Адміністративно-правові засоби державного регулювання у сфері економічної конкуренції 1 страница

Забезпечення конкурентного середовища на ринку вимагає від антимонопольних органів реалізації низки адміністративних заходів регулюючого характеру по відношенню до суб’єктів господарювання, а також здійснення контролю за додержанням цими суб’єктами антимонопольно-конкурентного законодавства.

Основними серед адміністративно-правових засобів державного регулювання у сфері економічної конкуренції можна назвати такі як:

- надання дозволів на узгоджені дії;

- надання дозволів на економічну концентрацію.

За загальним правилом, закріпленим в ст.6 закону України “Про захист економічної конкуренції”, вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність. Втім, ст. 10 цього закону передбачено ряд випадків, коли такі дії можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України. Як випливає зі змісту зазначеної статті, для отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії учасники цих дій мають довести, що ці дії сприяють:

- вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або
стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Водночас органи Антимонопольного комітету України не мають права давати дозвіл на узгоджені дії, якщо внаслідок цього конкуренція буде суттєво обмежена на всьому ринку чи в значній його частині. В разі такої відмови Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Втім, дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії не може бути наданий, якщо:

- учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;

- обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки.

Порядок надання дозволу на узгоджені дії Кабінетом Міністрів України та Антимонопольним комітетом України регламентований Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання” від 28.02.2002 р. №219, а також, “Про затвердження Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання” від 12.02.2002 р. № 26-р.

Поряд із зазначеним дозвільним порядком відповідно до ст.11 Закону України “Про захист економічної конкуренції” Антимонопольний комітет України уповноважений визначати типові вимоги до узгоджених дій, за умови додержання яких узгоджені дії дозволяються і не потребують окремого дозволу антимонопольних органів, якщо про це прямо вказано в рішенні Антимонопольного комітету України про встановлення відповідних типових вимог.

Державне регулювання процесами економічної концентрації врегульовано розділом 5 Закону України “Про захист економічної концентрації”, Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання” від 28.02.2002 р. №219, Розпорядженням Антимонопольного комітету України “Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію)” від 19.02.2002 р. №33-р.

Як випливає із ст.22 Закону України “Про захист економічної концентрації”, концентрацією визнається:

- злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

- набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

- створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

- безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Водночас не вважаються концентрацією:

- створення суб'єкта господарювання, метою чи внаслідок створення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Такі дії розглядаються як узгоджені дії;

- придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;

- набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про захист економічної конкуренції” концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи його адміністративної колегії у випадках коли:

- сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну1мільйону євро, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро;

- незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

Антимонопольний комітет України чи його адміністративна колегія надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Водночас Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Втім, Кабінет Міністрів України не може надати відповідний дозвіл, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією не є необхідними для досягнення мети концентрації або становлять загрозу системі ринкової економіки.

Провідним напрямом в діяльності Антимонопольного комітету України та його органів є здійснення контролю за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства. Проведення заходів контролю антимонопольними органами регламентовано, насамперед, Законами України “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист економічної конкуренції”, а також деякими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Розпорядженням Антимонопольного комітету України “Про Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції” вiд 25.12.2001 р. № 182-р.

Як випливає із положень ст.7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, зазначений орган в ході здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції має право перевіряти суб'єктів господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування, приймати розпорядження та рішення за цими заявами і справами, перевіряти і переглядати відповідні рішення та ін.

Відповідно до ст.37 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції є матеріальною підставою для початку розгляду відповідної справи. Водночас, поряд із матеріальною підставою для початку юрисдикційного провадження за справою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції потрібна ще хоча б одна із наступних формальних (процесуальних) підстав, передбачених ст. 36 вказаного закону:

- заява суб'єкта господарювання, громадянина, об'єднання, установи, організації про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, які відповідно до закону кваліфікуються як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- подання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- власна ініціатива органів Антимонопольного комітету України.

У разі необхідності, згідно ст.38 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти розпорядження про об'єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду.

При розгляді справи про порушення законодавства про захист
економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.

Відповідно до ст.43 Закону України “Про захист економічної конкуренції” органи Антимонопольного комітету України за власною ініціативою чи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, мають право призначати експертизу, про що приймається розпорядження. Експертиза проводиться експертами відповідних установ або іншими спеціалістами. Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для дачі висновку. У разі необхідності проведення додаткових досліджень, а також у разі суперечливості висновків кількох експертів орган Антимонопольного комітету України може призначити додаткову або повторну експертизу.

Для забезпечення доказів у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органам Антимонопольного комітету України, згідно ст.44 Закону України “Про захист економічної конкуренції” надані повноваження щодо вилучення доказів, накладення арешту на документи, предмети та інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі.

Вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у випадках, якщо:

- докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці;

- існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії інформації можуть бути знищені.

У разі, коли вилучити докази немає можливості, державний уповноважений, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України чи уповноважені ними працівники Антимонопольного комітету України, його територіального відділення накладають арешт на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі.

У процесі розгляду справи органи Антимонопольного комітету України за поданою суб'єктом господарювання заявою про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб'єктів господарювання внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть прийняти попереднє рішення про:

- заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів;

- обов'язкове вчинення певних дій, якщо невідкладне вчинення
цих дій є необхідним виходячи із законних прав та інтересів інших осіб.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відповідно до ст.48 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, органи Антимонопольного комітету України приймають рішення про:

- визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями;

- визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне
(домінуюче) становище на ринку;

- примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

- накладення штрафу;

- блокування цінних паперів;

- усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- скасування дозволу на узгоджені дії;

- закриття провадження у справі.

Рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути перевірені чи переглянуті в адміністративному порядку або оскаржені до суду. Так, згідно ст.60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

4. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

Одним із головних завдань антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні є захист конкурентних відносин в економіці від протиправних посягань. Для цього Господарським кодексом України, Законами України “Про захист економічної конкуренції”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” визначені види протиправних діянь, що посягають на суспільні відносини у сфері економічної конкуренції, а також встановлені правові санкції за відповідні правопорушення. Як випливає з аналізу відповідних норм зазначених актів законодавства, до основних типів (груп) правопорушень у сфері економічної конкуренції можна віднести:

- дії суб’єктів господарювання, визначені законодавством як недобросовісна конкуренція;

- зловживання суб’єктами господарювання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

- антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання;

- обмежувальна або дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань;

- порушення законодавчо встановленого порядку здійснення економічної концентрації;

- антиконкурентні (дискримінаційні) дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю;

- правопорушення, пов’язані з протидією органам Антимонопольного комітету України.

До правопорушень, пов’язаних із недобросовісною конкуренцією ст.? Господарського кодексу України та ст.1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” відносять бюдь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Способи ведення недобросовісної конкурентної боротьби є досить різноманітними, тому законодавцем зазначені правопорушення залежно від їх характеру поділяються на такі однорідні групи як:

- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

- створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Акти недобросовісної конкуренції, спрямовані на неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, включають в себе:

- неправомірне використання позначень, тобто використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання;

- неправомірне використання товару іншого виробника, тобто введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом зміни чи зняття позначень справжнього виробника без дозволу уповноваженої на те особи;

- копіювання зовнішнього вигляду виробу, тобто відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Водночас не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частини, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

- порівняльна реклама, тобто така реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Втім, не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відмості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Правопорушення, спрямовані на створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, включаєть в себе наступні протиправні дії:

- дискредитація суб'єкта господарювання, тобто поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, у тому числі щодо його товарів, які завдали чи могли завдати шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання;

- схилення до бойкоту суб'єкта господарювання, тобто спонукання його конкурентом іншої особи, безпосередньо або через іншу особу, до відмови від установлення договірних зв'язків із цим суб'єктом господарювання, до невиконання (розірвання) або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим суб'єктом господарювання;

- схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника), тобто спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу, до застосування постачальником до покупця (замовника) невигідних умов у господарській діяльності порівняно з цим чи іншими конкурентами покупця;

- підкуп працівника, посадової особи постачальника або покупця, тобто надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника) або постачальника безпосередньо або через іншу особу, матеріальних чи інших вигод за неналежне виконання або невиконання працівником (посадовою особою) постачальника або покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем (замовником) договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, іншого договору або за неукладення договору;

- досягнення неправомірних переваг у конкуренції, тобто отримання таких переваг відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією;

- поширення інформації, що вводить в оману, тобто повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб’єкта господарювання.

Недобросовісна конкуренція, пов'язана з неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці, зазвичай виражається в таких діях як:

- неправомірне збирання комерційної таємниці, тобто добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

- розголошення комерційної таємниці, тобто ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що становлять комерційну таємницю, особою якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало або могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

- схилення до розголошення комерційної таємниці, тобто спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків відомостей, що становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання;

- неправомірне використання комерційної таємниці, тобто впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” передбачено ряд заходів юридичної відповідальності за дії суб’єктів господарювання, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція. До них належать:

- адміністративно-господарський штраф;

- відшкодування шкоди;

- вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання;

- спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф, передбачений частиною першою цієї статті, накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом особи, якій завдано шкоду діями суб’єкта господарювання, що відповідно до закону вважаються недобросовісною конкуренцією.

Згідно ст. 25 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” у разі визнання вчинення таких правопорушень як неправомірне використання позначень або копіювання зовнішнього вигляду виробу, органи Антимонопольного комітету України або особи, права яких порушені, мають право звернутися до суду із позовом про вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника так і в продавця. Рішення про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання приймається у разі, якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена в інший спосіб.

Відповідно до ст.26 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” у разі встановлення факту дискредитації суб'єкта господарювання органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або рішенням відповідного органу Антимонопольного комітету України.

Дії, визначені законодавством як недобросовісна конкуренція, можуть бути вчинені будь-яким суб’єктом господарювання, незалежно від того яке положення на ринку він займає. Водночас існує різновид порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, що можуть бути вчинені виключно тим суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) положення на ринку.

Варто відзначити, що сам факт зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку не вважається правопорушенням (звісно за умови, що такого положення суб'єкт господарювання досяг без порушень законодавства). Водночас протиправним вважається зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, під яким відповідно до ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” слід розуміти дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або
ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку,
зокрема, визнається:

- встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

- обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

- обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

- часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

- суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

- створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Згідно ст.53 Закону України “Про захист економічної конкуренції” якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище. Проте, примусовий поділ не застосовується у разі: - неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць; - наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці). За вчинення більшості із вказаних правопорушень, пов’язаних із зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідальність несе не лише суб'єкт господарювання, а його посадові особи. Так, згідно ст.166-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відповідні проступки до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу притягуються керівники підприємств, об'єднань, господарських товариств.

Тоді як правопорушення, пов’язані із недобросовісною конкуренцією, або зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути вчинені окремим суб'єктом господарювання самостійно, трапляються інші правопорушення у сфері економічної конкуренції в яких приймають участь щонайменше декілька осіб, тобто колективні правопорушення. Таким є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії. Під узгодженими діями відповідно до ст.5 Закону України “Про захист економічної конкуренції” слід розуміти укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та
новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання. Загалом узгоджені дії не є чимось протиправним. Протизаконними узгоджені дії стають лише у випадку, коли вони набувають антиконкурентної спрямованості, тобто якщо вони призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції.

Дата добавления: 2014-11-09