Мистецтво — посередник між культурами

X

Z

Y

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z – регулятивна вісь

X Рис. 2.1 Осьові форми

Парадигмальні форми не ізольовані одна від одної. У когнітивних парадигмах присутні ціннісні та регулятивні елементи, і навпаки, в ціннісних та регулятивних парадигмах – відповідні знання. Проте головний зміст будь-якої парадигмальної форми

визначається тим типом смислів, які в ній створюються, тією вісю, до якої вона прикріплена.

Конкретні феномени культури звично поєднують у собі різні типи смислів – подібно тому, як у конкретних фізичних об’єктах присутні відразу і механічні, і електричні, і хімічні явища. Культура в своєму реальному існуванні спеціально не розкладає по поличкам когнітивні, ціннісні і регулятивні парадигми. Для їх дослідження в культурології доцільно розглядати їх відокремлено. Це дає можливість краще розібратися у їх змісті та приступити до вивчення більш складних синтетичних форм культури, які поєднують у собі різні парадигми.

У складі культурного світу часто виділяють як суттєву його частину галузь духовної культури. Сюди відносяться такі культурні форми, як релігія, мистецтво, філософія. Характерною ознакою усіх форм духовної культури є те, що в них на першому плані знаходиться співвіднесення знань і цінностей. Це не означає, що регулятивні парадигми в духовній культурі відсутні. Проте не важко помітити, що кінцевою межею творчої діяльності в духовній культурі є знання і цінності, тоді як регулятиви відіграють допоміжну роль, виступаючи головним чином як засоби створення духовних цінностей. Духовна культура включає духовні форми, які орієнтовані на знання і цінності, чи, так би мовити, звернені до когнітивно-ціннісній площини. Отже, духовна культура – це ″когнітивно-ціннісній вигляд″ культурного простору.

У культурному просторі виділяється сутність форм культури, які визначають соціальні відношення людей, їх взаємодію в суспільстві. Сюди відносяться моральна, правова, політична культури. У цих формах культури фіксуються соціальні цінності та ідеали, а також загальні регулятиви поведінки. Сукупність таких форм утворює галузь культури соціальних відношень або соціальної культури. Цю галузь можна уявити у вигляді прошарків культурного простору, які зорієнтовані на ціннісні і регулятивні вісі. Звісно, що в соціальній культурі неможливо обійтись без знань. Проте знання виступають тут як засіб для вироблення принципів та норм поведінки людей у суспільстві, їх спільного життя, взаємодії та діяльності. Головний зміст соціальної культури – це регулятиви, цінності та ідеї.

Нарешті, в культурі існує ще одна галузь, яка характеризується спрямованістю до когнітивно-регулятивної площини. Це галузь технологічної культури. Сюди відноситься культура освоєння і оброблення будь-якого матеріалу, культура виконання, виготовлення, отримання чого-небудь. Знання і регулятиви тут стають необхідними і важливими елементами технологічної культури. Цінності виступають у цьому виді культури на другий план.

Галузі духовної, соціальної і технологічної культури схематично зображені на рис. 2.2 у вигляді когнітивно-цінносній, ціннісно-регулятивній та когнітивно-регулятивній площин, на які проектується зміст культурного простору.

Y

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z – регулятивна вісь

Соціальна

культура

Духовна Z

культура

Технологічна

культура

Рис. 2.2. Структура культурного простору

Духовна, технічна і соціальна культура – не відокремлені один від одного сектори, або частини, культурного простору, вони виступають як "три обличчя культури". В ідеалі ми можемо розглядати і аналізувати їх відокремлено. Проте в реальному світі суспільного життя межа між ними досить розпливчаста і відносна (наприклад, мистецтво – форма духовної культури). Але існує і технічна культура створення, оформлення, поширення творів мистецтва – їх втілення в книгу, архітектурну споруду, театральну виставу. Існує і пов’язана з мистецтвом соціальна культура художнього життя суспільства – державна політика в галузі мистецтва, відношення людей до художньої творчості тощо. Сучасна наука щонайтісніше переплітаються з технікою і складається компонент технологічної культури. Але одночасно вона своїми гуманітарними розгалуженнями входить до галузі духовної культури.

