Форми державного управління економікою

В загальнонауковому та філософському розумінні поняття „форма” органічно пов'язане з категорією „зміст”. Це обумовлено тим, що всі явища оточуючого нас світу мають певну форму і зміст, які взаємопов'язані, взаємодіють і визначають зовнішні образи відповідних процесів і явищ. Зміст державного управління – це сукупність елементів, процесів, зв'язків, відносин, які утворюють самий феномен державного управління, визначають його соціальну природу і призначення. Для характеристики змісту державного управління, зокрема й у сфері економіки, використовують його цілі, завдання, функції та методи [6].

Що стосується форми державного управління, то під нею взагалі прийнято розуміти спосіб зовнішнього прояву, вираження змісту державного управління. Вищенаведені елементи змісту отримують зовнішнє вираження в конкретних діях суб'єктів державного управління, спрямованих на реалізацію закріплених за ними завдань і функцій. Саме в діях суб'єктів державного управління отримують зовнішнє втілення методи владно-організуючого впливу, що застосовуються відповідними суб'єктами для реалізації закріплених за ними завдань і функцій. Таким чином, саме через зовнішньо виражені дії суб'єктів державного управління виявляється владно-організуючий вплив держави на суспільні відносини, що виникають в економічній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Дії суб'єктів державного управління економікою є досить різноманітними, наприклад: видання постанов, розпоряджень, наказів, оформлення ліцензій, інших спеціальних дозволів, здійснення реєстраційних дій, проведення нарад, консультацій, перевірок, збір та обробка статистичних даних, виготовлення документів, тощо. Здійснення зазначених та інших управлінських дій звісно регламентовано адміністративно-правовими нормами. Втім, ступінь цієї регламентації неоднаковий для різних форм управління. Максимально регламентовані форми, пов'язані із здійсненням правоустановчої, правозастосовчої, правоохоронної функцій виконавчої влади. Саме вони спричиняють найістотніші юридичні наслідки, у зв'язку з чим їх правова регламентація має важливе значення з позиції забезпечення законності в державному управлінні. Значно менше регламентовані форми, які не спричиняють прямих юридичних наслідків (наради, інструктування). Тут суб'єктам державного управління надається широка можливість вибору форм.

Втім, незалежно від ступеня правової регламентації форми державного управління економікою мають відповідати наступним вимогам: не виходити за межі режиму законності; відповідати компетенції суб'єкта державного управління; відповідати призначенню і функціям управлінської діяльності; відповідати змісту і характеру вирішуваних питань; сприяти досягненню мети управлінського впливу; враховувати особливості конкретного об'єкта управління.

Слід також вказати на універсальність форм управління стосовно конкретних галузей і сфер економіки. Це означає, що одні й ті ж самі форми управління можуть успішно застосовуватися в різних галузях і сферах.

Враховуючи різноманітність форм державного управління економікою, для їх системного дослідження скористаємось традиційною класифікацією цих форм на правові та неправові, які виділяють за критерієм правових наслідків, що спричиняються ними.

До правових форм державного управління економікою належать дії, які безпосередньо призводять до наслідків правового характеру, як-то: встановлення правових норм або виникнення конкретних правовідносин. Зазвичай, до цих форм відносять: видання нормативних актів управління; видання індивідуальних актів управління; укладення адміністративних договорів; здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій [5].

Видання суб'єктами державного управління економікою нормативних актів управління відбувається в ході здійснення ними підзаконної правотворчої діяльності. Основним призначенням цієї форми управлінської діяльності є виконання законів з економічних питань, для реалізації яких потрібні додаткові положення нормативного характеру. Справа в тому, що положення законів, як правило, є широкими за змістом і тому в багатьох випадках потребують уточнення і конкретизації. Через це суб'єкти державного управління економікою, здійснюючи діяльність, спрямовану на виконання законів, видають нормативні акти управління, в яких встановлюють додаткові правила поведінки (правові норми), необхідні для реалізації положень відповідних законів, що регламентують діяльність в тій чи іншій сфері економічних відносин.

Так, наприклад, Законами України ст.16 "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. передбачено механізм ліцензування експортно-імпортних операцій. Для забезпечення ефективної реалізації цього механізму на практиці Кабінет Міністрів України щорічно затверджує перелік товарів, експорт, імпорт яких підлягає ліцензуванню (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та обсяг квот у 2009 році" від 27.12.2008 р. № 1123). З метою детальної регламентації ліцензійних процедур кожного року Міністерство економіки України визначає порядок ліцензування експортно-імпортних процедур (наприклад, Наказ Міністерства економіки України "Про порядок ліцензування експорту товарів у 2009 році⁵' від 31.12.2008 р. № 933).

