Поняття про сприймання

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

1. Поняття про групи та колективи

2. Рівні розвитку групи

3. Взаємовідношення у групах та колективах. Поняття про психологічну сумісність

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст. 401 - 420.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 1 (15 – 16 год):

ОСОБИСТІСТЬ І КОЛЕКТИВ

МЕТА: Розглянути основні види груп. Показати вплив груп на формування особистості та вплив особистості на формування колективу. Виховувати у студентів стійке прагнення до активної громадянської позиції.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: група, реальна група, умовна група, референтна група, офіційна група, неофіційна група, колектив, конформізм, статус, лідер, внутрішньо групова диференціація, «зірки», «ізольовані», соціометрична матриця, соціограма.

ФОРМА КОНТРОЛЮ: фронтальне опитування.

1. Поняття про групи та колективи

2. Рівні розвитку групи

3. Взаємовідношення у групах та колективах. Поняття про психологічну сумісність

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст. 401 - 420.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

7. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

8. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

9. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

Питання для фронтального опитування:

· Альтернативно-тестові завдання:

1. Чи правильно наведена класифікація груп: велика, мала, реальна, умов­на, референтна, офіційна, неофіційна, формальна, неформальна, колектив?

2. Чи завжди референтна група є для особистості взірцем позитивних ета­лонів поведінки, особистісних якостей?

3. Чи впливає на реальну популярність особистості статус формального лідера? Обґрунтуйте свою думку.

4. Чи існують якості особистості, які є необхідними для лідерства за будь-яких умов?

5. Чи однаковими є критерії згуртованості при характеристиці будь-якого колективу?

6. Чи достатньою є така характеристика колективу: "Колектив — це спільнота людей, об'єднаних єдиною діяльністю та єдиними цілями діяльності"?

7. Чи завжди конформізм характеризується неузгодженістю реальної по­ведінки особистості та її внутрішньої позиції?

8. Чи можна на підставі результатів соціометрії робити висновки про згур­тованість групи?

· Завдання та проблемні ситуації:

1. Чи може офіційна зміна статусу члена групи вплинути на його не­офіційний статус?

2. Чи може особистість здобути в колективі статус, що не відповідає кри­теріям її реальної цінності як члена групи?

3. Чим зумовлена внутрішньогрупова диференціація групи? Які чинники на неї впливають?

4. Які психологічні чинники формують референтну групу особистості?

5. Чим визначаються ціннісні критерії лідерства у різних за природою ко­лективах?

6. До яких психологічних деформацій може призвести тривале перебуван­ня особистості у статусі "ізольованої"?

ЛЕКЦІЯ № 5 (19 – 20 год):

ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ

МЕТА: Розглянути спілкування як один із видів людської діяльності, його види, функції, засоби. Показати вплив спілкування на формування і розвиток особистості. Виховувати у студентів інтерес до розвитку комунікативних здібностей.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: спілкування, комунікація, інформація, вербальне спілкування, невербальне спілкування, інтерактивна функція спілкування, перцептивна функція спілкування, стерео типізація, рефлексія, атракція, каузальна атрибуція, міжособистісне спілкування, особистісно-групове спілкування, між групове спілкування, неопосередковане спілкування, тривале спілкування, короткочасне спілкування, завершене спілкування.

1. Поняття про спілкування.

2. Засоби спілкування.

3. Функції спілкування.

4. Різновиди спілкування

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст.14 - 32.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

1. Поняття про спілкування.

Найважливішою духовною потребою людини як істоти суспільної є спілкування.

Якщо ми хочемо зрозуміти себе, свої індивідуальні відмінності, ми вдивляємося в оточуючих, порівнюючи себе з ними.

У спілкуванні людина вчиться бачити себе, рахуватися з собою.

Спілкування - взаємодія двох або більшої кількості людей з метою обміну інформацією, емоційного впливу, регуляції спільної діяльності.

Поза спілкуванням не буває самопізнання, взаєморозуміння, заздрощів, ревнощів, образи, помсти і т.д.