На основі відбитого в культурі соціального досвіду можна виділити різні культурні сценарії. Ми живемо в просторі культури. Культура пронизує все наше життя у всіх його проявах. Але життя не є само по собі феноменом культури – воно предстає як явище багатополярного сівту за межами культурного простору. У відношенні до простору культури воно є "позапросторовим" процесом. Не випадково такі мислителі, як Ф. Ніцше, А. Бергсон, З. Фрейд та інші розглядали життя і культуру як протилежності. Життя – біологічний процес. Воно дане людині як біологічний істоті. Але життя стає людським тоді, коли воно втілюється в культурній формі. Культура – це те, у чому людське життя підноситься над своїми обставинами і в чому воно відрізняється від життя тварин. Фрейд підкреслює, що джерелом людської активності є в кінці кінців життєві силу організму, властиві будь-якій живій істоті імпульси до дій для збереження і продовження життя свого роду. Найсильнішим проявом цих життєвих імпульсів є сексуальність і агресивність.

Ерік Берн, розвиваючи ідеї З. Фрейда, пише, що два найсильніших потягів є в людині: це потяг до творення – лібідо і потяг до руйнування – мортідо. Із намагання до творення виникає кохання, великодушність і щедрість, радісна творчість. Потяг до знищення призводить в дію ворожнечу, ненависть, сліпий гнів, жахливу насолоду жорстокістю.

Виходячи с цього, можна зробити висновок приборкує прояви ворожих тваринних інстинктів людина. Вона накладає на них обмеження і заборони, завдяки чому стає можливим соціальне життя, тобто існування і розвиток суспільства. У суспільстві створюються принципово нові "надбіологічні" умови збереження і продовження біологічного життя людського роду. Культура не створює життєву енергію людини, вона лише спрямовує її на розумні цілі і раціонально організує її використання в умовах людської спільноти.

Потреба жити і діяти – не продукт розвитку культури, а вихідний стимул до її розвитку, біологічне підґрунтя, з якого зростає здатність людини до творення і вдосконалення культури. Культура приборкує прояви природжених тваринних інстинктів людини. Ці умови призводять до утворення різноманітних форм людської діяльності, яких немає і не може біти у тварин. Людська діяльність – це розумова діяльність. А оскільки сам розум є продуктом культури і формується у кожної окремої особистості в ході залучення до неї, то можна сказати, що вся людська діяльність відбувається на основі засвоєння культури, відбитого у ній соціального досвіду.

Культура програмує життєдіяльність у людей і визначає її соціалізовані способи. Кожна окрема особистість живе і діє, вибудовуючи своє особисте життя і діяльність за програмами, які визначаються соціальними умовами і засвоєними особистістю культурними установками. Програми такого роду прийнято називати сценаріями. Сценарій – це розгорнутий у відповідно соціально-культурному контексті план дії особистості. Він не завжди нею чітко осмислюється і може носити досить розмитий, ескізний і орієнтований характер. Але будь-яка людина, якщо вона діє, як розумна істота, завжди має якийсь, бодай приблизний сценарій. Що визначає можливі шляхи і способи реальних дій особистості (наприклад, коли ми збираємось зателефонувати, то ще до того, як беремо трубку, в нашій голові складається сценарій попередньої розмови: ми згадуємо ім’я того, з ким хочемо розмовляти, намічаємо канву бесіди, передбачаємо можливі варіанти, що робити, коли нам скажуть те або інше, або якщо до телефону підійде хтось інший). Цей сценарій може бути намічений лише в загальний рисах, у ході розмови він може змінюватися залежно від різних обставин, але без нього навряд чи ми змогли б телефонувати.

Значно складнішими є довготривалі сценарії, які визначають професійну діяльність, форму дозвілля, дружні або любовні стосунки, сімейне життя. Такі сценарії звичайно формуються у вигляді окремих цілей, завдань і принципів. Багато чого тут залишається невизначеним і вибудовується гіпотетично, маючи на увазі, що життя буде вносити в них великі корективи.

