Основні напрями та правові засади державної політики в агропромисловому комплексі

Тема 4: Організаційно-правові засади державного управління в агропромисловому комплексі

1. Основні напрями та правові засади державної політики в агропромисловому комплексі

2. Система та адміністративно-правовий статус органів державного управління в агропромисловому комплексі

3. Методи державного управління в агропромисловому комплексі

4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі

Перелік знань та умінь, яких набуде студент після опанування теми

В ході опанування теоретичного матеріалу даної теми студенти зможуть з’ясувати: сутність державної політики в агропромисловому комплексі, її основні напрями; систему та адміністративно-правовий статус органів державного управління в агропромисловому комплексі та підстави застосування цими органами заходів адміністративної відповідальності. Вивчення матеріалу вказаної тематики дасть допоможе вільно орієнтуватися в системі нормативно-правових актів із вказаних питань та кваліфіковано вирішувати практичні завдання при наданні юридичних послуг суб’єктам господарювання, які працюють на аграрному ринку.

Агропромисловий комплекс України, що включає в себе такі галузі як землеробство; садівництво, виноградарство, виноробство; тваринництво; рибне господарство; харчову і переробну промисловість, сільськогосподарське машинобудування є одним і базових секторів економіки, який забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17 відсотків валового внутрішнього продукту та близько 60 відсотків фонду споживання населення. Крім того, агропромисловий комплекс є одним з основних бюджетоутворювальних секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить 8—9 відсотків, а також займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту [1].

Сільське господарство сприяє розвитку інших галузей, які поставляють засоби виробництва та споживають продукцію сільського господарства як сировину, а також надають транспортні, торговельні та інші послуги.

Особлива роль аграрного сектору в соціально-економічному житті країни обумовлюється унікальним поєднанням сприятливих природно-кліматичних умов та геостратегічним положенням, спроможністю України зайняти вагоме місце на міжнародному продовольчому ринку.

Сільськогосподарська діяльність провадиться майже на всій території країни. У сільській місцевості проживає третина загальної кількості населення. У галузі зайнято 4 млн. осіб із числа сільського населення.

Зважаючи на стратегічне значення агропромислового комплексу для економіки України, держава проводить активну політику в цьому секторі народного господарства з метою його розвитку в інтересах забезпечення загальносуспільних потреб.

Нормативно-правова база, на основі якої формується та реалізується державна політика в агропромисловому комплексі включає в себе насамперед Конституцію України, Закони України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” від 17.10.1990 р., “Про державну підтримку сільського господарства України” вiд 24.06.2004 р., “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.1999 р., “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.07.2002 р., “Про бджільництво” від 22.02.2000 р., “Про племінну справу у тваринництві” від 15.12.1993 р., “Про захист рослин” від 14.10.1998 р., “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність” вiд 17.06.2004 р., “Про захист прав покупців сільськогосподарських машин” вiд 05.06.2003 р., “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” вiд 17.07.1997 р., “Про сільськогосподарську кооперацію” вiд 17.07.1997 р., “Про фіксований сільськогосподарський податок” вiд 17.12.1998 р., “Про колективне сільськогосподарське підприємство” вiд 14.02.1992 р., “Про сільськогосподарський перепис” вiд 23.09.2008 р., “Про оптові ринки сільськогосподарської продукції” вiд 25.06.2009 р.

Одним із перших та основоположних актів законодавства у сфері здійснення державної агропромислової політики є Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві”. Так, наприклад, ст.1 зазначеного закону визначені основні організаційно-економічні та правові заходи, спрямовані на здійснення державної політики в агропромисловому комплексі та забезпечення його пріоритетного розвитку. До цих заходів, законом віднесено:

- надання агропромисловим товаровиробникам права вільного вибору форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності, повної власності на результати своєї праці;- створення необхідної ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб;- зміни державної інвестиційної політики, зокрема спрямування інвестицій на першочергове створення матеріально-технічної бази по виробництву засобів механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії для агропромислового комплексу з метою поліпшення його соціально-економічного становища і наукового забезпечення та соціальних умов життєдіяльності трудових колективів;- еквівалентного товарообміну між промисловістю та сільським
господарством на основі паритетного ціноутворення на їх продукцію;- регулювання відносин агропромислових товаровиробників і держави за допомогою системи бюджетного фінансування, кредитування, оподаткування, страхування і з широким застосуванням комплексу пільг;- спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку сім'ї;- підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів та кадрів масових професій для всіх господарств і напрямів виробничої діяльності.Основні засади державної політики в деяких галузях агропромислового комплексу визначені окремими законами. Так, наприклад, ст.9 “Про зерно та ринок зерна в Україні” до основних засад державної політики на ринку зерна відносить:- надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктам здійснення режиму заставних закупівель зерна та суб'єктам державної аграрної інтервенції; - забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту; - встановлення розміру суми бюджетної позики, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; - гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації; - недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки; - контроль якості зерна та його зберігання; - розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань; - впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; - лізингове обслуговування ринку зерна.З метою реалізації агропромислової політики в ході державного управління приймаються різного роду підзаконні нормативно-правові акти. До таких актів зокрема належать Постанови Кабінету Міністрів України “Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників кормозбиральними комбайнами” вiд 10.12.1999 р. № 2254, “Про забезпечення сільськогосподарських підприємств мінеральними добривами вітчизняного виробництва” вiд 10.12.2008 р. № 1110, “Про особливості закупівлі сільськогосподарської техніки і обладнання на умовах фінансового лізингу” вiд 20.05.2009 р. № 500, “Про затвердження Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції” вiд 03.06.2009 р. № 562, “Питання маркування сільськогосподарських товарів, вироблених із застосуванням генетично модифікованих організмів” вiд 21.11.2007 р. № 1330.

