Поняття про групи та колективи. 2 страница

Перенесення виявляється також у тому, що, навчившись виконувати певну дію одним органом (наприклад, писати правою рукою), людина може без спеціальної вправи виконати цю дію (щоправда менш досконало) й іншим органом, наприклад лівою рукою або ногою чи головою.

Раніше вироблені навички іноді справляють негативний, гальмівний вплив на формування нових навичок, що виявляється у зниженні продуктивності дій, виникненні помилок тощо. Таке явище називається інтерференцією навичок.

Інтерференція спостерігається тоді, коли на один подразник виробляються дві чи кілька різних реакцій. Так, при вивченні іноземної мови трапляються помилки у вимові літер, однакових за графемою з літерами рідної мови, але різних за вимовою (“с”, “х”, “р”, “у” та ін).

Інтерференція виявляється тоді, коли раніше вироблені прийомі дії застосовуються в новій ситуації без урахування її відмінності. Це відбувається, наприклад тоді, коли оператор переходить на роботу з приладу старої конструкції на прилад нової конструкції, у дії з яким змінено послідовність операцій.

Вироблені у людини навички підтримуються на належному рівні досконалості, якщо вони використовуються. Коли ж навички впродовж певного часу залишаються без застосування, вони ослаблюються. Системи тимчасових нервових зв¢язків, що є їх фізіологічним підґрунтям, починають гальмуватися. Виконання відповідних дій уповільнюється, знижується їх якість. Так, тривала перерва у керуванні автомашиною, у виробничій, музичній, спортивній діяльності призводить до зниження рівня досконалості, погіршення якості виконання відповідних дій. Тому спеціалістам у будь-якій галузі діяльності доводиться постійно тренуватися, що підтримувати свої навички на належному рівні досконалості.

Навички тим швидше ослаблюються, чим меншою мірою вони сформовані,закріплені, а їх ослаблення виявляється в деавтоматизації виконуваних дій.

Сильні хвилювання та втома людини часто спричиняють порушення її звичних дій. У цьому разі потрібно мати чимале самовладання, щоб виконувати дію у звичному темпі й не припускатися помилок. порушення звичних дій трапляється й тоді, коли людині доводиться діяти в нових для неї умовах, які породжують у неї невпевненість у своїх силах.

Різновиди вмінь і навичок. Уміння і навички входять до складу будь-якої діяльності людини. Розрізняють їх залежно від змісту діяльності й тих потреб людини, які задовольняються через них. Відповідно до цього розрізняють вміння і навички самообслуговування, виробничі, мовні, розумові, мистецькі, спортивні та ін.

Дослідження формування виробничих умінь показують, що їх можна поділити на три групи:

· конструктивні, пов¢язані з уявленням про продукти праці, з конструюванням останніх за малюнками, моделями, описами та виявом цих уявлень у словах, моделях, проектах, робочих рухах;

· організаційно-технологічні, пов¢язані з добором необхідних знарядь праці та матеріалів, з визначенням способів їх обробки, з плануванням і контролем самої праці;

· операційні, пов¢язані із застосуванням знарядь праці та матеріалів для виготовлення певного продукту праці, з виконанням потрібних для цього виробничих операцій.

Особливу групу становлять мовні вміння та навички, які є складоввою мовлення людини, спрямованого на задоволення її потреби у спілкуванні з іншими людьми, в обміні думками. До цієї групи належать навички як усного, так і письмового мовлення. Розумові вміння та навички виявляються у виконанні різних видів розумової діяльності (наприклад, запам¢ятовуванні певного матеріалу, розв¢язання дослідних завдань, теоретична робота в тій чи іншій галузі). Різні вміння і навички об¢єднуються також у мистецькі, спортивні та інші їх різновиди.

Уміння та навички відіграють дуже важливу роль у діяльності людини. Вони дають їй змогу успішно досягти поставлених перед собою цілей. Наявність у людини великої кількості вмінь і навичок є підгрунтям володіння нею своїми силами, вони дають їй можливість заощаджувати ці сили, доцільно їх використовувати, підвищувати продуктивність діяльності, запобігати втомі.

Людська діяльність різноманітна й багатогранна.. залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному – навчання, а у зрілому віці – праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними умовами життя.

6. Основні різновиди діяльності.

