Становище населення

Тема 4. Суперечливі процеси модернізації суспільного життя

Тема 4. СУПЕРЕЧЛИВІ ПРОЦЕСИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

• Становище населення.
• Процеси модернізації повсякденного життя.
• Доля жінки.
• Посилення міграції українського селянства.

• Основні терміни та поняття теми

Модернізація повсякденного життя, урбанізація, емансипація, міграція населення, еміграція

• Які верстви населення складали соціальну структуру суспільства в останні десятиріччя ХІХ ст.?
• Яким було їхнє становище?
• Якими основними рисами характеризувалось повсякденне життя людей в українських землях у другій половині ХІХ ст.?
• Як на ньому відбивались модернізаційні процеси?
• Що ви знаєте про долю жінок людей в українських землях у другій половині ХІХ ст.?
• Коли і чому розпочались міграції сільського населення?

• Які верстви населення складали соціальну структуру українських земель на початку ХХ ст.?
• Які з них були незадоволені своїм становищем?
• Які з них мали протилежні інтереси?
• Як це могло вплинути на стабільність суспільства?

Розвиток ринкових відносин суттєво вплинув на становище українського населення. Кожна особа тепер мала право купувати чи продавати землю, нерухомість та інші товари, займатись підприємництвом, процвітати або бідувати відповідно до своїх зусиль та можливостей.
Панівне становище в економічній сфері посідала буржуазія. Вона формувалася із тієї частини дворян та поміщиків які змогли пристосувати свої маєтки до умов ринкових відносин, торгівців, заможних селян та ін.

Звернімося до джерел Із спогадів українського поміщика П.Скоропадського Коли моєму брату виповнилось 10 років, а мені 8, дід (мій дід...- колишній полтавський губернський предводитель дворянства) покликав нас до кабінету і серйозно заявив, що... нам потрібно знати, як люди заробляють собі на хліб. Нам оголосили, що будуватимуть для нас селянську хату і ми повинні допомагати робітникам... Через місяць хата була вже під солом’яним дахом... Потім нас повели в поле і заявили, що це поле дідусь віддав нам, і ми його повинні підготувати під пшеницю, засіяти, а восени, якщо хліб вродить, то дідусь урожай у нас купить. Нас навчили орати... Потім від руки засівали зоране нами поле. Уродив хліб. Ми молотили його, а потім урожай завезли волами до дідуся. Як ви думаєте, навіщо поміщицькі діти залучались до господарської діяльності? У який спосіб вони заохочувалися? Чи вважаєте ви ефективним такий метод виховання, чому?

За своїм майновим станом буржуазія поділялась на велику, середню і дрібну. Велика буржуазія – поміщики, заможні торгівці, власники банків та великих підприємств – не була численною, але володіла значним капіталом. Середню буржуазію складали власники середніх промислових підприємств, купці та ін. Дрібну буржуазію представляли заможні селяни, власники невеликих промислових підприємств, ремісничих майстерень, крамниць та ін. Буржуазія брала активну участь у підприємницькій діяльності й використовувала найману робочу силу. За етнічним складом вона була багатонаціональною, причому українці не мали серед неї більшості.
Найбільш численною верствою населення українських земель було селянство. За майновим рівнем воно розшаровувалось на заможних, середняків і бідняків. Заможні селяни орієнтували своє господарство на виробництво товарної продукції на ринок і наближались за своїми можливостями до буржуазії. Вони самі працювали у власному господарстві і використовували найману робочу силу. За прибуток від продажу сільськогосподарської продукції вони купували необхідну техніку, якісний посівний матеріал та ін. і підвищували продуктивність своїх господарств. Водночас заможні селяни намагались збільшити свої земельні володіння, скуповуючи наділи збіднілих односельців.
Селяни-середняки володіли наділами по 8-10 га і мали тяглову силу (коні, воли), зазвичай декілька голів великої рогатої худоби. Вони вели господарство спираючись здебільшого на сили своєї сім’ї. Більша частина врожаю йшла у них на власні потреби, решту продавали й купували реманент та інші товари, необхідні для життя.

Українське село. Початок ХХ ст.

Значну частину сільського населення складали бідні селяни – ті, хто мали земельні наділи до 5 га або зовсім їх не мали. Скрутне становище змушувало їх орендувати земельні ділянки у заможних селян, або поміщиків чи найматись на сезонну роботу у заможних господарствах. Проте, орендна плата часто сягала до 60% зібраного врожаю. Разом із тим, зауважимо, що причинами скрутного становища сільської бідноти були не тільки малоземелля й безземелля, а інколи й невміння господарювати, проблеми зі здоров’ям або лінощі.

