2) "безмірне" територіальне поняття, що використовуються в багатьох галузях знань; 3) великий територіальний (акваторіальний) підрозділ Землі, який охоплює декілька країн, значних адміністративних частин однієї держави чи велика частина Світового океану.

РЕДУЦЕНТИ – організми (в основному мікроорганізми), що розкладають мертві органічні речовини і які перетворюють його в неорганічні речовини.

РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧА ТЕХНОЛОГІЯ – виробництво та реалізація продукції з мінімальними витратами речовини та енергії на усіх етапах виробничого циклу з найменшим впливом на людину і природні системи.

САНІТАРНО-ЗАХИСНА ЗОНА – ділянка, що визначає промислове підприємство чи забруднюючу ділянку від населеного пункту. САПРОТРОФИ -організми, що харчуються органічними речовинами мертвих тіл чи екскрементами тварин. Сапротрофи грають незамінну роль в кругообігу речовин, виконуючи функцію редуцентів.

СВІДОМІСТЬ ЕКОЛОГІЧНА – глибоке розуміння нерозривного зв'язку людини з природою майже до признання пріоритету збереження природного середовища перед вирішенням завдань соціального порядку.

СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ – галузь знань, що є подальшим розвитком загальної екології, яка вивчає закономірності взаємодії людського суспільства з оточуючим природним середовищем і розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії. Початок соціальної екології покладено роботами чикагської школи соціологів у 20-х рр., коли виникла необхідність розрахунків специфіки впливу урбанізованого середовища на життя і поведінку людей. На сьогодніпредметом соціальної екології є вивчення відносин суспільства з глобальним природним середовищем у всіх багатограних її антропогенних змінах з тим, щоб розробити теорію взаємодії сучасного суспільства з природним середовищем, його співіснування.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГО-ЕКОНОМНЕ МОДЕЛЮВАННЯ – опис екологічних та економічних процесів у їх взаємозв'язку у вигляді еколого-економічних моделей, основний дослідний метод нової економічної дисципліни- екологічної економіки.

СТІЙКИЙ РОЗВИТОК – такий тип соціально-економічного розвитку, що задовольняє потреби сучасного покоління, і не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольнити свої власні потреби. Пропонує стійке невичерпне використання ресурсів навколишнього середовища для задоволення потреб нинішнього і майбутнього покоління.

СТЕРЕОЗОМЕРИ – хімічні речовини, структура яких являє собою дзеркальне відображення один одного.

ТЕХНОГЕНИЙ ТИП ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ – природоємкісний (природоруйнівний) тип розвитку, що базується на використанні штучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень. Характерні риси: швидке і нищівне використання непоновлювальних видів природних ресурсів (перш за все корисних копалин) та поверх експлуатація поновлюючих ресурсів (грунту, лісу тощо) зі швидкістю, що перевищує їх відновлення.

ТЕХНОСФЕРА – частина біосфери докорінно перетворено людиною в технічні об'єкти (споруди, шляхи, механізми).

ТИМЧАСОВО УЗГОДЖЕНІ ВИКИДИ – викиди шкідливих речовин в атмосферу, які установлені для аналогічних за потужністю та технологічними процесами підприємств, які використовують найкращу технологію виробництва.

СТРАТЕГІЯУПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЗАЦІЄЮ – вибір перспективної управлінської установки (цілей, об'єктів та суб'єктів екологізації). Розглядаються три основні стратегії: вплив на пропозиції, вплив на попит та вплив на проміжну сферу.

СТРАТЕГІЯ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ – перспективні цільові плани екологічного удосконалення економіки. Розглядають три базові стратегії і три змішані стратегії екологізації: стратегія І - зниження потреби у продукті; стратегія II - зміна у продукті для підвищення рівня його екологічності; стратегія III - зміна у використані продукту для підвищення екологічності процесів споживання та утилізації відходів споживання; стратегія І + II – зміни у продукті: обумовлюють подовження життєвого строку продукту; стратегія ІІ + III – удосконалення конструкції продуктів у напрямку покращання їх екологічних характеристик при споживанні; стратегія І + Ш підвищення ефективності використання продукції.

