Предметно-функціональна специфіка філософського знання

Тема 1

Модуль 1. Основні етапи історичного розвитку філософських ідей

1. Предмет філософії

2. Філософія в контексті інших типів світогляду

3. Функції філософії

Ключові терміни: філософія, світогляд, матеріалізм, ідеалізм.

  Предмет філософії

Жоден з проявів культури не викликав стільки різноманітних і протимовних суджень як філософія. Перші філософські вчення зародились у глибокій давнині, на світанку людської цивілізації близько 2,5 тис. років назад на Сході (в Індії, Єгипті, Вавілоні, Китаї). Найбільшого розквіту філософія досягла в Древній Греції. З тих пір не втихають суперечки про предмет філософії, її призначення та зв'язки з іншими формами духовної діяльності людини.

Термін філософія має грецьке походження. Зазвичай він означає «любов до мудрості» (philo – «любов», sophia – «мудрість»). Слово «філософ» пов'язане з Піфагором, якого громадяни називали мудрецем. Але великий мислитель був досить скромним і не бажав, щоб його називали так помпезно. За легендою, він говорив, що він лише філософ – людина, яка любить мудрість.Філософія в період древньої цивілізації була синонімічна раціональному пошуку як такому.

Предмет філософії – це вивчення найбільш універсальних закономірностей розвитку природи, суспільства та людини. Хоча філософи мають справу з умоглядними питаннями, які, в цілому, не можуть бути досліджені експериментальним шляхом. Філософія, таким чином, є більш концептуальною, ніж емпірична наука. Але філософія – це не просто мислення. Філософи так само, як і вчені, формулюють гіпотези, які повинні відповідати принципам раціональності і дійсності.Це одна з рис, яка відрізняє філософію від поезії та містицизму. Філософське осмислення дійсності має дві протилежності. Ними виступають: світ «внутрішній» за відношенням до пізнання людини – об'єктивна реальність, і світ «зовнішній» (психічне,духовне життя людини) – суб'єктивна реальність. Різні відношення двох реальностей:об'єктивної і суб'єктивної, об'єкта і суб'єкта, пронизують всю філософію протягом всіє її історії. Ці вдношення можуть характеризуватися як питання про відношення людини і світу, пізнання і буття, суб'єктивного і об'єктивного.

В залежності від того, як філософи відповідали на це запитання, вони розділилися на два напрями – матеріалістичне та ідеалістичне. Матеріалісти стверджують, що первинним началом є матерія, а вторинним – пізнання. Ідеалісти первинним вважають пізнання, а вторинним – матерію.

Як філософський напрям ідеалізм визнає як первинну основу буття абсолютну ідею, світовий розум (Платон, Гегель), людське пізнання, або «комплекс відчуттів» (Берклі, Фіхте) в якості визначної причини всього сущого.

Філософи почасти намагаються замаскувати свою світоглядну позицію. Матеріалисти, наприклад, називають себе субстанціалістами, а ідеалісти – функціоналістами, однак від такої гри термінами філософське бачення світу не змінюється.

Філософський принцип, відповідно до якого все існуюче має одне джерело, єдине в своїй основі, називається монізмом. Розрізняють матеріалістичний і ідеалістичний монізм. Матеріалістичний монізм єдність світу бачить в його матеріальності. Ідеалістичний монізм за основу всього приймає духовне пізнавальне начало.

В сторії філософії зустрічались мислителі, які хотіли зайняти проміжну позицію. Вони визнавали рівноцінність, незалежність двох світових начал: матерії та свідомості. Таких філософів називають дуалістами.

Розгляд проблеми відношень людини та світу, пізнання та буття, породжує проблему пізнаваності світу. Ця проблема складає важливу частину філософського осмислення дійсності.

У залежності від того, яку позицію у вирішенні запитання про пізнаваний світ займають філософи, вони розділяються на два основні напрямки. До першого напрямку належать прихильники ідеї пізнаваності світу. Серед тих, хто стоїть на позиціях пізнаваності світу, є такі течії, як: сенсуалісти – головну роль у пізнанні відводять чуттєвому пізнанню (Локк, Кондільяк); раціоналісти – головну роль відводять розуму (Декарт,Спіноза); ірраціоналісти – заперечують або мінімізують роль розуму в пізнанні (Ніцше, Бергсон).

