Фінансова система України

Дискреційна фіскальна політика – це свідома маніпуляція урядо­вими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі державних рішень (парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реа­льний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію. Дискреційна фіска­льна політика застосовує два інструменти. Перший – державні заку­пки, які є інструментом прямої дії. Збільшуючи або зменшуючи дер­жавні закупки, держава безпосередньо впливає на сукупний попит і реальний ВВП. Другий – чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів. Змінюючи чисті податки на та­кій основі, держава впливає на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту.

Оскільки дискреційна фіскальна політика – це свідомий, тобто ці­леспрямований вплив держави на економіку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а необхідне збі­льшення державних закупок є пошуковою величиною; яку можна об­числити за такою формулою: +ΔДЗ = +ΔВВП / Мв, де: ΔДЗ − зміна об­сягу державних закупок, ΔВВП − зміна обсягу ВВП, Мв − мультипліка­тор витрат.

Чисті податки та їх складові елементи, тобто власне податки і трансферти, які не залежать від ВВП як доходу, називаються автоном­ними. До них належать певні види податків (податок на нерухомість, на власників транспортних засобів, на землю тощо), а також деякі трансферти, які надаються за рахунок державного бюджету (пенсії, стипендії тощо).

Якщо збільшення ВВП визначається урядом наперед, то на цій ос­нові можна обчислити необхідне зниження чистих податків: -ΔЧП= +ΔВВП / (ГСС х Мв), де: ΔЧП − зміна чистих податків, ГСС − гранична схильність до споживання. Якщо ГСС х Мв = Мп, де: Мп − мультиплі­катор податків, то:

-ΔЧП= +ΔВВП / Мп.

До податків, які залежать від доходу, відносяться прибутковий по­даток з громадян, податок на прибутки підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, відрахування в різні фонди тощо. Якщо ВВП змінюється, то за таких податків податкові вилучення змінюються ав­томатично.

Чутливість податків до ВВП залежить від системи оподаткування. При прогресивній системі рівень податкових ставок зростає за певною шкалою в залежності від зростання доходу. Тому при зростанні ВВП податки збільшуються швидше, ніж доход. За пропорційною системою рівень податкових ставок є стабільним для всіх рівнів доходу. Тому податки змінюються прямо пропорційно зміні доходу. Певні трансфер­ти теж залежать від динаміки ВВП. Так, виплати по безробіттю скоро­чуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його падіння. Чисті податки, які автоматично, тобто без державних рішень, змінюються в залежності від зміни ВВП, називаються автоматичними чистими податками. Автоматична залежність чистих податків від ВВП є важливим фактором стабілізації економіки. Стабілізаційна фун­кція чистих податків пояснюється тим, що вони уявляють собою вилу­чення з економіки, тобто втрату її купівельної спроможності. Якщо вони збільшуються, то ВВП зменшується і навпаки. Це означає, що з точки зору економічної стабільності бажано збільшувати величину та­ких вилучень в періоди, коли економіка прямує до інфляції, і навпаки, зменшувати їх величину в періоди, коли намітилася тенденція до ско­рочення виробництва. Оскільки динаміка автоматичних податків від­повідає цим вимогам, вони отримали назву вмонтованих стабілізато­рів. Незважаючи на те, що автоматичні чисті податки виконують ста­білізаційну функцію без спеціальних державних рішень, їх ефектив­ність в кінцевому підсумку теж залежить від держави. Але роль держа­ви полягає в тому, що вона вмонтовує, тобто впроваджує в економіку певну систему податків і трансфертних платежів. При внесенні змін у цю систему стабілізаційна ефективність чистих податків буде змінюва­тися. Отже, автоматична фіскальна політика – це така політика, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автомати­чно.

Щоб показати як автоматичні чисті податки виконують стабіліза­ційну функцію в економіці, розглянемо два варіанти. Перший – коли в економіці спостерігається "перегрів", тобто відбувається інфляційне зростання ВВП, що свідчить про надмірність сукупних витрат. За цих умов виникає необхідність стримувати сукупний попит, скорочувати сукупні витрати. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає так:

1) ВВП інфляційне збільшується, автоматично зростають чисті по­датки; 2) зростання автоматичних чистих податків означає збільшення податкових вилучень з економіки; 3) внаслідок збільшення податкових вилучень зростання сукупних витрат уповільнюється, що певною мі­рою гальмує зростання ВВП.