СУБСИДІЯ– цільова безповоротна допомога у грошовій або натуральній формі, яка надається за рахунок державного бюджету чи спеціальних державних та недержавних фондів економічним суб'єктам.

УМОВНО ЧИСТА ВОДА – стічні води, спуск яких у водосховище без очистки не призводить до порушень норм якості в місцях водокористування.

ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ – трудові ресурси, штучно створені засоби виробництва (фізичний капітал), природні ресурси. Важливе значення має аналіз взаємозаміни та взаємодоповнення факторів виробництва (чи різних видів капіталу) в економіці з позицій кінцевих результатів, можливості економії природних ресурсів при збережені та збільшені кінцевого випуску продукції.

ШТРАФ– грошове покарання у виді стягнення з винуватця певної суми; захід матеріального впливу на юридичних та фізичних осіб, які винні у порушенні законів, договорів, діючих правил.

Використана та рекомендована література

1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический справочник. – М., 1993. – 342 с.

2. Амоша О.І. Людина та навколишнє середовище: екологічні проблеми екологічної безпеки виробництва. – К.: Наук думка, 2002. – 306с.

3. Байдаков С.Л., Серов Г.П. Правовое обеспечение охраны окружающей средыи экологической безопасности. – 2003. – 464 с.

4. Буркинский Б.В., Степанов В.Н., Харичков С.К. Эколого-экономические основы регионального природопользования и развития // ИПРЭЭИ НАН Украины. – Одесса: Феникс, 2005. – 575 с.

5. Вахович І.М. Фінансова політика сталого розвитку регіону: методологія формування та механізми реалізації: Монографія. – Луцьк: Надстир’я, 2007.-496 с.

6. Герасимчук З.В., Вавідюк Н.С. Економічна безпека регіону: діагностика та механізм забезпечення. Монографія- Луцьк,:: Надстир’я, 2006. – 244 с.

7. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія, формування, механізми реалізації; Монографія - Луцьк: Надстир’я, 2001 р. -528 с.

8. Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.- 455 с.

9. Гладкий Ю.Н., Чистобаев В.И. Регионоведение.- М.: Гардарики, 2000.-

384 с.

10. Гонта О.І. Політика транснаціоналізацізації економіки регіонів: теорія, методологія, практика: Монографія. – Чернігів: Чернігівський ЦНТЕІ, 2008.- 496 с.

11. Горленко І.О., Тарангул Л.Л. Економічні райони України.- 1999.-205 с.

12. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. - М.:ГУВШЭ, 2004. - 495 с.

13. Гречановская И.Г. Экономико-экологическое регулирование предпринимательской деятельности – Одесса: ОГЭУ, 1997. – 183 с.

14. Грішнова О.А. Людський розвиток: Навч. Посіб. – К.:КНЕУ,2006. – 308 с.

15. Данилишин Б.М., Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник/ За наук. ред.. Б.М. Данилишина.- Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007-688 с.

16. Джигерей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона природного середовища.- Львів: Афіша, 2000. – 272 с.

17. Дудник І.М. Природокористування: еколого-економічні основи. – Полтава: Астрія, 1994. – 246 с.

18. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк.- Київ, Знання, 2006.-366 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

19. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. - К.: Академвидав, 2002. – 368 с.

20. Захарченко В.І. Трансформаційні процеси у промислових територіальних системах України.- Вінниця: Гіпаніс, 2004. – 547 с.

21. Зінь Е.А. Регіональна економіка:Підручник.- «Професіонал»,2007.-528с.

22. Злобін Ю.А. Основи екології. – Київ, 1998. – 456 с.

23. Израэль Ю.А. Экология и контроль состояния природной среды.

Ленинград, Гидрометеоиздат, 1979. – 382 с.

24. Калитчак Р. Г. Регіоналізм у європейських інтеграційних процесах. – К.:

Знання, 2007. – 303 с.

25. Кистанов В.В., Копылов Н.В. Региональная экономика России: Ученик.-М.:Финансы и статистика, 2002. – 584 с.

26. Колосовский Н. Н. Теория экономического районирования. – М.: Мысль, 1969. – 335 с.