У багатьох випадках персоніфікація та конкретизація абстрактних прав та обов'язків суб'єктів господарських відносин, передбачених в законах та нормативних актах управління, все ж таки, потребують юридично-владних дій суб'єктів державного управління стосовно конкретних учасників цих відносин. У таких випадках суб'єкти державного управління економікою видають індивідуальні акти управління, якими визначають зміст прав та обов'язків у конкретних суб'єктів господарських відносин, встановлюючи, таким чином, персоніфіковані правові зв'язки між ними. Видання таких актів виступає способом зовнішнього вираження діяльності суб'єктів державного управління по застосуванню норм права, яка полягає у вирішенні конкретних управлінських справ на основі відповідних правових норм.

На відміну від нормативних актів індивідуальні акти не містять приписів спрямованих на встановлення, зміну або відміну правових норм. Натомість, вони виступають в ролі юридичних фактів, що тягнуть за собою виникнення, зміну, припинення конкретних правовідносин. Так, наприклад, на підставі ст. 20 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. орган ліцензування, не пізніше п'яти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або приймає рішення про анулювання ліцензії, що тягне за собою виникнення конкретного правоохоронного правовідшення.

Значно рідше, у порівнянні з вищенаведеними формами в державному управлінні економікою, використовується така його форма як укладення адміністративних договорів, які визначені ст. З Кодексу адміністративного судочинства України як дво- або багатосторонні угоди, зміст яких складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єктів владних повноважень, які є однією із сторін угоди. За своїм суб'єктним складом відповідні адміністративні договори можна поділити на:

- договори між суб'єктами управління економікою (координаційні договори), спрямовані на встановлення правових засад співпраці та взаємодії, розподілу повноважень та визначення сфер відповідальності, координації діяльності в процесі вирішення спільних державних завдань в тій чи іншій сфері (наприклад, Договір про спільну діяльність щодо розбудови єдиної супутникової системи державного телебачення і радіомовлення України на 2005 – 2007 роки між Держкомтелерадіо та Національним космічним агенством України);

- договори між суб'єктами управління економікою і об'єктами управління (субординаційні договори), які укладаються з метою визначення засад їх співпраці та взаємодії в ході реалізації суб'єктами державного управління своїх повноважень, встановлення більш детальних або додаткових, порівняно з чинним законодавством, вимог щодо об'єктів, і суб'єктів управління в певній сфері (наприклад, Меморандум порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами гірничо-металургійного комплексу від 10.11.2008 р., та Меморандум порозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами хімічного комплексу від 17.11.2008 р.).

Особливе правове значення в ході державного управління економікою мають реєстраційні та інші юридично значущі дії відповідних суб'єктів державного управління. Так, наприклад, ст.ст. 55, 58 Господарського кодексу України пов'язують виникнення в юридичної чи фізичної особи статусу суб'єкта господарювання з фактом державної реєстрації, що здійснюється в порядку встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. (зрештою, як випливає із ст.ст.80,87 Цивільного кодексу України, виникнення в організації статусу юридичної особи також неможливе без державної реєстрації). Таким чином, закон пов'язує право на здійснення господарської діяльності з фактом обов'язкової державної реєстрації.

Юридичне значення мають акти суб'єктів державного управління про результати експертиз, акти по результати перевірок, в яких фіксуються факти господарських правопорушень, протоколи про адміністративні правопорушення тощо. Незважаючи на те, що ні реєстраційні ні інші юридично значущі дії самі по собі не містять будь-яких нормативних або індивідуальних приписів, що уповноважують або зобов'язують учасників господарських відносин, вони відіграють роль юридичних фактів, з якими законодавство, все ж таки, пов'язує виникнення, зміну чи припинення відповідних правовідносин.

До неправових форм державного управління економікою відносяться дії суб'єктів державного управління, які самі по собі юридичного значення не мають, тобто безпосередньо не спричиняють юридичних наслідків. До неправових форм, як правило, відносять здійснення організаційних дій та матеріально-технічні операції [5].

Організаційні дії здійснюються як з метою забезпечення внутрішньої діяльності апарату самих органів державного управління економікою, так і для реалізації їх зовнішньої компетенції. Такі дії за характером впливу на об'єкт управління можливо поділити на: 1) організаційні дії "м'якого" впливу (проведення інструктувань, роз'яснень змісту і порядку застосування законодавства, проведення засідань, нарад, семінарів) 2) організаційні дії "жорсткого" впливу (здійснення перевірок, інспектувань, вилучень речей і документів тощо).

На відміну від правових форм управління, які впливають на суспільні відносини у сфері господарювання шляхом перетворення їх на відповідні правовідносини, організаційні дії до змін таких правовідносин безпосередньо не призводять через відсутність в них власного юридичного змісту. Втім, останнє ще не означає, що вони взагалі не впливають на перебіг зазначених відносин у суспільстві. Вся різниця полягає у механізмі їх впливу.