Другий – коли в економіці намітився спад виробництва, спостері­гається дефіцит сукупних витрат. За цих умов економіку бажано "під­бадьорити", тобто стимулювати до збільшення сукупних витрат. Ста­білізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає та­ким чином:

1) ВВП реально зменшується, автоматично зменшуються чисті по­датки;

2) зменшення автоматичних чистих податків означає зменшення податкових вилучень з економіки;

3) внаслідок зменшення податкових вилучень скорочення сукупних витрат уповільнюється, що певною мі­рою гальмує падіння виробництва.

Отже, в міру інфляційного збільшення ВВП у періоди піднесення податкові вилучення автоматично збільшуються і завдяки цьому галь­мують небажане економічне зростання. В міру скорочення реального ВВП у періоди падіння податкові вилучення автоматично скорочують­ся і завдяки цьому гальмують зменшення виробництва. Але слід зазна­чити, що автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспро­можні повністю нейтралізувати інфляційний чи рецесійний розриви в економіці, а лише частково його зменшують.

Щоб обчислити ефект гальмування ВВП з боку автоматичних чис­тих податків, потрібно акцентувати увагу на тому, що будь-які автома­тичні вилучення з економіки впливають на ВВП виключно через зміну мультиплікатора. Іншими словами, автоматичні чисті податки, як і заощадження, – це такі фактори, вплив яких на ВВП опосередковується їхнім впливом на мультиплікатор.

В умовах автоматичних чистих податків зі зміною доходу крім ви­лучень в формі заощаджень автоматично змінюються податкові вилу­чення. Тому будь-яке збільшення доходу викликає збільшення спожив­чих витрат пропорційно добутку ГСС на (1 - ГКП), тобто пропорційно ГСС (1 - ГКП). Оскільки між мультиплікатором витрат і вилученнями з економіки існує обернено пропорційна залежність, то це означає, що мультиплікатор витрат повинен зменшитися.

Щоб визначити формулу мультиплікатора витрат з урахуванням подвійного вилучення (заощадження плюс автоматичні чисті податки), розглянемо механізм перетворення доходів у витрати за, допомогою схеми:

→

У наведеній схемі ΔВІп – початковий приріст валових інвестицій, який породжує певну низку угод з відповідними приростами витрат і доходів, ГКП − граничний коефіцієнт податків.

Із схеми видно, що на кожному етапі угод витрати перетворюються в рівнозначну величину доходу, але доходи попереднього етапу пере­творюються в зменшену величину витрат наступного етапу. Це пояс­нюється виникненням подвійного вилучення в пропорції 1 - ГСС х (1 - ГКП). Отже, в умовах застосування лише автономних чистих податків вилучення дорівнюють 1 - ГСС. Тому мультиплікатор витрат є величи­ною обернено пропорційною до цих вилучень: Мв =1 / (1 - ГСС). В умовах застосування автоматичних чистих податків вилучення дорів­нюють 1 - ГСС (1-ГКП). Тому мультиплікатор витрат є величиною обернено пропорційною до цих вилучень:

Мультиплікатор витрат з урахуванням подвійного вилучення (заощадження плюс автоматичні чисті податки) – це складний мульти­плікатор витрат в умовах закритої економіки.

В умовах застосування автоматичних чистих податків змінюється і формула мультиплікатора податків. Щоб врахувати автоматичні чисті податки, слід спиратися на універсальне правило, згідно з яким муль­типлікатор податків завжди менший від мультиплікатора витрат про­порційно граничній схильності до споживання, тобто Мп = Мв х ГСС. Спираючись на це правило, дістанемо формулу складного мультиплі­катора податків:

Щоб визначити ті заходи, які держава повинна застосувати з метою повної стабілізації економіки, ми повинні виходити з того, що реальна фіскальна політика приймає необхідні дискреційні рішення в умовах дії автоматичних чистих податків. За цих умов ВВП змінюється двічі:

1) внаслідок дискреційних рішень стосовно державних закупок і чистих податків;

2) за рахунок впливу автоматичних чистих податків на рівень мультиплікатора.

Це означає, що при зміні державних заку­пок, податкових ставок або рівня трансфертів зміну ВВП можна обчис­лити за уже відомими формулами, в яких застосовуються складні му­льтиплікатори:

Спираючись на ці формули, можна обчислити і необхідні зміни в державних закупках і чистих податках, якщо зміни в ВВП є заданими наперед.