27. Кравців В.С. Регіональна екологічна політика в Україні (теорія формування, методи реалізації). – НАН України. Інститут регіональних досліджень.- Львів, 2007- 336 с.

28. Кравців В.С. Екологічна безпека як об'єкт регіональної політики // Рег. екон., 1999, №1, с. 124-136.

29. Кутах Ю. Транзитні зв’язки України та міжнародні транспортні коридори // Економіст. – 2002. - № 1. – С. 50-57.

30. Лексин В. Н., Шевцов А. Н. Государство и регионы: теория и практика государственного регулирования территориального развития. – М.: ФРСС, 1997. – 256 с.

31. Лісовський С.А. Типізація регіонів України за економіко-географічними характеристиками стану екологічної безпеки // Укр. геогр. журнал, 2004, №4, с. 11-32.

32. Манів З.О., Луцький І.М., Манів С.З. Регіональна економіка: Навчальний посібник.- Львів: «Магнолія 2006», 2007. – С. 562.

33. Маршалова А. С., Новоселов А. С. Основные теории регионального воспроизводства. – М.: Экономика, 1998. – 356 с.

34. Мезенцев К.В. Суспільно-географічне прогнозування регіонального розвитку: Монографія.-К.:Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005-253 с.

35. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник.- Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. – 348 с.

36. Мочерний С.В. Методологія економічного дослідження, -Львів: Світ, 2001. – 416 с.

37. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. – Екологія. Охорона природи: Словник – довідник. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 550 с.

38. Некрасов Н. Н. Региональная экономика. – М.: Экономика, 1978. – 344 с.

39.Олійник Я.Б.,Запотоцький С.П.,Кононенко О.Ю.,Мельничук А.Л., Пасько В.Ф. Регіональна економіка: Навчальний посібник / За ред. Я.Б. Олійн ика.-К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. – 444 с.

40. Портер М. Конкуренция. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2001. – 495 с.

41. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна та соціальна географія України.- К.,1998. – 432 с.

42. Петкова Л.О. Економічне зростання в Україні: регіональний вимір.- Черкаси: ЧДТУ,2004. – 271 с.

43. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія / За ред. З.С. Варналія.- К.: Знання України,2005-378 с.

44. Реймерс М.Ф. Природопользование. Словарь – справочник. – М.: Мысль, 1990. – 637 с.

45. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред.В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2009. – 353 с.

46. „SWOT- аналіз – основа формування регіональних стратегій”, /За ред.. Л.В Балабанової. – Донецьк: Дон ДУЕТ, 2001. – 180 с.

47. Семенов В.Ф. Екологізація економіки регіону. – Одеса, «Оптимум», 2002. – 232 с.

48. Семенов В.Ф., Стеценко С.В. та ін. Теорії та концепції РПС і регіональної економіки. Методичні вказівки. – Одеса, ОДЕУ, 2003. – 48 с.

49. Семенов В.Ф. Регіональна економіка: Навчальний посібник.- К.: «МП Леся», 2008. – 596 с.

50.СтеченкоД.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика.-К.:Вікар,2001. – 328 с.

51. Ситник К.М. Ноосфера: міфи і реальність// Вісн. НАН України. – 2003. - №5.

52. Филосовский энциклопедический словарь. М.: Наука, 1983. – с. 651.

53. Федорищева А. Техногенно-екологічна безпека в системі регіонального управління сталим розвитком // Рег. економ., 2000, №3, с. 119-123.

54. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посіб.-К.:Кондор,2005. – 345 с.

55. Чернюк Л.Г, Клиновий Д.В. „Розміщення продуктивних сил України”. Навчальний посібник.-Київ: ЦУЛ, 2002. – 470 с.

56. Чужиков В.І. Регіональні інтеграційні стратегії постсоціалістичних країн Європи. – К.:Кадри, 2003. – 297с.

57. Чумаченко Н.Г. Теоретичні основи регіональної економіки. –К.: 1997.-256 с.

58. Юхновський І.Р. Транспортний комплекс України: Автомобільні дороги. Проблеми та перспективи. – К., - 2004.

Дата добавления: 2014-11-25