Спілкування - це зовсім не обов’язково взаємодія двох або кількох людей. Можна спілкуватися з комп’ютером, журналом, люкс FM.

2. Засоби спілкування.

1.Вербальні – спілкування за допомогою мови (слів, словосполучень, речень)

Мова - є знакова система, де слово – це знак. Який заміняє певне явище чи предмет.

2. Невербальні – за допомогою не мовних засобів або «мови відчуттів» - до них відносять:

Зовнішній вигляд, який складається із:

· Тілесного вигляду;

· Одягу;

· Зачіски;

· Манер;

· Звичок і т.д.

Тілесний вигляд – це типовий вираз обличчя, який характеризує особистість у більшості життєвих ситуацій.

Зовнішність відіграє важливу роль у спілкуванні. «Зустрічають по одягу, проводжають по розуму».

При знайомстві перше враження про людину виникає на основі її зовнішності.

Жести – це соціально сформовані усталені рухи. Вони доповнюють нашу мову або можуть її повністю замінити.

Пантоміма – поєднання міміки і жестів.

Міміка – це емоційні вирази обличчя, які передають психічний стан.

3. Функції спілкування.

Комунікативна функція полягає у передачі інформації від одної людини до іншої.

Перцептивну – спілкування на основі сприймання людини людиною в такі механізми сприймання людини людиною:

1. Ідентифікація – вміння поставити себе на місце іншої людини;

2. Причинова інтерпретація (пояснення) сприймання людини через приписування. Їй імовірних почуттів, думок, намірів

3. Стереотипізація – сприймання людини через стереотип (соціально сформований образ людини, як штамп).

4. Рефлексія – це сприймання партнера через розуміння того, як він тебе сприймає.

5. Атракція – мистецтво подобатися.

4. Різновиди спілкування.

1) залежно від контингенту учасників:

· міжособистісне (характерне для первинних груп);

· особистісно групове (співрозмовники: 1) особистість, 2) – група (викладач-клас);

· між групове - спілкування двох спільностей. Може викликати між груповий конфлікт

2) взаємодія людей, між якими встановлюються комунікативний зв'язок:

· безпосереднє (неопосередковане);

· опосередковане спілкування (проміжна ланка, включена в комунікацію – технічний засіб, третя особа, матеріальна річ).

3) час, протягом якого триває спілкування.

Регламент – своєрідний каталізатор змісту та способів спілкування.

Короткочасне спілкування виникає за ситуаційних потреб і діяльності або взаємодії і обмежується розв’язанням моральних комунікативних завдань.

Тривале спілкування – це взаємодія в межах однієї або кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування.

4) за завершеністю виділяють:

· завершення – повністю вичерпаний зміст те, його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії, як вичерпні

· незавершені – зміст теми розмови залишається незакритим до кінця і не відповідає очікуванню співрозмовників.

Питання для бесіди:

1. Вкажіть особливості спілкування як одного із видів діяльності.

2. Розкрийте основні засоби спілкування.

3. Охарактеризуйте види спілкування.

4. Наведіть приклади механізмів спілкування.

5. Наведіть приклади стерео типізації з художньої літератури.

ЛЕКЦІЯ № 6 (23 -24 год):

ВІДЧУТТЯ. ВИДИ ВІДЧУТТІВ

МЕТА: Розглянути особливості відчуття як психічного процесу, його види та особливості. Показати вплив відчуттів на різні види діяльності. Виховувати у студентів інтерес до розвитку сенсибілізації.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: чуттєве пізнання, відчуття, аналізатор, контактні відчуття, дискантні відчуття, екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори, чутливість, поріг чутливості, адаптація, сенсибілізація, синестезія, компенсаторна функція відчуттів, післядія.

1. Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття.

2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів

3. Класифікація і різновиди відчуттів

4. Основні властивості відчуттів

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст.14 - 32.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

1. Загальна характеристика пізнавальних процесів. Поняття про відчуття.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення у мозку людини предметів і явищ дійсності.