Ігрова діяльність. Як основна форма вияву активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. Гра – це продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набирають стійкішого характеру. Слушно вказують, що гра - це школа думки, почуттів і волі.в іграх не тільки виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не тільки психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвивається фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товарискість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямований характер. У школярів переважають дидактичні ігри, в яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення ж дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом попередження захоплення шкідливими іграми.

Навчальна діяльність. Навчання – основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація: перша – через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці, друга - у ставленні до змісту знань, в інтересі до них. Мотиви навчання тісно пов¢язані з працею. Праця викликає потребу у знаннях, у ній формуються загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибокому засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання полягає в його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності у нього необхідного для цього розвитку. Вміння навчатися виявляється в тому, що дитина розуміє пояснення вчителя й керується ними при виконанні завдань, самостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший, учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще засвоюють знання й успішніше розвиваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, уміннях і навичках, потрібних для засвоєння навчального матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різновидів знань: лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання у школі потребує організованості та дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до трудової діяльності.

Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

Перша й необхідна умова будь-якої праці – наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці полягає в тому, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який використовується. Цим її трудові дії відмінні від працеподібних дій тварин. Перш ніж щось будувати,людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме.

Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміння та навички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці. Складніші різновиди праці передбачають триваліше навчання. Щоб опанувати спеціальності лікаря, педагога, інженера, слід після закінчення середньої школи навчатись у вищій школі.

Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей.

Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, дуже важливу роль у праці відіграють такі індивідуально-психологічні якості людини, як акуратність і дисциплінованість.

Різноманітність видів людської праці поділяють її на працю фізичну та розумову. До фізичної праці належать різні види виробничої та технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який обробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певного використання фізичних сил людини, напруження ї м¢язової системи. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення тощо).

Важливим місце серед різних видів розумової діяльності посідає праця вчителя. Вона складна й багаторганна. Специфічні особливості цієї праці зумовлені передусім її завданням та об¢єктом. Завдання вчителя полягає в тому, щоб озброїти учнів міцними та глибокими знаннями основ наук, всебічно розвинути їхні здібності. Звідси випливають також вимоги, що їх ставить педагогічна діяльність до її виконавця. Вчителеві потрібно передусім самому ґрунтовно оволодіти знаннями та вміннями, які він має передати учням, постійно збагачуючи і розширюючи власні знання. Він повинен знати своїх учнів, вікові та індивідуальні особливості їх розвитку, уміти передавати учням знання, якими володіє сам, відповідно організовувати їх пізнавальну та трудову діяльність.

Особливо велике значення мають такі риси особистості вчителя, як впливовість, контактність, освіченість, культура мови, переконаність, принциповість, а також інші позитивні риси характеру, такі як любов до своєї професії, любов до дітей, вимогливість і чуйне ставлення до них, педагогічний такт, що ґрунтується на правильному психологічному розумінні конкретної ситуації, в якій йому доводиться діяти, ініціатива в опрацюванні нових прийомів навчально-виховної роботи, невпинне прагнення до вдосконалення власної педагогічної майстерності.

7. Творча діяльність.

Будь-яка фізична і розумова праця за певних суспільних умов може стати творчою діяльність.

Розпочинається творча діяльність з виникнення певного задуму, а саме: змінити методи, прийоми роботи в тій чи іншій галузі, створити музичну п¢єсу, намалювати картину тощо.

Для здійснення творчого задуму потрібна попередня підготовча робота, яка полягає в обміркуванні його змісту, з¢ясуванні деталей, шляхів його реалізації та збиранні необхідних матеріалів. Така підготовча робота властива творчості конструктора-винахідника, вченого, письменника, митця. Вона часто буває довготривалою. Відомо, що Ч.Дарвін понад 30 років збирав наукові матеріали для написання свої праці “Походження видів”.

Після підготовчої роботи відбувається реалізація творчого задуму, яка так само може тривати різний час залежно від змісту завдання, його складності, підготовки особистості та умов творчої праці.

Здійснення творчого задуму – велика й напружена робота, яка потребує участі та піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості її свідомості на предметні творчості. Ця зосередженість буває настільки високою, що працівник, захоплений завданням, не помічає, що відбувається навколо нього. Зосередженість потребує участі пізнавальних і вольових сил людини.

