Циклічні коливання

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, запровадження нових технологій, збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня людей є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи – торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові. Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни (насамперед Англію), а згодом набули характеру світових криз. Циклічний розвиток економіки став предметом дослідження багатьох учених-економістів.

Отже, важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить не прямолінійно зростаючий, а хвилеподібно зростаючий характер. У макроекономічній науці домінує думка, що хвилеподібні коливання в економці відбуваються не хаотично, а в формі економічних циклів.

У чому ж полягає суть економічного циклу? Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Світова економічна наука по-різному пояснює причини циклічних коливань економіки. Викласти всі концепції, які аналізують причини циклічних коливань в межах одного параграфу неможливо, бо таких концепцій налічується понад 200. Основними причинами циклічності можуть бути:

- технічні нововведення, які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно на виробництво, зайнятість і рівень цін;

- політичні та випадкові події;

- зміни у грошово-кредитній політиці (коливання обсягів грошової маси);

- нестача національних інвестицій;

- зміни цін на нафту, газ та інші види стратегічної сировини тощо.

Як ми вже зазначали в економічній літературі не існує цілісної теорії економічного циклу, і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість з них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Чому саме зміни в рівні сукупних витрат спричиняють коливання економічної активності? Справа в тому, що у ринковій економіці сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише у тому випадку, коли на них пред’явлено достатній сукупний попит. Якщо ж цей сукупний попит (або сукупні витрати) недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі, і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор форм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток, і, таким чином, ВВП зростатиме.

Економічні цикли відрізняються один від одного за тривалістю, інтенсивністю та причинами. З врахуванням тривалості розрізняють:

- малі цикли (тривалістю 3-4 роки);

- середні цикли (тривалістю 7-12 років);

- великі цикли (тривалістю 40-60 років).

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, які мають найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів, тому їх ще називають базовими. За період з 1825 року (від початку першої економічної кризи в Англії) до початку 90-х років ХХ ст.. відбулося 22 таких цикли, кожен з яких є унікальним. Але не дивлячись на всю унікальність їм властиві деякі спільні закономірності.

Економічні цикли середньої тривалості містять чотири фази, які послідовно змінюють одна одну (рис.11.1.). Ці фази називаються:

- пік (вершина);

- спад (криза);

- дно (депресія);

- піднесення (пожвавлення).

Економічна теорія визначає економічний цикл як період між двома однаковими фазами. В багатьох підручниках можна знайти визначення економічного циклу як періоду часу від початку однієї економічної кризи до іншої (рис.6.3.).

За своїм змістом середні цикли являють собою цикли відтворювального процесу, тобто вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, але й обміну, розподілу та споживання, тому їх розвиток характеризують такі показники як динаміка ВВП і НД, динаміка промислового виробництва, завантаженість виробничих потужностей, зміни в інвестиціях, рівень зайнятості і цін, реальних доходів населення і норми прибутку, процента і курсу цінних паперів.

ВВП пік

пік пік

піднесення

дно

спад

дно

економічний цикл

роки

Рис.6.3. Циклічний розвиток економіки

Для фази пік характерним є досягнення повної зайнятості та повного або майже повного використання виробничих потужностей, внаслідок чого економіка досягає потенційного обсягу ВВП. Рівень цін має тенденцію до зростання. Це викликає збільшення прибутків виробників, але й одночасне зниження платоспроможного попиту населення та зниження їхніх реальних доходів. Внаслідок зменшення попиту на вироблений продукт нагромаджуються запаси товарно-матеріальних цінностей та припиняється ріст ділової активності. Все це створює умови до переходу економіки в наступну фазу – фазу спаду.

Для фази спаду характерними є зниження обсягів виробництва та прибутків підприємств, банкрутства багатьох фірм. Підвищується попит на гроші, у зв’язку з чим зростає ставка відсотка. Зменшуються інвестиції в економіку. Зростає безробіття. Все це створює умови до переходу економіки у наступну фазу.

В найнижчій фазі спаду виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня, після чого економіка переходить у фазу пожвавлення.