Відображення дійсності Людина може здійснювати на абстрактному і чуттєвому рівні.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища оточуючого світу безпосередньо діють на органи чуття людини (зір, нюх, слух, дотик) і відображаються у мозку. Чуттєве пізнання здійснюється за допомогою таких психічних процесів, як відчуття і сприймання.

Абстрактне пізнання здійснюється за допомогою мислення та уяви, які властиві тільки людині. Наприклад, доброта краса (ваза і дівчина)

Чуттєве - це коли ми чуємо, бачимо (дерево)

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам'ять, яка зберігає усю інформацію, що сприймається людиною. Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, якщо процес пізнання супроводжується позитивними або негативними емоціями, то інформація запам’ятовується краще.

Відчуття – це відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, які діють в даний час на мозок людини.

Відчуття – це найпростіший психічний процес, який допомагає об’єднуватися і людині, і тварині у навколишньому середовищі.

Життєва роль відчуттів дуже важлива, оскільки вони є єдиним джерелом знань про зовнішній світ і про нас самих.

При допомозі відчуттів ми пізнаємо величину, форму, колір, температуру, запах і смак навколишніх предметів. Відчуття дають матеріал для інших більш складних психічних процесів - сприймання, мислення, уяви. Відчуття таким чином є початковим джерелом всіх наших знань про навколишній світ.

І дійсно, люди, сліпі від народження, ніколи не зможуть пізнати, що таке червоний і зелений колір, глухі від народження – що таке звук людського голосу, спів птахів.

Відчуття властиві і тваринам. Причому деякі тварини (наприклад. орли) володіють більшою гостротою зору, ніж людина, більш тонким нюхом і слухом. Дельфіни розрізняють ультразвуки (собака) яких не чує людина. Але відчуття людини вагоміші, ніж відчуття тварин, тому що відчуття людини збагачені її мисленням і людською практикою.

2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів.

Сєченов і Павлов своїми дослідженнями (вченням про вищу нервову діяльність) показали, що відчуття – це своєрідні, рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття або аналізатори.

Аналізатори - спеціальні канали зв’язку мозку з зовнішнім світом, по яким, в мозок поступає різноманітна інформація. І.П. Павлов назвав їх аналізаторами.

Аналізатори – це органи організму людини, які аналізують навколишню дійсність і виділяють у ній ту чи іншу інформацію.

Кожен вид аналізатора виділяє певну властивість, око реагує на світові подразники, вухо – на звукові.

Будова аналізатора:

Будь-який аналізатор складається з 3 частин:

1. Периферичний відділ, або рецептор (від латинського “реципіо” – приймати)

2. Провідного

3. Мозкового або центрального відділу, який розміщений в корі головного мозку.

1. До периферичного відділу аналізаторів відносять рецептори – органи відчуттів (око, вухо, язик, ніс, шкіра). Рецептори сприймають певні подразники і переробляють їх в нервові процеси.

2. Провідниковий відділ – проводить нервове збудження, від рецептора в центр головного мозку.

3. Мозковий, або центральний відділ – вищий відділ аналізатора. Він складний за будовою. В ньому здійснюються самі складні функції аналізу. В мозковому відділі виникають відчуття – зорові, слухові, смакові і т.д.

3. Класифікація і різновиди відчуттів.

Розглядають такі види відчуттів:

· Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють:

1) чутливість контакту (вступати в контакт) – це дотикову, смакову

2) чутливість дистантну (зорову, слухову, нюхову)

· за розміщенням рецепторів у організмі:

1) на поверхні розрізняють відчуття екстеразептивні, що відображають властивості предметів і явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, смакові, нюхові)

2) всередині організму інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття спраги)

3) у м’язах і сухожилах, що відображають рухи органів тіла і його стан.

· Відповідно до системи аналізаторів розрізняють:

1) Зорові – відчуття органом зорових відчуттів є око, зоровим рецептором є колбочки (чутливі до денного світила). Від 80 до 90% інформації поступає в мозок через зоровий аналізатор, 80% робочих операцій здійснюється під контролем зору.

При допомозі зору ми бачимо форму і колір предметів, їх розміри, об’єм, орієнтуємося в просторі; вчимося читати і писати.