Систематична наполегливість і напружена робота є визначальною умовою успіху творчості. За цієї умови найчастіше виникають такі моменти творчого піднесення, які називаються натхненням і за наявності яких особливо успішно знаходяться нові способи розв¢язання завдань, виникають нові та продуктивні ідеї, створюються центральні образи художніх творів тощо. Натхнення характеризується напруженням усіх сил працівників і виявляється в емоційному захопленні предметом творчості та продуктивній роботі над ним. Натхнення виникає не до початку роботи, а під час неї як певний її наслідок. Звідси випливає, що для успішного досягнення мети треба систематично і регулярно працювати, а не очікувати, коли прийде натхнення. За словами П.Чайковського, натхнення – це такий гість, який не полюбляє відвідувати лінькуватих. Воно виникає у процесі наполегливої роботи.

На творчій діяльності позначаються чуття новизни справи, потреби в ній сучасності. У цьому зв¢язку відбуваються мобілізація духовних сил і неусвідомлена, інтуїтивна поява нових образів, способів дій у розв¢язуванні проблеми.

Питання для бесіди:

1. Вкажіть основну відмінність поведінки тварин від діяльності людини.

2. Розкрийте суть і значення основних компонентів діяльності.

3. Обґрунтуйте процеси інтеріоризації та екстеріоризації.

4. Що є показникам досконалості навички?

5. Якою є послідовність етапів формування навички?

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ (11 -12 год):

ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ

Мотивація вивчення: пізнаючи основні види діяльності, студенти розуміють їх значення у розвитку психіки людини.

Література: Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004.

Знати зміст понять: діяльність, свідомість, особистість, гра, навчання, спілкування.

Вміти: визначати роль основних видів діяльності у розвитку особистості на різних вікових етапах.

Інструктивна картка

для опрацювання тексту підручника «Загальна психологія» за ред. Максименка С.Д., Соловієнка В.О. – Вінниця: «Нова книга», 2004.

1. Прочитайте текст підручника на ст. 413 -419.

2. Складіть опорний конспект за планом:

1. Поняття про основні види діяльності.

2. Гра дітей та її значення.

3. Навчальна діяльність школярів.

4. Праця дітей.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке діяльність?

2. Чим діяльність людини відрізняється від активності тварини?

3. Назвіть основні компоненти структури діяльності.

4. В чому полягає значення гри як провідного виду діяльності дітей дошкільного віку?

5. У чому виявляється вплив навчальної діяльності на розвиток школяра?

6. Який вплив має праця у формуванні особистості?

ЛЕКЦІЯ № 4 (13 – 14 год):

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

МЕТА: Розглянути специфіку поняття «особистість». Показати взаємозв’язок понять: «особистість», «індивід», «індивідуальність». Виховувати у студентів стійке прагнення до гармонійного розвитку власної особистості.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: особистість, індивід, індивідуальність, психоаналіз, свідомість, несвідоме, підсвідомість, біхевіоризм, спрямованість особистості, потяг, бажання, прагнення, інтерес, схильність, ідеал, світогляд, переконання.

1. Поняття про особистість та їх суспільну природу.

2. Теорії особистості.

3. Структура особистості.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст. 401 - 420.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

1. Поняття про особистість та їх суспільну природу.

Людина - це істота і біологічна і соціальна. Психологія вивчає людину тільки як соціальну істотну, тобто особистість.

Особистість – соціальна істота, яка живе і діє у суспільстві, займає певну суспільну позицію, приносить користь суспільству і керується у своїй поведінці моральними та етичними нормами.

У психології особистостями вважають усіх, крім новонароджених і психічнохворих, тому що вони не усвідомлюють своїх дій і не можуть керувати своєю поведінкою.

Поруч із поняттями особистість впливають поняття індивід та індивідуальність.

Індивід - це окремий представник людського роду, Ноmо Sapiens.

Індивідуальність – це те, що відрізняє одну людину від іншої, або це неповторне поєднання природних та соціальних рис особистості, що виражається у темпераменті, характері та здібностях.

«Індивідом народжуються, особистістю стають, а індивідуальність відстоюють» О.Г. Асмолов.

2. Теорії особистості.

Вчені по-різному розглядають поняття особистість. Нараховують понад 48 теорій особистості. Зокрема виділяють зарубіжні та вітчизняні.