До другого напрямку належать противники пізнання світу. Серед них виокремлюють дві основні течії: скептицизм і агностицизм. Скептицизм заперечує можливість достовірного знання про світ (Піррон, Георгій). Агностицизм – повністю або частково заперечує можливість пізнання світу (Юм, Кант).

Багато філософів є ще й істориками, які вивчають ті чи інші аспекти історії філософської думки. Навіть ті, хто не проводить історичного аналізу, зазвичай бачать велику цінність праць мислителів від древності до наших днів, і вивчають ці тексти для більш глибокого розуміння філософського дискурсу. Історія філософії є одним з основних розділів філософії.

Також існують аксіологія, праксіологія, філософія природи, соціальна філософія, політична філософія, соціологія, етика, естетика, релігієзнавство, філософія культури, логіка, епістемологія, методологія і т. ін.

Аксіологія (грецьк. axios – цінність; logos – вчення, понятя) – дослідження природи цінностей.

Праксіологія (від грецьк. – діяльність; logos – вчення, поняття) – досліджує практично-перетворюючу діяльність людини при освоєнні предметного світу. Для кожного рівня філософського досягнення буття характерна своя галузь дослідження. Тому загальнотеоретична філософія досліджує всезагальні закономірності буття природи і суспільства.

Ф ілософія природи виявляє загальні закономірності розвитку природознавства, досліджує закономірність виникнення і розвиток ннаукових теорій.

Соціальна філософія досліджує суспільство, історію та людину як суб'єкта соціальної діяльності, дає аналіз суттєвості та існування соціальної реальності.

Політологія (грецьк. politіka – суспільні справи) розглядає структуру і функції господарства та закономірності його розвитку й особливості управління.

Соціологія (лат. societos – суспільство; грецьк. logos – вчення, поняття) – вчення про закономірності розвитку соціальних систем і людську поведінку в соціальному контексті.

Етика – це вивчення природи правильного та неправильного, добра та зла, як шляхом роздумів над підставою моралі, так і шляхом практичного пізнання особливостей морально поведінки.

Естетика (греч. aisthetikos – тілесний) – філософська дисципліна, що досліджує мистецтво і художню творчість, сутність і форми прекрасного.

Релігієзнавство – комплексна дисципліна, що аналізує причини виникнення та особливості функціонування релігії як форми суспільної свідомості.

Філософія культури (лат. cultura – обробка; грецьк. logos – учення, поняття) – система знань про сутнісні підстави, функціонування та розвиток культури як штучного середовища, створеного людиною.

Логіка – це спроба кодифікувати правила раціонального мислення. Дослідники логіки вивчають структуру аргументів, які містять істину або дають можливість оптимальному витяганню знання з реальності. Логіка – це один з базових інструментів, які використовують філософи в своїх дослідженнях. Заняття логікою допомагають їм впоратися із складністю філософських проблем і часто помилковою природою мовлення.

Епістемологія – це вивчення процесу пізнання. Епістемологи задаються питанням про критерії, які підтверджують щось, у що ми віримо, і що вважається чимось, що ми знаємо, і також що це означає в світлі істинності.

Методологія – теоретичне обгрунтування методів наукового пізнання.

Різні розділи філософії перетинаються один з одним. Аспекти кожного розділу можуть вивчатися ізольовано, але філософські питання мають тенденцію до зв'язку з іншими філософськими питаннями, до того, що повноцінне дослідження будь-якої приватної проблеми по можливості включає якомога більше компонентів філософської спадщини. Філософія має справу з найбільш фундаментальними проблемами людського існування, а ці речі більшістю людей приймаються як належні. Філософське дослідження має величезні можливості до того, щоб перебудувати або навіть зруйнувати чию-небудь найглибшу і повнішу надій віру.

  Філософія в контексті інших типів світобачення

Основні розділи філософії – це аксиологія, праксиологія, філософія природи, соціальна філософія, політична філософія, соціологія, етика, естетика, релігієзнавство, філософія культури, логіка, епістемология, методологія та історія філософії. Світогляд – це система узагальнених знань про світ і людину. Світогляд допомагає людям орієнтуватися в різних сферах життєдіяльності. Воно є узагальненою моделлю світу, яка відображає результати духовно, – практичного освоєння світу. Світогляд – це духовно-практичне явище, концепція життя та сплав знань, цінностей, переконань і поведінкових установок.

Відношення людини до світу багаторазово залежить від багатьох історичних і соціальних чинників. Це зумовлює багатоаспектність і складену структуру світогляду. Найважливішими елементами структури світогляду є: - світовідчуття; - світосприйняття; - світоуявлення;

- світобачення; - світовідношення.