Світлочутливим органом є сітківка ока, яка складається з клітин – паличок (130 млн) і колбочок.(7 млн.).

Палички – чутливі до світла, колбочки дають можливість розрізняти кольори. При денному світлі активні тільки колбочки, при нічному - палички. Є захворювання при якому порушується робота паличок і людина погано бачить в сутінках. А вдень зір нормальний – “ куряча сліпота”. Кури, голуби – не мають паличок. Сови – навпаки мають тільки палички. Колір впливає на почуття і працездатність людини. Найбільш вдалий колір для фарбування навчальних приміщень – оранжево-жовтий.

В деяких випадках у людей є порушення відчуття кольорів. Причина – спадковість, травми очей і т.д. Вперше це явище описав Дальтон – дальтонізм.

Слухові відчуття – сприймаються за допомогою вуха – зовнішнє вухо, барабанна перетинка. Коваль це, молоточок, стремінце. Функція органу слуху полягає в аналізі звуків і поділі їх на шуми і тони.

Слух як і зір відіграє велику роль в житті людини. Від слуху залежить мова людини. Люди, які втрачають слух, втрачають і здатність розмовляти.

Розрізняють три характеристики слухових відчуттів:

1. Висота звуку, яка залежить від частоти коливань звукових хвиль;

2. Гучність звуку, яка залежить від амплітуди коливань звукових хвиль;

3. Тембр - відображення форми коливань звукових хвиль. Всі слухові відчуття можна звести до трьох видів – мовні, музикальні, шуми.

- музикальні – спів, звуки музикальних інструментів

- шум (мотор, поїзд, друкувальна машинка)

Тактильні відчуття -допомагають визначити рівність чи рельєфність поверхні предметів, яка відчувається при обмацуванні. Найбільше органів тактильних відчуттів розміщено на ручках пальців і язику.

Больові відчуття – органів, яких на зовнішніх і внутрішніх поверхнях тіла найбільше. Вони сигналізують про порушення роботи внутрішніх органів, системи органів та організму в цілому. Больові відчуття мають різну природу.

1. механічне пошкодження мускулів визиває біль, захворювання внутрішніх органів визиває біль.

2. Вольові відчуття можуть виникати при дії сильного подразника (мороз, спека, різке світло).

Больові відчуття неприємні, але вони є надійним сторожем нашого організму. Якби не біль, то людина не помічала б серйозних захворювань.

Температурні відчуття – холод, тепло. Сприймаються контактом з предметом, що має вищу чи нижчу температуру тіла.

Вібраційне відчуття - яскраво проявляється у глухих і слабких, які реагують на вібрацію предмета, їх ритмічність. Органів вібрацій чуття поки що не знайдено. Це чуття, пов’язане із зоровою і слуховою чутливістю.

Смакові відчуття – органами є спеціальні чутливі до кімнатних подразників колбочки розміщені на язиці та піднебінні: середня і нижня частини язика смакових органів не мають. Смакові відчуття визиваються дією на смакові рецептори. Смакові рецептори бувають 4 видів: солодкі, кислі, солоні, гіркі.

Нюхові відчуття – органами нюху є нюхові клітини, які розміщені в носовій порожнині. В здорових людей нюх відіграє другорядну роль, але в людей із пошкодженим зором і слухом, нюхові відчуття відіграють важливу роль.

Статистичні або кінестетичні – відображають положення нашого тіла у просторі (сидіння, стояння). Рецептори цих відчуттів розміщені у вестибулярному апараті внутрішнього вуха, при зміні тіла відносно землі (літак) та при задовільних властивостях апарату виникає запаморочення.

Відчуття рівноваги - при сильному збудженні органів рівноваги (вестибулярний апарат внутрішнього вуха, який дає сигнали про положення голови) спостерігається нудота і квота (так звана морська хвороба).

Рухові відчуття – це відчуття руху частин тіла. Рецептори рухового аналізатору розміщені в м’язах, сухожилках. Рухові відчуття сигналізують про степінь скорочення мускулів.