Зарубіжні теорії:

1) Психоаналіз Зигмунда Фрейда. У структурі особистості він виділив три компоненти

Super - ego (над «Я»)

Ego \ («Я»)

Id (воно)

Id (воно) сфера підсвідомості, представлена інстинктами та потягами. Основними з яких є статевий потяг Лібідо і потяг смерті Мортідо.

Ego \ («Я») – сфера свідомості.

Super - ego (над «Я») – сфера над свідомості – сфера моральних та етичних цінностей, яка формується у суспільстві під впливом виховання і навчання.

2) Гуманістична теорія Карла Роджерса. Він стверджував, що особистість унікальна неповторна істота, в структурі якої головне місце займає самосвідомість та самооцінка.

3) Теорія самоактуалізації Абрахама Маслоу. Маслоу вважав, що кожній особистості від народження дається дійсний потенціал (енергія),який вона має реалізувати впродовж життя і зайняти певну соціальну позицію, тобто самоактуалізуватися.

Якщо людина використовує енергію не за призначенням, вона проживає життя марно.

4) Біхевіоризм – поведінку особистості визначають стимули (S – K).

Вітчизняні теорії:

Костюк вважав, що індивід стає особистістю через формування у нього свідомості та самосвідомості, а також здатності брати участь у житті суспільства.

Рубінштейн вважав, що особистість – це сукупність взаємопов’язаних внутрішніх умов (свідомість, мислення) та зовнішніх факторів (виховання, навчання).

Ананьєв вважав, що особистість – це суспільний індивід, суб’єкт і об’єкт історичного процесу.

3. Структура особистості.

У структурі особистості виділяють три сфери:

1) спрямованість особистості

2) соціальний досвід (знання…)

3) індивідуальні психічні особливості (темперамент, характер).

Спрямованість особистості - це сукупність мотивів, які скеровують діяльність особистості.

Спрямованість включає:

· потяг- найпростіша біологічна форма спрямованості;

· бажання - усвідомлена потреба і потяг до чогось певного (хочу цукерку)

· прагнення – бажання, яке скеровується волею.

· інтерес – пізнавальна форма активності, спрямована на певний предмет.

· схильність – інтерес, який скеровується волею (схильність до мов, музики)

· ідеал – уявний образ найкращого, досконалого

· світогляд – це сукупність філософських, етичних і т.д. поглядів на оточуючий світ

· переконання – це система мотивів особистості, які спонукають її діяти відповідно до своїх поглядів, принципів та світогляду.

Питання для бесіди:

1.Вкажіть головні ознаки особистості.

2. Розкрийте суспільну сутність особистості.

3. Як співвідносяться між собою поняття «індивідуальність» та «особистість»?

4. Розкрийте суть теорії активності З.Фрейда.

5. Охарактеризуйте основні компоненти спрямованості особистості.

ЛЕКЦІЯ (15 - 16 год):

ОСОБИСТІСТЬ І КОЛЕКТИВ

МЕТА: Розглянути основні види груп. Показати вплив груп на формування особистості та вплив особистості на формування колективу. Виховувати у студентів стійке прагнення до активної громадянської позиції.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: група, реальна група, умовна група, референтна група, офіційна група, неофіційна група, колектив, конформізм, статус, лідер, внутрішньо групова диференціація, «зірки», «ізольовані», соціометрична матриця, соціограма.

1. Поняття про групи та колективи

2. Рівні розвитку групи

3. Взаємовідношення у групах та колективах. Поняття про психологічну сумісність

ЛІТЕРАТУРА:

1. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. – Вінниця: «Нова книга», 2004. – Ст. 401 - 420.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. - Київ: «Вища школа», 2000. Ст. 278 – 296.

3. Нємов Р.С. Психологія. – Рівне: «Вертекс», 2002. Ст. 180-139.

4. Павелків Р.В. Загальна психологія. – К., 2002. Ст.195-223.

5. Скрипченко О.В. Загальна психологія. – К.: «Либідь», 2005. Ст. 175-204.

6. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. –К.: Академвидав, 2003. Ст. 136-147.

Людина живе і спілкується у суспільстві і це спілкування відбувається у групах і колективах. У колективі і під його впливом людина формується як особистість, формується її спрямованість, інтереси, переконання і т.д. Проте не кожна спільність, до якої входить людина, можна назвати колективом.

Група – це об’єднання людей, незалежно від тих зв’язків, які існують між його членами. Виділяють такі види групи.