Значущість і роль світогляду в духовному житті суспільства та особи визначається його функціями:

- синтез знань про світ;

- формування життєвих ідеалів і цілей;

- мотивація людської активності в суспільстві;

- самовиховання особи.

Існує три основні історичні типи світогляду: міфологія, релігія та філософія.

Міфологія – це тип світогляду, в якому переплітаються різні способи розуміння природи та людини. Це найбільш давній зі всіх світоглядних типів. Міфічні уявлення можуть бути як реалістичними, так і фантастичними, заснованими на вірі, емоціях, на думках або життєвому досвіді. Міфи можуть бути класифіковані згідно з різними категоріями:

- міфи походження (етіологічні) описують початок традиції, імені або об'єкту;

- ритуальні міфи пояснюють появу певних релігійних практик або зразків поведінки, пов'язаних з храмовим поклонінням;

- міфи творіння описують те, як виник світ;

- культові міфи почасти дають пояснення для відправлення релігійних свят, які збільшують силу божества;

- героїчні міфи пов'язані з богообраними правителями, героями, певним містом або народом;

- есхатологічні міфи – це оповідання, що описують катастрофічний кінець існуючої світобудови;

- астральні міфи – це оповідання про зірки і планети;

- тотемічеськие міфи розповідають про містичну спорідненість між певною групою людей (общиною, плем'ям) і тотемами (міфічними пращурами);

- близнечні міфи – це історії, що описують надприродні істот-близнюків, які є предками певного племені або культурними героями;

- календарні міфи пов'язані з циклом календарних свят і ритуалів;

- антропологічні міфи– це оповідання про походження людини;

- соціальні міфи підкріплюють або обгрунтовують цінності та практики, що існують в суспільстві.

Основні функції міфів – це: 1) світоглядна функція; 2) етіологічна функція (міфи дають пояснення різним процесам і явищам зовнішнього світу); 3) комунікативна функція (міфи створюють основу комунікації між членами одного племені або спільноти); 4) компенсаторна функція (міфи компенсують брак знань про світ і дають відчуття стабільності); 5) пізнавальна функція (міфи специфічним чином допомагають людям в розумінні світу); 6) соціальна функція (міфи формують соціальні норми та цінності, таким чином сформовуючи і структуруючи соціальну спільність).

Релігія – це тип світогляду, заснований на понятті про сакральне, на вірі та специфічних діях (культі). У історії людства, залежно від конкретних умов і суспільного устрою, релігійний світогляд грав різну роль – прогресивно-організуючу або реакційну.

Філософія як тип світогляду характеризується раціональним підходом, логічними методами пізнання і теоретичною формою. Філософія є найбільш інтегральною формою світогляду.

  Функції філософії  

Філософія виникла та розвивалася у зв’язку з потребами економічного та духовного розвитку суспільства, в силу чого вона завжди відігравала важливу роль в соціальному бутті.

Розкриваючи соціальні функції філософії, потрібно знати, що її багатофункціональний характер зумовлений структурою філософського знання. Філософія виконує в суспільстві наступні основні функції:

- світоглядна функція виражає людські відносини зі світом. Флософія спрямовує людську активність в духовній і практичній сферах і формує особисту картину світу;

- пізнавальна (епістемологічна) функція. Філософія вирішує проблему пізнання світу та достовірності людського знання;

- методологічна функція філософії пов'язана з системою методів, використання яких дозволяє знати та розуміти різні аспекти реальності;

- соціальна (ідеологічна) функція філософії впливає на суспільні відносини;

- гуманістична функція спрямована на визнання головної ролі людської особистості як найвищої цінності;

- регулятивна функція пов'язаназ моральними і гуманістичними цінностями і принципами поведінки;

- критична функція пов'язана з незалежним, критичним і різностороннім розумінням дійсності;

- прогностична функція має справу з філософським сприйняттям та інтерпретацією глобальних перспектив людського і культурного розвитку;

- культурна функція філософії підтримує процес формування культури.

Таким чином,філософія має багато різних функцій. Найбільш важливі з них – це: дослідження фундаментальних проблем людського буття та побудова картини світу, пізнавальна, методологічна, соціальна (ідеологічна), гуманістична, регулятивна, критична, прогностична та культурна функції.

Дата добавления: 2014-11-09