У таких сценаріїв можна розрізняти два рівні – культурний сценарій та індивідуальний сценарій. На першому рівні сценарій виступає у вигляді сюжету, який визначається об’єктивними умовами життя людини і тим, які знання, норми, цінності та ідеали може вона отримати з навколишнього культурного простору. Культурний сценарій виступає як соціокультурно-умовлений сценарний план, як основна сюжетна лінія життєвих дій. У просторі культури можуть існувати еталонні сюжети культурних сценаріїв та інваріантні, незалежні від конкретних життєвих ситуацій, принципи побудови. Але в рамках загального культурного сценарію може існувати цілий набір різноманітних варіантів і нюансів основного сюжету. Кожна людина вибирає якийсь із них залежно від конкретних обставин свого життя і своїх власних особливостей.

В індивідуальному сценарії діяльності сюжет набуває своєрідності, характерної саме до конкретної особистості. Він включає в себе зміни, варіанти, не загальноприйняті в даному суспільстві сценарні репліки і ходи, в яких відбуваються особистісні і ситуативні моменти.

Культурні сценарії – це платформи, на яких вибудовуються індивідуальні сценарії. Будь-який культурний сценарій, з одного боку, забезпечує відповідність дій людини умовами суспільного життя, її успішну можливість. Внаслідок її дії поведінка людей стає зрозумілою і передбачливою для інших. Але з іншого боку, межі культурного сценарію стандартизують мислення людини і це може призвести її до безвихідного положення, коли на неї діють життєві ситуації, які не збігаються із звичайними культурними умовами і непередбачені еталонними культурними сценаріями. Творці культури, що визначають нові шляхи її розвитку, часто відхиляються від впроваджених культурою сценаріїв і віднаходять не пройдені, оригінальні, раніше невідомі сюжети діяльності (які згодом можуть стати взірцями для нових культурних сценаріїв).

Поняття «культура» нерозривно пов’язане з усіма видами діяльності людини — політикою, економікою, правом, релігією, етикою, мистецтвом тощо. Воно включає в себе настільки широке коло значень і смислів, що неможливо дати єдине визначення цього поняття, яке б повністю розкрило його зміст.

У загальному значенні культура (з лат. — обробка, виховання, освіта, розвиток, вшанування) — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством за весь час його існування.

Культура належить до сфери ідеального, бо містить наслідки духовної творчості людини. Насамперед це виявляється в науці та мистецтві, адже саме тут створюються символи, ідеї, цінності, в контексті яких люди сприймають та розуміють дійсність, пізнають, оцінюють та видозмінюють своє оточення.

Кожні національні, регіональні культури мають власні цінності, що також певним чином залежать від менталітету країни, установленого звичаями і традиціями. Тільки багата розвинута культура пропонує кожній особистості великий вибір можливостей. Усе залежить від того, чи є людина творчою і чи здатна вона до вільного вибору.

«Людина є мірилом усіх речей», — це висловлювання давньогрецького філософа Протагора і сьогодні виражає суть світоглядної позиції західної культури, для якої свобода особистості є основною цінністю. Саме такий підхід сприяє прогресу науки, пошуку об’єктивного знання про природу, суспільство та людину. Проте на нашій планеті мешкають тисячі народів, і кожен народ, кожна держава мають власну національну, регіональну культуру.

З усього різноманіття культур складається єдина цивілізація зі спільними проблемами та базовими цінностями. Вона існує в багатонаціональному та полікультурному світі, в якому гармонійно взаємодіють культури різних країн. Але факт виникнення загальнолюдської культури не означає, що культури різних народів втрачають свою неповторність та стають подібними одна до одної. Певна культурна спільнота обирає із системи загальнокультурних людських зв’язків тільки ті, що відповідають її духовним потребам і рівню розвитку. Крім того, у членів спільноти виникає прагнення до збереження самобутності власної національної культури.

Глобалізація культури у XXI ст. все більше асоціюється з екологічними та етичними ідеями єдності людства і його долі. Тіснішим стає зв’язок між різними країнами та народами: люди вчаться жити разом, толерантно ставитися до традицій і вірувань один одного. Так виникає спільна загальнолюдська система цінностей.

Із відкриттям кордонів між європейськими державами посилюється мобільність людей, зростає їхнє прагнення вивчати інші культури, встановлювати і підтримувати різноманітні зв’язки всередині своєї країни та за її межами. Міста світу перетворюються на багатомовний простір, у якому співіснують різні національні культури. Актуальним стає вміння людей жити толерантно, у злагоді, навіть якщо їхні традиції та звички є протилежними.