Необхідно звернути особливу увагу на Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року” від 19.09.2007 р. № 1158. Метою зазначеної комплексної програми є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни. Основними завданнями програми є:

- створення організаційно-правових та соціально-економічних умов для комплексного розвитку сільських територій, наближення та вирівнювання умов життєдіяльності міського та сільського населення;

- підвищення рівня ефективної зайнятості, посилення мотивації сільського населення до розвитку підприємництва у сільській місцевості як основної умови підвищення рівня життя населення;

- підтримка конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах інтеграції України у світовий економічний простір;

- подолання стихійності та тінізації аграрного ринку;

- створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до зазначеної Постанови розвиток аграрного сектору забезпечується шляхом:

- здійснення чіткого розмежування функцій і повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері розвитку сільських територій;

- удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, зокрема тих, що пов’язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій;

- забезпечення впровадження соціальних стандартів та нормативів у сільській місцевості;

- визначення перспектив розвитку сільської поселенської мережі на період до 2015 року на основі розробленої та затвердженої в установленому порядку містобудівної документації;

- визначення пріоритетів розвитку аграрного сектору з урахуванням зональних та регіональних особливостей;

- удосконалення механізму надання державної підтримки аграрному сектору та забезпечення розвитку сільських територій з урахуванням вимог СОТ;

- створення організаційно-правових умов для розвитку паритетних відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки;

- юридичного та технічного оформлення права землеволодіння та землекористування;

- урегулювання земельних відносин та раціоналізації землекористування, формування ринку земель сільськогосподарського призначення;

- здійснення заходів щодо забезпечення розвитку інфраструктури аграрного ринку, диверсифікації каналів реалізації продукції, забезпечення якості та безпеки продовольства, регулювання попиту і пропонування, захисту ринку від імпортних товарів низької якості;

- здійснення заходів щодо збільшення ємності ринку продукції сільського господарства та продуктів його переробки з урахуванням потреб населення, його купівельної спроможності та максимальних можливостей експорту;

- інноваційно-інвестиційного зміцнення матеріально-технічної бази аграрного сектору, впровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій;

- удосконалення страхової та податкової політики у сфері аграрного сектору;

- підвищення ролі аграрної науки і освіти, розвитку дорадництва;

- удосконалення системи управління в аграрному секторі;

- збереження демографічного потенціалу і трудових ресурсів аграрного сектору, формування ефективної системи забезпечення галузі кадрами в результаті підготовки фахівців за цільовим направленням та залучення молодих фахівців для роботи на селі.

У результаті виконання Програми передбачається:

- зберегти сільські населені пункти та забезпечити їх об`єктами соціальної інфраструктури відповідно до визначених соціальних стандартів та нормативів;

- підвищити рівень ефективної зайнятості сільського населення, рівень доходів сільського населення і середньомісячної заробітної плати працівників сільського господарства до рівня, не нижче середнього в галузях національної економіки;

- забезпечити формування ємності аграрного ринку шляхом виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції в обсязі, що гарантує продовольчу незалежність країни;

- створити інфраструктуру внутрішнього аграрного ринку, збільшити обсяги біржової торгівлі, сформувати національну мережу оптових сільськогосподарських ринків, інформаційно-комунікативні мережі та активізувати розвиток транспортного забезпечення;

- сформувати прозорі та ефективні канали надходження продукції від виробника до споживача;

- щороку оновлювати технічну базу сільського господарства на 15 відсотків;

- збільшити обсяг:

- виробництва валової продукції сільського господарства в 2015 році порівняно з 2006 роком у 1,6 раза;

- експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів (переважно з високою доданою вартістю) у два рази;

- інвестицій в аграрний сектор у два рази;

- надходження податків і зборів до зведеного бюджету України у 2,5 раза;

- довести обсяг частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10 відсотків;

- збільшити завантаження переробних підприємств, забезпечити подальший розвиток сільськогосподарського машинобудування, зберегти робочі місця у галузях — партнерах сільського господарства;

- впровадити у практику базові агроекологічні вимоги і стандарти відповідно до регламентів ЄС;

- довести обсяг споживання населенням у 2015 році основних продуктів харчування до раціональних норм.

Підзаконне нормативно-правове регулювання в ході здійснення державного управління в агропромисловому комплексі здійснюється також профільним центральним органом виконавчої влади – Міністерством аграрної політики України. З метою практичної реалізації державної агропромислової політики зазначеним міністерством видані накази “Про затвердження Порядку надання Головною державною інспекцією захисту рослин Мінагрополітики погодження на видачу ліцензії на хімічні засоби захисту рослин, імпорт яких підлягає ліцензуванню у 2010 році” вiд 10.03.2010 р. № 121, “Про затвердження Типових правил роботи оптових ринків сільськогосподарської продукції” вiд 19.02.2010 р. № 73, “Про затвердження Порядку обліку сировини, матеріалів та готової продукції на підприємствах олійно-жирової галузі” вiд 11.09.2009 р. № 656, “Порядок проведення реєстрації технічних засобів, рекомендованих для застосування в агропромисловому комплексі України” вiд 14.07.2009 р. № 488, “Про затвердження Правил пакування та маркування насіння сільськогосподарських культур в Україні” вiд 22.06.2009 р. № 426, “Про затвердження Інструкції з оцінки якості молока корів, овець та кіз у племінному тваринництві” вiд 14.07.2008 р. № 421, “Про затвердження Правил складання та подання заявки на сорт рослин” вiд 26.04.2007 р. № 287 та ін.

Дата добавления: 2014-11-09