Досі розглядалася одноінструментна фіскальна політика, згідно з якою держава змінює лише державні закупки без зміни чистих подат­ків або змінює лише чисті податки без зміни державних закупок. Але держава може застосовувати і двоінструментну фіскальну політику, тобто одночасно змінювати державні закупки і чисті податки. Реально припустити такий варіант, коли держава, виходячи із необхідності мі­німізації бюджетного дефіциту, одночасно збільшує державні закупки і чисті податки. За цих умов ВВП змінюється двічі і в протилежних на­прямках: за рахунок збільшення державних закупок ВВП зростає, а внаслідок підвищення чистих податків ВВП зменшується. Звідси під­сумкова зміна ВВП буде дорівнювати:

Звичайно, що в залежності від співвідношення між величиною змін у державних закупках і чистих податках кінцевий результат може бути різним. Крім того, на цей результат впливає також співвідношення між мультиплікаторами витрат і податків, яке залежить від граничної схи­льності до споживання.

Чистий експорт може викликати зміни реального і номінального ВВП, або певне співвідношення між ними. Це залежить від того, в якому співвідношенні знаходиться економіка до потенційного ВВП. Якщо економіка знаходиться в умовах неповної зайнятості, то збіль­шення чистого експорту викличе випереджаюче зростання номінально­го ВВП стосовно реального за рахунок підвищення цін, а зменшення чистого експорту – випереджаюче зменшення номінального ВВП від­носно реального внаслідок зниження цін. Але якщо вона знаходиться в умовах повної зайнятості, то збільшення чистого експорту викличе лише інфляційне зростання ВВП.

Ступінь впливу чистого експорту на ВВП залежить в першу чергу від величини, на яку змінюється чистий експорт. У цьому контексті слід зазначити, що на чистий експорт впливають три фактори: динамі­ка доходу (ВВП) у наших торгових партнерів; зовнішньоторговельна політика, коливання курсу національної валюти.

Чистий експорт, як і інші елементи сукупних витрат, впливає на ВВП мультиплікативно. Це означає, що вплив чистого експорту на ВВП залежить не лише від величини його зміни, а й від рівня мульти­плікатора витрат. У зв'язку з цим слід врахувати ту обставину, що в умовах відкритої економіки з'являється ще один канал вилучень з по­току "доходи-витрати". Цим додатковим каналом є імпорт, який впливає на мультиплікатор витрат.

Імпорт, як і інші вилучення, теж є функцією безподаткового дохо­ду (БД). Зі збільшенням безподаткового доходу зростає та частка зага­льного споживання, яка стосується витрат на імпортні товари. Вплив імпорту на мультиплікатор витрат відбувається через граничну схиль­ність до імпорту (ГСІм).

Граничну схильність до імпорту можна обчислити за такою фор­мулою: ГСІм = АІ: АБД, де АІ - зміна імпорту. Гранична схильність до імпорту зменшує граничну схильність до споживання і завдяки цьому зменшує мультиплікативний вплив витрат на виробництво наці­онального ВВП. Отже, гранична схильність до споживання національ­них товарів є гранична схильність до споживання всіх товарів мінус гранична схильність до імпорту, тобто ГССн = ГСС - ГСІм. Звідси ви­пливає формула мультиплікатора витрат в умовах відкритої економіки:

Отже, вилучення у формі імпорту суттєво зменшує мультиплікатор витрат. Завдяки цьому однаковий початковий приріст витрат в умовах відкритої економіки забезпечує менший приріст ВВП порівняно із за­критою економікою.

Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через дер­жавний бюджет. Між фіскальною політикою і державним бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одною боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з іншого – фіскальна полі­тика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками).

Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіска­льна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан дер­жавного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємо­пов'язані функції: стабілізаційну і бюджетну.

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика ви­кликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробницт­ва ефективною (доцільною) слід вважати стимулюючу (експансіоніст­ську) політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чис­ті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Слід зазначити, що стан державного бюджету залежить не лише від дискреційних заходів фіскальної політики. Іншим фактором, який на неї впливає, є циклічні коливання в економіці. Так, під час спаду виро­бництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. Це викликається зменшенням чис­тих податків внаслідок автоматичного скорочення податкових надходжень до бюджету і збільшенням трансфертних витрат. Під час підне­сення економіки виникають протилежні наслідки. З метою розмежу­вання впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне і потенційне бюджетне сальдо. В загальному контексті формулу бюджетного сальдо можна записати таким чином:

Відмінність між фактичним і потенційним бюджетним сальдо по­лягає в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як до­ходу, від якого залежить величина чистих податків.