Якщо в основі дієвості правових форм управління лежить їх юридична обов'язковість, непорушність їх правових настанов і загроза юридичної відповідальності в разі їх порушення, то вплив організаційних дій на свідомість суб'єктів господарювання базується скоріше на авторитеті держави, її організаційних, кадрових, матеріально-фінансових можливостях, хоча іноді й полягає у застосуванні примусу (наприклад, проведення перевірок, інспектувань, експертиз та ін.). Так, впливаючи через відповідні організаційні заходи роз'яснення (наприклад, розсилаючи листи, в яких роз'яснюється зміст і порядок застосування законодавства) на правосвідомість учасників суспільних відносин у сфері господарювання, держава опосередковано, так би мовити "м'яко", без дій правового характеру, впливає і на відповідні правовідносини, в які вони згодом вступають, а саме: зменшує питому вагу правоохоронних правовідносин і збільшує частку регулятивних.

Здійснення матеріально-технічних операцій (наприклад, дії з підготовки матеріалів для проведення організаційних заходів, складання довідок, звітів, оформлення і розмноження документів тощо) має стосовно вищеназваних форм управлінської діяльності допоміжний, обслуговуючий характер. Їх важливість полягає в забезпеченні функціонування самих суб'єктів державного управління, тобто у здійсненні інформаційно-аналітичної, господарської, фінансової, матеріально-технічної підтримки, діловодства і документування управлінського процесу, що ними здійснюється. Без здійснення матеріально-технічних операцій реалізація функцій державного управління економікою відповідними суб'єктами була б просто неможлива, отже їх слід розглядати як матеріально-технічну передумову здійснення державного управління у сфері економіки.

Резюме за змістом теми

Принципи, на основі яких ґрунтується державне управління у сфері економіки, поділяються загальні та спеціальні. До загальних принципів належать такі групи принципів як: соціально-політичні, організаційні принципи побудови апарату державного управління та організаційні принципи функціонування апарату державного управління.

Зміст державного управління у сфері економіки характеризують його функції та методи. Під функціями державного управління розуміють види. або напрями управлінської діяльності суб'єкта управління по відношенню до об'єкта. Вони поділяються на загальні, спеціальні та допоміжні. Методи державного управління - це засоби владно-організуючого впливу держави на об’єкти державного управління. Вони поділяються на примус і переконання, економічний та адміністративний методи.

Форми державного управління, тобто способи зовнішнього прояву, вираження змісту державного управління, прийнято поділяти на правові та неправові залежно від того чи спричиняють вони безпосередньо юридичні наслідки чи ні.

Терміни та поняття до теми:

Адміністративний метод – це спосіб безпосереднього впливу на поведінку людей та організацій шляхом видання прямих обов'язкових приписів, які підлягають безумовному виконанню і забезпечуються державним примусом. Інакше кажучи, адміністративний метод являє собою вольовий, обов'язковий для керованого об'єкта вплив.

Економічні методи на відміну від адміністративних передбачають замість прямого опосередкований (непрямий) вплив на суб'єктів господарювання через їх інтереси і з використанням таких економічних важелів як ціна, премія, кредит і т.д.

Методи державного управління - засоби, прийоми, способи владно-організуючого впливу держави на об’єкти державного управління.

Принципи державного управління економікою - це система керівних ідей, що базуються на законах суспільно-економічного розвитку і покладені в основу діяльності органів державного управління економікою.

Форми державного управління - способи зовнішнього прояву змісту державного управління, тобто конкретні управлінські дії (видання нормативних та індивідуальних актів державного управління, укладення адміністративних договорів, здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій, здійснення організаційних дій та матеріально-технічних операцій.

Функції державного управління – це відносно самостійні і однорідні, об'єктивно необхідні частини змісту виконавчо розпорядчої діяльності, що здійснюються державними органами, іншими уповноваженими державою суб'єктами і в межах правових настанов за допомогою спеціальних методів опосередковують владно-організуючий вплив держави на різні сфери суспільних відносин за метою реалізації її завдань.

Питання для самоконтролю:

1. На яких принципах ґрунтується державне управління у сфері економіки в Україні та на які види вони поділяються?

2. Що слід розуміти під функціями державного управління у сфері економіки та які види цих функцій виділяють?

3. Які методи владно-організуючого впливу застосовують в державному управлінні економікою?

4. Що слід розуміти під поняттям “форма державного управління”?

5. Які є різновиди правових форм державного управління у сфері економіки та які між ними відмінності?

Література:

1. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наукова думка, 1979. – 150 с.

2. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник. – К.: Правова Єдність Всеукраїнська асоціація видавців. – 2008. – 766 с.

3. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.: Юридическая литература, 1988. – 318 с.

4. Опрышко В.Ф. Правовые основы государственного управления качеством продукции: Учеб. пособие для студ. юрид. ин-тов и фак. – К.: Головное издательство объединения “Вища школа”, 1986. – 271 с.

5. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

6. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2004. – 584 с.

7. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

8. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст.144.

9. Закон України “Про державні цільові програми” від 18.03.2004 р. № 1621-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 25. – Ст.352.

10. Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 05.04.2007 р. № 877-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 29. – Ст.389.

11. Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 р. № 507-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – №52. – Ст.650.

12. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 29. – Ст. 377.

13. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р. № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст.299.

14. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31-32. – Ст.263.

15. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 р. № 40-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – Ст.266.

Дата добавления: 2014-11-09