Звернімося до джерел Із спогадів селянина з Галичини Д.Купляла «Мої батьки були малоземельними. Хліба нам вистачало, але вже на взуття, чи убрання треба було заробляти, де попало....Мої рідні постійно виїжджали на сезонні роботи до Німеччини. Зі захопленням слухав я оповідання про життя іншого народу... про взірцеві порядки у німецьких господарів. Батько вживав дуже мало алкоголю... Був віруючою людиною. Від нас дітей вимагав дисципліни і порядку.» Із записок французького віце-консула, 1910 р. «…селяни Півдня (який вважався центром товарного сільськогосподарського виробництва) виробляють лише 1/10 продукції французьких селян і значно поступаються в якості продукції німецьким колоністам. Аграрії Півдня, «впевнені в родючості своїх чорноземів відмовляються, – свідчив французький віце-консул, – використовувати трохи добрив і дозволяють землі поступово виснажуватися. Надто схильні до рутини, вони ніколи не мали бажання скористатися імпортним реманентом, і будучи ледачими від природи, працюють по мінімуму, заради буханця хліба під час численних свят, якими перемежено православний календар.» Проаналізуйте і порівняйте зміст обох документів. Як характеризуються у них селяни? У чому можна вбачати суперечливий характер модернізації на селі?

В умовах подальшого розвитку ринкових відносин утверджувалася нова верства населення - промислові робітники. Оскільки надлишок робочої сили у селах Наддніпрянщини складав понад 9 млн осіб, то приблизно 1 млн з них поповнювали кількість робітників. На початку ХХ ст. у Наддніпрянщині вони становили 7% від наявної робочої сили.
За своїм складом промислові робітники теж не були однорідною верствою. Частина з них працювали на підприємствах постійно. Для них єдиним джерелом існування ставала заробітна плата. Значну частку становили сезонні працівники із сільської бідноти, які по завершенню сільськогосподарських робіт, йшли на підробіток на промислові підприємства, а з початком польових робіт поверталися в село. Їхнє небажання поривати із селом обумовлювалося тим, що маючи земельні наділи, вони сподівались за рахунок підробітків прикупити землю й покращити своє соціальне становище. Окрім того, їх відлякував характер роботи в шахтах, рудниках та інших промислових підприємствах. Не маючи власного житла, вони жили в робочих казармах, або наймали житло, сплачуючи за нього значну частину свого заробітку. Важкі житлові і побутові умови, антисанітарія, в яких знаходилися робочі селища, часто були причиною захворювань, з якими нечисленні медичні працівники не могли справитися.

Житло шахтарів на початку ХХ ст.

• Чому люди погоджувались жити у таких умовах?
• Як це впливало на їхній спосіб життя та мислення?

Заробітна плата постійних робітників була різною залежно від кваліфікації та характеру праці, однак порівняно з оплатою селянської праці, вона була значно вищою. Наприклад, на Луганському патронному заводі вона коливалась від 8 до 125 рублів на місяць, а робітник на видобутку нафти в Галичині заробляв за місяць в середньому 100 крон, що дорівнювало дворічному доходу селянина.
У 1900 р. середній денний заробіток гірника Голубовського рудника становив 1 рубель 42 коп., а робітника прокатного цеху Луганського паровозобудівного заводу 1 рубель 47 коп. Якщо співставити заробіток робітника із цінами на продукти харчування, то картина була така: 1 кілограм житнього хліба коштував 5 коп., пшеничного - 7 коп., яловичини 40-80 коп., свинини 30-50 коп., цукру - 38 коп., лососини - 1 рубель, картоплі – 3-5 коп. Проте, ціни на одяг, взуття, житло були високими, поглинаючи до 60% заробітку, а робота на підприємствах і шахтах виснажливою і небезпечною.

Давній спосіб відкатки вугілля. Донбас, 1911 р.

1. Якими були умови праці шахтарів?
2. Як ви розумієте поширений на той час у Донбасі вислів «шахтарі не знають старості»?