1. Малі і первинні.

Мала група – це чисельно невелике об’єднання людей, які пов’язані однією метою і спільною діяльністю.

Ознаки малої групи:

1. Спільна мета.

2. Чисельність до 30-40 чоловік.

3. Всі, хто входить у групу, добре знають один одного.

Первинна група – перше коло спілкування, коли відносини між людьми тільки зав’язуються (від 2 до 7 чоловік).

ІІ. Умовні та реальні групи.

Умовна група -це група, яка об’єднує людей за якоюсь певною ознакою (вік, стать, національність). Члени такої групи можуть не знати один одного («Жінки України», «Найкращі моделі», «Студенти України», «Жителі міста).

Реальна група -це реально існуюче об’єднання людей, які знають один одного, пов’язані спільною діяльністю, мають спільну мету (група А-23, товариство друзів).

ІІІ. Формальна і неформальні групи

Формальна (офіційна) група -група, яка створюється на підставі документу, наказу.

Неформальна (неофіційна) – це група, яка виникає на основі симпатії, спільних поглядів, переконань і т.д. (байкери, рибалки, рокери).

ІV. Референтна група – це група, погляди і норми якої служать взірцем для наслідування (сім’я).

2. Рівні розвитку групи.

Кожна група у своєму розвитку проходить ряд етапів.

· Асоціація – об’єднання людей на основі тимчасових ознак (перший курс в 1-2 місяці навчання).

- в асоціації немає загальної мети, кожен. Хто входить в асоціацію має особисту мету, яка збігається з метою інших, але ще не загальна мета;

- неналагоджені ділові та особисті контакти (стосунки, відносини та зносини).

· Асоціація переростає у корпорацію.

Корпорація – це замкнуте у собі об’єднання людей, яке як і асоціація немає спільної мети. У корпорації кожен реалізовує свою власну мету.

Для корпорації характерна ізольованість людей один від одного.

· Колектив – група людей, яка характеризується єдністю мети, добровільністю об’єднання, психологічною згуртованістю і приносить користь суспільству (педколектив, колектив лікарів і т.д.)

Види колективів:

- професійні (шахтарі, медики);

- суспільні організації (профспілки, фонд захисту);

- добровільні об’єднання(футбольний клуб, наукове товариство);

- самодіяльні колективи(фольклорний ансамбль, хор).

3. Взаємовідношення у групах та колективах. Поняття про психологічну сумісність.

Відносини між членами колективів виникають під час спілкування та взаємодії в процесі реалізації завдань, на використання яких спрямовуються їхні зусилля. Відносини між особистостями мають складну структуру, у якій діють не лише об’єктивні (характер мети, умови для дослідження відносин), а й суб’єктивні (рівень самосвідомості, рівень їх домагань, особливості, здібності та ін.) чинники.

Головний метод дослідження у колективі – спостереження, хоча ще використовують і анкетування, опитування, інтерв’ю.

Американський психолог Дж.Морено запропонував метод соціометрії. Засадовим для нього є принцип синтонності – емоційних потягів і симпатій, які виявляються у відносинах між членами групи і визначають їх характер.

Пропонується відповісти на запитання: «З ким би ти хотів…?», яке може стосуватися будь-якої сфери людських взаємовідносин. Також надається можливість виявити міру бажаності партнера, якого обирають: «дуже бажаний», «бажаний», «менш бажаний».

Отримані результати – вибори занотовуються до соціометричної матриці і аналізуються, пізніше виражаються графіком-соціограмою. Популярність виражається: «зірки» - ті, кого обирають найчастіше; «бажані» - мають 3-4 вибори; «мало бажані» - 1-2 вибори; «ізольовані» - 0 виборів.

Згуртованість колективу - риса, яка характеризує його міцність і сталість психологічних зв’язків між членами колективу в межах соціальної спільності.

Чинники згуртованості:

1) ідейна згуртованість;

2) міжособистісна згуртованість;

3) організаційна згуртованість.

Згуртованість колективу посилюють: виховання та підвищення змістовності і спрямованості внутрішнього життя колективу.

У структурі груп чітко виявляється ієрархія статусів їх членів, найпопулярніші з яких – лідери.

Лідер – це особистість, що користується визнанням та авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносини у групі.

Дата добавления: 2014-11-09