Фаза пожвавлення характеризується масовим оновленням основного капіталу, зростанням інвестицій, обсягів виробництва і зайнятості, підвищенням реальних доходів та платоспроможного попиту населення. В міру того, як піднесення в економіці посилюється, рівень цін може підвищуватись до такого рівня, поки не буде забезпечена повна зайнятість і виробництво не досягне максимальної потужності. Створюються умови для входження економіки в наступну фазу.

Слід зазначити, що не всі коливання ділової активності пояснюються економічними циклами. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або у природних умовах виробництва та збуту (сільськогосподарське виробництво, будівництво) або у традиціях та звичаях даного суспільства (робити подарунки на Миколая, Новий рік, різдво). Сезонні коливання не є всезагальними і охоплюють лише певну галузь або період часу.

В останні десятиріччя у зв’язку з прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства середній економічний цикл модифікується (рис.6.4.).

Y

Обсяг вища точка (бум)

виробництва піднесення

Вища точка (бум) Е

В Рецесія

С

Д

А зменшення нижня точка

обсягів Зростання обсягів

виробництва виробництва

цикл

Час, t

Рис.6.4. Схема сучасного економічного циклу

Сучасна економічна теорія визначає дві фази середнього (промислового) циклу:

- рецесія, яка включає кризу і депресію;

- піднесення, яке включає пожвавлення і бум.

Рецесія – це фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.

Піднесення виробництва -фаза між найнижчою та найвищою точками циклу.

Сучасні економічні цикли, як видно з рис.6.4., істотно відрізняються від циклів кінця Х1Х – першої половини ХХ століття. У них відсутня фаза депресії як обов’язкова, хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, то фазу рецесії називають депресією. Зникло чітке розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об’єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва: виділяються верхня (бум) та нижня (спад) точки економічного циклу.

В останні десятиріччя відбулося послаблення коливань економіки. Автоматичні стабілізатори, застосування монетарної та фіскальної політики дають змогу уникати глибоких економічних спадів, які виникали до Другої світової війни. Значного розвитку набула техніка аналізу і прогнозування економічної діяльності, що дозволяє передбачувати і локалізувати виникаючі диспропорції.

Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходженням усіх фаз.

Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії. Усі заходи держави такого характеру пов’язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Політика стримування – це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов’язкових резервів тощо.

Політика експансії – це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов’язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:

- заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов’язкових банківських резервів та ін.);

- заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян, збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);

- заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановлення нового устаткування та ін.).

Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

Як ми вже зазначали в економіці проявляються і великі цикли (“довгі хвилі”). Розробка теорії “довгих хвиль” була розпочата ще у Х1Х ст. Англійський економіст У.Джевонс висловив ідею про існування довгих економічних хвиль, обґрунтувавши її статистично. Однак найбільший внесок у розробку теорії довгих хвиль в економіці зробили Микола Кондратьєв та Йозеф Шумпетер. В структурі довгострокових циклів М.Кондратьєв виділив дві фази – висхідну та низхідну, а матеріальною основою довгих хвиль є структурне оновлення технологічного способу виробництва.

Сучасна інтерпретація теорії “довгих хвиль” М.Кондратьєва належить австралійському економісту Й. Шумпетеру. У 30-х роках ХХ ст.. останній обґрунтував теорію, відповідно до якої основною причиною таких хвиль є хвилеподібна динаміка змін у технічних нововведеннях, що дістали назву інновацій.

Оскільки наукові відкриття забезпечують звичайний прорив у технологіях багатьох галузей, це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутків та економічному піднесенню загалом. Однак у міру насичення ринку попит різко скорочується, прибутки знижуються й значна частина капіталу стає надлишковою. Саме так, на думку Й. Шумпетера, виникає “хвиля підвищення”, а пізніше – “хвиля зниження” великого циклу.

Окремі сучасні автори вважають причиною “довгих хвиль” структурні кризи, що виникають у зв’язку із значною активізацією технічного прогресу, оскільки технічні революції відбуваються циклічно з періодичністю 50-60 років.

Врахування об’єктивної взаємозумовленості “довгих хвиль і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість науково обґрунтувати сучасний стан розвитку світового господарства. Основою розвитку продуктивних сил є широка інтернаціоналізація структури відтворення, розвиток біотехнологій, комп’ютеризації в усіх галузях суспільного виробництва тощо.

Дата добавления: 2014-11-09