Окрім того, на підприємствах співвласниками яких зазвичай були іноземці, встановлювалися жорсткі порядки. Так, на Юзівському металургійному заводі за недбале ставлення робітника до своїх обов’язків карали штрафом - 3 рублі, за паління під час роботи - 2 рублі, за запізнення на 15 хвилин позбавляли денного заробітку.
Більш високий життєвий рівень мали сім’ї кваліфікованих робітників. Вони краще харчувалися, купували дорогий одяг, облаштовували своє житло якісними меблями. Висококваліфіковані робітники виписували журнали, брали в бібліотеках книжки. У вихідні дні відвідували з родиною кінематограф, народні будинки культури, недільні школи.
У цілому рівень життя населення українських земель, що входили до складу Росії був у 2рази нижчим, ніж у Німеччині, та в чотири рази – ніж в Англії.
Становище робітників на західноукраїнських землях визначалося переплетенням в економіці капіталістичних форм розвитку і господарської відсталості. На початку XX ст. тривалість робочого дня на підприємствах у Галичині була набагато довшою, ніж в інших провінціях Австро-Угорщини, і становила від 11 до 16 годин. Постійним лихом був травматизм робітників. Лише протягом 1902-1904 рр. на підприємствах Галичини сталося близько 8,5 тис. нещасних випадків. Причому власники, заводів і шахт ухилялися від виплати будь-якої компенсації потерпілим. Заробітна плата західноукраїнських робітників була найбільш низькою в Австро-Угорщині і не забезпечувала прожиткового мінімуму. Мешкали вони здебільшого в халупах, бараках тощо.
Вкрай незадовільним було становище такої верстви робітників як сільськогосподарські. Незважаючи на відхід частини селянства на заробітки, основна маса його на Правобережжі й Лівобережжі наймалася до місцевих поміщиків та заможних селян на кабальних умовах. Серед основних форм найму робочої сили (поденної, місячної, строкової та річної) переважали поденна й річна форми. До найму вдавалися переважно малоземельні та безземельні селяни за дуже низьку заробітну плату. Наприклад, на Правобережжі в 1910 р. вона становила від 62 до 86 коп. на день. Оплата праці жінок і підлітків складала 42-77 % заробітку «повного» робітника. Робочий день практично тривав від сходу до заходу сонця. Відсутність будь-якої охорони праці часто призводила до нещасних випадків. Застосування заплутаної системи штрафів відкривало широкий простір для зловживань з боку адміністрації маєтків.
У структурі українського суспільства, окрім названих верств, були й такі соціальні групи як військові, урядовці, духовенство, торгівці та інші.

2. Процеси модернізації повсякденного життя

• Складіть ланцюжок запитань до тексту (по одному на кожен абзац), починаючи кожне з них зі слова «чому».
• Обміняйтесь запитаннями в парах і спробуйте дати відповіді на них.

На початку ХХ ст. внаслідок модернізації, яка передбачала перехід до більш високого рівня господарського життя з відповідними структурними зрушеннями у суспільстві, відбулися значні зміни і у повсякденному житті населення українських земель.
Однією з важливих ознак цього процесу було витіснення старої дворянської еліти буржуазією, яка утверджувалась як нова панівна верства. Для старої еліти було характерним збереження дворянської честі, висока освіченість, шляхетне виховання та аристократична манера поведінки, що виявлялось у зовнішній вишуканості, витонченості і гордовитості. Вона полюбляла урочисті прийоми та розкішні бали.
Буржуа були людьми з підприємницькою жилкою, не всі з них мали вищу освіту, перевага надавалась набуттю знань пов’язаних з практичною діяльністю, комерцією. Іншими були і розваги. Купецтво, наприклад, полюбляло збиратися у своїх клубах і влаштовувати банкети на відзначення різних подій з пишним гулянням і частуванням.
Стара еліта з погордою ставилась до буржуазії, але втрачаючи свої позиції у суспільстві вимушена була рахуватися з новою верствою, яка живила своїм капіталом економіку і претендувала на політичну владу.
Наслідком модернізації стала майнова поляризація* серед населення. Проте, у побуті заможні селяни, середняки й бідні майже не відрізнялися поміж собою. Усі носили приблизно однаковий одяг, не суттєво різнилося й хатнє убранство. Селяни разом ходили до церкви, на сільські збори. Поміж собою були ввічливі, віталися один до одного, не зважаючи на рівень статку.
У місті майнова поляризація була більш контрастною ззовні. Заможні мешканці (банкіри, підприємці, купці) не шкодували грошей на зведення власного елітного житла. Воно будувалось у вишуканих архітектурних стилях, облаштовувалось побутовими зручностями (електричне освітлення, телефон, водопровід, каналізація), розкішно меблювалося.

Дата добавления: 2014-11-26