Розумним шляхом до об’єднання може бути тільки діалог культур, у якому кожна національна культура не зливається і не змішується з іншою, а зберігає свою єдність і відкриту цілісність. При діалозі різні культури взаємозбагачуються, тому метою міжкультурної взаємодії є всебічне ознайомлення світової спільноти з найяскравішими надбаннями кожної національної культури, що, у свою чергу, сприяє створенню позитивного іміджу держави, налагодженню міждержавного та міжособистісного контакту, зміцненню культурних зв’язків, формуванню єдиних загальнолюдських цінностей і економічному зростанню відкритих до діалогу країн.

Одною з найважливіших частин духовної культури людства є мистецтво. Воно відображає дійсність у художніх образах і активно впливає на думки, волю, почуття людей, грає пізнавальну і виховну роль у житті як окремої людини, так і суспільства в цілому. Через мистецтво пізнається власна національна культура, тіснішими стає зв’язок між культурами різних країн і народів.

На території сучасної України, завдяки її географічному розташуванню, проживає понад 100 націй і народностей. Відтак склалась унікальна ситуація розмаїття культур у всіх різновидах: етнічному, мовному, релігійному. В дослідженнях учених українське суспільство характеризується як багатокультурне. В Україні культура ґрунтується на загальнолюдських цінностях: захисті прав особистості, гуманізмі, творчому розвитку людини, поширенні наукових знань, взаємозбагаченні національних та регіональних культур. Сьогодні з’являється можливість не лише вільного розвитку кожної національної культури, а й постійного їхнього зближення в полікультурному просторі України.

Не менш важливим є питання інтеграції українського мистецтва у світовий культурно-мистецький простір з метою обміну досвідом у цій сфері та підвищення ролі культури у формуванні позитивного іміджу України у світі. У цьому напрямку влаштовуються різноманітні заходи, зокрема місцеві, регіональні, національні та міжнародні музичні фестивалі, конкурси, творчі зльоти, семінари, конференції тощо.

Проводяться різні культурно-мистецькі заходи, зокрема Дні культури Сербії в Україні (Київ, Львів); Дні культури Азербайджану в Україні (Київ, Ірпінь), виставки робіт українських художників у містах Європи, концерти музичних гуртів, хореографічних колективів тощо. Вже декілька років поспіль Україна бере участь у Венеціанському бієнале. Успішно діє українсько-японський проект «Степи мрійників» куратора П. Дорошенка, який був створений Іллею Чичканом та Міхара Ясухіро (Японія). З метою популяризації найкращих зразків українського мистецтва художні колективи з різних регіонів України виїжджали до Росії, Білорусі, Польщі, Франції, Німеччини, Естонії, Данії, Швейцарії, Нідерландів, Бельгії, Туреччини, Великої Британії та інших країн.

У чому ж полягає таємниця надзвичайної дії мистецтва на людину, її моральний світ, спосіб життя, поведінку? Мистецтво є важливою частиною життя людини. Пізнаючи його, людина розширює і збагачує свій духовно-практичний досвід. Мистецтво звернене не тільки на сьогодення, але і в минуле та майбутнє. І незважаючи на те, що культура і мистецтво, як її складова, змінюються від покоління до покоління, навіть від року до року, люди, як і раніше, із задоволенням ходять у театр і на концерти улюблених артистів, відвідують музеї та виставки. Мистецтво відкриває загадкове, що не піддається науковому пізнанню. Саме тому людині потрібне мистецтво як органічна частина того, що закладено в ній самій та у світі, який людина пізнає і яким насолоджується.

Запитання та завдання для самоконтролю

1) Які основні властивості культурних форм ви знаєте?

2) Що таке просторова «ніша»?

3) Що таке культурний потенціал?

4) Розкрити поняття «семантичний потенціал»?

5) Що таке культурний простір?

6) Назвіть структуру культурного простору та його форми?

7) З чим асоціюється глобалізація культури в ХХІст.?

8) Що таке діалог культур?

9) Доведіть чому мистецтво одна з найважливіших частин духовної культури?

10) Приведіть приклади інтеграції українського мистецтва у світовий культурно-мистецький простір.

11) В чому на вашу думку полягає таємниця надзвичайної дії мистецтва на людину?

Дата добавления: 2014-11-09