В економічній системі

ВЛАСНІСТЬ: СУТЬ, ОСНОВНІ ВИДИ ТА МІСЦЕ

У поняття “власність” люди часто вкладають різний зміст. Річ у тім, що це поняття дуже містке. Воно має багато відтінків, або аспектів: юридичний, економічний, історичний. Коли цим поняттям оперує правник, його зрозуміло цікавить, передусім, правовий бік власності. Історик розглядає особливості інституту власності у різних країнах у різні епохи. Економіст аналізує власність насамперед із позицій того, якою мірою вона сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів, як впливає на координацію економічної діяльності.

Тобто ми бачимо, що власність – складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання факторів виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці. Виражаючи найглибинніші зв’язки і взаємозалежності, власність, таким чином, розкриває сутність соціально-економічного буття суспільства.

Категорія “власність” пройшла певний генезис. Спочатку вона розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та нагромадження наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало глибшим і змістовнішим.

Головною характеристикою власності є не річ і не відношення людей до речей, а те ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповідно власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини.

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб’єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів.

Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об’єкт власності і його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення.

Головним об’єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Виходячи з цього, можна дати таке визначення власності.

Дата добавления: 2014-11-09