Фактичне бюджетне сальдо (БСф) – це величина, яка забезпечу­ється в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

де СКП – середній коефіцієнт чистих податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП; (ВВПф х СКП) – чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо (БСп) – це величина, яка забезпе­чується в умовах повної зайнятості. Вона показує, яка могла бути різ­ниця між доходами і витратами державного бюджету за умов, коли б економіка виробляла потенційний ВВП: БСп = (ВВПп х СКП) - ДЗ.

Порівнюючи між собою фактичне і потенційне бюджетне сальдо, можна зробити два висновки. Перший – циклічне падіння виробницт­ва викликає певну втрату доходів для державного бюджету. Такі втра­ти відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БСц). Воно обчи­слюється як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо:

Другий – оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння на державний бюджет, то завдяки цьому воно діс­тає здатність відбивати ефективність бюджетної діяльності держави. Так, в умовах неповної зайнятості фіскальна політика має бути стиму­люючою, а потенційне бюджетне сальдо – повинне збільшуватися від'ємно. Це свідчить про ефективну бюджетну діяльність, держави. Якщо воно збільшується позитивно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує ста­білізаційну функцію: державні закупки занижені або чисті податки за­вищені. В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стри­муючою, а потенційне бюджетне сальдо повинне позитивно збільшу­ватися. Це ознака ефективної бюджетної діяльності. Якщо воно збіль­шується від'ємно, то бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційної фун­кції: державні закупки завищені або чисті податки занижені.

Отже, динаміка фактичного бюджетного сальдо не завжди може дати правильну відповідь про бюджетну ефективність фіскальної полі­тики. На це питання може відповісти лише динаміка потенційного бю­джетного сальдо.

Оперативним та гнучким доповненням бюджетно-податкової (фіс­кальної) політики є грошово-кредитна (монетарна) політика в системі державного фінансово-кредитного регулювання економіки, яку прово­дить Національний Банк України. Розширення та звуження пропозиції грошей і кредиту здійснюється НБУ за допомогою таких інструментів як: 1) дисконтна політики, інструментом якої є офіційна облікова став­ка; 2) зміна норм обов'язкових банківських резервів; 3) операції на від­критому ринку.

Монетарна політика НБУ направлена на забезпечення безінфляційного зростання економіки. Головна ідея регулювання полягає в ці­леспрямованому впливі на монетарну базу, що призводить до багатора­зового підвищення або зниження пропозиції грошей і кредиту.

Фінансові послуги на грошово-кредитному ринку забезпечуються фінансовими посередниками.

Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять коме­рційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Ощадні та кре­дитні асоціації складають другу групу. Третьою важливою групою є страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди. Отже, провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні банки. Останні виконують дві основні функції: прийом внесків і надання кредитів, що дає змогу їм створювати гроші.

Балансовий звіт характеризує фінансове становище банку певного часу. Звіт включає активи (те, чим банк володіє) і пасиви (те, що банк заборгував). Різниця між активами і пасивами називається власним ка­піталом.

Здатність комерційних банків надавати кредити залежить від вели­чини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу. їх величина фор­мується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіля­ється на банківські резерви і кредитні гроші. Для чого створюються резерви? Припустимо, банк отримав певну суму грошей у вигляді вне­сків. Щоб у будь-який момент була можливість видати гроші вклад­нику, не має необхідності тримати в банку всю одержану суму. Хоча депозити є платежем на вимогу, вони ніколи всі не вилучаються одно­часно. Резерви, що дорівнюють всім депозитам у цілому, необхідні лише тоді, коли всі вкладники раптово водночас вимагають свої гроші, що практично майже неможливо. На практиці відбувається інше: якщо деякі клієнти забирають гроші, то інші вкладають їх. Ці два види опе­рацій зрівноважують один одного. Кошти, які тримаються як резервні, не приносять відсотка. Тому для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Національному банку. Це і є банківські резерви. Вони складаються із двох компонентів: 1) обов'язкових резервів, які регламентує Нацбанк; 2) додаткових резервів, які створюють банки самостійно: БР = ДГ х Рн, де БР - банківські резерви, ДГ − депозитні гроші, Рн − норма банківсь­ких резервів. Головним компонентом банківських резервів є обов'язкові резерви, які зберігаються у Національному банку. Загальновизнаними пасивами для визначення резервних вимог є строкові депозити та депозити до запитання. Заходами регулювання норми обов'язкового резерву Національний банк може цілеспрямовано конт­ролювати пропозицію грошей.

Таблиця 1

Дата добавления: 2014-11-25