Дотикові відчуття являють собою комбінацію шкіряних і рухових відчуттів при дотику до предмету. Дотик має важливе значення в трудовій діяльності. При допомозі дотику маленька дитина пізнає предмети навколишнього світу. Люди, в яких відсутній зір - користуються дотиком.

4. Основні властивості відчуттів.

Кожне відчуття виникає й розвивається за певними закономірностями. Проте всі відчуття мають багато спільного — якість, інтенсивність і тривалість. Відмітні особливості відчуттів — адаптація, синестезія, сенсибілізація, вправність та взаємодія.

Якість відчуттів — це особливість, якою одне відчуття відрізняється від інших, наприклад кольоровий тон, особливості слухових, нюхових, смакових відчуттів тощо. Якість відчуттів викликається специфічними різновидами подразників, що надходять ззовні до органів чуття. Вона зумовлюється будовою органу відчуття, здатною відображати вплив енергії зовнішнього світу.

Простора локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях, місцезнаходження у діючого подразника, тобто відчуття мають предметну віднесеність.

Тривалість – залежить від часу, протягом якого сенсорний образ не змінює свої якості.

Інтенсивність відчуттів — це кількісна характеристика відчуттів, тобто більша чи менша сила їх виявлення. Інтенсивність відчуттів залежить від сили подразника, що їх викликає. Але ця залежність досить складна і має певні закономірності. Серед них насамперед виявляються чутливість аналізатора та пороги цієї чутливості.

Адаптація -зміна чутливості аналізатора в бік її зниження або підвищення під впливом постійно діючого подразника.

Питання для бесіди:

1. Вкажіть особливості відчуття як психічного процесу.

2. Охарактеризуйте основні властивості відчуттів.

3. Наведіть приклади сенсибілізації, адаптації, післядії.

4. Розкрийте сутність індивідуальних відмінностей відчуттів.

5. Покажіть взаємозв’язок відчуттів і діяльності.

ЛЕКЦІЯ № 7 (27 – 28 год):

СПРИЙМАННЯ І ЙОГО ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

МЕТА: Розглянути особливості сприймання як психічного процесу, його види та особливості. Показати вплив сприймання на різні види діяльності. Виховувати у студентів інтерес до розвитку спостережливості як стійкої якості особистості.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: сприймання, предметність, цілісність, структурність, осмисленість, константність, апперцепція, ілюзія, сприймання часу, спостереження, спостережливість, конвергенція, акомодація, синкретичне сприймання.

1. Поняття про сприймання.

2. Фізіологічні основи сприймання.

3. Види сприймання.

4. Властивості сприймання.

5. Спостереження і спостережливість.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст.14 - 32.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

В оточуючому світі існують не окремі властивості самі по собі, а предмети, речі, явища: не звуки, а предмети, що звучать (звук гітари, спів солов’я), не запахи, а предмети, що пахнуть (парфуми, квіти). Тому на основі відчуттів повинен будуватися пізнавальний процес більш складного рівня, такий як процес відображення предметів в цілому, у сукупності їх властивостей. Таким процесом і являється

Сприймання – це відображення предметів і явищ у сукупності їх властивостей при безпосередньому впливові їх на органи чуття.

2. Фізіологічні основи сприймання.

Специфічних органів сприймання немає. Матеріали для сприймання дають аналізатори. В основі сприймання лежать складні системи нервових зв’язків. Предмети і явища оточуючого світу наділені цілим рядом властивостей і впливають цими властивостями на різноманітні аналізатори. Н-д, сприймаючи вперше незнайомий фрукт (карамболь), ми відчуваємо його форму і колір через зоровий аналізатор; аромат – через нюховий аналізатор; смак – через смаковий аналізатор. Таким чином карамболь виступає як складний комплексний подразник.

Сприймання є результатом синтетичної діяльності кори, зв'язок різних відчуттів. Іншими словами, в основі сприймання лежать так звані між аналізаторні зв’язки. Павлов назвав це «рефлексом на співвідношення», де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості зв’язків між ними.

Дата добавления: 2014-11-09